Ухвала суду № 138121902, 08.07.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Номер справи 703/7476/25

1-кп/703/231/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників - адвокатів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сміла клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, громадянин України, непрацюючий, розлучений, утриманців не має, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2, 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України,

у с т а н о в и в :

На розгляді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ч. 2, 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.03.2025 ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому продовжений, останнього разу ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20.05.2026 до 18.07.2026 включно.

Прокурор звернулася із письмовим клопотанням про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Клопотання мотивує тим, що продовжують існувати ризики, визначені під час обрання та продовження запобіжного заходу, що наразі не зменшилися, тому такий слід продовжити на 60 днів, без визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин.

Вказує на ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, що полягають в тому, що обвинувачений, усвідомлюючи суворість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винним у вчиненні злочинів, серед яких є умисні тяжкий та особливо тяжкий, зважаючи на відсутність в нього стійких соціальних зв`язків, може переховуватись від суду. Перебуваючи на волі, обвинувачений може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, про що свідчить кількість та систематичність злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_7 обвинувачується і вказана обставина додатково підтверджується тим, що він не працевлаштований, відтак не має постійного та належного джерела законних доходів, протиправна діяльність була основним джерелом його прибутку і потенційно може бути ним продовжена зважаючи на її цілеспрямований, тривалий, систематичний характер, його знання, навички та коло знайомств у відповідній сфері.

Крім того, перебуваючи на волі, обвинувачений може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, в першу чергу на особу, якого було залучено до проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки знає останнього за зовнішнім виглядом, має номер засобу зв`язку, яким той користується, з метою перешкодити надати показання в суді, а дана особа під час судового провадження не допитана.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_10 , позицію якого підтримав обвинувачений ОСОБА_7 , заперечував проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважаючи за доцільне застосувати більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту або щонайменше визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави.

Обґрунтовує тим, що ризики, наведені прокурором, не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, а не на обставинах, підтверджених матеріалами кримінального провадження. ОСОБА_7 не судимий, не виявляв намірів та не вчиняв дій, що можуть трактуватися як ухилення від досудового слідства чи суду, протиправний вплив на інших учасників кримінального провадження. Доказова база, що на неї спирається сторона обвинувачення, передана до суду під час судового розгляду, обвинувачений позбавлений потенційної можливості будь-яким чином впливати на їх зміст чи обсяг. Зважаючи на склад доказової бази, переважна більшість якої є документами, здобутими в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, твердження про ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків позбавлене змісту, показання особи, залученої до конфіденційного співробітництва, не є основним засобом доказування в даній справі, ризик впливу обвинуваченого на таку особу не доведений. Відтак не існує будь-яких інших обставин, що виправдовують тривале утримання ОСОБА_7 під вартою без визначення застави.

Заслухавши сторони кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

За частиною першою та пунктом 9 частини другої статті 131 КПК України, з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.

Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Клопотання сторони обвинувачення обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в тому, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення.

Зі змісту ч. 2 ст. 177 і п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК вбачається, що при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу в частині встановлення наявності заявлених стороною обвинувачення ризиків суд керується стандартом доведення «достатні підстави».

Існування кожного вказаного у ч. 1 ст. 177 КПК ризику повинно підтверджуватися фактами, наявність яких має бути переконливо продемонстровано (п. 85, 86 рішення Європейського Суду з прав людини від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України», заява №622/11).

При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому.

Приймаючи до уваги викладене, доводи сторін кримінального провадження оцінюються з огляду на обставини вчинення кримінально протиправного діяння, дані про поведінку особи під час кримінального провадження та наявність обставин, передбачених ч. 1 ст. 178 КПК України.

Щодо ризику ухилення від суду.

В своєму клопотанні прокурор посилається на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, що вчинені за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах.

Ризик переховування від суду обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками, зокрема, суворістю передбаченого покарання.

У розумінні прецедентної практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для тримання особи під вартою, проте відповідне обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

З огляду на тяжкість пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 3 ст. 307 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років, конфіскацію майна, посилання сторони обвинувачення на існування ризику переховування від суду не може вважатися безпідставним.

Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі Харченко проти України від 10.02.2011). У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010, п. 36) ЄСПЛ зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 у справі «Волосюк проти України»). При цьому, докази того, що обставини, які були прийняті судом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту не надані.

Однак тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.

Щодо міцності соціальних зв`язків.

Судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 розлучений, його колишня дружина та неповнолітній син не проживають із ним, оскільки тривалий час перебувають за кордоном. Відтак обвинувачений не надає їм утримання, відомості про існування інших осіб, які б залежали від нього матеріально, відсутні. Обвинувачений ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, відсутні відомості про наявність в нього законних доходів.

Суд вважає, що вказаних даних достатньо для висновку про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків. В таких умовах ризик того, що обвинувачений може вчинити спроби ухилитися від суду, не може бути виключений.

Щодо ризику незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження.

Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань у кримінальному провадженні на різних його етапах та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. З огляду на стадію розгляду справи в суді, свідки в даному кримінальному провадженні не допитувалися.

Суд також враховує, що в силу вимог ст. 290 КПК України, стороні захисту, у тому числі обвинуваченому ОСОБА_7 , відкриті матеріали досудового розслідування, вручений обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, обвинувачений обізнаний з переліком свідків у кримінальному провадженні. Суд погоджується із доводами сторони обвинувачення про те, що обвинувачений потенційно наділений можливістю чинити вплив на свідків в даному провадженні, в першу чергу на особу, яку залучено до проведення негласних слідчих (розшукових) дій. За обставинами пред`явленого обвинувачення, ОСОБА_7 бачив його особисто, може впізнати, має номер його телефону, за таких обставин ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення з-під варти, отримає змогу спілкуватися із даною особою, з метою будь-яким способом перешкодити йому надавати показання в суді або змінити їх на власну користь не може бути виключений.

Щодо ризику продовжити протиправну поведінку.

Суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки відсутні відомості про те, що він має належне та постійне джерело доходу, відтак існують обґрунтовані підстави вважати, що вчинення корисливих злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин могло бути єдиним джерелом його доходів. Неодноразове вчинення тотожних протиправних діянь, що стали підставою для пред`явлення ОСОБА_7 обвинувачення в даній справі, на переконання суду, свідчить про стійку протиправну спрямованість його поведінки та існування ризику, що останній може продовжити таку діяльність.

Вказані обставини в сукупності не можуть бути спростовані тим, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягується вперше.

Отже суд приходить до переконливого висновку про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 6 ст. 176 КПК України.

Виходячи з положень п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосовано, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, що передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, є особливо тяжким злочином, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Крім того, судом встановлено існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Розглянувши клопотання, суд дійшов висновку, що застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою залишається обґрунтованим, повністю виключає можливості переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків та потерпілого, створення перешкод кримінальному провадженню іншим чином або продовження протиправної діяльності, ризики чого на даний час зберігаються, а також продовжує виконувати виключно превентивну функцію, бо спрямований лише на забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 .

Однак судом також враховується наступне.

Обґрунтованість застосованого раніше запобіжного заходу може та повинна піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, або внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його продовження чи пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Продовження, пом`якшення, зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження можуть змінюватись підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути продовжений, скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. При цьому підставами зміни запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме - змінилась кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров`я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення, однак існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.

При цьому судом враховано, що ОСОБА_7 , починаючи з 12.03.2025, тобто протягом більш ніж тринадцять місяців, утримується під вартою, дотримується належної процесуальної поведінки, встановлені судовими рішеннями ризики, передбачені ст. 177 КПК, протягом часу перебування обвинуваченого під вартою суттєво не зменшилися. Водночас, з плином часу ризик вчинення іншого кримінального правопорушення хоч і продовжує існувати, проте зменшується.

За вказаних обставин, зважаючи на тривале обмеження прав та законних інтересів обвинуваченого внаслідок утримання його під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу, суд вважає за доцільне визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому практика ЄСПЛ передбачає у разі належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, пом`якшувати умови обмеження прав та свобод людини, пов`язані зі застосуванням запобіжного заходу.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, складає від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути врахована наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати стримувала б особу від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки.

Враховуючи викладене, за відсутності відомостей про майновий стан обвинуваченого, суд визначає заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є мінімальним розміром для особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, тому не може вважатися надмірним.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів - до 05.09.2026 включно.

Розмір застави визначити вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, що може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) згідно наступних реквізитів: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26261092, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ, рахунок отримувача: UA888201720355269002000003652; код банку отримувача (МФО) 820172. В призначенні платіжного документу необхідно зазначати інформацію про ухвалу суду, який обрав заставу мірою запобіжного заходу та прізвище, ім`я, по батькові підозрюваного або обвинуваченого.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 наступні обов`язки:

1) прибувати за кожною вимогою до слідчого судді, суду;

2) не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи;

4) утримуватися від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначити на строк 2 місяці з моменту внесення застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на вказаний депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово прокурора та суд. У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків на її оскарження, а в разі оскарження - після розгляду скарги апеляційним судом, якщо така не буде скасована.

Копії ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та захиснику негайно після її оголошення та направити до ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» для виконання.

Повний текст ухвали складений 10.07.2026.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3