Рішення № 138121740, 09.07.2026, Драбівський районний суд Черкаської області

Справа № 692/629/26

Провадження № 2/692/608/26

09.07.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року с-ще Драбів

Драбівський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Левченко Л.О.

за участю: секретаря Савенко О.В.

представника позивача Бочарова О.М.

представника відповідача Пасіченко К.П.

третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду с-ща Драбів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ФГ «Крекет», про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в особі свого представника адвоката Бочарова О.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ФГ «Крекет» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

І. Зміст позовних вимог.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05.12.2019 між позивачем та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір міни земельними ділянками, за яким позивач обміняв належну йому земельну ділянку площею 3,8674 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нормативною грошовою оцінкою 155082,64грн. на належну відповідачу земельну ділянку площею 0,1907 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, нормативною грошовою оцінкою 7647грн.

Позивач вважає договір міни недійсним в силу Закону, вказує, що обміняними можуть бути земельні ділянки відповідно до ч.2 ст. 37-1 ЗК України, які розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків. Земельні ділянки не рівнозначні і знаходяться в різних масивах на території Драбове-Барятинської сільської ради та мають між собою дуже велику різницю у нормативно-грошовій оцінці. Обмін земельними ділянками відбувся без проведення експертної оцінки, вартість обмінюваних земельних ділянок прийнята нотаріусом за відомостями, викладеними у витягах із технічної документації про нормативну грошову оцінку цих земельних ділянок. Вказав, що обмін відбувся не за схемою «пай на пай», правочин укладено у період дії заборони на відчуження земельних ділянок.

Позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину - договору міни, укладеного 05.12.2019 між ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , складеного на нотаріальному бланку НОЕ № 462821, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Бірюком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 3877 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34486798 від 05.12.2019 15:17:47, прийняте державним приватним нотаріусом Бірюком Олегом Васильовичем, про реєстрацію права власності на земельну ділянку за відповідачем на підставі «договору міни від 05.12.2019 року № 3877».

ІІ. Заяви, клопотання та процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 24.04.2026 відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.06.2026 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

Також від представників сторін надходили клопотання про участь у справі в режимі відеоконференції, які були задоволені ухвалами суду.

Від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Пасіченко К.П. до суду надійшла заява (відзив) у якому відповідач наводить свої заперечення на доводи позивача, вважає позовні вимоги безпідставними, а обставини справи, наведені в позові такими, що не відповідають дійсності. Підтвердила укладення між сторонами договору міни земельних ділянок. Вказала, що чинна на момент укладення договору міни редакція абзацу другого ч. 2 ст. 37-1 ЗК України (в редакції від 17.11.2019) містила положення про обмін виключно тих земельних ділянок, що містяться в одному масиві з не перевищенням різниці між нормативними грошовими оцінками земельних ділянок більше як на 10 відсотків - виключно для обміну земельними ділянками державної або комунальної власності. З договору міни вбачається, що його сторони володіли земельними ділянками, які їм належали на праві приватної власності. Тому вважає, що твердження позивача про необхідність здійснення обміну земельних ділянок за схемою «пай на пай» не відповідає положенням чинного на момент укладення договору законодавства. Просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

ІІІ. Зміст позицій сторін.

У судове засідання позивач ОСОБА_2 не прибув.

На обговорення було поставлено питання обов`язкової участі позивача у судовому засіданні, на що як представник позивача так і представник відповідача вважали можливим продовжити розгляд без участі позивача, третя особа ОСОБА_1 поклався на розсуд суду.

Представник позивач адвокат Бочаров О.М. вказав, що позивач уповноважив його представляти інтереси та виявив бажання не брати участь у судовому засіданні. По суті позову пояснив, що 05.12.2019 було укладено договір міни, де позивач та відповідач обмінялись земельними ділянками. Зазначив, що позивач цей договір не укладав. Вважав цей договір нікчемним в силу вимог встановлених законом, оскільки не дотримано вимог, визначених ст. 37-1 та п. 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції станом на момент укладення. Вказав, що у даному пункті є лише 2 ознаки для міни, оскільки купівля-продаж землі на той час була неможлива і ці вимоги застосовувались з 01.01.2019. Вважав, що було порушено умови для укладення договору міни земельних ділянок, що договір є недійсним і належним способом захисту є застосування наслідків недійсності правочину та що необхідно повернути сторони у попереднє положення, також вказав що у даній справі не вирішується питання повернення коштів. Вказав, що договором міни було визначено вартість земельних ділянок, однак експертна оцінка не робилась, що вважав підставою для недійсності договору. Чи буде повернута сплачена позивачу різниця у вартості земельних ділянок вказати не зміг, зазначив, що повернення коштів не є предметом розгляду цієї справи. Вважав, що договір міни у даному випадку є фактично договором купівлі-продажу землі, що після січня 2019 року для укладення договору міни необхідно, щоб різниця вартості земельних ділянок не перевищувала 10% та щоб земельні ділянки перебували в одному масиві. Посилався на практику у Верховного Суду у справі № 694/1099/22 щодо правильності оформлення договорів міни. Просив позовні вимоги задовольнити, застосувати наслідки недійсності правочину та скасувати договір міни і його державну реєстрацію, стягнути з відповідача судові витрати - судовий збір та витрати на правову допомогу, докази витрат на яку зобов`язався надати протягом 5 днів після ухвалення рішення.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не прибув, його представник адвокат Пасіченко К.П. проти позовних вимог заперечувала. Зазначила, що стороною відповідача подано відзив. Вказала, що у позовній заяві вказано про недійсність договору міни, який було укладено 05.12.2019 на підставі закону. З договору міни вбачається, що ОСОБА_2 земельна ділянка належала на підставі державного акту, а ОСОБА_3 земельна ділянка належала на підставі свідоцтва про право на спадщину. На момент укладення договору сторони обмінювали земельні ділянки, що належали їм на підставі приватної власності. Зазначила, що згідно ч. 2 ст. 37-1 ЗК України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, власникам земельних ділянок дозволено обмін. У той час як обмін земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків. Таким чином підстави для позову перебування земельних ділянок в одному масиві та різниця їх нормативних оцінок не більше 10 відсотків стосуються інших земельних ділянок. У п.п б п. 15 Перехідних положень ЗК України встановлено аналогічні обмеження. Звернула увагу, що ч. 2 ст. 37-1 ЗК України має кілька абзаців. У п.п. б п. 15 Перехідних положень ЗК України немає положень, що земельні ділянки мають бути в межах одного масиву. Вказала, що можна вважати перебування земельних ділянок в межах однієї територіальної громади такими, що знаходяться в межах одного масиву. Також зазначила, що позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину - договору міни, укладеного на нотаріальному бланку НОЕ № 462821, зареєстрованому в реєстрі за № 3877 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 34486798 від 05.12.2019 15:17:47. Разом з позовом подано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер довідки 369539324, де підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50048650 від 05.12.2019 15:42:34. Зазначила, що № 34486798 - це номер запису в реєстрі про речове право, а не номер рішення нотаріуса. Посилалась на практику Верховного Суду у справі № 338/187/17 щодо застосування конкретного, а не будь-якого способу захисту та вказала, що суд не може виходити за межі позовних вимог і вирішує тільки питання, що постановлені. Тягар доказування лежить на сторонах і суд не може самостійно обирати підстави і предмет позову. Посилалась на ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію» та постанову КМУ від 26.11.2011 щодо затвердження порядку ведення реєстру. Зазначила, що прохальна частина позову містить посилання на неіснуюче рішення нотаріуса і на даній стадії сторони не можуть вносити зміни у предмет позову. Підсумовуючи вказала, що відомості про речове право не є тотожними номеру рішення нотаріуса, позивач просить скасувати неіснуюче рішення, у ст. 37-1 ЗК України дозволено міну землі без додаткових умов для фізичних осіб, сторона позивача неправильно трактує п. 15 Перехідних положень ЗК України. Тому у задоволенні позову просила відмовити.

У судовому засіданні третя особа приватний нотаріус Бірюк О.В. вважав позов маніпулюванням та таким, що суперечить засадам цивільного законодавства. Вказав, що вимога про визнання недійсним правочину у зв`язку з наявністю заборони не може бути задоволена, оскільки з 2004 року міна земельних ділянок дозволена, хоча і з особливостями. Стаття 37-1 ЗК України дозволяє міну земельних ділянок. Єдиний масив - це не одне поле, а різні поля в межах певної територіальної громади. Вказав, що станом на 2019 рік було дозволено здійснювати обмін земельних ділянок за одним цільовим призначенням. Спірні земельні ділянки мали однакове цільове призначення та перебували у межах однієї територіальної громади. Щодо відсутності експертної грошової оцінки земель зазначив, що відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оцінку земель» у разі міни застосовується нормативна грошова оцінка. Посилання на Податковий кодекс у даному випадку є недоцільним. Зазначив, що обмеження щодо однакової вартості земель або їх різниці у розмірі не більше 10% стосується земель державної та комунальної власності, натомість сторонами договору міни були дві фізичні особи. Вважав, що позовна заява суперечить принципам цивільного законодавства зокрема, щодо свободи договору. Наголосив, що міна земель заборонена не була. У договорі вказано, що сторони уклали вказаний договір добровільно. Зазначив про відсутність даних щодо змін з моменту укладення договору (7 років), внаслідок чого порушились права позивача та вказав, що позивач гроші отримав до укладення самого договору. Щодо сторін договору та його підписання вказав, що сторонами були позивач та відповідач, від ОСОБА_2 договір було підписано його представником Овдієнко А.О., як про це зазначено у тексті договору. Також вважав, що сторона позивача плутає договір міни та договір купівлі-продажу землі, мораторій на продаж якої було знято у 2024 році. Зазначив, що для укладення договору міни потрібно однакове цільове призначення земельних ділянок, які не обов`язково мають бути однаковими за розміром і можлива міна на меншу ділянку з доплатою. Необхідність однакового цільового призначення передбачена у Порядку вчинення нотаріальних дій та ст. 37-1 ЗК України. Земельні ділянки знаходяться у масиві земель сільського господарського призначення і там не можуть бути ділянки з іншим цільовим призначенням, обидві ділянки мали призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Пояснив, що індексний номер це номер заяви, а номер рішення є пізнішим за часом, який буде відрізнятись від індексного номера. Індексний номер формує сама система, яка фіксує початок реєстраційних дій, однак це не саме рішення. Вважав позов безпідставним та маніпулятивним, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник заінтересованої особи ФГ «Крекет» у судове засідання не прибув, заяв та клопотань не надсилав, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та постановити рішення.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає, з наступних підстав.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини.

Згідно копії Договору міни земельних ділянок від 05.12.2019, зареєстрованого в реєстрі за № 3877, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Бірюком О.В., його сторонами є ОСОБА_3 (Сторона 1) та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 (Сторона 2). За умовами договору Сторона 1 передає у власність представнику Сторони 2 земельну ділянку площею 0,1907га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7120683600:02:002:0273, розташовану на території Драбове-Барятинської сільської ради Драбівського району Черкаської області. Право власності Сторони 1 на земельну ділянку 1 набуто на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Бірюком О.В., 05.06.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 1929. Вказано, що вартість земельної ділянки визначено відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.02.2019 у розмірі 7647,06 грн. (п. 1.2).

Також вказано, що представник Сторони 2 передає у власність Стороні 1 земельну ділянку загальною площею 3,8674га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7120683600:02:001:0071, розташовану на території Драбове-Барятинської сільської ради Драбівського району Черкаської області, право власності Сторони 2 на земельну ділянку набуто на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЧР № 129193, виданого Драбівською РДА 17.06.2004. Вказано, що вартість земельної ділянки визначено відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 03.04.2019 у розмірі 155082,64грн. (п. 1.3).

Відповідно до п. 2.1 Договору міни, передача Стороною 1 у власність Сторони 2 земельної ділянки 1 здійснюється з доплатою, розмір якої складає 147435,58грн. Передача представником Сторони 2 Стороні 1 земельної ділянки 2 здійснюється без доплати. Підписанням цього договору сторони засвідчують, що сума доплати сплачена Стороною 1 Стороні 2 у повному обсязі до підписання цього договору.

Вказаний договір підписано Стороною 1 - ОСОБА_3 та представником Сторони 2 - Овдієнко А.О.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 369539324 від 13.03.2024, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7120683600:02:001:0071, площею 3,8674га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровано за ОСОБА_3 , розмір частки 1.

Номер відомостей про речове право: 34486798, дата та час державної реєстрації: 05.12.2019 15:17:47. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50048650 від 05.12.2019 15:42:34, приватний нотаріус Бірюк Олег Васильович, Золотоніський районний нотаріальний округ, Черкаська область. Документи, подані для державної реєстрації: договір міни земельних ділянок № 3877, виданий 05.12.2019 приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Черкаської області Бірюком О.В. В частині актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права вказано, що земельна ділянка перебуває в оренді ФГ «Крекет» згідно договору оренди землі № 87 від 18.06.2018 строком дії до 31.12.2032.

Згідно викопіювання з кадастрової карти (без пояснювальних написів) вказано розташування земельних ділянок.

Інших доказів матеріали справи не містять.

V. Норми права, що підлягають застосуванню та висновки суду.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність правочину означає, що і є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони, які відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1, 2, ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п`ятою, та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 1-3 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Згідно ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 37-1 ЗК України в редакції від 17.11.2019, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власники земельних ділянок усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, можуть обмінюватися такими земельними ділянками.

Обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.

Згідно ч. 1-3 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно п.п. б п. 15 Розділу Х Перехідні положення ЗК України в редакції від 17.11.2019, чинній, на момент виникненя спірних правовідносин, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Суд зазначає, що вказана ч. 2 ст. 37-1 ЗК України передбачає можливість обміну земельних ділянок, усіх форм власності, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення. Абзацом 2 встановлено обмеження щодо обміну земельних ділянок - однак воно стосується виключно земельних ділянок державної або комунальної власності, про що чітко вказано у зазначеній нормі. Окрім того, з наданих матеріалів, зокрема, викопіювання з кадастрової карти, не вбачається розташування земельних ділянок у різних масивах, такі земельні ділянки розташовані на території Драбове-Барятинської сільської ради, перебувають у межах однієї територіальної громади та фактично знаходяться у межах одного масиву.

Щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою пай на пай» суд зазначає, що законодавство на момент виникнення чинних правовідносин не передбачало таких обмежень і доказів протилежного стороною позивача не надано. При цьому нормами ст. 715 ЦК України визначено можливість доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Щодо того, що обмін земельних ділянок було проведено без проведення експертної оцінки на підставі витягів про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, то такий аргумент позивача не ґрунтується на вимогах закону, оскільки згідно норм ст. 13 ЗУ «Про оцінку земель» в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, експертна грошова оцінка земельних ділянок у випадках укладення договорів міни не проводиться. Натомість згідно норм абз. 1 вказаної статті в разі визначення розміру державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Також суд не приймає до уваги посилання сторони позивача на практику у Верховного Суду у справі № 694/1099/22, оскільки така практика не є релевантною з правовідносинами у даній справі.

Щодо способу захисту, обраного позивачем слід зазначити, що відповідно до правових висновків Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17 під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення чи оспорювання прав цього суб`єкта, він компенсує витрати що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його права. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливостей досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту суті міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту позивач вважаючи що таким чином буде припинено порушення чи оспорювання його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, буде адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже захисту підлягає наявне законне порушене право інтерес особи, яка є суб`єктом носієм порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду, тому для того, щоб особі було надано судовий захист суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право інтерес і чи це право інтерес порушено відповідачем.

Сторона позивача жодним чином не обґрунтовує, у чому полягає порушення її прав та інтересів в результаті укладення договору міни від 05.12.2019, доказів наявності порушеного права не надає. Суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом через 6 років після його укладення, до цього жодних заперечень проти договору міни не мав.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Щодо вимоги в частині застосування наслідків нікчемного правочину, суд зазначає, що позивач не визначає у своїх вимогах які саме наслідки належить застосувати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

У судовому засіданні сторона позивача вказувала на необхідність приведення сторін до переднього стану, тобто реституції - застосування правового механізму, за яким сторони повертають одна одній усе одержане за угодою. Її мета - відновити стан, який існував до укладення цього правочину. Такий процес має певні особливості, визначені у ст. 216 ЦК України. Так, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У даному випадку у разі застосування реституції, яка є двосторонньою, сторони мали б повернути одна одній отримані внаслідок укладення договору міни від 05.12.2019 земельні ділянки, при цьому позивач мав би повернути відповідачу грошові кошти у розмірі 147435,58грн., які вказані у договорі міни від 05.12.2019 як компенсація різниці вартості земельних ділянок. Вказані кошти позивач мав внести на депозитний рахунок суду, проте таких дій не вчинив та такі кошти на депозитний рахунок суду не вніс. Посилання сторони позивача, викладене у судовому засідання, що таке питання буде вирішуватись шляхом подання окремого позову не може бути прийняте судом, оскільки така позиція суперечить засадам та принципам цивільного законодавства, відповідно до яких спірні питання належить вирішити у межах одного процесу без необхідності повторного звернення до суду. Посилання сторони позивача, що той договору міни не укладав та щодо встановлення механізму отримання коштів грошової компенсації вартості земельних ділянок не приймаються судом до уваги, оскільки дійсність договору міни з цих підстав позивач не заперечує і такі обставини не є предметом розгляду у цій справі. Відтак механізм застосування реституції у даному випадку є недоцільним, оскільки не призведе до відповідного результату.

Суд звертає увагу, що позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину щодо договору міни, укладеного 05.12.2019 між ОСОБА_3 , від імені якого діє ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , складеного на нотаріальному бланку НОЕ № 462821, посвідченого приватним нотаріусом Драбівського районного нотаріального округу Бірюком О.В., зареєстрованим в реєстрі за № 3877 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34486798 від 05.12.2019 15:17:47, прийняте державним приватним нотаріусом Бірюком Олегом Васильовичем, про реєстрацію права власності на земельну ділянку за відповідачем на підставі «договору міни від 05.12.2019 року № 3877».

У той же час з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 не є представником ОСОБА_3 , а є представником ОСОБА_2 .

Також позивач просить скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34486798 від 05.12.2019 15:17:47, прийнятого державним приватним нотаріусом Бірюком О.В., що є взаємовиключними поняттями, а з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на час укладення договору міни 05.12.2019 був приватним нотаріусом.

Щодо індексного номеру рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 26 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26 жовтня 2011 року № 1141 (далі - Порядок), відомості про речові права, обтяження речових прав вносяться до Державного реєстру прав виключно на підставі рішення державного реєстратора, крім випадку державної реєстрації прав в автоматичному режимі.

Відповідно до п. 27 Порядку для внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права, обтяження речових прав зазначається індексний номер рішення. Під час внесення відомостей до Державного реєстру прав за допомогою програмних засобів ведення зазначеного Реєстру автоматично відображаються відомості про: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) державного реєстратора; найменування суб`єкта державної реєстрації прав або найменування нотаріальної контори, назва нотаріального округу.

Відповідно до п. 28 після внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав відповідним відомостям автоматично присвоюється номер, який є їх ідентифікатором. Дата і час державної реєстрації права власності, довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язань, спеціального майнового права, речових прав, похідних від права власності, обтяжень речових прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна фіксуються автоматично та відповідають даті і часу реєстрації відповідної заяви.

З Інформаційної довідки № 369539324 від 13.03.2024 вбачається, що приватним нотаріусом Бірюком О.В. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50048650 від 05.2019 о 15:42:34 щодо земельної ділянки площею 3,86,74га, кадастровий номер 7120683600:02:001:0071, проте про скасування саме цього рішення позивач не просить. Натомість номер 34486798, який вказано у прохальній частині позову та який просить скасувати позивач, є номером відомостей про речове право, а дата та час: 05.12.2019 15:17:47 є датою та часом державної реєстрації. Таким чином позовна вимога у тому вигляді, про який просить позивач не може бути задоволена, оскільки скасування неіснуючого акта неможливе. Таким чином позовна вимога в цій частині сформульоване некоректно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_2 не довів належними та допустимим доказами наявність підстав, на які він посилався, звертаючись до суду з позовом, а установлена під час вирішення спору правомірність дій відповідача у межах правовідносин, з приводу яких виник спір, обумовлює відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 05.12.2019 є похідною від вимоги про застосування наслідків недійсності правочину договору міни від 05.12.2019, у задоволенні якої відмовлено, тому така вимога до задоволення не підлягає.

V. Судові витрати.

Згідно положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати належить покласти на позивача.

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 3-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ФГ «Крекет», про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.ст. 354-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.О. Левченко

Повний текст рішення виготовлений 09 липня 2026 року.