Ухвала суду № 138119308, 09.07.2026, Чечельницький районний суд Вінницької області

Справа № 127/18896/25

Провадження № 2-п/151/1/26

УХВАЛА

іменем України

09 липня 2026 року селище Чечельник

Чечельницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді Токарчук Л.Г.

за участю секретаря судових засідань Трачук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Баладиги Сергія Павловича, поданої в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року по цивільній справі №127/18896/25 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю ''Фінансова компанія ''Ейс'' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

Заочним рішенням Чечельницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року, ухваленим у цивільній справі 127/18896/25 (провадження № 2/151/280/25) за позовною заявою ТОВ ''ФК ''Ейс'' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ''ФК ''Ейс'' заборгованість за кредитним договором № 394861521 від 27 серпня 2023 року в сумі 44 116 гривень 08 копійок, судовий збір в сумі 2 422 гривні 40 копійок та понесені витрати за надання правничої допомоги в сумі 7 000 гривень.

05 грудня 2025 року представник відповідача адвокат Баладига С.П. звернуся через систему "Електронний суд" до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення, мотивуючи заяву тим, що відповідач не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, оскільки не проживає за місце реєстрації, тобто, він був позбавлений реальної можливості ознайомитися з позовною заявою, подати відзив та взяти участь у судовому розгляді, що є порушенням його права на захист, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 12 ЦПК України, а тому його фактично позбавили певного масиву процесуальних прав, яким він міг би скористатися в процесі, зокрема, подати заперечення (відзив) та власні пояснення щодо позову та доводів позивача. Щодо розміру заборгованості зазначив, що 27.08.2023 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 394861521. Відповідно до кредитного договору відповідачу були перераховані грошові кошти в розмірі 9 400 гривень на банківську картку. 28.11.2018 ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' та ТОВ ''Таліон Плюс'' (Фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. Відповідно до реєстру прав вимоги № 253 від 10.10.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 від ТОВ ''Манівео швидка фінансова допомога'' до ТОВ ''Таліон Плюс'' перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 21 146, 24 грн. 19.12.2024 між ТОВ "Таліон Плюс" та ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу № 19/1224-01. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 від 19.12.2024 до договору факторингу № 19/1224-01 від 19.12.2024 від ТОВ ''Таліон Плюс'' до ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 44 116, 08 грн. 29.05.2025 ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' та позивач уклали договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №394861521 від 27.08.2023. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 від ТОВ ''ФК ''Онлайн Фінанс'' до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 44 116, 08 грн. Однак, відповідач не погоджується з вказаним розміром відсотків, з огляду на наступне: Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до ст. 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови ВП ВС від 31.10.2018 № 202/4494/16-ц, від 28.03.2018 № 444/9519/12, від 04.07.2018 № 310/11534/13-ц). Отже, право кредитодавця нараховувати проценти за кредитним договором обмежено встановленим договором строком кредитування, а у разі прострочення боржника після спливу строку кредитування настають правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України. Нараховані за межами строку кредитування проценти не є процентами за користування кредитом, а є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, розмір нарахованих процентів мав складати меншу суму, натомість позовні вимоги місять розмір відсотків 34 716, 08 грн. Докази, на які відповідач посилається у своїй заяві подані разом з позовною заявою. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Договір №394861521 був укладений між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем 27.08.2023, а Договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило право вимоги ТОВ "Таліон Плюс", був укладений 28 листопада 2018 року, тобто на момент укладення вказаного договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ "Таліон Плюс" на підставі Договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Оскільки ТОВ "Таліон Плюс" право вимоги відносно відповідача як боржника у зобов`язанні не набуло, то таке право не було передане цим товариством на підставі Договору факторингу №05/0820-01 від 02 серпня 2020 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс", яке, у свою чергу, не передало таке право вимоги позивачу ТОВ "ФК "ЕЙС" за Договором факторингу №26/12/Е від 26 грудня 2024 року. Більше того, відповідач заперечує факт укладення будь-яких кредитних договорів із ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" чи будь-якою іншою фінансовою організацією. Щодо стягнення з відповідача витрат за надання правничої допомоги відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі питання щодо розподілу між сторонами судових витрат. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 137 ЦПК України). При визначені суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 7 000 гривень. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Справа є малозначною, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у таких справах є майже типовими та фактично шаблонними, а обсяг наданих доказів є невеликим. Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, враховуючи обставини даної справи, позицію відповідача, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумності їх розміру, розмір заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу має становити до 1 000 гривень. Також, просить суд врахувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. На підставі вищевикладеного просить скасувати заочне рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія ''Ейс'' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 15 грудня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення, прийнято до розгляду .

Представник позивача по справі ТОВ "ФК "ЕЙС" Сахарова О.І. 27.04.2026 через систему "Електронний суд" подала заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в якому просить у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 05.11.2025 по справі № 127/18896/25 відмовити та залишити без змін, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 285 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Водночас, ч. 3 ст. 285 ЦПК України встановлює чіткі вимоги до змісту такої заяви. Зокрема, у ній обов`язково мають бути зазначені обставини, що свідчать про поважність причини неявки в судове засідання. Докази, на які посилається заявник повинні мати істотне значення для правильного вирішення справи. Відповідач не зазначає жодних причини та не надає жодних доказів до заяви про перегляд заочного рішення суду, а отже й докази які б вплинули на заочне рішення. Так у заяві про перегляд заочного рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні рішення, суд прийшов би до іншого висновку, ухвалив би принципово інше рішення. Таких доказів відповідач при подачі заяви про перегляд заочного рішення суду не надав. Позивачем долучено до матеріалів справи докази направлення відповідачу копію позовної заяви з додатками. Таким чином, відповідачу було забезпечено право на ознайомлення з матеріалами справи відповідно до вимоги законодавства, що надало йому можливість реалізувати своє право на заперечення та подання доказів. Враховуючи викладене, заява відповідача про перегляд заочного рішення є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Також, зважаючи на те, що відповідач свої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконував в повному обсязі, у зв`язку з чим має заборгованість, а тому наявні підстави для висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими. Відтак, висновок Суду є вірним, об`єктивним та таким, що відповідає нормам матеріального права, які регулюють виниклі правовідносини між сторонами у справі. Щодо доведення факту укладання Кредитного договору зазначила, що 27.08.2023 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 394861521. Вказаний Кредитний договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису, для укладення якого відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua та обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування. Після чого заповнив відповідну заявку на кредит, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та пропонує заявнику на власний розсуд, вказати логін і пароль (унікальний алфавітно-числовий набір символів) для входу в особистий кабінет. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20); від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Відповідач ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надав згоду шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до аб. 2 ст. 12 ЗУ "Про електронну комерцію", а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Акцептом, який містить усі істотні умови Договору, одноразового ідентифікатора, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про електронну комерцію" та натиснення іконки "відправити/підписати". Вказана іконка могла стати активною лише після введення одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований Товариством в Інформаційно-телекомунікаційній системі та був надісланий відповідачу в смс-повідомленні. Одноразовий персональний ідентифікатор № UGAK направлено відповідачу 27.08.2023 о 12:49:47 на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор № UGAK введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 27.08.2023 о 12:50:07. У Розділі 15 Договору "реквізити сторін" зазначено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором фізичної особи ОСОБА_1 - UGAK, що підтверджує волевиявлення боржника на введення ідентифікатору та підписання Договору. Також, 27.08.2023 ОСОБА_1 шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором № 2843 підписав Паспорт споживчого кредиту. У свою чергу, Товариство також підписує Договір шляхом накладення на Договір, укладений у вигляді електронного документу, кваліфікованої електронної печатки. Відповідач отримав свій примірник електронного договору на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з Договором на сайті товариства в особистому кабінеті. У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, до суду не надано, що в силу положень ст. 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Також звертають у вагу на те, що ОСОБА_1 до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався. Отже, позивачем до суду надано документи, які свідчать про те, що 27.08.2023 між сторонами укладено договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором на суму 9 400,00 грн., сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позичальника для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Доводи відповідача правильність таких висновків не спростовують, оскільки не містять доказів, які б підтверджували, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, та, фактично, зводяться до нерозуміння природи договору, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.03.2021 №904/2073/19, не звільняє споживача послуг, як сторону зобов`язання, від його виконання. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010). Крім того, як вбачається із інформації АТ "Універсал Банк" від 24.09.2025 № БТ/Е-13996 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 . На ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) банком були емітовані інші картки. На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_3 ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) було зараховано платіж у сумі 9 400,00 грн. в період з 27.08.2023 по 01.09.2023. Номер телефону НОМЕР_4 не був фінансовим номером телефону за картковим рахунком - платіжної картки № НОМЕР_3 та не знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ). Повний номер рахунка маска картки № НОМЕР_5 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) - НОМЕР_6 . Номери телефонів, що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за платіжною карткою № НОМЕР_3 : НОМЕР_7 , НОМЕР_8 . Враховуючи повну цивільну дієздатність відповідача, відповідність кредитного договору законодавчим актам та відсутність жодних підтверджень доводам відповідача, позиція останнього щодо недоведеності укладання кредитного договору є неаргументованою та невмотивованою, а лише є намаганням ввести Суд в оману та небажання сплачувати заборгованість. Щодо доведеності розміру заборгованості за кредитним договором. Відповідно до Кредитного договору № 394861521 від 27.08.2023 сторони погодили наступні умови: кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором в сумі 9400 грн. Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього Договору строк дисконтного періоду користування складає 7 (сім) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором (пункт 3.1.). Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та періоду пільгової реструктуризації оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена (пункт 3.2.). За період від дати видачі кредиту до 03.09.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (пункт 8.3.1.). У разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 03.09.2023 проценти нараховуються за ставкою 766,50 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (далі - індивідуальна процента ставка) (пункт 8.3.2.). Після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (пункт 8.4.). Продовження строку дисконтного періоду та настання відкладальних обставин, що мають наслідком продовження строку надання кредиту, застосування базової процентної ставки та нарахування процентів за ставкою, що застосовується без продовження дисконтного періоду, не є зміною істотних умов цього Договору та не потребує змін цього Договору та укладення додаткових угод до нього. Усі істотні умови Договору, в тому числі порядок продовження строку дії Договору, розмір процентних ставок та порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення цього Договору (пункт 8.10.). Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (пункт 12.4.). Таким чином, алгоритм нарахування заборгованості узгоджений Кредитним договором. Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунки заборгованості створені та підписані електронними підписами ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс". Дані документи є належними, повними та вичерпними доказами заборгованості, оскільки вони охоплюють всі необхідні обчислення сум, які стягуються. Зокрема, містять таблиці з даними та обчисленнями, з яких можна зрозуміти яким чином отримано результат, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Крім того зазначили, що вищезгадані розрахунки підпадають під ч. 2. ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та має всі необхідні реквізити для первинних документів: назва документа; дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посаду та підпис особи, відповідального за здійснення операції і правильність її оформлення; дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Постанова Верховного Суду України від 25.05.2022 (справа №219/7527/16) визнає, що розрахунок заборгованості, разом з іншими суміжними документами, може бути належним доказом існування заборгованості. Отже, до позовної заяви долучено належні копії розрахунків заборгованості, які відповідають вимогам ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність." Зокрема, звертають увагу суду, що в розрахунках заборгованості наданих попередніми кредиторами наявне балансове списання, що жодним чином не пов`язане з поверненням боржником коштів. Балансове списання - це бухгалтерська операція, яка відображає зняття з балансу фінансової установи активів або зобов`язань, що були раніше враховані в її облікових регістрах. У контексті передачі права вимоги за кредитом, балансове списання означає, що фінансова компанія більше не відображає заборгованість боржника як актив у своєму балансі, оскільки це право було передано іншому суб`єкту (Фактору) внаслідок договору факторингу. Дана процедура передбачена положеннями (стандарт) бухгалтерського обліку, ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", національними стандартами бухгалтерського обліку та положеннями НБУ. Підписавши кредитний договір, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані. Отже, нарахування процентів здійснювалось в наступному порядку: в період з 27.08.2023 по 03.09.2023 - нарахування здійснювались за дисконтною процентною 766,50 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (пункт 8.3.1. Договору). В подальшому, оскільки відповідач борг не погасив, в період з 04.09.2023 по 10.10.2023 нарахування за користування кредитними коштами розпочалось за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 (пункт 8.4. Договору). 10.10.2023 право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до ТОВ "Таліон Плюс" відповідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 згідно витягу з реєстру прав вимоги № 253 та новим кредитором стало ТОВ "Таліон плюс". Оскільки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, нарахування за неправомірне користування грошовими коштами продовжились відповідно до процентної ставки встановленої пунктом 8.4. Договору до 31.12.2023 включно. Наступними факторами жодних нарахувань не здійснювалось. Отже, нарахування процентів здійснюється на підставі положень Договору, відповідач до укладення вищезазначеного Договору, був належним чином ознайомлений з усіма його істотними умовами, включаючи порядок та розмір нарахування відсотків. Факт ознайомлення та згоди з умовами ОСОБА_1 підтвердив шляхом підписання Договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ст. 12 ЗУ "Про електронну комерцію". Процентна ставка за користування кредитними коштами погоджена відповідачем, а виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №623/2936/19). Отже, відповідно до позиції Верховного Суду, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання. У такому випадку нарахування можливе на підставі ст. 625 ЦК України: "Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом". Оскільки "інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання" погоджено договором, то застосовуються саме ці умови договору - базова процентна ставка п. 8.4. Кредитного договору), то боржник зобов`язаний сплатити саме ці проценти, що передбачені умовами договору. Якщо в договорі позики чи кредитному договорі встановлено збільшення розміру процентів у зв`язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК. Згідно п. 12.4. Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу. Зокрема в п. 140 та 141 постанови № 910/4518/16 від 05.04.2023 зазначено, що: "Верховний Суд навів висновок викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів". З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором". Відповідачем не надано власного розрахунку заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у повному розмірі та в строки, передбачені кредитним договором, зокрема, доказів, що спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Щодо доведення факту відступлення права грошової вимоги. Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Згідно з ст. 49 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Статтею 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч.1 ст. 49 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11.019.2018 у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31.10.2018 у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18). 28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (Клієнт) та ТОВ "Таліон Плюс" (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01. Надана копія договору факторингу містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору. Відповідно до п.8.6 Додатки та додаткові угоди до даного Договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. 28.11.2019 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" укладено додаткову угоду №19 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору № 28/1118-01 продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін. 31.12.2020 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції. Відповідно до пункту 8.2 викладеного в новій редакції Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції від 31.12.2020), строк дії цього Договору закінчується 31 грудня 2021 року. 31.12.2021 укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якої строк дії договору продовжується до 31.12.2022. При цьому всі інші умови договору залишились без змін. 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. Предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 1.3. Договору під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до п. 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Відповідно до п. 4.1 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року право вимоги переходить від клієнта до Фактора в день підписання сторонами Реєстру права вимог. Згідно п. 5.3.3. Фактор має право розпоряджатись правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. 10.10.2023 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 253 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ "Таліон Плюс" отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 21 146,24 грн. Наданий витяг з реєстру прав вимог до договору факторингу № 28/1118-01 містить підписи сторін, які підтверджують перехід права вимоги від клієнта - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" до Фактора - ТОВ "Таліон Плюс". Таким чином, відповідно до положень вказаного Договору передача права вимоги здійснюється не за самим Договором факторингу, а в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. Тобто, Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до ОСОБА_1 .. Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачем підписаний між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" і ТОВ "Таліон Плюс" 10.10.2023, тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що не суперечить закону. У цьому контексті, важливим є те, що реєстр прав вимоги, до якого включений кредитний договір № 394861521 від 27.08.2023, укладений 10.10.2023, тобто через два місяці після укладення кредитного договору. Зазначений реєстр прав вимог містить вичерпну індивідуалізацію щодо предмета договору та ціни. Таким чином, на момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже стало існувало. 19.12.2024 між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено Договір факторингу № 19/1224-01. Надана копія договору факторингу містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору. Відповідно до п. 8.2 договору строк дії договору закінчується 31 грудня 2024 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором. Відповідно до п. 1.3. Договору під правом вимоги розуміється всі права клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від кієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п.4.1. ). Відповідно до п.п. 5.3.3 Договору факторингу фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. 19.12.2024 відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 до Договору факторингу № 19/1224-01 від 19.12.2024 від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 44 116,08 грн. Отже, копії договору факторингу та витяг з реєстру прав вимог № 2 від 19.12.2024 містить підпис сторін, які підтверджують укладання договору та перехід прав вимог від ТОВ "Таліон Плюс" до фактора ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс". 29.05.2025 ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" уклали Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Відповідно до п.9.3. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.2. цього Договору, та закінчується 31 грудня 2026 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором. 3.2. Предмет договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025. Відповідно до п.1.1. за цим договором фактор № 29/05/25-Е від 29.05.2025 зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до п.1.2. перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. На підтвердження переходу права вимоги до позивача, разом з позовною заявою долучено Акт прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025. Згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 44 116,08 грн. Враховуючи наведене, укладання договору факторингу між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 від 27.08.2023 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору № 394861521 від 27.08.2023 передані ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" на користь ТОВ "Таліон Плюс" та в подальшому позивачу на підставі реєстру, який оформлений належним чином. Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивачем. 29.05.2025 між Товариством (Клієнт) та адвокатом укладено Договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-01, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (Додаток №25). Згідно з п.3.3. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29.05.2025. Пунктом 3.4. передбачено, що після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг. Наданий адвокатським бюро Акт прийому-передачі наданих послуг долучений до позовної заяви (Додаток № 27). Вартість послуг, що надані відповідно до договору про надання правничої допомоги відповідають попередньому розрахунку, що входить до суми судових витрат. Витрати на професійну правничу складаються: - складання позовної заяви: 2 год.- 5 000,00 грн. - вивчення матеріалів справи: 2 год - 1000,00 грн; - підготовка адвокатського запиту: 1 год - 500,00 грн; - підготовка та подача клопотань : 1 год - 500,00 грн. Таким чином витрати на професійну правничу допомогу становлять: 7 000,00 грн. У пункті Договору зазначено, що сума гонорару, якщо вона буде стягнута на користь клієнта сплачується на користь адвоката не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем фактичного отримання коштів на рахунок клієнта. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягунаданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові по справі №178/1522/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Позивач вважає розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим, та таким, що підлягають задоволенню, оскільки адвокат виконав належну та достатню кількість роботи, яка була необхідна для належного представництва інтересів клієнта. Надані послуги відповідають обсягу виконаних завдань, а їх вартість є обґрунтованою та необхідною для ефективного захисту прав та інтересів клієнта.

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Баладига С.П. у судове засідання не з`явився, проте через систему "Електронний суд" від адвоката надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Вимоги заяви про перегляд заочного рішення підтримують в повному обсязі.

Представник ТОВ ''ФК "ЕЙС" Литвиненко А.В. у судове засідання не з`явилася, проте через систему "Електронний суд" подала заяву про перегляд заочного рішення без їх участі, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення просять відмовити та залишити без змін.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи №127/18896/25 та надані докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1754321 від 09.09.2025, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_1 . (а.с. 124)

Ухвалою судді від 09 вересня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. (а.с. 125)

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання по розгляду справи не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення повісток за адресою місця проживання відповідача зазначеною позивачем у позовній заяві та адресою зареєстрованого місця проживання, згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1754321 від 09.09.2025, конверти з рекомендованими повідомленнями повернулися без вручення адресату з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Крім того, ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся, також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило. За таких підстав, згідно з положеннями ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належно повідомленим про дату, час і місце судового засідання.

Рішення суду від 05.11.2025 отримано відповідачем 11.11.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштовго відправлення, направлялося за тією ж адресою, що і направлялися повістки. (а.с. 153)

Як підтверджується матеріалами справи, судом вживалися заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів та судових повісток на адресу відповідача, за якою останній зареєстрований і проживає, про що свідчить отримання ним рішення суду за зазначеною адресою.

Згідно з ч. 1 ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Статтею 285 ЦПК України передбачено, що у заяві про перегляд заочного рішення, зокрема, повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це, посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст. 287 ЦПК України, заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилам загального чи спрощеного провадження. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справ.

Отже, для скасування заочного рішення необхідно встановити не лише поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, що його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності двох умов можна вважати, що наявні підстави для скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду у загальному порядку.

Судом встановлено, що справу було розглянуто у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Разом з тим, при розгляді заяви про перегляд заочного рішення відповідачем не надано доказів, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного повторному заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто, якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Отже, враховуючи те, що відповідачем не були надані докази, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи судом, а також не надані докази відсутності його за місцем проживання та реєстрації, що не давало йому можливості взяти участь у розгляді справи про стягнення заборгованості, чи написати відзив із запереченнями проти позову, суд приходить до висновку, що заяву про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 260, 287-289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву адвоката Баладиги Сергія Павловича про перегляд заочного рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року у цивільній справі №127/18896/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ''Фінансова компанія ''Ейс'' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Роз`яснити учасникам справи, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Людмила ТОКАРЧУК