Рішення № 138112899, 06.07.2026, Оболонський районний суд міста Києва

06.07.2026 Справа № 756/798/26

Унікальний номер 756/798/26

Номер провадження 2/756/3727/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.

секретар судового засідання - Погорелової В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН ТЕПЛО» про захист трудових прав та стягнення компенсації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до ТОВ «ПАН ТЕПЛО» про захист трудових прав та стягнення компенсації.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що працювала на посаді бухгалтера у ТОВ «ПАН ТЕПЛО» з 28.10.2025. Під час співбесіди 27.10.2025 директором ТОВ «ПАН ТЕПЛО» Петренко О.В. їй було повідомлено, що розмір заробітньої плати становить 35000-40000 грн, а випробувальний термін становить 5 днів. Приблизно через тиждень після початку роботи їй було повідомлено про зміну умов праці, а саме, що розмір заробітньої плати становитиме 30000,00 грн, на що вона погодилася на такі умови, виходячи з домовленостей про подальший перегляд рівня оплати праці.

Офіційно була працевлаштована з 06.11.2025 на підставі наказу № 13-к від 05.11.2025 із офіційно встановленим посадовим окладом у розмірі 16000,00 грн. Зазначає, що належним чином виконувала свої посадові обов`язки. 07.01.2026 було повідомлено про припинення трудових відносин без надання письмових пояснень та причин. Звільнення було оформлено за угодою сторін, за відсутності її вільного та усвідомленого волевиявлення під психологічним натиском зі сторони роботодавця та погрозою не виплатити не офіційної частини заробітньої плати.

Станом на 08.01.2026 роботодавець розмістив вакансію на Work.ua із зазначенням рівня заробітньої плати 30000,00-40000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач зверталася до директора ТОВ «ПАН ТЕПЛО» Петренко О.В. із проханням виплати компенсації, пов`язаної із незаконним припиненням трудових відносин. Письмової відповіді не отримала.

15.01.2026 подано звернення до Центрального міжрегіонального управління Держпраці щодо перевірки дотримання ТОВ «ПАН ТЕПЛО» вимог трудового законодавства.

На думку позивача, відповідачем були порушені її трудові права, а припинення трудових відносин відбулося під психологічним тиском з боку роботодавця та без дотримання вимог законодавства.

На підставі викладеного, позивач просила суд: визнати звільнення за згодою сторін незаконним, так як відбулося з порушенням трудових прав працівників через психологічний тиск; стягнути з ТОВ «ПАН ТЕПЛО» вихідну допомогу у розмірі 60000,00 грн з причин втрати доходу, витрат на лікування та інших пов`язаних витрат; компенсацію за невикористану відпустку за чотири дні у розмірі 5500,00 грн та моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18.02.2026 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 18.02.2026 позивач надала квитанцію про сплату судового збору та позовну заяву у новій редакції, у якій просить стягнути з ТОВ «ПАН ТЕПЛО»: компенсацію у розмірі 60000,00 грн; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5455,00 грн; моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн та судові витрати.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

29.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Теслі А.В. надійшов відзив на позовну заяву.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 05.11.2025 ОСОБА_1 звернулася із заявою до директора ТОВ «ПАН ТЕПЛО», в якій просить прийняти її на посаду бухгалтера.

Наказом (розпорядженням) керівника ТОВ «ПАН ТЕПЛО» № 13-к від 05.11.2025 ОСОБА_1 прийнято з 06.11.2025 на посаду бухгалтера з посадовим окладом 16000,00 грн на місяць та тривалістю робочого тижня 40 год.

07.01.2026 позивач подала заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 07.01.2026.

Наказом директора ТОВ «ПАН ТЕПЛО» № 1-к від 07.01.2026 позивача було звільнено із займаної посади за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

У день звільнення позивачу було проведено остаточний розрахунок.

Згідно довідки ТОВ «ПАН ТЕПЛО» № 07/01-25-1 від 07.01.2025, ОСОБА_2 були нараховані доходи за листопад 2025 року у розмірі 13600,00 грн, за грудень 2025 року у розмірі 16000,00 грн та у січні 2026 року у розмірі 5734,72 грн із відповідними утриманням податків та військового збору.

Як вбачається з розрахунково-платіжної відомості працівника за січень 2026 року, позивачу нараховано 5734,72 грн, у тому числі окреме нарахування за дні відпочинку у розмірі 2098,36 грн.

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 21, 43, 46 Конституції України, ст. 94, 115 КЗпП України, ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Тобто, статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений за угодою сторін.

Судом встановлено, що позивач 07.01.2026 звернулася до відповідача із письмовою заявою про припинення трудових відносин за угодою сторін. На підставі зазначеної заяви відповідачем видано наказ про припинення трудового договору, з яким позивач була ознайомлена. Таким чином, припинення трудових відносин відбулося не з ініціативи роботодавця, не внаслідок дисциплінарного звільнення, не в порядку скорочення штату чи зміни істотних умов праці, а саме за угодою сторін, які досягли взаємної згоди щодо припинення трудового договору, що відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивачем не надано доказів того, що з моменту винесення наказу про звільнення вона відкликала свою заяву, заперечувала проти припинення трудових відносин або повідомляла роботодавця про відсутність добровільного волевиявлення.

Посилання позивача на психологічний тиск грунтується виключно на її поясненнях та не підтверджені належними, допустимими й достатніми доказами.

У день звільнення позивачу проведено остаточний розрахунок.

Також позивачем не надано належних доказів існування доказів заборгованості із заробітньої плати чи компенсації за невикористану відпустку. Розрахунок заявлених до стягнення сум грунтується на припущеннях та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами або іншими належними доказами.

Вимога про стягнення компенсації у розмірі чотиримісячного середнього заробітку не грунтується на положеннях трудового законодавства, оскільки позивач не довела незаконності свого звільнення, а відповідний спосіб захисту не передбачений законом за встановлених судом обставин.

Разом з тим не підлягає задоволенню і вимога про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5455,00 грн, оскільки зазначений розмір не підтверджений належним розрахунком і не доведено правильності нарахування заявленої суми.

Доказами наявними в матеріалах справи встановлено, що посадовий оклад позивача станови 16000,00 грн, а у січні 2026 було нараховано 5734,72 грн, у тому числі окреме нарахування за дні відпочинку у сумі 2098,36 грн.

Долучені до позову копії листування та скріншот вакансій не підтверджує факту примушування до звільнення чи розміру фактично погодженої заробітної плати.

У зв`язку з чим вимога позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягає.

Оскільки судом не встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача, відсутні і правові підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України та ст. 23 ЦК України.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих сторонами доказів у їх сукупності, зважаючи на те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення заявлених вимог, під час судового розгляду справи свого підтвердження не знайшли, відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАН ТЕПЛО» про захист трудових прав та стягнення компенсації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06 липня 2026 року.

Суддя І.В. Белоконна