Рішення № 138112510, 10.07.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7604/25

Провадження № 2/752/2981/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10 липня 2026 року Голосіївський районний суду міста Києва у складі головуючого судді Слободянюк А. В., розглянувши в приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання факту мобінгу (цькування), зобов`язання погодити виплату премій,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства відновлення та розвиту інфраструктури України (далі - Агентство відновлення, відповідач-1), ОСОБА_2 (далі - відповідач-2), ОСОБА_3 (далі - відповідач-3), в якому просив суд визнати факт мобінгу (цькування) відносно нього з боку Голови Агентства відновлення ОСОБА_2 та першого заступника Голови Агентства відновлення ОСОБА_3 ; зобов`язати Агентство з відновлення погодити виплату позивачу квартальної премії за 4 квартал 2024 року в розмірі 50% від посадового окладу; погодити виплату позивачу квартальної премії за результатами 2024 року в розмірі 360 % від посадового окладу відповідно до вимог чинного законодавства.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.

15 вересня 2022 року між позивачем та Агентством інфраструктурних проектів України, яке в подальшому перетворено у Державне агентство відновлення та розвиту інфраструктури України, укладено контракт, відповідно до якого його було призначено на посаду директора Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» (далі - ДП «Фінінпро).

27 вересня 2024 року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 920-р призначено Головою Агентства відновлення ОСОБА_2 , 25 жовтня 2024 року відповідно до розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1044-р призначено першим заступником Голови Агентства відновлення ОСОБА_3 .

Протягом декількох місяців - з листопада по теперішній час, систематично та постійно, з боку Голови ОСОБА_2 та першого заступника Голови ОСОБА_3 на позивача чиниться психологічний, економічних тиск, пригнічення його трудової функції, тобто мобінг.

Повідомляє, що відповідач ОСОБА_3 в усній бесіді звернувся до позивача з вимогою добровільно написати заяву про звільнення, погрожуючи кримінальним переслідуванням та дисциплінарними стягненнями. Та у випадку неподання заяви про звільнення, буде ухвалено відсторонення позивача від посади з покладанням його обов`язків на іншу особу - ОСОБА_4 .

Зокрема, на початку грудня 2024 року позивач отримав усне розпорядження в безальтернативній формі від ОСОБА_3 щодо працевлаштування у ДП «Фінінпро» особи ОСОБА_4 , яка наближена до керівництва Агентства відновлення, зокрема до голови ОСОБА_3 . Хоча у штатному розкладі ДП «Фінінпро» були відсутні штатні вакансії, які могли б відповідати кваліфікації ОСОБА_4 , однак через постійний тиск, на початку лютого 2025 року, позивач був вимушений працевлаштувати дану особу на посаду економіста відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності. Після зарахування до штату, ОСОБА_4 в ультимативній формі почала вимагати від керівництва ДП «Фінінпро» інформацію, відомості та документи, що не відносяться до виконання її функціональних обов`язків. Посилалась на те, що це була особиста вказівка відповідача ОСОБА_3 .

У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 не пройшла випробувальний термін, через 2 місяці рішенням керівництва ДП «Фінінпро» ОСОБА_4 було звільнено. Проте, за проханням ОСОБА_4 , 05 лютого 2025 року вона була звільнення за власним бажанням. При отриманні документів повідомила, що все рівно вона та ОСОБА_3 (та інші невідомі особи) доб`ються цілі звільнення позивача з посади директора підприємства іншим шляхом, навіть якщо для цього потрібно буде ліквідувати підприємство.

Після невдалої спроби відповідача ОСОБА_3 відсторонити та звільнити позивача, а також покласти тимчасове виконання обов`язки керівника підприємства на свою особу, 19 лютого 2025 року в Міністерстві розвитку громад та територій України за участю представників Державної аудиторської служби України та Державного агентства відновлення та розвиту інфраструктури України, відбулась нарада щодо доцільності існування ДП «Фінінпро» та його ліквідації.

Згодом, 21 лютого 2025 року у Агентстві відновлення за ініціативою першого заступника Голови ОСОБА_3 підготовлено та ухвалено наказ про реорганізацію юридичної особи ДП «Фінінпро» шляхом приєднання підприємства до ДП «ГУП відновлення». Однак, зазначена процедура реорганізації ДП «Фінінпро» не була обумовлена виробничою необхідністю або економічної доцільністю.

Також, після невдалих спроб реорганізувати підприємство та досягти звільнення позивача, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 почали подавати до ДП «Фінінпро» численні запити, доручення, які не належать до повноважень уповноваженого органу управління, та які вимагали невідкладного виконання без обґрунтувань терміновості, дублювали інформацію, що вже надавалась раніше. Такі дії призвели до неможливості належного виконання позивачем посадових обов`язків.

Крім того, голова Агентства відновлення ОСОБА_2 не погодив надання позивачу відпустки з 28 по 29 січня 2025 року з наданням матеріальної допомоги, що підтверджується листом від 27 січня 2025 року.

Повідомляє, що незважаючи на те, що підприємством було досягнуто всіх планових показників за 2024 рік, позивача було позбавлено річної премії на підставі необґрунтованого рішення керівництва. Заступник директора з економічних питань звертався з листами до керівництва Агентства відновлення щодо погодження премій директору (позивачу) ДП «Фінінпро» премії за 4 квартал 2024 року у розмірі 50% посадового окладу та премії за 2024 року у розмірі 360% посадового окладу, проте відповіді на листи щодо погодження премій не надійшло, премії не було нараховано.

Також після погроз, у позивача відбулось погіршення стану здоров`я, що призвело до перебування на лікарняному в період з 13 січня 2025 року по 22 січня 2025 року.

Таким чином, примушування позивача до звільнення, прийняття на роботу необхідної відповідачам особи, спроба реорганізації підприємства з метою скорочення посади позивача, надмірне адміністративне навантаження, необґрунтована відмова у наданні щорічної відпустки та позбавлення премій, на думку позивача, мають всі ознаки мобінгу по відношенню до позивача, що спрямовані на приниження його честі та гідності, ділової репутації, виведення із психологічної рівноваги під час виконання трудових обов`язків та примушування позивача в подальшому звільнитись за власним бажанням.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху (т.1 а.с. 215-217).

Ухвалою Голосіївськогорайонного суду мста Києва від 23 квітня 2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (т.1 а.с. 224, 225).

Ухвалою Голосіївськогорайонного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (т. 2 а.с. 20-24).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (т. 2 а.с. 37- 41).

Постановою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року залишено без змін (т. 3 а.с. 205-211).

09 травня 2025 року в системі «Електронний суд» представником Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України - Шепетьком С.А. подано суду відзив на позовну заяву з додатками, в якому представник відповідача-1, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , повідомляє, що твердження позивача щодо вчинення відносно нього мобінгу (цькування) не підтверджується належними та допустимими доказами, а є лише припущеннями.

Вказує, що жодного доказу на підтвердження наведених позивачем обставин примушування позивача до звільнення, останній не надав, а отже твердження про мобінг з боку відповідача ОСОБА_3 є необґрунтованими словами. Позивач взагалі не навів тверджень (випадків, ситуацій), які можуть свідчити про мобінг з боку відповідача ОСОБА_2 .

Повідомляє, що якщо б позивач дійсно отримав би від відповідача ОСОБА_3 усне розпорядження щодо працевлаштування в ДП «Фінінпро» ОСОБА_4 , та, якщо б дійсно на момент отримання цього розпорядження в ДП «Фінінпро» були відсутні вакансії в штатному розкладі, які могли б відповідати її кваліфікації, ОСОБА_1 мав би зажадати від заступника Голови ОСОБА_3 письмового підтвердження отриманого позивачем від нього розпорядження. Крім того, якщо вказані вище обставини дійсно мали б місце, позивач повинен був у письмовій формі повідомити про них керівника вищого рівня або орган вищого рівня. Проте, таких дій позивачем не вжито, та жодного належного та достовірного доказу на підтвердження свого твердження позивач до суду не надав.

Наявна в матеріали справи копія наказу ДП «Фінінпро» про прийняття на роботу ОСОБА_4 свідчить про те, що в штатному розписі ДП «Фінінпро» була вакансія, яка відповідала кваліфікації ОСОБА_4 . Крім того, позивач не навів жодних доказів того, що ОСОБА_4 мала намір обіймати керівну посаду на підприємстві, а також не надав копію посадової інструкції ОСОБА_4 задля встановлення кола її прав та обов`язків на підприємстві. Обставини справи свідчать про те, що у позивача, як керівника, та ОСОБА_4 , як підлеглої, виник конфлікт у розумінні один одного, що пов`язаний із виконанням ОСОБА_4 своїх посадових обов`язків.

Надані позивачем доповідні та службові записки не містять відомостей про їх реєстрацію, на них відсутня резолюція керівництва установи щодо їх виконання, що свідчить про те, що позивачем ці документи взагалі не розглядалися, та, як наслідок, позивачем ці документи не передані до виконання, не встановлено контроль за їх виконанням та, відповідно, не знято їх з контролю. Крім того, вказані вище копії доповідних та службових записок не містять інформації щодо дати їх створення, а викладена в них інформація не підтверджена жодним доказом, що взагалі ставить під сумнів правомірність цих внутрішніх документів.

Повідомляє, що запровадження в ДП «Фінінпро» будь-яких змін в організації виробництва і праці на підставі рішення Агентства відновлення та розвиту інфраструктури України, не свідчить про наявність будь-якої форми мобінгу щодо позивача, адже зазначені зміни в ДП «Фінінпро» носять загальний характер, а не торкаються лише питань праці одного позивача. До того ж, позивач доказів того, що наказ про реорганізацію юридичної особи ДП «Фінінпро» підготовлено за ініціативи відповідача ОСОБА_3 не надав, а також того, що процедура реорганізації підприємства не була обумовлена виробничою або економічною доцільністю.

Також, з урахуванням положень Господарського кодексу України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Статуту ДП «Фінінпро» запитувана Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України у ДП «Фінінпро» інформація не може вважатись надмірним адміністративним навантаженням, а запити вважатись безпідставними.

З посиланням на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» повідомляє, що роботодавець може відмовити працівнику у наданні відпустки, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Ненадання відповідачем ОСОБА_2 відпустки позивачу було обґрунтованим та таким, що відповідало нормам чинного законодавства.

Пояснює, що преміювання директора ДП «Фінінпро» за 4 квартал 2024 року, та за 2024 рік є заохочувальною виплатою, а не заробітною платою, при цьому, саме п.п. 3 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 859 від 19 травня 1999 року передбачено випадки, у разі яких преміювання за підсумками роботи за рік не нараховується, тому не встановлення такої премії не є формою психологічного тиску та/або економічного тиску, тобто ознакою мобінгу (цькування).

Крім того, в Агентстві відновлення на сьогодні відсутні Умови преміювання керівників державних підприємств, що належать до сфери управління агентства, та акціонерних товариств, щодо яких Державне агентство відновлення здійснює управління корпоративними правами. ДП «Фінінпро» направляло листи до Агентства відновлення на погодження премій директору ДП «Фінінпро» за 4 квартал 2024 року та за 2024 рік. При цьому до зазначених листів надавались додатки: копії звітів керівника підприємства про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства; розрахунки розміру преміювання директора підприємства ДП «Фінінпро» за відповідні періоди. У копіях звітів вказані планові показники визначені умовами контракту щодо розміру чистого прибутку, дебіторської та кредиторської заборгованості, виконання яких керівник повинен забезпечити та, відповідно, які впливали на розмір преміювання за відповідні періоди. Проте відповідно до контракту, укладеного з директором ДП «Фінінпро» ОСОБА_1 між Державним агентством інфраструктурних проектів України від 15 вересня 2022 року, з визначеними показниками ефективності на ІІ півріччя 2022 року та відповідно додатковою угодою № 1 від 15 березня 2023 року визначено показники на 2023 рік. Додаткової угоди з визначенням показників ефективності Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України на 2024 рік не надано, крім того в листі зазначено, що виконання показників передбачених контрактом відображено у звітності підприємства. Тобто, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України за відсутності умов преміювання керівників державних підприємств, визначених показників ефективності на 2024 рік директору ДП «Фінінпро», не мало підстав погодити виплату премій директору підприємства за 4 квартал 2024 року та за 2024 рік.

Безпідставними є також доводи позивача стосовно того, що позивач зазнав від дій відповідачів моральні страждання, що призвело до погіршення стану здоров`я позивача. За змістом виписки № 368 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого у розділі «Амнезія хворого» позивач хворіє з 2020 року, а прогресування захворювання проявилось з роками.

У той же час, наявні в матеріалах справи копії документів свідчать про те, що відповідачами відносно позивача мобінг (цькування) не вчинялось. Систематичних, тривалих, умисних дій, про які стверджує позивач, та які спрямовані на приниження його честі та гідності, ділової репутації, у тому числі з метою припинення з позивачем трудових прав та обов`язків, у тому числі, що проявляються у формі психологічного та економічного тиску, із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення для позивача напруженої атмосфери та безпідставного позбавлення його частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень), відповідачами не здійснювалися, відносно позивача мобінг (цькування) не вчинявся. Тому, підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 відсутні (т.2 а.с.61-75).

22 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

У відзиві вказується, позовна заява є необґрунтованою, вчинення відносно позивача мобінгу (цькування) не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Позивач є директором ДП «Фінінпро», яке віднесено до підприємств критичної інфраструктури. Позивач, як керівник підприємства критичної інфраструктури, залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури під час воєнного стану. Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв`язку вагітністю, пологами та догляду за дитиною до трирічного віку). Не погодження позивачу відпустки з боку відповідача є зваженим, обґрунтованим і вимушеним рішенням в умовах сьогодення і відповідає нормам чинного законодавства України.

Доходить висновку, що у даному випадку має місце певне непорозуміння у налагоджені співпраці (робочих процесів) між позивачем та його підлеглим ОСОБА_4 (т.3 а.с. 38-47).

23 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 .

У відзиві вказується, що позовна заява є безпідставною, факту мобінгу (цькування) не підтверджено жодними належними доказами. За своєю правовою природою факт мобінгу (цькування) є адміністративним правопорушенням, проте з позовної заяви не вбачається, що позивач звертався до уповноваженого органу із заявою щодо вчинення відносно нього адміністративного правопорушення.

У відзиві відповідачем-3 також заперечується, що позивач отримав усне розпорядження від керівництва щодо працевлаштування у ДП «Фінінпром» працівника ОСОБА_4 . Позивач, якщо б дійсно отримав від відповідача-3 таке усне розпорядження, та у разі відсутності вакансії у штатному розкладі, не звернувся з вимогою до відповідача-3 письмово підтвердити таке розпорядження.

Не погоджується відповідач-3 щодо тверджень позивача про спробу реорганізувати підприємство з метою скорочення посади позивача. З посиланням на норми законодавства повідомляє, що рішення про утворення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державний власності, що належать до сфери управління Агентства відновлення, є повноваженням агентства, а не окремих посадових осіб. Запровадження в ДП «Фінінпро» будь-яких змін в організації виробництва і праці на підставі рішення Агентства відновлення не свідчить про наявність будь-яких форм мобінгу щодо позивача, зміни в ДП «Фінінпро» носять загальний характер, а не стосуються лише питань праці одного позивача.

Статутом ДП «Фінінпро» визначено права та обов`язки підприємства. Пунктом 6.3.16 статуту передбачено, що підприємство у встановленому порядку виконує рішення та доручення уповноваженого органу управління. Згідно з п.6.4 статуту, підприємство подає статистичну, бухгалтерську та іншу звітність уповноваженому органу управління. Позивач не надав доказів того, що запити, які надходили від Агентства відновлення на адресу ДП «Фінінпро», були штучно створені з метою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (т. 3 а.с. 48-54).

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Судом встановлено, що 15 вересня 2022 року Державне агентство інфраструктурних проектів України (Укрінфрапроект), на яке покладено функції з управління майном, що перебуває у державний власності, іменований як орган управління майном, в особі Голови «Укрінфрапроект» Гури К.Ю., з одного боку, та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» з 16 вересня 2022 року на строк, який не перевищує строку дії воєнного стану та трьох місяців після його припинення або скасування.

Додатком № 1 до контракту є Показники ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів», які враховуються під час укладання контракту з директором підприємства, що є у державній власності.

Додатком № 2 до контракту є Звіт директора Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства (т. 1 а.с. 15-24).

Наказом голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 04 грудня 2023 року № Н-351 внесено зміни до статуту ДП «Фінансування інфраструктурних проектів», виклавши його у новій редакції

Відповідно до п. 1.2. статуту ДП «Фінінпро» є державним комерційним підприємством, яке засноване на державній власності та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 416-р «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури» належить до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури (т.1 а.с. 25-49).

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2024 року № 920-р ОСОБА_2 призначено Головою Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, та Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2024 року № 1044-р ОСОБА_3 призначено першим заступником Голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України (т.1 а.с. 50,51).

Листом від 23 січня 2025 року № 1/07-07/1 заступник директора з економічних питань ДП «Фінінпро» звертався до Державного агентства відновлення та розвитку України з проханням погодити директору ДП «Фінінпро» ОСОБА_1 надання частини щорічної відпустки терміном на два дні з 28 по 29 січня 2025 року з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (т. 1 а.с. 52).

Листом від 27 січня 2025 року № 366/1/16/09-861/09-25 за підписом Голови Агентства відновлення ОСОБА_2 не погоджено надання ОСОБА_1 відпустки терміном на два дні з 28 по 29 січня 2025 року (т.1 а.с.53).

Також листами від 25 лютого 2025 року № 7/07-07/1 та № 6/07-07/1 заступник директора з економічних питань ДП «Фінінпро» звертався до Державного агентства відновлення та розвитку України з проханням погодити директору ДП «Фінінпро» ОСОБА_1 премію за 2024 рік у розмірі 360 % посадового окладу та премію за 4 квартал 2024 рік у розмірі 50% посадового окладу (т.1 а.с. 54, 57).

До вказаних листів були додані Звіти керівника державного підприємства про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства за 4 квартал 2024 року та за 2024 рік; Розрахунок розміру преміювання директора ДП «Фініпро» за підсумками роботи за 4 квартал 2024 року та за 2024 рік (т. 1 а.с. 55, 56, 58, 59).

Як вбачається з наказу ДП «Фінінпро» від 09 грудня 2024 року № 294-к ОСОБА_4 прийнято на основне місце роботи на посаду економіста відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності з 10 грудня 2024 року, з випробувальним терміном на два місяці, з встановленого окладу згідно штатного розпису. Наказ підписано директором ОСОБА_1 (т.1 а.с. 60).

Наказом ДП «Фінінпро» від 05 лютого 2025 року № 41-к ОСОБА_7 звільнено із займаної посади за згодою сторін згідно з п.1. ст.36 КЗпП України, підстава заява - ОСОБА_7 від 05 лютого 2025 року. Наказ підписано директором ОСОБА_1 (т.1 а.с. 61).

Позивач, як директор ДП «Фінінпро», листом від 20 лютого 2025 року № 96/02-25 звертався до Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України з питання ліквідації ДП «Фінінпро», переходу всіх активів до іншого державного підприємства, створення ліквідаційної комісії, додавши проект наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України «Про реорганізацію Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» з додатком до наказу про склад комісії (т.1 а.с. 67-72).

Першим заступником начальника Департаменту захисту національної безпеки СБУ України надана відповідь від 13 березня 2025 року № 8/3/4-2206 на вказане звернення, відповідно до якої вирішення порушених у листі питань знаходиться поза визначеними актами законодавства повноваженнями та Служби безпеки України (т.1 а.с.73).

Крім того, позивач, як директор ДП «Фінінпро», листом від 03 березня 2025 року № 136/03-25 звернувся до Прем`єра-міністра України Д. Шмигаля з питання протиправної ліквідації підприємства (т.1 а.с.74-76).

11 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню)» від 16 листопада 2022 року № 2759-IX (далі - Закон № 2759-IX), згідно з яким були внесені зміни до низки нормативно-правових актів, зокрема до КЗпП України, Закону України «Про колективні договори», визначено поняття мобінгу, врегульовано питання щодо захисту прав учасників трудових правовідносин від мобінгу, а також визначено механізми його протидії.

Мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність (ч.1 ст. 2-2 КЗпП України).

Згідно з ч.2 ст. 2-2 КЗпП України формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Відповідно до ч.3 ст. 2-2 КЗпП України вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Вчинення мобінгу (цькування) заборонено. Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду (ч. 4, 5 ст. 2-2 КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Судом встановлено, що на підставі контракту позивача призначено на посаду директора ДП «Фінінпро» з 15 вересня 2022 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачами вчиняються щодо нього дії, які підпадають під ознаки мобінгу (цькуванню), а саме: примушування до звільнення позивача, а також працевлаштування «контролюючих осіб» ( ОСОБА_4 ) з боку першого заступника Голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України ОСОБА_3 та подальше вчинення призначеним працівником осіб дій, що виходили за межі їх посадових обов`язків.

Встановлено, що відповідно до п. 7 статуту ДП «Фінінпро», затвердженого наказом Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України від 04 грудня 2023 року № Н-351, управляння підприємством ДП «Фінінпро» здійснює директор. Директор самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені цим статутом та законодавством до повноважень Уповноваженого органу управління. Директор підприємства призначає та посади/звільняє з посад працівників підприємства з урахуванням умов і фонду оплати праці підприємства, а також вимог законодавства та положень цього Статуту (т.1 а.с. 26-44).

Позивач ОСОБА_1 , як директор ДП «Фінінпро», наказом від 09 грудня 2024 року № 294-к прийняв ОСОБА_4 на посаду економіста відділу фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності підприємства з 10 грудня 2024 року, з встановленням посадового окладу згідно з штатним розписом. Наказом від 05 лютого 2025 року № 41-к - звільнив ОСОБА_4 із займаної посади за угодою сторін за п.1. ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с. 60, 61).

Отже, прийняття ОСОБА_4 на роботу відбулось у межах повноважень позивача, як керівника підприємства, доказів того, що до позивача ОСОБА_1 вчинявся примус до працевлаштування зазначеної особи, матеріали справи не містять. Зміст наказу від 09 грудня 2024 року № 294-к про прийняття ОСОБА_4 на посаду свідчить про те, що у штатному розкладі підприємства існувала вакансія економіста.

Разом з тим, з доповідних записок заступника директора з економічних питань ОСОБА_8 та начальника управління розвитку аеропортів та відновлення критичної інфраструктури ОСОБА_9 , а також службової записки начальника управління відновлення, будівництва та розвитку об`єктів критичної енергетики та інфраструктури ОСОБА_12, вбачається лише незгода керівництва підприємства з виконанням робочих функцій ОСОБА_4 , зокрема щодо перевищення повноважень, встановлених посадовою інструкцією працівника (т. 1 а.с. 62-64).

Наданий позивачем за підписом ОСОБА_4 перелік документів не містить ідентифікуючих ознак щодо типу документа. Стверджувати, що він був створений працівником з метою пред`явлення його до обов`язкового виконання позивачу або іншим посадовим особам підприємства, відсутні підстави (т. 1 а.с. 65-66).

Отже, доказів того, що ОСОБА_4 була прийнята позивачем на роботу через примус з боку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також того, що відповідачі погрожували позивачу, у випадку його відмови написати заяву про звільнення у добровільному порядку, відсторонити позивача від виконання його посадових обов`язків з призначенням на його посаду ОСОБА_4 , матеріали справи не містять.

Позивач, як на підставу своїх доводів щодо змушування його з боку відповідачів працевлаштувати ОСОБА_4 , а також вимагання з боку найманого працівника від позивача документації, надав відеозапис, розміщений на флеш-накопичувачі. Судом досліджено доданий відеозапис, разом з тим, позивачем не підтверджено джерело походження відеозапису, як і осіб співрозмовників.

Фактично, на відеозаписі зафіксовано, що у робочому кабінеті, не у напруженій обстановці, особами обговорюються робочі питання діяльності підприємства, у тому числі порядок проведення аудиту фінансово-господарської діяльності підприємства. На записі жінка повідомляє про відмову у підписанні договору про нерозголошення конфіденційної інформації. У розмові згадаються прізвища ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зокрема необхідність за вказівкою ОСОБА_3 проведення перевірки діяльності підприємства (т. 1 а.с. 11).

Суд зазначає, що цей відеозапис не є даними, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги позивача у справі позивача; не свідчить, як наведено у позовні заяві, про примушування до прийняття на роботу «контролюючих осіб» першого заступника Голови Агентства відновлення ОСОБА_3 .

У позовній заяві позивач вказує про надмірне адміністративне навантаження з боку відповідачів шляхом направлення безпідставних запитів та доручень.

За матеріалами справи, як позивачем (т.1 а.с.83-209), так і стороною відповідачів (т.2 а.с.101-159, 213-250, т. 3 а.с. 1-22) надано документи, запити, звернення, інвестиційні плани, відомості щодо договірної діяльності ДП «Фінінпро» з іншими організаціями, доручення Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, відповіді, звіти ДП «Фінінпро», що стосуються внутрішньої діяльності та функціювання підприємства.

Відповідно до пункту 6.3.16 статуту ДП «Фінінпро», підприємство у встановленому порядку виконує рішення та доручення уповноваженого органу управління. Згідно з пунктом 6.4. статуту ДП «Фінінпро» подає статистичну, бухгалтерську та іншу звітність уповноваженому органу управління.

Отже, до кола посадових обов`язків позивача, як керівника ДП «Фінінпро», статутними документами підприємства покладено обов`язок із виконання доручень уповноваженого органу управління - Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України. Суд не може вдавитися до оцінки господарської та фінансової діяльності підприємства, а тому виконання позивачем та його підлеглими особами посадових обов`язків не може бути оцінено як тиск з боку відповідачів.

Проявом мобінгу щодо себе позивач вказує також на дії відповідача ОСОБА_3 , спрямовані на реорганізацію ДП «Фінінпро», що буде мати наслідком, як стверджує позивач, припинення з позивачем трудових відносин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 439 затверджено Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України.

Відповідно до п.п. 3. п. 5 Положення, Агентство відновлення, зокрема приймає в установленому порядку рішення про утворення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності, ініціює утворення господарських структур, затверджує статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Агентства відновлення, і господарських структур та здійснює контроль за їх дотримання, здійснює управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також здійснює інші функції з управління об`єктами державної власності, передбачені законодавством.

Підпунктом 13 п. 10 даного Положення, голова Агентства відновлення утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує положення (статути) про них, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Агентства відновлення.

Отже, Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, виконує функції органу управління стосовно об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, повноваженнями щодо прийняття рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності, та які належать до сфери його управління.

Відповідно до наказу голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України «Про реорганізацію Державного підприємства «Фінансування інфраструктурних проектів» від 05 травня 2025 року № Н-204/11-00, прийнято рішення про реорганізацію ДП «Фінінпро» шляхом його приєднання до Держаного підприємства «Дирекція з будівництва міжнародного аеропорту «Одеса» (т. 2 а.с. 32-34).

Суд погоджується з доводами відповідача-1 в частині того, що запровадження в ДП «Фінінпро» будь-яких змін в організації виробництва і праці на підставі рішення Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, не свідчить про наявність будь-якої форми мобінгу щодо позивача, адже зазначені зміни в ДП «Фінінпро» носять загальний характер, а не торкаються лише роботи одного працівника.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року по справі № 464/1099/23.

Що стосується посилання позивача на необґрунтованість відмови у наданні щорічної відпустку та позбавлення премій, суд зазначає наступне.

За матеріалами справи позивачу ОСОБА_1 Головою Агентства відновлення не було погоджено надання відпустки терміном на два дні з 28 по 29 січня 2025 року (т.1 а.с.53).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено на даний час.

Згідно з пунктом 3 вказаного Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 № 2136-IX передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

Також відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Як зазначено у листі ДП «Фінінпро» від 20 лютого 2025 року № 96/02-25, наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 01 червня 2023 року № 32/ДСК «Про затвердження секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури сектору транспорту і пошти», підприємство, на якому позивач займає посаду директора, визначено оператором критичної інфраструктури (т. 1 а.с. 67-70).

Отже, з огляду на те, що ДП «Фінінпро» визнано об`єктом критичної інфраструктури, функціонування якого необхідне для безпеки держави, стабільної економіки та життєдіяльності суспільства, відмова у наданні відпусток його працівникам, у тому числі і керівнику, не є свідченням упередженого ставлення роботодавця до позивача.

З огляду на вищевказане, викладений позивачем факт відмови відповідачем-2 у погодженні позивачу відпустки, який позивач пов`язує з мобінгом (цькуванням), ґрунтуються на незгоді з діями та рішеннями роботодавця, та не свідчить про обмеження його прав і свобод позивача.

Позивач ставить питання також про зобов`язання Агентства відновлення погодити йому, як директору ДП «Фінінпро», виплату премії за 4 квартал 2024 року та премію за результатами 2024 року.

Позивачем надано накази про преміювання його, як директора ДП «Фінінпро», за підсумками роботи у IV кварталі 2023 року та у 2023 році, а також за підсумками роботи за І, ІІ, ІІІ квартали 2024 року (т.2 а.с.176, 177,181 - 187).

Відповідно до ст. 8 Закону «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються постановою Кабінетом Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств» (з подальшими змінами та доповненнями).

Пунктом 1 постанови надано право керівникам центральних органів виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наглядовій раді суб`єкта господарювання державного сектору економіки, а також керівнику уповноваженого суб`єкта господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на державній власності, у тому числі казенних, та об`єднань державних підприємств, утворених центральними органами виконавчої влади відповідно до законодавства, підприємств, які належать Автономній Республіці Крим, підприємств, заснованих на комунальній власності, надано право встановлювати виключні умови оплати праці.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 97 КЗпП України, статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно дост. 20 Закону України «Про оплату праці», оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору, пов`язана з виконанням умов контракту.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (абзац перший статті 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанови Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц (провадження № 61-31573сво18) премія - це додаткова заробітна плата понад установлені норми, за трудові успіхи, винахідливість і за особливі умови праці, є додатковою заробітною платою, проте не є обов`язковою складовою заробітної плати працівника та виплачується відповідно до наказів про преміювання з урахуванням результатів роботи кожного працівника відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи у межах коштів на оплату праці (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/17 (провадження № 61-15713св19)).

Встановлено, що ОСОБА_1 з 15 вересня 2022 року перебуває на посаді директора ДП «Фінінпро» на підставі контракту, укладеним з Державним агентством інфраструктурних проектів України.

Розділом 3 контракту сторони погодили умови матеріального забезпечення директора.

Зокрема, як вбачається з п. 25 контракту, директору нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених директору посадового окладу у розмірі 148 500,00 грн і фактично відпрацьованого часу.

Надбавки та доплати встановлюються та виплачуються директору підприємства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об`єднань державних підприємств», а саме:

1)премія за підсумками роботи за квартал та за рік з урахуванням умов, диференційованих показників та розмірів преміювання, затверджених в установленому законодавством порядку;

2)грошова допомога у розмірі не більш як шість посадових окладів у разі виходу на пенсію (п. 26 контракту)

Премія директору не нараховується у разі:

допущення на підприємстві нещасного випадку із смертельним наслідком з вини підприємства;

збільшення розміру заборгованості підприємства з виплати заробітної плати у поточному квартальному або річному звітному періоді порівняно з попереднім аналогічним звітним періодом;

незатвердження (непогодження) в установленому законодавством порядку річного фінансового плану (п. 28).

Також, як вбачається з п. 14 контракту, директор зобов`язується погоджувати з органом управління майном премію за підсумками роботи за квартал та премію за підсумками роботи за рік.

За змістом розділу 3 контракту, не вбачається обов`язковість виплати роботодавцем премії за трудовим контрактом.

У розумінні частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» премія є елементом додаткової заробітної плати, адже не нараховуються і не виплачуються автоматично.

Верховний суд зазначив, що преміювання та встановлення відповідних надбавок провадиться у межах наявного фонду оплати праці та належить до дискреційних повноважень роботодавця. Крім того, право встановлення надбавок та премій належить саме до варіативних дискреційних повноважень, в силу яких роботодавець вільний у виборі в межах затвердженого кошторису встановлювати їх або не встановлювати (постанова Верховного суду у справі № 1840/2970/18 від 15 грудня 2021 року).

У юриспруденції - дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону.

Як зазнається у відзиви на позовну заяву, у Агентстві відновлення відсутні умови преміювання керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

За фактичних обставин цієї справи, виплата премії як заходу заохочення, з огляду на визначені сторонами підстави та умови її нарахування та виплати, є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру, тобто не бути передбачена контрактом як обов`язок роботодавця.

Встановлено, що Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України не погодило виплату премії ОСОБА_1 за підсумками роботи за 4 квартал 2024 року та за 2024 рік, рішення про виплату премії за підсумками роботи за вказаний період, преміювання за виконання умов і диференційованих показників щодо позивача відсутнє.

Оскільки підстави премії, її розмір повинні визначатись компетентним органом, а саме Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України, за підсумками роботи за квартал та рік на підставі диференційованих показників та розмірів преміювання, затверджених в установленому законодавством порядку, відсутні підстави зобов`язувати Агентство відновлення у судовому порядку погоджувати позивачу виплату премії директору підприємства за 4 квартал 2024 року та за 2024 рік. Адже виплата премії відноситься до заохочувальних виплат та здійснюється на розсуд роботодавця, за умови належного виконання робітником покладених на нього обов`язків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України). Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain).

Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд не вбачає з боку відповідачів ознак мобінгу (цькування) по відношенню до позивача, а саме систематичних, тривалих умисних дій або бездіяльності роботодавця, окремих працівників, які спрямовані на приниження честі та гідності ОСОБА_1 , його ділової репутації, у тому числі з метою припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема, із створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери. З огляду на вищевказане, суд доходить висновку, що викладені позивачем факти, які позивач пов`язує з мобінгом (цькуванням), ґрунтуються на незгоді з діями та рішеннями роботодавця, проте не свідчать про обмеження прав і свобод позивача.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.ст.ст. 12,76,81,89, 263-265, 268, 272, 279,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання факту мобінгу (цькування), зобов`язання погодити виплату премій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державне агенство відновлення та розвитку інфраструктури України, код ЄДРПОУ 37641918, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 9.

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2026 року.

Суддя А.В. Слободянюк