Рішення № 138110775, 30.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/494/26

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи за позовом першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради, м. Чернівці

до Дочірнього підприємства Інтергал-Буд товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал, м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 4076807,73 грн

представники сторін:

від позивача Смотр Д.М.

від відповідача Кобрин Л.О.

прокурор Коцюба Т.С.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Дочірнього підприємства Інтергал-Буд товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал про стягнення заборгованості в сумі 4076807,73 грн., з яких: 2599474,12 грн сума пайової участі, 1170951,76 грн інфляційні втрати, 306381,85 грн 3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2026 справу №926/494/26 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам законодавства відповідач не сплатив до місцевого бюджету кошти пайової участі на підставі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132 - IX, а тому повинен сплатити заборгованість в сумі 4076807,73 грн., з яких: 2599474,12 грн. сума пайової участі, 1170951,76 грн. інфляційні втрати, 306381,85 грн. 3% річних.

Ухвалою від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2026.

24.02.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволені позову відмовити, оскільки відповідно до вимог абзацу 12 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ, відповідач не зобов`язаний сплачувати пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернівці, у зв`язку зі спорудженням житлового корпусу № 7 в складі об`єкта «Будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з об`єктами соцкультпобуту на вул. Мізюна, 20 у м. Чернівці» (2-га черга).

Також, згідно умов Меморандуму про співпрацю між Чернівецькою міською радою та будівельними компаніями, які здійснюють свою діяльність на території Чернівецької об`єднаної територіальної громади від 02.02.2021 р., відповідач сплатив 5 245 360,82 грн. для оплати робіт, визначених в листі виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 01/02-05/572 від 07.03.2025 року. Вказана сума значно перевищує заборгованість по сплаті пайового внеску у зв`язку зі спорудженням багатоквартирного житлового будинку по вул. Мізюна, 20 у м. Чернівці корпусу № 8 (ІІ черга будівництва), з врахуванням втрат від інфляції та пені.

04.03.2026 надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 05.03.2026 відкладено підготовче засідання на 19.03.2026.

16.03.2026 до суду від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 16.03.2026 задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 16.03.2026.

Судове засідання 19.03.2026 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 17.03.2026 по 23.03.2026.

Ухвалою від 24.03.2026 призначено підготовче судове засідання на 09.04.2026.

Судове засідання 09.04.2026 не відбулось через знеструмлення електромережі суду, що унеможливило його безперебійну роботу, що підтверджується актом від 09.04.2026, складеним відповідальними працівниками Господарського суду Чернівецької області.

Ухвалою від 09.04.2026 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 926/494/26 на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 23.04.2026.

Ухвалою від 23.04.2026 відкладено підготовче засідання на 06.05.2026.

Ухвалою від 06.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.06.2026.

01.06.2026 від відповідача надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.

В судовому засіданні 02.06.2026 оголошено перерву до 30.06.2026.

10.06.2026 та 11.06.2026 надійшли заперечення прокурора та позивача на заяву про відстрочення виконання рішення суду.

У судовому засіданні 30.06.2026 прокурор та позивач просили задовольнити позов, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Щодо наявності повноважень на звернення до суду у Чернівецької міської ради у даних правовідносинах суд зазначає таке.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Так, ч. ч. 1, 2 ст. 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Таким чином, органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах є Чернівецька міська рада.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Про прокуратуру).

Статтями 7, 140, 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти тощо. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, функціонування якого гарантується державою, є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно з ч. 4 ст. 71 Бюджетного кодексу України бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, зокрема, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Згідно з ч. 10 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Ненадходження коштів зі сплати пайового внеску до місцевого бюджету перешкоджає належним чином фінансувати створення і розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси держави, яка гарантує належну реалізацію конституційних прав громадян, в тому числі на достатній рівень життя, освіту, безкоштовну медицину, безпеку життя та здоров`я.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що: Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окрім того, в умовах воєнного стану надзвичайно важливо забезпечити оперативне, належне та безперервне виконання місцевих бюджетів, а тому, у даному випадку інтереси держави потребують негайного захисту.

Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - територіальної громади) й замовника будівництва, та стягненні коштів пайової участі до бюджету.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 (справа №903/129/18) зазначає, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Чернівецькою міською радою позовну заяву щодо стягнення з відповідача пайової участі не пред`явлено.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернівецької міської ради, шляхом подання позову є невиконання відповідачем вимог закону, що полягають у сплаті коштів до бюджету та не пред`явлення позову уповноваженим органом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у прокурора, з метою захисту інтересів територіальної громади та держави, є обґрунтовані підстави для пред`явлення даної позовної заяви.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, представників сторін, встановивши фактичні обставини у справі, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив.

Між Чернівецькою міською радою та Дочірнім підприємством «Інтергал Буд» товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інтергал» (далі Замовник або Забудовник) укладено договір оренди землі від 12.02.2014 № 8770 за адресою: вул. Мізюна Григорія, 20, площею 7,0046 га (кадастровий номер 7310136300:12:002:1057) для реконструкції та будівництва житлового комплексу з об`єктами соцкультпобуту без права реконструкції та будівництва в межах «червоних ліній» вул. Київської та вул. Дзержика Корнелія терміном до 31.12.2025 (з врахуванням змін внесених 04.03.2025).

Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради 30.04.2015 видано містобудівні умови і обмеження № 1007/15 на об`єкт будівництва «для реконструкції та будівництва житлового комплексу з об`єктами соцкультпобуту без права реконструкції та будівництва у межах «червоних ліній», який знаходиться на вищевказаній земельній ділянці.

08.09.2016 Управлінням містобудування та архітектури Департаменту у попередні містобудівні умови та обмеження внесені зміни і надані містобудівні умови та обмеження на будівництво комплексу багатоквартирних житлових будинків з об`єктами соцкультпобуту на вул. Г.Мізюна, 20 за № 1308/16 від 16.09.2021.

Державною архітектурно - будівельною інспекцією України 26.12.2019 на об`єкт «Будівництво житлового комплексу з об`єктами соцкультпобуту на вул. Г. Мізюна, 20 у м. Чернівці (друга черга)» (далі Об`єкт будівництва) видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113193602803 (дозвіл опубліковано за посиланням: https://e- construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2648148225239811931/optype=100).

Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд забудови». ДК 018-2000:1122.1 «Будинки багатоквартирні масової Державною інспекцією архітектури та містобудування України 11.05.2022 зареєстровано сертифікат № ІУ123220506551, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (сертифікат опубліковано за посиланням:https://econstruction.gov.ua/document_detail/doc_id=2832011324387493479/optype=100).

Згідно інформації, яка міститься у вищевказаному сертифікаті, пайова участь Відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася на підставі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132 - IX.

Аналогічні відомості зазначені забудовником в акті готовності об`єктів до експлуатації AC01:1635-2507-9754-4657, який опублікований за посиланням: https://e construction.gov.ua/document_detail/doc_id=2801634153777333750/optype=17.

Відповідно до інформації Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради заява від Замовника щодо визначення розміру пайової участі по Об`єкту будівництва до Чернівецької міської ради не надходила. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Чернівці між Чернівецькою міською радою і Замовником по даному Об`єкту будівництва не укладався.

Пунктом 7 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об`єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Згідно містобудівних умов та обмежень № 1007/15 від 30.04.2015 площа житлових будинків по вул. Мізюна, 20 в м. Чернівці становить 45222 кв. м. (розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста становить 4% загальної кошторисної вартості будівництва та 10 % загальної кошторисної вартості будівництва торгово-офісних приміщень).

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі Закон № 3038-VI) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону № 3038-VI полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038 VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132 IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих і перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, від 19.12.2025 № 914/169/25.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та в 2020 році та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, у вказаних постановах Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 , від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.

Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У вказаній справі Замовнику дозвіл на виконання будівельних робіт на об`єкті «Будівництво житлового комплексу з об`єктами соцкультпобуту на вул. Мізюна, 20 у м. Чернівці (друга черга)» видано 26.12.2019, а 11.05.2022 видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Отже, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате до 2020 року, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, від 19.12.2025 № 914/169/25 в подібних правовідносинах.

Відповідно до підпункту 1 частини 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків, у зв`язку із чим саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні розміру розрахунку величини пайової участі.

При цьому, конструкція норм підпункту 1 частини 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ чітко визначає те, що при розрахунку розміру пайової участі при будівництві житлових будинків береться до уваги вартість будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Водночас, відсоток від вартості будівництва житлового будинку може бути меншим від 2% у випадку встановлення меншого відсотку відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, чинного на день набрання чинності Законом №132-ІХ.

Рішенням Чернівецької міської ради від 24.12.2015 за № 54 "Про затвердження Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, пунктів рішення міської ради VI скликання від 25.07.2013 № 926» затверджено Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівців (далі Положення).

Відповідно до п. 2.1 Положення розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених міською радою становить:

- 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта містобудування для нежитлових будівель та /або споруд;

- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта для житлових будинків.

Отже, відсоток встановлений органом місцевого самоврядування є більшим, ніж встановлено Законом, а тому в даному випадку необхідно застосовувати розміри встановлені Законом.

Відповідно до даних сертифіката від 11.05.2022 № ІУ123220506551, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 8774,3 квадратних метрів.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску.

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію 11.05.2022 (дата видачі сертифіката № ІУ123220506551) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.02.2022 № 53.

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Чернівецької області становила 14813 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із Відповідача до бюджету на користь Позивача, складає 2 599 474,12 грн (8774,3 кв. м х 14813 грн = грн х 2 % = 2 599 474,12 грн).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Відтак, наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже, інфляційне збільшення: 2 599 474,12 x 1.45045717 - 2 599 474,12 = 1 170 951,76 грн.

3 % річних за користування коштами з 12.05.2022 по 16.01.2026 ( 1435 днів) становить 306 381,85 грн, а саме за період з 12.02.2022 - 31.12.2022 = 69 010,70 грн., 01.01.2023 - 31.12.2023 = 77 984,22 грн., за період з 01.01.2024 - 31.12.2024 =77 984,22 грн., з 01.01.2025 31.12.2025 = 77 984,22 грн., 01.01.2026 - 16.01.2026= 3418,49 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що розрахунок прокурора є арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, загальний розмір безпідставно збережених грошових коштів складає 4 076 807,73 грн. (2 599 474,12 грн. + 1 170 951,76 грн. + 306 381,85 грн).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 4 076 807,73 грн., з яких: 2 599 474,12 грн. суми пайової участі, 1 170 951,76 грн. інфляційних втрат, 306 381,85 грн. 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Окрім того, у судовому засіданні 30.06.2026 представник відповідача просив задовольнити заяву про відстрочення виконання рішення суду.

Прокурор та позивач заперечували проти задоволення зазначеної заяви.

Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання рішення від 30.06.2026, суд зазначає наступне.

В обґрунтування відповідач вказує, що в зв`язку з важким матеріальним становищем відповідач не спроможний сплатити відразу всю суму заборгованості. Як наслідок, відповідач просить відстрочити виконання судового рішення строком на 12 місяців.

Згідно з ч. 1 ст. 329 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до положень ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України та ст. ст. 18 , 326 ГПК України судові рішення є обов`язковими до виконання усіма органами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду - виконання ухваленого судом рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених відповідною статтею ГПК України не вимагається. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, питання щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватись господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Так, відповідно до частини 1 статті 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Згідно з частиною 4 статті 71 Бюджетного кодексу України бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать зокрема надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів (частина 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України ).

Відповідно до частини 1 статті 71 Бюджетного кодексу України, надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, зокрема кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з частиною 10 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Відповідно до інформації розміщеної на офіційному веб сайті Чернівецької міської ради на даний час в місті є недостатнім стан розвитку електротранспорту. Тролейбусний парк замортизований більше 90%. Середній вік рухомого складу 25 років. Заміні підлягає більше 30,0 км. контактної мережі.

Крім цього, в місті наявні такі проблеми: недостатня кількість автобусів великої місткості, значний рівень зносу інфраструктури аеропорту, завантаженість транспортом вуличної шляхової мережі через збільшення приватного транспорту, недостатність місць для паркування транспортних засобів, неналежний стан автомобільних доріг, який призводить до додаткових витрат на утримання тролейбусів і автобусів та прискорюють їх зношення.

Є нестача фінансових ресурсів для оновлення матеріально-технічної бази комунальних підприємств для ефективного ведення фінансово-господарської діяльності.

В місті низький рівень впровадження енергозберігаючих технологій та недосконалість системи обліку та регулювання споживання води, газу, теплової енергії на всіх етапах виробництва, транспортування, постачання та споживання житлово-комунальних послуг. Потребують капітального ремонту водопровідні мережі та зливова каналізація.

Через фізичний знос будівель закладів освіти, культури, охорони здоров`я, інших будівель закладів соціально-культурної сфери комунальної власності погіршуються умови для навчання дітей, лікування населення, забезпечення їх соціально-культурними послугами, збільшується розмір витрат на оплату електроенергії та послуг теплопостачання, що призводить до втрат міського бюджету.

Значна територія житлової забудови міста Чернівців не охоплена централізованим водопостачанням та водовідведенням, внаслідок чого мешканці зазначених територій змушені споживати питну воду, що не відповідає санітарно гігієнічним нормам. Через відсутність централізованого водопостачання та водовідведення на значній території житлової забудови міста Чернівців відбувається забруднення природного навколишнього середовища, погіршується екологічний стан міста.

Велика кількість об`єктів культурної спадщини та історичних будівель в межах історичних ареалів міста Чернівців та буферної зони об`єкта UNESCO перебуває в незадовільному стані і потребує проведення ремонтно-реставраційних робіт.

Однією із причин вищевказаних проблем є недостатнє фінансування, що свідчить, що наявних бюджетних ресурсів Чернівецької міської ради сьогодні недостатньо для забезпечення фінансування програм розвитку міста у повному обсязі.

Ненадходження коштів зі сплати пайового внеску до місцевого бюджету перешкоджає належним чином фінансувати створення і розвиток інженерно транспортної та соціальної інфраструктури міста, підриває економічні основи місцевого самоврядування, а тому безпосередньо порушує інтереси територіальної громади міста та її громадян, в тому числі на достатній рівень життя, освіту, безкоштовну медицину, безпеку життя та здоров`я.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

У зв`язку із збройною агресією Російської Федерації місто Чернівці щоденно приймає велику кількість громадян, які вимушені були покинути свої домівки. Біженці, які переселилися до Чернівців після початку війни, додали навантаження на ресурси міста, зокрема, на транспортну та соціальну інфраструктуру Чернівців.

З огляду на збільшення кількості населення в місті збільшуються і видатки з місцевого бюджету на утримання об`єктів інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

В умовах воєнного стану надзвичайно важливо забезпечити оперативне, належне та безперервне виконання місцевих бюджетів, а тому, у даному випадку порушуються інтереси відповідної територіальної громади, та вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов`язаний їх захищати, вжиття заходів щодо стягнення вказаних коштів.

Отже, відстрочення на 12 місяців боргу може завдати негативних наслідків для формування місцевого бюджету. Задоволення заяви про відстрочення не забезпечує захист інтересів територіальної громади міста, яку представляє Чернівецька міська рада, в частині компенсації втрат бюджету від недоотриманих коштів пайової участі.

В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення відповідач посилається на введення військового стану в Україні та скрутне матеріальне становище.

Введення військового стану в Україні не є такою обставиною, яка автоматично або безумовно звільняє суб`єкта господарювання від виконання грошових зобов`язань чи надає йому право на відстрочення виконання судового рішення.

Військовий стан є загальнодержавною правовою реальністю, яка однаковою мірою впливає на всіх учасників господарських відносин, включаючи як відповідача так і позивача.

Тож посилання на військову агресію без доведення належними та допустимим доказами безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання рішення суду не є підставою для відстрочення рішення.

Щодо скрутного фінансового положення відповідача, слід зазначити, що з додатків поданих до заяви, а саме договорів процентної поворотної позики прямо вбачається, що відповідач продовжує здійснювати господарську діяльність, не припинив функціонування, не перебуває у процедурі банкрутства та продовжує нести витрати, пов`язані з будівництвом, утриманням персоналу тощо.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника буде порушувати основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною в розумінні ст. 331 ГПК України, необхідною для відстрочення виконання судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність обставин для відстрочення виконання судового рішення, передбачених ст. 331 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача Дочірнього підприємства «Інтергал - Буд» товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інтергал» про відстрочення виконання рішення у даній справі.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі N 910/13407/17.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Інтергал-Буд товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, 8, код ЄДРПОУ 32568603) на користь Чернівецької міської ради (58000, м. Чернівці, Площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147) заборгованість у сумі 4076807,73 грн. (з яких: 2599474,12 грн сума пайової участі, 1170951,76 грн інфляційні втрати, 306381,85 грн 3% річних) на р/р у форматі IBAN UA148999980314111921000024405 в ДКСУ м. Київ код платежу 24170000, одержувач Чернів.ГУК / Чернівецька ТГ / 24170000.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства Інтергал-Буд товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, 8, код ЄДРПОУ 32568603) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м. Чернівці, вул. Кордуби, 21-А, код ЄДРПОУ 02910120, р/р у форматі IBAN UA378201720343110001000004946, банк ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судовий збір в сумі 48921,69 грн.

4. Відмовити у задоволені заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду від 01.06.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2026 року.

Суддя С.О.Миронюк