Рішення № 138109898, 01.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/184/26

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу,

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ - 44768034, місцезнаходження - 01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС», код ЄДРПОУ 32315811, місцезнаходження 89113, Закарпатська область, Мукачівський район, село Верб`яж, будинок 26,

про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором необробленої деревини, інфляційних втрат, штрафу та 3% річних,

за участі представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі позивач, продавець), від імені та в інтересах якої діє адвокат Левицький Андрій Олександрович (згідно ордеру серії АО №1214958 від 23.01.2026), через систему «Електронний суд» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 16.02.2026 (зареєстрована за вх.№02.3.1-05/192/26 від 16.02.2026) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» (далі відповідач, покупець) 43630,23 грн, з яких 28463,08 грн - сума заборгованості за поставлений товар за договором необробленої деревини №170/2кв-ел від 20.05.2022, 11735,99 грн інфляційні втрати, 284,63 грн штраф та 3146,53 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на укладення 20.05.2022 між Державним підприємством «Свалявське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», та відповідачем договору купівлі-продажу необробленої деревини №170/2кв-ел, на виконання умов якого продавець поставив покупцю товар (лісопродукцію) загальною вартістю 125166,29 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 24.05.2022, 25.05.2022, 26.05.2022 та 31.05.2022. Незважаючи на прийняття лісопродукції, відповідач за неї розрахувався лише частково в сумі 96703,21 грн (з яких 8777,66 грн сума передоплати), у зв`язку з чим у ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» виникла заборгованість у розмірі 28463,08 грн, термін оплати якої настав 31.05.2022. Оскільки надіслана на адресу відповідача претензія від 22.08.2025 залишилася без реагування, позивач, посилаючись на порушення покупцем зобов`язань за договором та вимоги закону щодо відповідальності за порушення грошового прострочення, просить стягнути з ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» 28463,08 грн основного боргу, 11735,99 грн інфляційних втрат, 3146,53 грн 3% річних та 284,63 грн штрафу, нарахованих за період з 01.06.2022 по 05.02.2026.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026.

Процесуальні дії по справі

Згідно з ухвалою від 19.02.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору. В ухвалі суд у порядку абз. 3 ч. 7 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) звернув увагу відповідачу на його обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України.

09.03.2026 від представника відповідача адвоката Довбак Р.В. надійшов відзив на позовну заяву від 02.03.2026 (який зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/2175/26).

Так як згідно відповіді про відсутність зареєстрованого електронного кабінету №33093350 від 01.04.2026, суд встановив, що у ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» у порушення положень ст. 6 ГПК України, відповідний електронний кабінет станом на 01.04.2026 був відсутній, а тому відповідно до ч.4 ст.170 ГПК України згідно ухвали від 02.04.2026 суд повернув без розгляду ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» відзив на позовну заяву від 02.03.2026 (який зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/2175/26 від 09.03.2026).

20.04.2026 від представника відповідача адвоката Довбак Р.В. повторно надійшов відзив на позовну заяву від 14.04.2026 (який зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/3610/26), згідно з яким представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог ДСГП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» відмовити в повному обсязі у зв`язку зі впливом строку давності.

Згідно відповіді №33798648 від 20.04.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС встановлено, що ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» 08.04.2026 зареєструвало електронний кабінет у підсистемі Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Поряд з цим, оскільки відповідачем відзив подано 10.04.2026 (тобто з пропуском 15-денного строку на подачу відзиву, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 19.02.2026 та у ч.1 ст.251 ГПК України) та у відзиві не наведено поважних причин пропуску строку на подання такої заяви по суті справи і не подано заяви про поновлення такого строку, а тому з урахуванням приписів ч.2 ст. 118 ГПК України, суд згідно ухвали від 20.04.2026 залишив без розгляду відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» від 14.04.2026, поданий його представником адвокатом Довбак Р.В. (який зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/3610/26 від 20.04.2026).

Згідно з ухвалою від 20.04.2026 суд призначив справу №907/184/26 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 13.05.2026.

27.04.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача адвоката Довбак Р.В. надійшли письмові пояснення до судових дебатів від 22.04.2026 (які зареєстровані за вхідним №02.3.1-02/3886/26). До письмових пояснень до судових дебатів від 22.04.2026 представником відповідача було долучено та скеровано до суду клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції від 23.04.2026, згідно з якого представник відповідача просить забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 13.05.2026 о 11:30 у режимі відеоконференції та визначити суд відповідальний за проведення відеоконференції під час вищевказаного судового засідання.

Згідно з ухвалою від 28.04.2026 суд повернув без розгляду представнику відповідача адвокату Довбак Р.В. клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції від 23.04.2026, яке долучено до письмових пояснень до судових дебатів від 22.04.2026 (які зареєстровані за вхідним №02.3.1-02/3886/26 від 27.04.2026), так як примірник цієї заяви (клопотання) про проведення судового засідання у режимі відеоконференції всупереч вимог ч.2 ст. 197 ГПК України не надіслано позивачу, а також так як усупереч вимогам ч. 2 ст. 197 ГПК України представник відповідача у клопотанні від 23.04.2026 не зазначив конкретний суд, у приміщенні якого він просить забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції, що є істотним порушенням встановленої процедури, оскільки обов`язок щодо визначення суду, на який покладається організація відеозв`язку, покладено законом безпосередньо на заявника, а відсутність таких відомостей унеможливлює вирішення клопотання учасника справи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду, оскільки суд не вправі сам обирати інший суд, в якому необхідно забезпечити проведення такого судового засідання у режимі відеоконференції з учасником справи.

Згідно з ухвалою від 13.05.2026, врахувавши неявку представників позивача та відповідача у судове засідання, суд відклав судовий розгляд справи на 04.06.2026 та витребував у порядку ч. 6 ст. 91 ГПК України від позивача для огляду в судовому засіданні під час розгляду справи оригінали письмових доказів, а саме: товарно-транспортних накладних (ліс) серії ЗКГ №660188 від 24.05.2022, серії ЗКГ №660195 від 25.05.2022, серії ЗКГ №660199 від 26.05.2022, серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 та серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022 (копії яких долучені до позовної заяви).

20.05.2026 через канцелярію суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» надійшло клопотання про долучення доказів від 20.05.2026 (яке зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/4808/26), згідно з яким позивач відповідно до вимог ухвали суду від 13.05.2026 надав оригінали письмових доказів, а саме: товарно-транспортних накладних (ліс) серії ЗКГ №660188 від 24.05.2022, серії ЗКГ №660195 від 25.05.2022, серії ЗКГ №660199 від 26.05.2022, серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 та серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022.

У судовому засіданні 04.06.2026 суд заслухав пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача. Водночас, у ході надання пояснення під час дачі відповідей на питання суду, представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, обґрунтовуючи його необхідністю додаткового з`ясування обставин справи та повідомлення їх суду. Розглянувши усне клопотання представника відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні, проти задоволення якого не заперечив представник позивача, врахувавши думку останнього, з метою забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення справи судом; всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх обставин справи; забезпечення принципів змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд згідно ухвали від 04.06.2026 задовольнив усне клопотання представника відповідача адвоката Довбак Р.В. про оголошення перерви у судовому засіданні та оголосив перерву в судовому засіданні до 14:45 01.07.2026 (погодивши дату та час наступного судового засідання із представниками сторін).

З довідок про доставку електронного листа, які отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ст. 216 ГПК Ухвала суду (з призначенням дати)» від 04.06.2026 у справі №907/184/26 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам позивачу та відповідачу в їх Електронні кабінети. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 05.06.2026 о 17:02.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Отже, учасники справи належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання призначеного на 01.07.2026.

29.06.2026 від представника відповідача адвоката Довбак Р.В. надійшло клопотання про відкладення судового засідання (зареєстроване за вхідним №02.3.1-6318/26), у якому він, повідомивши про призначене на 14:45 01.07.2026 судове засідання, просив таке відкласти через його перебування у відпустці (однак до клопотання не долучено копії документа, який підтверджує надання вказаній особі відпустки).

У судове засідання 01.07.2026 відповідач не уповноважив свого представника для участі в справі, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Щодо поданого представником відповідача клопотання про відкладення судового розгляду від 29.06.2026, проти задоволення якого заперечив представник позивача, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, 01.07.2026 в судовому засіданні, з`ясувавши думку представника позивача щодо можливості проведення судового засідання без участі представника відповідача (який вважав за необхідне продовжити розгляд справи), врахувавши приписи ч.ч. 1 та 3 ст.202 ГПК України; беручи до уваги, що явка учасників справи не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення питань, які вирішуються у судовому засіданні; врахувавши, що день та час судового засідання, призначеного на 01.07.2026 були погоджені 04.06.2026 в судовому засіданні з представником відповідача, який у цьому ж судовому засіданні клопотав про оголошення перерви, однак не прибув у наступне судове засідання; врахувавши, що до клопотання про відкладення представник відповідача не долучив доказів перебування його у відпустці станом на 01.07.2026, а також те, що відповідач як юридична особа вправі залучити до участі в справі іншого представника або діяти в порядку самопредставництва, суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Довбак Р.В. про відкладення судового засідання від 29.06.2026, продовжити судовий розгляд та здійснювати розгляд справи по суті за відсутності представника відповідача.

Враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду по суті відповідної справи; 01.07.2026 суд за участі представника позивача розглянув справу, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, після повернення з якої у порядку ч. 1 та 6 ст.240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суть спору за позицією позивача

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що 20.05.2022 між Державним підприємством «Свалявське лісове господарство» як продавцем та ТОВ «Закарпатлістранс» як покупцем було укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини №170/2кв-ел. За умовами пунктів 2.1 та 2.3 цього договору загальна вартість товару становила 126060,00 грн з урахуванням ПДВ, а покупець зобов`язався здійснити 100% передоплату кожної партії товару протягом 3 банківських днів після отримання рахунку. Відповідно до п.п. 3.4, 3.5 договору датою поставки та моментом переходу права власності визначено дату товарно-транспортної накладної. Договір діяв з 20.05.2022 по 30.06.2022, при цьому п. 7.3 передбачав, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення.

Продавець повністю виконав свої зобов`язання за договором, здійснивши реалізацію лісопродукції на загальну суму 125166,29 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними серії ЗКГ №660188 від 24.05.2022, серії ЗКГ №660195 від 25.05.2022, серії ЗКГ №660199 від 26.05.2022, серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 та серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022. Відповідач у порушення умов п. 4.4.1 договору та положень ст. 692 ЦК України не здійснив повної та своєчасної оплати, перерахувавши лише частково грошові кошти в розмірі 96703,21 грн (з яких 8777,66 грн становила передоплата). Внаслідок цього виникла заборгованість у розмірі 28463,08 грн. Оскільки товар було передано без повної попередньої оплати, позивач, керуючись нормами щодо оплати товару після його прийняття (ст. 692 ЦК України), визначив початок прострочення з 01.06.2022 - наступного дня після здійснення останніх поставок за накладними від 31.05.2022. На підставі п. 5.2 договору відповідачу нараховано штраф у розмірі 1% від вартості неоплаченої продукції, що становить 284,63 грн, а також передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних.

Позивач детально описує ланцюг свого процесуального та матеріального правонаступництва щодо прав вимоги припиненого Державного підприємства «Свалявське лісове господарство». Наказом Державного агентства лісових ресурсів №850 від 28.10.2022 було розпочато процедуру припинення Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» шляхом реорганізації та приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». 18.01.2023 наказом Державного агентства лісових ресурсів України №157 було затверджено передавальний акт, згідно з яким усе майно, права та обов`язки підприємства перейшли до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (в особі філії «Свалявське лісове господарство»). Того ж дня наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №328 вказане майно та права були закріплені за філією «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». 26.03.2024 до Єдиного державного реєстру внесено запис про остаточне припинення Державного підприємства «Свалявське лісове господарство».

Надалі, відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1915 від 18.10.2024, філію «Свалявське лісове господарство» було припинено шляхом закриття, а її директору наказано забезпечити передачу всіх активів, пасивів та документів до філії «Карпатський лісовий офіс». Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 №2340 було затверджено передавальні акти філій, зокрема і філії «Свалявське лісове господарство», внаслідок чого всі активи, пасиви на балансових і позабалансових рахунках та первинна документація перейшли до філії «Карпатський лісовий офіс». Згідно з Положенням про філію «Карпатський лісовий офіс», затвердженим наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1692 від 20.10.2025, філія є відокремленим підрозділом підприємства без статусу юридичної особи, діє від його імені та наділена делегованими повноваженнями представляти інтереси Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в судах, вести претензійну роботу та підписувати позовні заяви.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією-вимогою №17293/39.7.1-2025 від 22.08.2025, яка була направлена поштовим відправленням АТ «Укрпошта» №8930000111313 від 26.08.2025, проте відповідач залишив її без розгляду та заборгованість не погасив.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Доводи викладені сторонами у інших заявах по суті справи

У письмових поясненнях до судових дебатів від 22.04.2026, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі та обґрунтовує свої письмові пояснення тим, що відповідач здійснив повну і своєчасну оплату за отриманий товар відповідно до умов укладеного договору, а тому факт будь-якого порушення зобов`язань зі свого боку заперечує. Відповідач зазначає, що відсутність у позивача окремих банківських виписок не може свідчити про наявність боргу, оскільки частина фінансових документів відповідачем могла бути втрачена під час проведення процедури реорганізації підприємства. Додатково представник відповідача вказує на відсутність правових підстав для односторонньої зміни або відмови від виконання договірних зобов`язань, підтверджуючи, що всі умови правочину були виконані належним чином.

Відповідач вказує, що долучені до матеріалів справи документи є нечитабельними та нерозбірливими, що позбавляє суд можливості безпосередньо дослідити їхній зміст та встановити відомості про обставини справи. Посилаючись на норми процесуального права щодо належності та допустимості доказів, представник відповідача зазначає, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження факту порушення договору.

Основним процесуальним аргументом для відмови в задоволенні позову представник відповідача зазначає сплив строків позовної давності. Відповідач заперечує позицію позивача щодо зупинення перебігу позовної давності в період з 17.03.2022 до 29.01.2024 та з 30.01.2024 до 03.09.2025 на підставі законів України, що регулюють дію норм Цивільного кодексу України в період воєнного стану. Представник відповідача наголошує, що позивачем не було доведено та підтверджено жодної з передбачених ст. 263 ЦК України обставин для зупинення цього строку, як-от дія непереборної сили, мораторій, зупинення дії нормативно-правових актів або перебування сторони у складі Збройних Сил України.

На переконання представника відповідача, перебіг загального трирічного строку позовної давності розпочався з моменту припинення дії договору, а саме з 01.07.2022, коли позивач довідався або міг довідатися про начебто порушення свого права. Таким чином, передбачений законом строк для звернення до суду з даними вимогами сплив 01.07.2025. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовною заявою лише 19.02.2026, тобто зі значним пропуском трирічного строку, та зважаючи на заяву сторони про застосування позовної давності, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову повністю у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Водночас, так як у таких письмових поясненнях представника відповідача до судових дебатів від 22.04.2026, відповідач заперечив факт отримання товарно-матеріальних цінностей згідно долучених до позовної заяви документів, відповідно до яких у нього наявна спірна заборгованість за договором у сумі 28463,08 грн, акцентувавши увагу на тому, що надані позивачем і долучені до позовної заяви як докази копії товарно-транспортних накладних (ліс) є нечитабельними; вказуючи, що нечитабельні (нерозбірливі) документи, подані як письмові докази в господарському процесі не вважаються належними та допустимими, оскільки суд не може безпосередньо дослідити їх зміст, а тому суд згідно з ухвалою від 13.05.2026 витребував у порядку ч. 6 ст. 91 ГПК України від позивача для огляду в судовому засіданні оригінали письмових доказів, а саме: товарно-транспортних накладних (ліс) серії ЗКГ №660188 від 24.05.2022, серії ЗКГ №660195 від 25.05.2022, серії ЗКГ №660199 від 26.05.2022, серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 та серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022 (копії яких долучені до позовної заяви). Оригінали вказаних документів надійшли в суд від позивача 20.05.2026 згідно клопотання про долучення доказів від 20.05.2026.

Фактичні обставини справи встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Наказом Державного агентства лісових ресурсів №850 від 28.10.2022 «Про припинення Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» наказано припинити Державне підприємство «Свалявське лісове господарство» (код згідно з ЄДРПОУ 22114626), шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код згідно з - ЄДРПОУ 44768034).

18.01.2023 наказом Державного агентства лісових ресурсів України №157 затверджено передавальний акт Державного підприємства «Свалявське лісове господарство», яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Наказом Державного спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» №328 від 18.01.2023 за філією «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 45025512) закріплене майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 18.01.2023 №157 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Свалявське лісове господарство».

26.03.2024 року внесені відомості до Єдиного державного реєстру про припинення Державного підприємства «Свалявське лісове господарство».

Відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1915 від 18.10.2024 «Про припинення філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», філію «Свалявське лісове господарство» припинено шляхом її закриття.

Згідно п. 3 наказу №1915 від 18.10.2024 наказано директору філії «Свалявське лісове господарство» здійснити відповідні дії щодо припинення філії «Свалявське лісове господарство», серед яких в тому числі: забезпечити передачу активів та пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс» згідно із затвердженим передавальним актом; забезпечити передачу документів філії «Свалявське лісове господарство» та державних підприємств, правонаступником яких є ДП «Ліси України» згідно номенклатури справ ДП «Ліси України» до філії «Карпатський лісовий офіс» з урахуванням термінів зберігання.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 №2340 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом», затверджені передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються «Карпатським лісовим офісом», в т.ч. філії «Свалявське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Відтак, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків, майна Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» (далі ДП «Свалявське ЛГ»).

20.05.2022 між ДП «Свалявське ЛГ» та ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» був укладений договір купівлі-продажу №170/2кв-ел необробної деревини (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 2 кварталу 2022 року, який відбувся 20.05.2022, продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2. договору, на підставі Регламенту про організацію та проведення торгів з продажу необробленої деревини біржі, продавець продає, а покупець купує товар для власної переробки.

Згідно з п. 2.1. договору, загальна вартість товару, що є предметом цього договору, складає 126060,00 гривень з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 2.2. договору, по факту готовності партії товару, продавець повідомляє покупця про дату та місце поставки товарної партії на відбір товару до відвантажування.

Згідно з п. 2.3. договору, покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в сумі, що зазначається в рахунку (рахунках) протягом 3 (трьох) банківських дні після дня отримання рахунку (рахунків).

Відповідно до п. 2.5. договору, у випадку ненадходження коштів на рахунок продавця протягом 10 (десяти) банківських днів після днів направлення продавцем рахунку (рахунків) для оплати, покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару продавець може реалізувати цю партію на свій розсуд, при цьому сума гарантійного внеску продавцем не повертається.

Згідно з п. 2.6. договору, сума гарантійного внеску, перерахована покупцем на рахунок біржі для участі в аукціоні із продаж; необробленої деревини, перераховується продавцю (за згодою продавця) в якості частини оплати за проданий товар.

Відповідно до п. 2.7. договору, банківські витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, оплачуються покупцем.

Відповідно до п. 3.2. договору, продавець передає товар у власність покупця за умови франко-склад продавця (франко-верхній, проміжний склад) у відповідності з нормами діючих державних стандартів.

Згідно з п. 3.3. договору, продавець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів передати покупцеві товар після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару. Під час передачі товару продавець надає покупцеві наступні документи: товарно-транспортна накладна, специфікація.

Відповідно до п. 3.4. договору, датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної.

Згідно з п. 3.5. договору, перехід права власності на товар відбувається з моменту відвантаження придбаного товару відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 3.6. договору, в разі, якщо при прийманні-передачі товару на складі продавця, покупець виявить неякісний товар, розходження по кількості товару між фактично наявним і зазначеним в товаросупровідних документах обсягах, складається акт за підписами представників обох сторін в двох екземплярах по одному для кожної із сторін.

Згідно з п. 4.1. договору, продавець має право на: своєчасне отримання грошових коштів за проданий товар відповідно до умов цього договору; своєчасний вивіз покупцем купленого товару; вибір форми повідомлення про відвантаження для своєчасного та повного інформування покупця.

Відповідно до п. 4.2. договору, продавець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі, відповідно до інформації, заявленої в лоті та умов цього договору, передати покупцеві товар; зберігати товар з моменту його фактичної оплати покупцем до передачі останньому в межах строку, передбаченому цим договором; нести відповідальність за порушення умов цього договору; продавець зобов`язаний надати покупцю по першій події (отримання коштів або відвантаження товарів) податкову накладну, оформлену відповідно вимог Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 4.3. договору, покупець має право на: своєчасне та в повному обсязі отримання товару від продавця відповідно до умов цього договору; вимагати від продавця своєчасного та якісного виконання своїх договірних зобов`язань;

Згідно з п. 4.4. договору, покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі сплатити продавцеві грошові кошти в якості оплати за товар на умовах та способом, передбаченими цим договором; своєчасно та в повному обсязі прийняти товар від продавця відповідно до цього договору; нести відповідальність за порушення умов цього договору.

Відповідно до п. 5.1. договору, порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно з п. 5.2. договору, за несвоєчасну або неповну оплату товару покупець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 1% від вартості неоплаченої продукції. Якщо затримка в оплаті триває більш ніж 5 (п`ять) банківських днів, продавець має право відмовитись від цього договору з обов`язковим письмовим повідомленням покупця, що не звільняє останнього від сплати штрафу.

Відповідно до п. 5.3. договору, за несвоєчасне вивезення товару зі складу продавця, покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі 0,3% від вартості товару за кожен день прострочення його вивезення. Пеня нараховується починаючи з 5 (п`ятого) дня від узгодженої сторонами дати вивезення товару.

Згідно з п. 5.5. договору, в разі виникнення будь-яких спорів, щодо виконання цього договору, якщо сторони не можуть дійти до взаємної згоди, суперечки та розбіжності не можуть бути вирішені шляхом проведення переговорів, вони вирішуються і судовому порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з п. 7.1. договору, даний договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту підписання сторонами.

Відповідно до п. 7.2. договору, даний договір діє з 20 травня 2022 року по 30 червня 2022 року.

Згідно з п. 7.3. договору, закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до п. 7.4. договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні та наданих позивачем на виконання вимог ухвали суду від 13.05.2026 оригіналів товарно-транспортних накладних, ДП «Свалявське ЛГ» повністю виконало свої зобов`язання за договором, поставивши відповідачу лісопродукцію на загальну суму 125166,29 грн, що підтверджено такими товарно-транспортними накладними при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) (далі товарно-транспортні накладні, ТТН), оригінали яких були досліджені судом під час розгляду справи: серії ЗКГ №660188 від 24.05.2022 на суму 36858,30 грн; серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 на суму 10779,00 грн; серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022 на суму 17341,20 грн; серії ЗКГ №660195 від 25.05.2022 на суму 18514,90 грн; серії ЗКГ №660199 від 26.05.2022 на суму на суму 41672,89 грн. У вказаних ТТН зазначено вантажовідправника ДП «Свалявське ЛГ», перевізника та вантажоодержувача ТОВ «Закарпатлістранс», наявні підписи від імені останнього у графах: Деревину одержав» і «Прийняв до перевезення».

У долученому до позовної заяви розрахунку заборгованості за реалізовану ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» лісопродукцію по договору №170/2кв-ел від 20.05.2022 станом на 18.11.2025, зазначено про реалізований згідно з договором товар у загальній суму 125166,29 грн згідно таких ТТН: №660188 від 24.05.2022 на суму 36858,30 грн; №660195 від 25.02.2022 на суму 18514,90 грн; №660199 від 26.05.2022 на суму 41672,89 грн; №660217 від 31.05.2022 на суму 10779,00 грн; №660218 від 31.05.2022 на суму 17341,20 грн.

У цьому ж розрахунку заборгованості за реалізовану ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» лісопродукцію по договору №170/2кв-ел від 20.05.2022 вказано про перерахунок відповідачем відповідно до умов договору 96703,21 грн, а саме: кредиторська заборгованість станом на 20.05.2022 на суму 8777,66 грн; здійснені оплати за договором від 30.05.2022 на суму 22100,00 грн, від 31.05.2022 на суму 50500,00 грн, від 01.06.2022 на суму 5357,55 грн, від 19.10.2022 - на суму 9968,00 грн. Здійснення відповідачем оплати коштів у вказаних сумах також підтверджено долученими до позовної заяви виписками по рахунку Свалявського лісового господарства з АТ КБ «Приватбанк».

Отже, із розрахунку заборгованості за реалізовану ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» лісопродукцію по договору №170/2кв-ел від 20.05.2022 встановлено заборгованість відповідача перед позивачем за договором №170/2кв-ел від 20.05.2022 у розмірі 28463,08 грн.

З метою досудового врегулювання спору Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» зверталося із претензією-вимогою №17293/39.7.1-2025 від 22.08.2025 до ТОВ «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» про сплату заборгованості за поставлений товар згідно договору №170/2кв-ел від 20.05.2022 в розмірі 28463,08 грн, яка була направлена відповідачу цінним листом з описом вкладення згідно поштового відправлення №8930000111313 від 26.08.2025. Однак така претензія залишена відповідачем без задоволення і вказана сума боргу за договором згідно доводів позивача не сплачена відповідачем.

Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості, позивачем за період 01.06.2022 до 05.02.2026 нараховано до стягнення з відповідача 11735,99 грн інфляційних втрат, 284,63 грн штрафу та 3146,53 грн 3% річних, через наявність у відповідача основного боргу в сумі 28463,00 грн за договором необробленої деревини №170/2кв-ел від 20.05.2022.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Правове обґрунтування і оцінка суду.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.202 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Нормою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що за своєю суттю договір №170/2кв-ел від 20.05.2022 є договором купівлі-продажу (поставки).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Приписами ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).

Відповідно до положень ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Свалявське лісове господарство» (правонаступником якого є позивач - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс») виконало свої зобов`язання за договором купівлі-продажу необробленої деревини №170/2кв-ел від 20.05.2022, поставивши відповідачу товар на загальну суму 125166,29 грн згідно наступних товарно-транспортних накладних при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс), оригінали яких були досліджені судом під час розгляду справи: серії ЗКГ №660188 від 24.05.2022 на суму 36858,30 грн; серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 на суму 10779,00 грн; серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022 на суму 17341,20 грн; серії ЗКГ №660195 від 25.05.2022 на суму 18514,90 грн; серії ЗКГ №660199 від 26.05.2022 на суму на суму 41672,89 грн.

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 3 банківських днів після дня отримання рахунку. Разом з тим, згідно з п. 3.3. договору, продавець зобов`язаний протягом 5 робочих днів передати покупцеві товар після отримання 100% передоплати. Датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 7.2. договір діяв з 20.05.2022 по 30.06.2022.

Згідно з п. 7.3. договору, закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

А відтак, так як відповідач отримав товар згідно вказаних ТТН без здійснення попередньої оплати, то в силу положень ч.1 ст.692 ЦК України, яка передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, то відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару в день його прийняття.

Однак, відповідач, у порушення умов п. 2.3. та п. 4.4. договору, за отриманий товар розрахувався лише частково, так як згідно з банківськими виписками та розрахунком заборгованості, відповідачем за поставлений товар перераховано кошти в загальному розмірі 96703,21 грн (з урахуванням кредиторської заборгованості станом на 20.05.2022 у розмірі 8777,66 грн та платежів від 30.05.2022, 31.05.2022, 01.06.2022 та 19.10.2022).

Так як остання поставка товару мала місце 31.05.2026 згідно ТТН серії ЗКГ №660217 від 31.05.2022 на суму 10779,00 грн; серії ЗКГ №660218 від 31.05.2022 на суму 17341,20 грн, а відтак в силу положень ч.1 ст.692 ЦК України та умов договору відповідач є таким, що з 01.06.2022 допустив прострочення по сплаті коштів за договором.

Як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з претензією-вимогою №17293/39.7.1-2025 від 22.08.2025, яка була залишена відповідачем без задоволення.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Частиною 1 ст. 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Враховуючи викладене, судом встановлено наявність у відповідача заборгованості за поставлену лісопродукцію за договором в розмірі 28463,08 грн. Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наведений розрахунок або підтверджували повну оплату товару.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення основної заборгованості в сумі 28463,08 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару згідно з умовами договору, позивачем відповідно до п.5.2. договору заявлено позовну вимогу про стягнення штрафу в розмірі 284,63 грн.

Щодо таких позовних вимог, судом враховано такі положення законодавства та висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, які відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України і ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підлягають застосуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі ГК України, тут і далі на час виникнення спірних правових відносин) застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 4 і 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Визначаючись із підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу в розмірі 1% від вартості неоплаченої продукції, нарахованого за несвоєчасну або неповну оплату товару (що передбачено п. 5.2. договору), суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій за порушення господарських зобов`язань надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, при цьому чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі відповідальність у вигляді штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, а також приписами ст. 546 ЦК України та ст. 231 ГК України.

Отже, оскільки господарським судом встановлено, що п. 5.2. договору №170/2кв-ел від 20.05.2022 чітко визначає штраф як санкцію за порушення строків оплати, і факт такого прострочення з боку відповідача підтверджується належними та допустимими доказами, вимога позивача про стягнення штрафу в сумі 284,63 грн є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати поставленої лісопродукції (згідно п. 4.4. договору) позивачем заявлено до стягнення 11735,99 грн інфляційних втрат та 3146,53 грн - 3% річних від простроченої суми основного боргу, що нараховані за період з 01.06.2022 по 05.02.2026 відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язань згідно з п. 4.4. договору щодо оплати наданих послуг з урахуванням обставин справи та положень ст.692 ЦК України, а отже відповідач є таким, що з 01.06.2022 прострочив виконання грошового зобов`язання.

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини 5 статті 236, статей 86, 237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

Як було вказано вище, згідно з поданим суду розрахунком, за неналежне виконання договірних умов відповідачем, зокрема за порушення строків оплати поставленої лісопродукції за договором №170/2кв-ел від 20.05.2022, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 11735,99 грн інфляційних втрат та 3146,53 грн - 3% річних, що охоплюють період прострочення з 01.06.2022 по 05.02.2026.

Водночас відповідач не надав свого контррозрахунку складеного позивачем розрахунку штрафу, 3% річних та інфляційних нарахувань за договором купівлі-продажу необробленої деревини №170/2кв-ел від 20.05.2022.

З урахуванням встановлених обставин справи суд виснує про правильність та обґрунтованість складеного Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» означеного розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань за договором №170/2кв-ел від 20.05.2022, за період з 01.06.2022 по 05.02.2026.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, які нараховані позивачем за порушення відповідачем грошового зобов`язання за несплату коштів за надані послуги у визначені договором терміни у межах зазначених вище борговий період з 01.06.2022 по 05.02.2026, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості по договору та відповідно до методики нарахування.

Відтак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3146,53 грн 3% річних та 11735,99 грн інфляційних втрат є документально доведеними та обґрунтованими.

Щодо доводів відповідача про сплив позовної давності наведених у письмових поясненнях до судових дебатів від 22.04.2026, суд зазначає таке.

У письмових поясненнях до судових дебатів від 22.04.2026 відповідач зазначає, що з моменту коли закінчилась дія договору - з 01 липня 2022 року, починається відлік строку позовної давності . Тобто, загальний 3-х річний строк давності для звернення до суду з даним позовом сплинув 01 липня 2025 року. З позовом позивач звернувся до суду 19 лютого 2026 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Відповідач зазначає, що позивач пред`явив позов вже після спливу строку позовної давності, тому в задоволенні позову з цієї підстави необхідно відмовити.

Згідно зі ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи наведене, у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Крім цього, у п.п.53, 97 і 98 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке:

« 53. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року. Водночас суди зазначили про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачем інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих за період з 13 березня по 01 квітня 2017 року, у зв`язку зі спливом позовної давності.

« 97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».

Згідно з ч.ч.3 і 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129) неодноразово формулювала висновок, згідно з яким суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушив належний відповідач право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес належний відповідач не порушив, суд відмовляє у задоволенні позову через необґрунтованість останнього. І лише якщо встановить, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушив належний відповідач, але позовна давність спливла, і про це зробив заяву належний відповідач (інша сторона спору), суд відмовляє у вимозі до цього відповідача через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Отже, позовна давність застосовна лише до заявленої до належного відповідача необхідної й ефективної позовної вимоги, яку суд мав би задовольнити, якщо б вона не спливла.

Спірними у даній справі на час ухвалення рішення є позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення з відповідача 43630,23 грн заборгованості, з яких 28463,08 грн - сума основного боргу за поставлений товар згідно з договором купівлі-продажу необробленої деревини №170/2кв-ел від 20.05.2022, 11735,99 грн - інфляційне збільшення, 284,63 грн - штраф та 3146,53 грн - 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо оплати за поставлений товар, з урахуванням встановлених судом обставин справи, згідно з якими відповідач є таким, що з 01.06.2022 прострочив своє зобов`язання за договором.

Отже, врахувавши встановлені судом обставини справи, правові висновки, наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, суд дійшов висновку про безпідставні доводи відповідача про сплив позовної давності за пред`явленими позивачем позовними вимогами у справі.

Відтак, виходячи з вище наведеного, суд задовольняє позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення з відповідача 43630,23 грн, з яких: 28463,08 грн - сума заборгованості за поставлений товар згідно з договором купівлі-продажу необробленої деревини №170/2кв-ел від 20.05.2022, 11735,99 грн - інфляційне збільшення, 284,63 грн - штраф та 3146,53 грн - 3% річних.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з платіжної інструкції №26540 від 13.02.2026, при подачі позову через систему «Електронний суд ЄСІТС» про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором необробленої деревини, інфляційних втрат, штрафу та 3% річних у загальному розмірі 43630,23 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору в повному обсязі.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТЛІСТРАНС» (код ЄДРПОУ 32315811, місцезнаходження 89113, Закарпатська область, Мукачівський район, село Верб`яж, будинок 26) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ - 44768034, місцезнаходження -01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу - 45554542, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Собранецька, будинок 156) 43630,23 грн (сорок три тисячі шістсот тридцять гривень 23 копійок), з яких: 28463,08 грн (двадцять вісім тисяч чотириста шістдесят три гривні 08 копійок) основна заборгованість за поставлений товар за договором купівлі-продажу №170/2кв-ел необробленої деревини від 20.05.2022, 11735,99 грн (одинадцять тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 99 копійок) інфляційні втрати, 284,63 грн (двісті вісімдесят чотири гривні 63 копійки) штраф та 3146,53 грн (три тисячі сто сорок шість гривень 53 копійки) - 3% річних, нараховані за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу №170/2кв-ел необробленої деревини від 20.05.2022, а також стягнути 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене і підписане 10.07.2026.

Суддя С.В.Сисин