Ухвала суду № 138109885, 09.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"09" липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/516/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Худенка А.А.,

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.

за позовом

Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, с. Поляна Мукачівського району Закарпатської області, Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів Львівської області,

до відповідача 1 Відділу освіти, молоді та спорту, культури, туризму та зовнішніх зв`язків Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, с. Поляна Мукачівського району Закарпатської області

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЛ Гарант-Буд», с. Поляна Мукачівського району Закарпатської області

про визнання недійсною Додаткової угоди №6 від 30.12.2025 до Договору підряду №4 від 10.11.2023,

представники:

від прокуратури - Андрейчик А.М., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури

від позивача 1 - Машкаринець І.М., адвокат, ордер серії АО №1238654 від 10.06.2026

від позивача 2 - Дан Є.М., представник в порядку самопредставництва

від відповідача 1 - Лізанець П.І., керівник

від відповідача 2 - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: Закарпатська обласна прокуратура звернулась в інтересах держави з позовом в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області та Західного офісу Держаудитслужби до відповідача 1 Відділу освіти, молоді та спорту, культури, туризму та зовнішніх зв`язків Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЛ Гарант-Буд» про визнання недійсною Додаткової угоди №6 від 30.12.2025 до Договору підряду №4 від 10.11.2023.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.06.2026, яке відкладено на 09.07.2026 із підстав зазначених в ухвалі про його відкладення.

Представник Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області 06.07.2026 подав клопотання про залишення позову керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області без розгляду.

Предметом позову є визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 30.12.2025 до договору підряду № 4 від 20.11.2023, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 щодо об`єкта: «Реконструкція з розширенням Полянської загальноосвітньої школи ІІІІ ступенів Полянської сільської ради Свалявського району Закарпатської області заадресою: с. Поляна, вул. Духновича, 59. Коригування».

Прокурор обґрунтовує позов тим, що укладенням додаткової угоди № 6 від 30.12.2025 безпідставно продовжено строк дії договору підряду до 31.12.2026 за відсутності бюджетних асигнувань, а також не внесено зміни до пункту 3.1 договору та плану фінансування робіт. Правовою підставою позову прокурор визначає частину третю статті 48 Бюджетного кодексу України.

Позивач 1 вказує, що позовна заява в частині представництва прокурором інтересів держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області підлягає залишенню без розгляду, оскільки прокурор помилково вказав, що орган місцевого самоврядування здійснює повноваження щодо затвердження та виконання місцевого бюджету, контролю за його виконанням, а також управління об`єктами права комунальної власності, тому саме він є органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з календарним графіком виконання робіт, який є додатком до додаткової угоди № 6 від 30.12.2025, у 2026 році фінансуванню підлягали роботи на суму 45 522 352,60 грн. Зазначена сума відповідає сумі фінансування, передбаченій договором за рахунок державного бюджету. В той же час умовами договору підряду та укладеними до нього додатковими угодами не передбачалось будь-яке додаткове фінансування робіт за рахунок коштів місцевого бюджету і відповідні кошти за вказаним договором у 2026 році з місцевого бюджету не виділялись. Отже, предмет спору фактично стосується виключно можливості подальшого фінансування робіт за рахунок коштів державного бюджету та дотримання вимог бюджетного законодавства при використанні саме цих коштів.

Вказує, що Полянська сільська рада не є органом, до компетенції якого належить здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства при використанні коштів державного бюджету, використання яких у 2026 році передбачалось спірною додатковою угодою.

За таких обставин прокурором не доведено існування передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави саме в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.

Суд, у підготовчому засіданні 09.07.2026 заслухвши учасників справи в ході підготовчого засідання дійшов висновків відмовити у задоволені клопотання Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 06.07.2026 про залишення позову керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області без розгляду.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі сільської ради в суді, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокуратура звернулася з повідомленням в порядку ст. 23 23 Закону України Про прокуратуру до сільської ради щодо надання інформації по спірній додатковій угоді (лист від 09.04.2026.

Прокуратура повідомила відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру сільську раду про прийняття рішення про звернення до суду в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та сільської ради (лист від 27.04.2026).

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України Про прокуратуру, діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі сільської ради прокурор у позовній заяві та згідно з поясненнями в судовому засіданні стверджує, що у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування є стороною укладеного з відповідачем Договору та, окрім того, наділений владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів місцевого бюджету територіальної громади.

Підставою позовних вимог у цій справі прокурор зазначає, що сторони Договору всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі уклали недійсну додаткову угоду, якою суттєво збільшино ціну за одиницю товару, що призвело до нераціонального та неефективного використання коштів місцевого бюджету, що не відповідає меті цього Закону та гарантованим державою принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі за бюджетні кошти. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Ради, яка не вживала заходів для повернення зазначених коштів, хоча була обізнана про стверджуванні порушення.

Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною першою статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Частинами першою та четвертою статті 61 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Разом із цим відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалось вище, Закарпатською окружною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру пропоновано селищній раді вжити заходів щодо належного захисту інтересів держави та подання до суду позовної заяви про визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів та з повідомленням, що в протилежному випадку з метою захисту інтересів держави прокурором будуть вживатися заходи представницького характеру шляхом подання позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві прокурором доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо Рішення Конституційного Суду України (КСУ) від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп».

Конституційний Суд України ухвалив:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, вказане рішення конституційного суду не впливає на розгяляд даної справи оскільки у вказаному рішенні вказано, що: «Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Також, на думку суду в клопотанні Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 06.07.2026 про залишення позову керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області без розгляду заявник вдається до оцінки доказіву справі та наводить свої міркування про необгрунтованость позову, що суд може зробити на стадії судового розгляду.

Враховуючи викладене слід відмовити у задоволені клопотання Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 06.07.2026 про залишення позову керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області без розгляду.

Керуючись ст. 234 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволені клопотання Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 06.07.2026 про залишення позову керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області без розгляду.

2. Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду на підставі ст. 255 Господарського процесуального кодексу України. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

3. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя А.А. Худенко