Рішення № 138103410, 10.07.2026, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/825/26

Провадження № 2/455/641/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

10 липня 2026 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Івасенко С.М.,

секретаря судового засідання Бобельської Н.М.,

учасники справи - не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" (далі - позивач, новий кредитор) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 7802478 від 18.10.2019 року (надалі - кредитний договір) у розмірі 27240,00 грн. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було укладено кредитний договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - кредитор), йому було надано кредит в строки та на умовах, передбачених договором. Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання, визначені вказаним кредитним договором, не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості. При цьому, кредитор відступив право вимоги за кредитним договором позивачу.

15 травня 2026 року суд відкрив провадження у справі та постановив слухати справу в порядку спрощеного позовного провадження. Явка учасників справи не визнавалась обов`язковою.

За клопотанням позивача суд витребував від АТ КБ »ПРИВАТБАНК» фінансові та інші документи, які мають значення для правильного вирішення справи, 02.06.2026 року АТ КБ »ПРИВАТБАНК» виконало вимогу суду та надало витребувані документи та інформацію.

Судове засідання, призначене на 05 червня 2026 року, суд відклав на 10 липня 2026 рік, оскільки це була перша неявка відповідача, повідомленого належним чином. Про причини неявки не повідомив. Відзиву відповідач не подав.

В судове засідання, призначене на 10 липня 2026 рік, сторони не з`явилися.

Позивач повідомлений про місце, дату та час судового засідання через електронний суд. В прохальній частині позовної заяви ( п.5) просив розглядати справу без участі свого представника та не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідач викликався до суду шляхом розміщення оголошення про виклик на сайті суду 05.06.2026 року, оскільки попередня судова повістка повернулася з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (трекінг R067174104120).

Суд також повідомляв відповідача про судове засідання через електрону пошту та СМС повідомлення. Електронне сповіщення відповідач отримав на електронну адресу 05.06.2026 року.

Суд вжив всі передбачені процесуальним законом заходи, однак в судове засідання, призначене на 10.07.2026 року, сторони не з`явилися.

Враховуючи, що представник позивача не заперечив проти ухвалення заочного рішення у справі, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, однак повторно не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзиву не подав, тому у відповідності до вимог ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення.

Суд на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, не здійснював фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши докази та здійснивши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також проаналізувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд встановив такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

18 жовтня 2019 року кредитор та відповідач уклали кредитний договір. Кредитор зобов`язався надати кредитні кошти у розмірі 8400,00 грн. (п. 1.2.) на строк 15 днів з 18.10.2019 року ( п. 1.3.). Дата повернення кредиту, процентів та комісії - 02.11.2019 року ( п. 1.4.). Комісія за надання кредиту складає 840 грн, що складає 10% від суми кредиту ( п. 1.5.1.). Процентна ставка за користування кредитом становила 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом ( п. 1.5.2., 1.6.). Кредитні кошти надавалися позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua (п.2.1.). Нарахування процентів за користування кредитом мало здійснюватися з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування ( п.2.2.2.). Проценти за користування кредитом нараховувалися за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. кредитного договору, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4., якщо позичальник всупереч умовам цього договору продовжує користуватися кредитом. За певних умов, у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту, процентів та інших платежів за користування кредитом з дня наступного за днем, визначеним а.1.4., кредитор міг продовжувати нараховувати проценти за базовою процентною ставкою згідно п.1.6. кредитного договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів могло бути зупинене або припинене кредитором в односторонньому порядку та в будь-який момент без погодження з позичальником відновлене нарахування таких процентів до моменту повного виконання зобов`язань за кредитним договором або до припинення нарахування процентів за рішенням кредитора ( п.2.2.3.).

В п. 2.3. кредитного договору передбачено умови пролонгації кредиту:

-позичальник за наявності відповідної пропозиції кредитора мав право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил та вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил.

Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це згідно п.6.14 Правил, мало підтверджуватися здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5. кредитного договору.

У разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та інших платежів, позичальник, починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати) , вказаного в п.1.4. кредитного договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлення графіків розрахунків, був зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню у розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту. Вказана пеня розраховувалася по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру, визначеного цим пункотом (п.4.1.).

В п. 6 визначено порядок укладення кредитного договору.

Відповідач взяв на себе зобов`язання повернути в передбачені договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші передбачені платежі на умовах, визначених кредитним договором ( п.3.3.2. кредитного договору).

В кредитному договорі зазначений мобільний номер телефону відповідача ( НОМЕР_1 ) та його електрона пошта ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

В додатку №1 до кредитного договору міститься графік розрахунків.

Акцепт договору відповідач здійснив за допомогою одноразового ідентифікатора V49619, відправлений кредитором на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначений у кредитному договорі, що підтверджується копією довідки кредитора про ідентифікацію.

Копія анкети-заява на кредит №7802478 створена 18.10.2019 року та містить інформацію про умови кредитування, дані про позичальника, процес оформлення та розгляду заяви.

На виконання п. 2.1. кредитного договору 18.10.2019 року кредитор перерахував кошти відповідачу в розмірі 8400,00 грн на платіжну картку НОМЕР_2 з призначенням платежу - кредитні кошти від ТОВ`Мілоан» згідно договору 7802478, що підтверджується копією платіжного доручення № 2299892 від 18.10.2019 року та листом АТ КБ`Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260519/135719-БТ від 26.05.2026 року.

Кредитор здійснював облік нарахування та погашення по кредиту, що підтверджується копією відомості про щоденні нарахування та погашення. Відомість містить дані про нарахування суми кредиту, комісії за видачу кредиту, нарахування та сплату процентів. Нарахування відсотків здійснювалось до 01.01.2020 року (включно). Відомість не містить даних про загальну суму заборгованості по кредиту та в розрізі даних по тілу кредиту, процентам та комісії. Згідно цієї відомості відповідач погасив 1950,00 грн, яка зарахована кредитором на погашення заборгованості по процентам. Нарахування пені відповідно до п.4.1. кредитного договору кредитор не здійснював.

20 лютого 2020 року кредитор та позивач уклали договір відступлення прав вимоги № 47-МЛ, за яким кредитор передає ( відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників (п. 1.1.). Права вимоги переходить до нового кредитора після підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості (п. 6.2.3.). В цей же день кредитор та новий кредитор підписали акт прийому-передачі реєстру боржників та новий кредитор сплатив фінансування, що підтверджується копією платіжної інструкції № 17678 від 20.02.2020 року. Право вимоги за кредитним договором, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у цій справі позивач набув 20.02.2020 року, що підтверджується копією витягу з реєстру боржників від 20.02.2020 року до договору відступлення прав вимоги № 47-МЛ. У копії витягу зазначено, що дата закінчення договору відповідача 02.11.2019 року, залишок по тілу кредиту - 8400,00 грн, залишок по відсотках - 13800,00 грн, залишок по комісії - 840 грн, заборгованість по пені - 4200,00 грн, а загальна заборгованість становить 27240,00 грн.

Новий кредитор зробив власний розрахунок заборгованості за кредитним договором, у якому сума боргу співпадає з сумою боргу, яка зазначена у витягу, що підтверджується копією виписки з особового рахунку за кредитним договором №7802478 від 18.10.2019 року.

01.04.2026 року позивач звернувся до відповідача з претензією. Повідомив відповідача про набуття права вимоги за кредитним договором та реквізити для сплати боргу, попередив про застосування інструментів його примусового стягнення. Доказів скерування та отримання відповідачем цієї вимоги не має.

Позивач зареєстрований як юридична особа, основним видом діяльності якої є кредитування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Із встановлених обставин вбачається, що спір виник щодо заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини на основі споживчого кредиту, що врегульовано статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі ЦК) із врахуванням Закону України »Про споживче кредитування» та Закону України »Про електронну комерцію».

Відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису, що відповідає положенням та абзацу другого частини другої статті 639 ЦК. Вказану позицію детально розкрив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20), яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.

Необхідність виконання належним чином взятих на себе зобов`язань, обов`язковість договору і наслідки не виконання зобов`язання передбачені статтями 525, 526, 530 , 610, 611 ЦК.

Кредитор виконав належним чином взятий на себе обов`язок надати кредит, що підтверджується копією платіжного доручення 2299892 та листом АТ КБ`Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-260519/135719-БТ від 26.05.2026 року. АТ КБ »Приватбанк» підтвердило, що на ім`я відповідача в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 18.10.2019 року здійснено переказ коштів у розмірі 8400,00 грн.

У порушення вимог Закону, відповідач в односторонньому порядку відмовився від належного виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернув.

В силу статей 512, 1077, 1078 ЦК позивач в законному порядку набув право вимоги за кредитним договором до відповідача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Надані позивачем докази в частині, що підтверджують існування зобов`язальних правовідносин між сторонами та неналежну поведінку відповідача суд визнає належними і допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують існування договірних правовідносин між сторонами та неналежну поведінку відповідачки. Однак надані позивачем докази не підтверджують заявлену до стягнення суму заборгованості.

Водночас і відповідач не надала доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань повністю чи частково.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20 (провадження № № 61-11608св22), яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК.

Суд погоджується із розрахованою сумою заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8400,00 грн.

Щодо правильності обчислення заборгованості по процентам, то перевіркою встановлено, що згідно умов договору строк кредитування становив 15 днів (п.1.3.) до 02.11.2019 року (п.1.4.) та відповідно до додатку №1 до кредитного договору сума нарахованих процентів становить 3150,00 грн.

Відомостей про те, що строк кредитування був пролонгований відповідно до п.2.3. кредитного договору не має. Позивач не надав доказів, що відповідна пропозиція про пролонгацію була надана кредитором та відповідач нею скористався відповідно до п. 2.3.1., 2.3.2. кредитного договору.

Позивач ніяк не пояснює нараховану суму процентів в розмірі 13800 грн. Суд враховує, що позивач є професійним учасником ринку фінансових послуг, який спеціалізується на фінансуванні під відступлення права грошових вимог і придбаваючи право вимоги за кредитними договорами мав би з`ясувати у кредитора реальність розміру придбаної вимоги. Але не зробив цього.

Суд лише припускає, що нарахування такого розміру відсотків можливо пов`язане з умовами п. 2.2.3. кредитного договору. При цьому строк кредитування становив 15 днів. (п. 1.3.). Пункт 2.2.3. кредитного договору сам по собі є суперечливий, оскільки містить положення про те, що такі відсотки нараховуються як плата за кредит після закінчення строку правомірного користування кредиту. Якщо виходити з того, що умови про нарахування таких відсотків розміщені в п. 2.2. кредитного договору (плата за кредит), то виходить, що такі відсотки мали би нараховуватись як плата за користування кредитом у разі пролонгації строку кредитування, однак як було встановлено судом доказів пролонгації користування кредитом відповідно до п. 2.3.1. не має.

Строк, на який надається кредит, є однією з обов`язкових умови договору про споживчий кредит (п.5 ч.1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами ( ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Умови п. 2.2.3. кредитного договору є розпливчатими та неконкретними: то проценти нараховуються, то не нараховуються, то кредитор може зупинити чи припинити їх нарахування, то в будь-який момент до їх повернення може відновити їх нарахування. Суд вважає, що звичайний середньостатистичний споживач скоріш за все не зрозуміє про що йде мова. Та і сама конструкція п. 2.2.3. не відповідає визначенню строку, на який надається кредит.

Питання нарахування відсотків після закінчення строку кредитування неодноразово було на розгляді Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором ( див., наприклад, п. 109-128, п. 141 постанови ВП ВС по справі № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.

В п. 116 постанови ВП ВС по справі № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року зазначено про те, що:

Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Тому суд виснує, що після 02.11.2019 року ( закінчення строку кредитування ) кредитор мав право нараховувати проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Однак, згідно розрахунку кредитора, він не скористався правом на нарахування процентів за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Умови договорів споживчого кредитування мають бути сформульовані простою й зрозумілою мовою. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав), що узгоджується з висновками, які викладені в п. 128 постанови ВП ВС по справі № 910/4518/16 від 05 квітня 2023 року.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Враховуючи, що позивач ніяк не пояснив правової природи нарахованих відсотків в сумі 13800,00 грн, не довів, що строк кредитування продовжувався, суд вважає, що до стягнення підлягають лише відсотки в сумі 1200,00 грн, нараховані відповідно до п.1.5.2. кредитного договору як плата за користування кредитом в межах строку кредитування (п.1.3. кредитного договору) та несплачених станом на день розгляду цієї справи: 3150,00 грн (загальна сума процентів за користування кредитом) -1950,00 грн (сплачена відповідачем сума процентів) =1200,00 грн.

Суд погоджується із розрахованою сумою комісії за надання кредиту.

Як вже встановлено судом, комісія за надання кредиту становила 840,00 грн.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» ( тут і далі в редакції станом на день укладення кредитного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право фінансових установ встановлювати у кредитному договорі комісію за отримання кредиту. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. ( ч.6 ст. 12 Закону України »Про споживче кредитування).

Згідно візуальної форми послідовності дій при укладення кредитного договору позивач вчиняв дії щодо підготовки та оброблення документів, а тому позивач мав право на отримання комісії з позичальника за ініціювання кредиту. Подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду по справі № 756/6038/20 від 12 квітня 2022 року. А тому вимоги в частині стягнення несплаченої комісії за видачу кредиту в розмірі 840,00 грн є підставними.

Згідно відомостей кредитора про щоденні нарахування та погашення він не скористався своїм правом та не здійснював нарахування пені в строки та в порядку, узгодженому сторонами в до п.4.1. кредитного договору, а тому саме по собі зазначення у витягу з реєстру боржників від 20.02.2020 року до договору відступлення прав вимоги № 47-МЛ, укладеного між кредитором і позивачем, про відступлення права вимоги по пені в сумі 4200, 00 грн за кредитним договором, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у цій справі, без підтвердження нарахування такої пені кредитором на момент відступлення права вимоги, не підтверджує факт набування права на її стягнення позивачем. Крім того, відсутність розрахунку її нарахування в принципі позбавило суд перевірити правильність нарахування пені відповідно до п.4.1. кредитного договору, а тому у стягненні пені слід відмовити.

Враховуючи, наведені розрахунки, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 10440,00 грн, з яких: 8400,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1200,00грн - заборгованість за процентами та 840,00 - заборгованість за комісією.

Відповідно до ч.1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктами 1, 2 частини другоїстатті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду позивач сплатив 2 662,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.04.2026 року.

Крім цього, представник позивача просив суд стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. Відповідач не подавав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначеністаттею 141 ЦПК України (див постанову Верховного Суду по справі № 369/576/22 від 28 червня 2023).

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхст. 627 ЦК України, принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивач надав копії договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, укладений між ним та Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі керуючого партнера Усенка М.І. та акта № Д/22251 про надання послуг (правової (правничої) допомоги) від 14.04.2026 року.

Відповідно до цього акта виконавцем надано, а клієнтом прийнято послуги, згідно з договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 відносно відповідача за кредитним договором на суму 8000,00 грн. Указану суму складають:

усна консультація клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором - тривалістю 30 хв.;

ознайомлення з матеріалами кредитної справи - тривалістю 2 год.;

погодження правової позиції клієнта у справі - тривалістю 30 хв.;

складання позовної заяви, з урахуванням правової позиції клієнта - 3 год. 30 хв.

Суд зазначає, що такі складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом, як усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи та погодження правової позиції клієнта у справі охоплюються послугою з підготовки та подання позовної заяви і не підлягають виокремленню ( подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Суд констатує, що спір, який є предметом розгляду у цій справі, для професійного правника є незначної складності, відноситься до категорії малозначних та типових справ, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною. АО «Апологет» надає позивачу послуги правового характеру в таких категоріях спорів на постійній основі ( про що свідчить договір про правову допомогу) та добре обізнаний з діяльністю свого клієнта, позовна заява є типовою, індивідуалізованою лише в частині даних кредитного договору та відповідача, не містить складних юридичних конструкцій, не містить детальних пояснень розрахованих сум заборгованості, аналізу їх відповідності умовам укладеного кредитного договору, а відтак заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 гривень є явно завищеними порівняно з вартістю послуг з правничої допомоги необхідних та достатніх для підготовки та складання позовної заяви в такій категорії справ. При цьому, представником позивача жодним чином не мотивована необхідність витрачання значного часу на аналіз документів, які знаходяться в матеріалах справи, ступінь складності та новизни правових питань, досліджених ним.

Отже, керуючись принципами справедливості, виходячи з критерію реальності витрат та розумності їх розміру, тобто відповідності понесених витрат, складності, обсягу та характеру наданої представником допомоги, а також співмірності цих витрат із ціною позову, конкретних обставин справи, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, є явно завищеним і непропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, обсяг наданих представником послуг не відповідає критерію реальності, а відтак суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 4000, 00 гривень, оскільки саме такий розмір витрат вважає необхідним і неминучим для позивача, який залучив АО «Апологет» для надання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 10440 грн, що становить 38,33% від заявленого розміру (10440,00 грн/27240,00 грн Х 100%), а тому судовий збір та витрати на правову допомогу потрібно покласти на відповідача у пропорційному розмірі: 1020,50 (2662,40 грн х 38,33%/100%) грн - судовий збір та 1533,20 (4000,00 грн х 38,33%/100%) грн - витрати на правничу допомогу.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором № 7802478 від 18.10.2019 року у розмірі 10440 грн 00 коп (десять тисяч чотириста сорок гривень 00 коп).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" судові витрати, що становлять 1020 грн. 50 коп. (одну тисячу двадцять гривень 50 копійку) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" судові витрати, що становлять 1533 грн. 20 коп. (одну тисячу п`ятсот тридцять три гривні 20 копійку) судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10 липня 2026 року.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал", місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код юридичної особи в ЄДР 35234236, IBAN: НОМЕР_4 .

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя С.М. Івасенко