Рішення № 138101338, 08.07.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 205/11612/25

Номер провадження2/173/791/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що відповідач є батьком малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірвано. З 2017 року відповідач з родиною не проживає, з 2018 року зв`язок не підтримує, не займається вихованням дитини, не проявляє турботи, не виконує обов`язків по вихованню та утриманню доньки, не цікавиться взагалі долею своєї дитини.

Будь-які сімейні відносини між відповідачем та дитиною остаточно припинені за його ініціативою. Будучи обізнаною про їх місце проживання та засоби зв`язку, відповідач жодним чином не прагне до спілкування з дитиною, не шукає зустрічей з нею, не цікавиться її долею та обставинами життя доньки. Окрім цього відповідач має заборгованість по сплаті аліментів. Враховуючи зазначене, вважає, що невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків відносно своєї дитини є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Провадження у справі відкрито 09.01.2026.

Ухвалою від 10.03.2026 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила, що перебувала у шлюбі з відповідачем у період з 2013 по 2017 рік. У 2013 році у сторін народилася донька ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу рішенням суду у 2017 році з відповідача було стягнуто аліменти на утримання дитини. Зі слів позивача, спочатку відповідач добровільно надавав матеріальну допомогу на утримання доньки, однак після укладення нею повторного шлюбу у 2018 році припинив таку допомогу. У зв`язку з цим вона пред`явила виконавчий лист до примусового виконання до органу державної виконавчої служби. З того часу відповідач, за твердженням позивача, припинив спілкування з донькою та не сплачував аліменти. Також позивач зазначила, що відповідач проходив військову службу, після чого самовільно залишив військову частину та наразі проживає у с. Боровківка. Донька періодично перебуває у зазначеному селі у своїх баби та діда по материнській лінії, однак відповідач, знаючи про це, не виявляє бажання зустрічатися чи спілкуватися з нею. Крім того, позивач пояснила, що між її теперішнім чоловіком та донькою склалися добрі сімейні стосунки: дитина називає його батьком, а він ставиться до неї як до рідної доньки. Від другого шлюбу позивач має ще двох дітей.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про слухання справи за його відсутності. Також надав суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Оскільки належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач повторно не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, відзив не подав та сторона позивача не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі, відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 06.09.2018 № 1243-1987312-2018 ОСОБА_1 з 22.01.2013 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторони мають спільну доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 11, батьками у якому зазначені сторони.

28 липня 2018 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 28.07.2018, актовий запис № 404.

Згідно Акту обстеження умов проживання від 10.10.2024, ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у будинку, облаштованому належними житловими умовами, забезпеченому усім необхідним.

Відповідно до рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2017 року по справі № 173/1002/17 шлюб між сторонами розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) батька щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно довідки Верхньодніпровського відділу державної виконавчої служби у Камянському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19.11.2024 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 248289,40 грн та надано розрахунок заборгованості за період з січня 2018 року станом на 01.11.2024.

До матеріалів справи долучені заяви сусідів позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у яких вони стверджують, що ОСОБА_8 ставиться до ОСОБА_3 як рідний батько, а рідного батька ОСОБА_4 вони ніколи не бачили.

Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 09.12.2024 ОСОБА_3 , з приводу питань щодо профілактики і лікування зверталась матір ОСОБА_1 .

Згідно характеристики Дніпровської гімназії № 141 ДМР ОСОБА_3 навчається у Дніпровської гімназії № 141 Дніпровської міської ради з першого класу. Вихованням ОСОБА_4 займається мати та вітчим ОСОБА_5 . Рідний батько ОСОБА_2 участі у вихованні не приймає, успішністю не цікавиться.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно пункту 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Таким чином, оцінюючи всі досліджені у справі докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що відповідач протягом тривалого часу без поважних причин самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо доньки, не бере участі у її вихованні, не підтримує з нею особистих стосунків, не цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням та розвитком, а також не виконує належним чином обов`язку щодо її матеріального утримання.

Суд враховує, що батьківські права за своєю природою не є лише формальним правовим статусом, а передбачають реальне здійснення батьками обов`язків щодо турботи, виховання, підтримки та забезпечення гармонійного розвитку дитини. Реалізація батьківських прав нерозривно пов`язана із фактичним сімейним зв`язком між батьками та дитиною, який формується через постійну участь у її житті, емоційну підтримку та піклування.

У даній справі судом встановлено, що внаслідок тривалої відсутності участі відповідача у житті дитини між ним та донькою фактично втрачено сімейний та емоційний зв`язок. Відповідач не бере участі у вихованні дитини, не підтримує з нею постійного спілкування, не виявляє зацікавленості у її розвитку та не вживає заходів для збереження або відновлення особистих стосунків із донькою.

Крім цього, відповідно до частини п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, пов`язаного із захистом прав дитини.

Як встановлено судом, відповідно до висновку органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради від 04 березня 2026 року № 3/9-43 визнано доцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Оцінюючи зазначений висновок відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд враховує його у сукупності з іншими доказами у справі. Суд бере до уваги, що висновок органу опіки та піклування узгоджується із встановленими судом обставинами щодо тривалої відсутності участі відповідача у вихованні дитини, невиконання ним обов`язків щодо її утримання, відсутності особистого спілкування та фактичної втрати сімейного зв`язку між батьком і дитиною.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 19 СК України висновок органу опіки та піклування не має для суду наперед визначеної сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами. У цій справі він є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить найкращим інтересам дитини, оскільки підтверджує необхідність захисту її права на стабільне сімейне середовище та належне забезпечення її розвитку.

Суд також бере до уваги думку дитини, висловлену нею у судовому засіданні відповідно до статті 171 СК України. Дитина пояснила, що з рідним батьком не спілкується, фактично не має з ним емоційного зв`язку, не пам`ятає обставин їхнього останнього спілкування та вважає батьком чоловіка матері, який бере участь у її вихованні та повсякденному житті.

Суд бере до уваги зазначену думку дитини, оскільки вона відповідає її віку, є послідовною, логічною, узгоджується з іншими дослідженими доказами та не суперечить її найкращим інтересам.

Водночас суд виходить із того, що думка дитини не є єдиною та самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, однак у сукупності з іншими доказами підтверджує фактичну втрату між батьком і дитиною емоційного зв`язку.

Суд враховує, що тривала відсутність батька у житті дитини, втрата між ними емоційного зв`язку та невизначеність щодо фактичної ролі відповідача у її житті можуть негативно впливати на відчуття дитиною стабільності, безпеки та емоційного благополуччя. Основним завданням суду у цій категорії справ є не збереження формальних сімейних зв`язків за будь-яких обставин, а забезпечення найкращих інтересів дитини, її права на стабільне, безпечне та сприятливе для розвитку середовище.

При цьому суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового впливу. Разом із тим у цій справі встановлено не окремі випадки неналежного виконання батьківських обов`язків, а тривале, свідоме та безпідставне ухилення відповідача від участі у вихованні дитини, що призвело до фактичного припинення між ними сімейного зв`язку.

Доказів існування об`єктивних причин, які б перешкоджали відповідачу спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні чи виконувати обов`язки щодо її утримання, суду не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що поведінка відповідача свідчить про його винне ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні пункту 2 частини першої статті 164 СК України, а позбавлення його батьківських прав у даному випадку є виправданим, пропорційним та таким, що відповідає найкращим інтересам дитини.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_4 ), третя особа: Орган опіки та піклування в особі адміністрації Новокадацького району Дніпровської міської ради (49064, м. Дніпро, пр..Сергія Нігояна, 77, код ЄДРПОУ 44152814), про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач може оскаржити рішення суду до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Є.В. Челюбєєв