Рішення № 138100393, 09.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4571/26

Справа №754/1095/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

09 липня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Панченко О.М.,

секретаря судових засідань - Сарнавського М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ "УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.06.2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4727351, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 7 000,00 грн. строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,5 % в день. 24.12.2024 року між ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "ФК "Укрглобал-Фінанс" було укладено договір факторингу №24/12/24, згідно якого ТОВ "Лінеура Україна" передало ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача. Як зазначє позивач, відповідач не виконує зобов`язань за вказаними договорами, припинила повертати кредит у строки, передбачені договором, а тому виникла заборгованість в розмірі 31 095 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн., заборгованість по процентам, нарахованим за період з 11.06.2024 по 24.12.2024 року - 20 595 грн. та 3 500 грн. - заборгованість за штрафом відповідно до кредитного договору. Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 04.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання та витребувано по справі докази.

26.03.2026 року на електронну адресу суду надійшли витребувані від АТ КБ "Приват Банк" докази.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши клопотання про розгляд справи в його відсутність.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів та постановити заочне рішення, проти чого не заперечував представник позивача у своїй заяві.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1, абзац четвертий частини другої статті 8).

Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

11.06.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" (Первісний кредитор, ТМ "Credit7") та Відповідачем, ОСОБА_1 , було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4727351 у формі електронного документа з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про електронну комерцію".

Договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи Кредитодавця. Відповідач підписав Договір електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (алфавітно-цифровою послідовністю 60446), який був надісланий їй в SMS-повідомленні на фінансовий номер телефону.

Введення Відповідачем на вебсайті унікальних SMS-кодів згідно із законом за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (статті 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію", стаття 207 ЦК України). Використання відповідачем логіну, паролю та одноразового ідентифікатора створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Матеріали справи не містять доказів несанкціонованого використання персональних даних Відповідача третіми особами.

Згідно з умовами цих договорів (зокрема пунктами 1.2, 1.3, 1.4), сторони домовилися про надання кредиту загальним розміром 7 000,00 грн. строком кредитування на 360 днів. За користування кредитом встановлено стандартну фіксовану процентну ставку в розмірі 1,5 % в день

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу кредит на загальну суму 7 000,00 грн у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківську картку Відповідача № НОМЕР_1 . Цей факт належним чином підтверджується випискою про рух коштів за період з 11.06.2024 по 16.06.2024 та зарахуванням на картку АТ КБ "Приват Банк" Відповідача у розмірі 1 000 грн. та 6 000 грн. 11.06.2026 року.

Оцінюючи ці докази, Суд враховує, що згідно з нормами частини четвертої статті 31 Закону України "Про платіжні послуги" після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію:

1) відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості);

2) суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції;

3) суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо);

4) курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти);

5) дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

Також у статті 46 Закону України "Про платіжні послуги" надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: 1) реєстраційного номера облікової картки платника податків - фізичної особи, або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або 2) унікального ідентифікатора отримувача.

Надавач платіжних послуг приймає рішення щодо перевірки в платіжній інструкції інформації, зазначеної в пунктах 1 або 2 цієї частини, самостійно, а якщо він є учасником платіжної системи - згідно з правилами платіжної системи.

Надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право:

1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення;

2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Тобто, зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів Відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Отже, довідка, видана фінансовою компанією (суб`єктом господарювання у сфері надання платіжних послуг), яка має відповідну ліцензію, має офіційний характер. Вона містить інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між первісним кредитором і Відповідачем, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції та повністю відповідає вимогам законодавства щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

За таких обставин, Позивач довів факт надання кредиту, натомість Відповідач умови договору порушив, не повернувши кредитні кошти.

Відповідно до розрахунку заборгованості, Відповідач не здійснював погашення за кредитним догвором, внаслідок чого залишок суми основного боргу (тіла кредиту) становить 7 000 грн. Ця сума є доведеною і підлягає стягненню.

Вирішуючи питання щодо розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить із наступного.

22 листопада 2023 року був прийнято Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» нараховано проценти за користування кредитом з 11.06.2024 по 24.12.2024 за ставкою 1,5% в день.

22 листопада 2023 року був прийнято Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Згідно з п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 % (Розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 1 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).

Відповідно до розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з карткою документа Закону № 3498-ІХ визначено, що дата публікації 23 грудня 2023 року, дата набрання законної сили 24 грудня 2023 року.

Тобто, з 24 грудня 2023 року та протягом перших 120 днів (до 22.04.2024 року) розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %, з 23.04.2024 року розмір процентної ставки не міг перевищувати 1,5 % в день.

Національним банком України у листі від 20 лютого 2024 року «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз`яснення щодо застосування Закону № 3498-ІХ, а також п. 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» з метою недопущення порушення прав споживачів.

Так, у пункті 2 вказаного листа щодо максимального розміру денної процентної ставки Національним банком України роз`яснено, що «відповідно до пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення" Закону про споживче кредитування тимчасово протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, тобто до 20.08.2024 року включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 року включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 року до 20.08.2024 року включно).

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Крім того, відповідно до положень ст.ст. 1077, 1078 ЦК України, укладення договору факторингу не тягне за собою заміну сторони кредитодавця у договорі кредиту.

Метою укладення договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення на користь фактора права грошової вимоги до боржника/боржників, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 24.12.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» права грошової вимоги до відповідача за кредитом станом на 24.12.2024 року у сумі 31 095 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7000 грн., заборгованість по процентам, нарахованим за період з 11.06.2024 року по 24.12.2024 року - 20595 грн., а також 3 500 грн. заборгованість за штрафом.

В той же час, з урахуванням вказаних положень чинного законодавства, ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» має право на стягнення із відповідача процентів за користування кредитом, розмір яких з урахуванням положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», становить 16 275 грн., а саме:

1,5 % від суми 7 000,00 грн.* 71днів за період з 11.06.2024 по 20.08.2024 = 7 455,00 грн.;

1% від суми 7 000,00 грн.* 126 днів за період з 21.08.2024 року по 24.12.2024 року = 8 820 грн.

У зв`язку із цим, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за процентами в розмірі 16 275 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення процентів слід відмовити.

Щодо вимог Позивача про стягнення штрафу у розмірі 3 500 грн., то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки, ОСОБА_1 укладав Кредитний договір № 4727351 з ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" 11.06.2024 р, тобто у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена до 02.08.2026 р, то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України штрафи в розмірі 3 500 грн. 00 коп. не підлягають стягненню з відповідача, а підлягають списанню позивачем.

А тому, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Укрглобал Фінанс" заборгованість в розмірі 23 275 грн. 00 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7 000 грн. 00 коп. та процентам в розмірі 16 275 грн. 00 коп.

З урахуванням наведеного суд частково задовольняє позовні вимоги.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 275,00 грн., з яких: 7 000 грн. - сума основного боргу, 16 275 грн. - сума заборгованості за процентами. Інші доводи позивача, викладені у позові на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю не дають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1813,19 грн. ( 23 275*2422,40/31 095)

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137ЦПК України).

На підтвердження виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) суду надано договір про надання юридичних послуг № 02/08/2024 від 02.08.2024 року,укладений між ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та адвокатом Руденком К.В., акт приймання-передачі наданих послуг № 116 від 04.11.2025 року, витяг з реєстру №1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 116 від 04.11.2025 року, платіжну інструкцію № 3337 від 06.11.2025 року про сплату за надання юридичних послуг за вказаним актом. Адвокат власні зобов`язання виконав на суму 10 000,00 грн.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі №362/3912/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також виходячи із пропорційності до задоволених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4727351 від 11.06.2024 року в розмірі 23 275 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1813,19 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2026 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя О.М. Панченко