Ухвала суду № 138100388, 07.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/959/26

Справа № 754/10778/26

У Х В А Л А

Іменем України

07 липня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №22025101110001204 від 21.10.2025 року стосовно:

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, не одруженого, не депутата, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_6 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №22025101110001204 від 21.10.2025 року стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який закінчується 19.07.2026 та був обраний ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 21.05.2026.

В обґрунтування клопотання зазначає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке ст.12 КК України віднесено до особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна. Крім того, існують ризики неналежного поводження обвинуваченого, а саме: усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, може ухилитися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема, може дистанційно видалити переписку та інструктажі щодо вчинення злочину чи повідомити спільників про розкриття їх злочинної діяльності; незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, намагаючись змінити їхні показання, з метою уникнення кримінальної відповідальності; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином шляхом знищення або спотворення доказів, а також вдатися до спроб самокалічення або симулювання хвороби; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки злочинна діяльність ОСОБА_5 має системний характер. Прокурор стверджував, що інші, менш суворі запобіжні заходи, є недостатніми та не зможуть запобігти наведеним ризикам.

Захисник ОСОБА_7 та підозрюваний ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили відмовити у задоволенні клопотання.

Захисник подав до суду письмові заперечення, до яких долучив докази, які, на його думку, спростовують обґрунтованість підозри (обвинувачення) ОСОБА_5 , а також доводять відсутність заявлених прокурором ризиків.

Так, захисник у своїх запереченнях стверджував, що під час досудового розслідування слідчим органом було допущено порушення прав та свобод ОСОБА_5 (насильницьке зникнення) та істотне порушення вимог процесуального законодавства, що у сукупності є підставою для визнання недопустимими отриманих доказів. З цих підстав СВ ДБР здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ст. 146-1 КК України, у якому ОСОБА_5 має статус потерпілого. Так, під час незаконного насильницького утримання обвинуваченого у законспірованому приміщенні Департаменту контррозвідки СБУ, його співробітники отримали доступ до вилучених мобільного телефону, комп`ютерної техніки ОСОБА_5 з можливістю несанкціонованого корегування текстових повідомлень у месенджерах, розміщення фотовізуальних зображень тощо.

Захисник також стверджував, що сторона обвинувачення намагається двічі притягнути його підзахисного до кримінальної відповідальності за одні й ті ж дії. Так, Деснянським районним судом м. Києва вже розглядається кримінальне провадження № 12024100030001801 від 21.07.2024 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 114-1, ч.2 ст. 194 КК України, яке повністю відтворює виклад фактичних обставин кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України у кримінальному провадженні №22025101110001204 від 21.10.2025, що розглядається колегією суду у даному судовому провадженні.

Захисник звертав увагу суду, що усі ризики, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними доказами. Просив суд врахувати відомості про особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв`язки, раніше не судимий, дотримувався бездоганної процесуальної поведінки під час досудового розслідування. Тому просив застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Вислухавши думки сторін кримінального провадження, ознайомившись із клопотанням прокурора, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК.

Обґрунтованість підозри підтверджується фактом завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта у даному кримінальному провадженні на розгляд суду.

При цьому, враховуючи стадію судового провадження - підготовчий судовий розгляд, на якій суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати докази, які б підтверджували чи спростовували обвинувачення, - колегія суддів не може робити висновків щодо обґрунтованості обвинувачення, оскільки такі висновки потребують дотримання стандарту доказування «поза розумним сумнівом», який, на відміну від стандарту «обґрунтованості підозри», є більш суворим та може бути досягнутий виключно після завершення процедури дослідження усіх доказів, як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, та їх оцінки.

Враховуючи викладене, суд оглянув долучені захисником до своїх заперечень докази, але не оцінював їх з точки зору можливого спростування обґрунтованості обвинувачення.

З аналогічних міркувань суд не вирішує питання щодо допустимості чи недопустимості доказів, які будуть надаватися стороною обвинувачення у майбутньому на стадії їх дослідження. Протилежне призвело б до порушення таких засад кримінального судочинства, як рівність сторін, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Окрім обґрунтованості підозри, обов`язковою умовою для застосування запобіжного заходу є також наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

Суд зазначає, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу, в тому числі його продовження, ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду (п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України), суд вважає такі дії цілком вірогідними, а ризик доведеним.

Так, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків у вигляді його ув`язнення у невизначеному майбутньому, тобто після його засудження до можливого покарання у вигляді позбавлення волі, з урахуванням встановлених на даному етапі обставин вчинення протиправних дій, доводять, що цей ризик є достатньо високим.

На переконання суду, тяжкість можливого покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у випадку доведення його вини, може спонукати його до спроб переховування від суду з метою уникнення покарання, а також невиконання його процесуальних рішень.

Наведена обставина у виді безальтернативності та тяжкості покарання, на переконання суду, сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Отже цей ризик є цілком реальним.

Щодо ризику того, що обвинувачений може впливати на свідків з метою схиляння їх до зміни свідчень, суд вважає, що прокурором цей ризик також доведено, оскільки свідки судом ще не допитувались, а обвинуваченому відомі їх анкетні дані та адреси місця проживання.

Що стосується ризиків перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого кримінального правопорушення або знищення, приховання чи спотворення речей (документів), які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, - суд вважає їх не доведеними. Так, обвинувачений раніше не судимий, ознак схильності до кримінальних правопорушень не виявляв, усі письмові та речові докази, які на думку сторони обвинувачення є достатніми для доведення у суді вини обвинуваченого, вже вилучені під час досудового розслідування та з ними проведені необхідні слідчі дії.

Слід наголосити, що наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер і доводитися відповідними доказами (рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України»).

Щодо більш м`яких запобіжних заходів, то суд приходить до таких висновків.

Особиста порука не може бути застосована до ОСОБА_5 у зв`язку із відсутністю письмових зобов`язань осіб, які заслуговують на довіру суду.

Особисте зобов`язання та домашній арешт не можуть бути достатніми та дієвими, не сприятимуть виконанню покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків та обмежень.

Відповідно до вимог пункту 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років. Крім того, згідно із ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, зокрема, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, санкція якої передбачає позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

При цьому, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства (рішення ЄСПЛ у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993). Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії»).

Суд також враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року, згідно з якою продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

У ч.1 ст. 178 КПК наведено перелік обставин, які суд має оцінити в сукупності при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу. Так суд бере до уваги, що ОСОБА_5 неодружений, не працевлаштований, обвинувачується у державній зраді, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітету, обороноздатності, державній та економічній безпеці України; опинившись на волі, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду, та його належну поведінку.

Крім того, будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

При цьому суд виходить у тому числі з тих обставин, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , має досить високий ступінь суспільної небезпечності, існування якої, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого. Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Обставини, зазначені захисником ОСОБА_7 а також обвинуваченим ОСОБА_5 , не можуть бути підставою для відмови в продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та заміни на більш м`який запобіжний захід, оскільки вони не виключають існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.

Разом з тим, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в підготовчому судовому засіданні не встановлено, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого щодо нього слід продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.

При цьому колегія суддів, з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 314-316 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 у виді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, до 04 вересня 2026 року, включно.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому.

Повний текст ухвали проголошено 10 липня 2026 року о 10 годині 55 хвилин

Головуючий: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3