Вирок № 138099288, 10.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5608/24 1-кп/335/248/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, кримінальне провадження, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023082050002591 від 28.12.2023 року, відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2023 року, приблизно о 22 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Seat Leon» реєстраційний номер НОМЕР_1 (встановлена табличка реєстраційного номера «ODEL» 11 регіон), здійснював рух середньою смугою проїзної частини пр. Соборного з боку вул. Гагаріна наближаючись до перехрестя з вул. Якова Новицького в м. Запоріжжя.

В цей же час, пішохід ОСОБА_4 , перебуваючи в районі вказаного перехрестя, почала переходити проїзну частину пр. Соборного, рухаючись по нерегульованому пішохідному переходу (світлофори встановлені на перехресті на момент пригоди працювали в сервісному режимі - «жовтий» миготливий сигнал) зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

Водій ОСОБА_6 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, по якому рухалася пішохід ОСОБА_4 , маючи об`єктивну можливість бачити її, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, для якого може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого скоїв наїзд на неї передньою частиною керованого транспортного засобу.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримала наступні тілесні ушкодження:

-закрита черепно-мозкова травма: локальний субарахноїдальний крововилив над лівою тім`яною часткою, струс головного мозку, кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я;

-??закрита травма тулуба: уламкові переломи поперечних відростків L4, L5 справа, бокових мас крижів справа S1-S4 та обох лонних кісток зі зміщенням, лінійний перелом сідничної кістки праворуч, кваліфікується як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я;

-??закрита травма правої нижньої кінцівки: уламковий перелом середньої та нижньої третини діафізу великогомілкової кістки, уламковий перелом нижньої третини діафізу малогомілкової кістки, забійна рана гомілки у середній третині по внутрішній поверхні, підшкірна гематома зовнішньої поверхні гомілки та стегна, кваліфікується як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, відповідно до яких: водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Невиконання водієм ОСОБА_6 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху, знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

Такі дії ОСОБА_6 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у пред`явленому йому обвинуваченні не визнав. Зазначив, що 27.12.2023 вночі він здійснював рух автомобілем «Seat Leon» реєстраційний номер НОМЕР_1 середньою смугою проїзної частини від Малого ринку по пр. Соборного з боку вул. Гагаріна наближаючись до перехрестя з вул. Якова Новицького в м. Запоріжжя. На передньому пасажирському сидінні в його автомобілі знаходилася пасажирка. Він їхав обережно, швидкість була 50 км/год, асфальт був мокрий, було темно, освітлення у місті не було, світлофор не працював. Потерпілу побачив безпосередньо перед наїздом. Наїзд на потерпілу відбувся майже в кінці перехрестя. Вважає, що вимоги пункту 18.1 ПДР України ним порушені не були, оскільки, дорожніх знаків на тій ділянці дороги не було, розміток також видно не було, а світлофор не працював, потерпіла перебувала в стані алкогольного сп`яніння, була одягнена в темний одяг. Виходячи з моральних мотивів намагався матеріально допомогти потерпілій, знайшов донорів крові, відвідував її в лікарні, пропонував купувати ліки, однак потерпіла не бажала з ним спілкуватись, під час судового розгляду відшкодував потерпілій 100 000 гривень. Також пояснив, що під час проведення слідчого експерименту для імітації умов дня ДТП було викликано пожежний автомобіль, яким зволожили асфальтне покриття. Разом з тим зазначив, що в день дорожньо-транспортної пригоди протягом усього вечора та майже до ночі йшов дощ, на проїзній частині була вода, спостерігалася мряка та підвищена вологість повітря. На його переконання, умови, за яких проводився слідчий експеримент 29 січня 2024 року, не повністю відповідали реальним погодним умовам у день події. Також висловив незгоду з результатами слідчого експерименту щодо визначення відстані видимості пішохода. Пояснив, що на його думку, темп руху статиста не відповідав фактичній швидкості руху потерпілої, а відстань, на якій було розміщено статиста, не узгоджується з розрахунковими показниками. Зокрема зазначив, що він не мав об`єктивної можливості оцінити швидкість руху пішохода на відстані близько 18 метрів, оскільки такий відрізок, за його словами, не відповідає звичайному кроку людини. Щодо огляду транспортного засобу 5 лютого 2024 року, під час якого визначався коефіцієнт сповільнення автомобіля пояснив, що він був присутній разом зі слідчим, експертом при вимірюванні. За його словами, слідчий керував автомобілем, експерт перебував на передньому пасажирському сидінні, після чого декілька разів здійснювався розгін автомобіля та різке його гальмування. Після проведення вимірювань було продемонстровано показники приладу та запропоновано підписати відповідні документи. Він вважає отриманий показник коефіцієнта зчеплення автомобіля не реалістичним. При цьому обвинувачений підтвердив, що шкодує з приводу настання дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння потерпілій фізичних і моральних страждань, однак вважає, що фізично не мав реальної можливості уникнути наїзду на потерпілу за фактичних дорожніх і погодних умов. Розмір шкоди заявлений потерпілою в цивільному позові вважає завищеним, виходячи з моральних мотивів намагався матеріально допомогти потерпілій, знайшов донорів крові, відвідував її в лікарні, пропонував купувати ліки, однак потерпіла не бажала з ним спілкуватись, під час судового розгляду відшкодував потерпілій 100 000 гривень.

Дослідивши усі наявні докази у кримінальному провадженні, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, допитавши обвинуваченого, потерпілу, свідків, експерта, спеціаліста, перевіривши та оцінивши всі доводи учасників процесу, а також розглянувши їх клопотання, суд приходить до висновку, що незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у інкримінованому кримінальному правопорушенні, його винуватість повністю та об`єктивно доведена наступними дослідженими та перевіреними в ході судового розгляду доказами.

Так, 28.07.2025 допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 пояснила, що 27 грудня 2023 року у вечірній час до початку комендантської години, вона поверталася додому пішки від універмагу Україна проспектом Соборним у місті Запоріжжі. Дійшовши до перехрестя проспекту Соборного з вулицею Якова Новицького, вона почала переходити проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу. Світлофор працював у режимі очікування (жовте світло було). Дорогу вона переходила у встановленому місці по розмітці «зебра», у звичайному темпі, не швидко, не перебігаючи, пересвідчившись в безпеці. Першу частину проїзної частини до розподільчої смуги вона перетнула безперешкодно, зробивши декілька шагів на другій частині дороги її збив автомобіль. Обставини безпосереднього зіткнення та події після нього вона не пам`ятає. Зі слів потерпілої, видимість на момент події була достатньою, оскільки місце події розташоване в центральній частині міста, де було наявне освітлення від магазинів, банків і рекламних банерів. Темряви, яка б унеможливлювала сприйняття дорожньої обстановки, не було. Вона бачила світло фар автомобіля на відстані та розраховувала, що водій, наближаючись до пішохідного переходу, зобов`язаний зменшити швидкість і надати перевагу пішоходу, як це передбачено правилами дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тілесні ушкодження та перебувала на стаціонарному лікуванні близько трьох місяців. Перші тижні перебування в лікарні вона не пам`ятає, однак як їй повідомили, близько тижня вона перебувала у відділенні реанімації. Коли прийшла до тями, не могла самостійно рухатися та повертати голову, була забинтована та перебувала під постійним наглядом медичного персоналу. Після виписки з лікарні вона тривалий час залишалася прикутою до ліжка, потребувала цілодобового стороннього догляду. Загалом за період лікування з нею перебували три доглядальниці, які змінювали одна одну. Потерпіла зазначила, що отримані травми та тривалий період відновлення стали для неї тяжким фізичним і психологічним випробуванням, оскільки вона була позбавлена можливості самостійно пересуватися, працювати та вести звичний спосіб життя. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, у неї діагностовано, зокрема, черепно-мозкову травму, переломи кісток тазу, правої ноги, безліч крововиливів. Водночас лікарі, за її словами, попереджали про складність травми, ризики можливих ускладнень та тривалі негативні наслідки для здоров`я. Подія спричинила значний психологічний стрес як для неї, так і для членів її родини. Обвинувачений відвідував її у лікарні, приносив продукти та квіти, однак фінансової допомоги чи пропозицій щодо добровільного відшкодування шкоди не надавав. Разом з тим, їй надходило повідомлення у додатку «Viber» про можливу фінансову допомогу у разі необхідності, однак жодних дій з боку обвинуваченого вчинено так і не було. Щодо цивільного позову потерпіла зазначила, що підтримує його у повному обсязі, пояснивши, що значна частина витрат на лікування не була документально підтверджена через критичність її стану та необхідність невідкладного надання медичної допомоги. Під час судового розгляду обвинувачений сплатив їй 100 000 грн. Стосовно призначення покарання обвинуваченому потерпіла просила визначити його на розсуд суду.

12.02.2025 у судовому засіданні в якості свідка допитана ОСОБА_8 пояснила, що дорожньо-транспортна пригода сталася 27 грудня 2023 року. Того дня вона перебувала в гостях у друзів та близько 22:30-22:40 викликала таксі. Освітлення в місті на той момент було вимкнене, оскільки зазвичай світло вимикали приблизно після 22:40, тому на вулиці було темно. Згідно з даними у її телефоні, рух розпочався о 22:46. Вона сиділа на передньому пасажирському сидінні. Під час руху спілкувалася з колегами та користувалася телефоном, у зв`язку з чим за дорожньою обстановкою не спостерігала. Приблизно о 22:50-22:51 нею було відправлено SMS-повідомлення, і приблизно в цей момент вона відчула удар. Водій вийшов із машини та повідомив, що збито людину. Після цього вона також вийшла з автомобіля та побачила на проїжджій частині людину, яка лежала нерухомо, з видимими ознаками крові, без свідомості. Свідок пояснила, що потерпіла була одягнена у одяг темно-синього кольору. Водій викликав швидку і поліцію. До них підійшов незнайомий чоловік, який повідомив, що був очевидцем події, надав свій номер телефону та вона передала його номер телефону поліції. Свідок повідомила, що, потерпіла знаходилася за межами пішохідного переходу, на певній відстані від нього, автомобіль десь посередині дороги поза пішохідним переходом. Подія сталася на перехресті проспекту Соборного та вулиці Якова Новицького у напрямку бульвару Шевченка, там є пішохідний перехід, розмітка. Вважає, що транспортний засіб рухався з невеликою швидкістю. Ознак того, що водій відволікався під час руху, вона також не помітила. Після прибуття поліції та швидкої допомоги, свідок залишалася на місці події приблизно до 02:00 ночі, після чого була відправлена додому.

Допитаний у судовому засіданні 23.04.2025 свідок ОСОБА_9 пояснив, що був очевидцем зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася на проспекті Соборному в місті Запоріжжі поблизу перехрестя з вулицею Якова Новицького, приблизно за 15 хвилин до початку комендантської години. Свідок повідомив, що рухався на автомобілі ВАЗ 2115 зеленого кольору в крайній лівій смузі руху за автомобілем обвинуваченого марки «Seat» темно-синього кольору, який рухався середньою смугою. Відстань між його транспортним засобом та автомобілем обвинуваченого становила приблизно півтора корпуси автомобіля. Дорога була мокрою, була мряка, туманно та погано видно. Пішохідний перехід освітлений не був, світлофор не працював. Потерпіла була одягнена в темний одяг. Вона рухалася у швидкому темпі та, за сприйняттям свідка, сама вийшла під колеса автомобіля, при тому, що, на його думку, два автомобілі, які рухалися майже паралельно, було видно. Наїзд, за спостереженнями свідка, відбувся на середині смуги руху транспортного засобу обвинуваченого. Також зазначив, що під час проведення слідчого експерименту умови не повністю відповідали реальній обстановці на момент ДТП, оскільки пора року була інша, і видимість була значно кращою. Під час експерименту пішохода (статиста) було видно, тоді як у реальних умовах було по-іншому. Також пояснив, що він побачив потерпілу в районі першої зебри, після чого почав зменшувати рух.

Допитаний у судовому засіданні 28.01.2025 спеціаліст ОСОБА_10 пояснив, що 05.02.2024 року за його участі проводився огляд автомобіля з метою встановлення фактичних даних, необхідних для подальших розрахунків у кримінальному провадженні щодо дорожньо-транспортної пригоди. До участі у слідчій дії він був залучений на підставі письмового звернення слідчого, яке було розглянуто та погоджено його безпосереднім керівником. Зазначив, що під час слідчої дії використовувався прилад VZМ 300 - децелерометр, призначений для вимірювання показників усталеного сповільнення автомобіля при дорожніх умовах, максимально приближених до ДТП. Вказаний прилад є засобом вимірювальної техніки державного зразка якості відповідно до ДСТУ 3649:2010, який застосовується, зокрема, під час досліджень технічного стану транспортних засобів за умови, що транспортний засіб є технічно справним та може самостійно пересуватися. Завантаження автомобіля марки SEAT під час слідчої дії відповідало фактичним умовам, у салоні перебували дві особи: він та слідчий. Також пояснив, що прилад встановлювався в салоні автомобіля з дотриманням його горизонтального розташування відносно площини руху транспортного засобу; конкретна точка встановлення значення не має, за умови правильної орієнтації. Після початку експерименту до приладу ніхто не торкається, вимірювання здійснюються автоматично. Автомобіль розганяється до швидкості 40 км/год, після чого водій здійснює одноразове максимальне натискання на педаль гальма до повної зупинки транспортного засобу. Прилад фіксує показник максимального сповільнення (миттєвий показник) та показник усталеного сповільнення, тобто сповільнення, з яким автомобіль гальмує протягом усього гальмівного шляху. Саме показник усталеного сповільнення використовується у подальших розрахунках для визначення технічної можливості водія уникнути зіткнення або наїзду на пішохода. Спеціаліст пояснив, що при визначенні коефіцієнта встановлюється не фактична модель поведінки конкретного водія, а технічні можливості транспортного засобу, тобто максимально можливе уповільнення, яке може забезпечити автомобіль за відповідних умов. За його твердженням, у реальній дорожній обстановці водій при виникненні небезпеки (наприклад, появі пішохода) може діяти по-різному, або поступово натискати на педаль гальма, що призведе до значного гальмівного шляху, або ж застосувати екстрене максимальне гальмування чи маневрування. Однак для проведення технічних розрахунків необхідним є саме встановлення граничних гальмівних можливостей автомобіля. Спеціаліст також пояснив, що на результати вимірювань можуть впливати виключно зовнішні фактори: стан дорожнього покриття, погодні умови, завантаження транспортного засобу, а також поздовжній профіль дороги. У разі проведення випробувань на підйомі показник усталеного сповільнення буде більшим, на спуску меншим, що обумовлено дією сили тяжіння, однак такі відхилення перебувають у межах допустимої похибки вимірювань. Крім того, спеціаліст зазначив, що для забезпечення об`єктивності результатів гальмування має здійснюватися із застосуванням максимального зусилля на педаль гальма. Власник автомобіля, як правило, підсвідомо не здійснює максимального натискання, оскільки шкодує транспортний засіб та уникає надмірного навантаження на його системи. Саме тому, з метою отримання достовірних показників, екстренне гальмування доцільно виконувати нейтральною особою, в даному випадку слідчим. За результатами визначення показника усталеного сповільнення автомобіля Siat Ieon синього кольору, прилад видав два чеки, ніяких зауважень від учасників не надходило.

Допитаний у судовому засіданні 28.01.2026 експерт ОСОБА_11 пояснив, що технічна можливість водія запобігти наїзду визначається шляхом розрахунку зупинного шляху транспортного засобу з урахуванням таких вихідних даних: швидкості руху автомобіля, часу реакції водія, часу спрацювання гальмівної системи, часу наростання уповільнення та величини усталеного сповільнення. Отриманий зупинний шлях порівнюється з відстанню, на якій транспортний засіб перебував у момент, коли водій повинен був розпочати реагувати. Щодо вихідних даних експерт пояснив, що у випадку відсутності фактичних вимірювань усталеного сповільнення застосовуються статистичні (табличні) значення усталеного сповільнення для легкових автомобілів у межах 3,9 - 5,9 м/с? залежно від дорожніх умов і технічного стану транспортного засобу. У даному кримінальному провадженні 05.02.2024 під час застосування приладу ВЗМ 300 було визначено фактичне усталене сповільнення конкретного автомобіля у розмірі 6,35 м/с?, яке і було використано ним як експертом, як вихідні дані в тому числі для проведення розрахунків. Зазначений показник, за його поясненням, перевищує середні табличні значення, однак є технічно спроможним та об`єктивним, оскільки отриманий безпосередньо на місці події у максимально наближених до умов ДТП обставинах, із врахуванням стану проїзної частини (вологе покриття), завантаження автомобіля, місцевості та інших чинників. Також окремо експерт роз`яснив, що перед початком вимірювання прилад обов`язково встановлюється в транспортному засобі у горизонтальному положенні та налаштовується на нульове значення (0 градусів), оскільки без встановлення нульового положення експеримент технічно неможливий. Прилад автоматично враховує кут нахилу дорожнього покриття, стан транспортного засобу та інші параметри і видає фактичне сповільнення без необхідності додаткових коригувальних формул. Після приведення приладу у нульове положення проводиться одноразове максимальне натискання на педаль гальма до повної зупинки автомобіля, після чого прилад автоматично фіксує значення максимального та усталеного сповільнення і роздруковує отримані показники. Момент, від якого водій повинен був розпочати реагування, визначався з моменту виявлення пішохода водієм з урахуванням умов темної пори доби та фактичної видимості, встановленої під час слідчого експерименту. З урахуванням швидкості руху автомобіля, встановленої матеріалами провадження, часу реакції водія та фактично визначеного усталеного сповільнення 6,35 м/с?, експертом було розраховано зупинний шлях транспортного засобу та встановлено, що він є меншим за відстань, на якій автомобіль перебував від місця наїзду у момент, коли водій повинен був почати реагування. За результатами розрахунків експерт дійшов висновку, що при своєчасному застосуванні екстреного гальмування водій мав технічну можливість зупинити транспортний засіб до місця наїзду та уникнути дорожньо-транспортної пригоди. Щодо поведінки пішохода експерт зазначив, що експертна методика передбачає оцінку технічних можливостей водія, а не правову оцінку дій пішохода. Разом з тим під час слідчого експерименту було встановлено фактичну видимість пішохода у темному одязі за умов темної доби, і визначено, що водій мав об`єктивну можливість виявити пішохода за 2,65 секунди до наїзду, що було враховано при проведені розрахунків.

Окрім показань потерпілої, свідків та пояснень спеціаліста, експерта, винуватість ОСОБА_6 у скоєному кримінальному правопорушенні за встановлених судом обставин, повністю підтверджується письмовими доказами, які були досліджені під час судового розгляду, а саме:

-витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023082050002591 від 28.12.2023 року, відповідно до якого внесені відомості: 28.12.2023 року за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 286 КК України. Орган досудового розслідування: ЗРУП ГУНП в Запорізькій області (т. 1, а.с. 187);

-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 27.12.2023 року, складеного в похмуру погоду, без опадів, при температурі +2°C, в присутності водія ОСОБА_6 , яким зафіксовано, що ДТП (наїзд на пішохода) сталася за адресою: м. Запоріжжя, нерегульоване перехрестя вул. Якова Новицького - пр. Соборний. Дана ділянка проїзної частини є асфальтобетонною, мокрою, чистою, з трьома смугами руху, з переривчастою розміткою, з наявними дорожніми знаками «Головна дорога», «Рух по смугах», освітленою штучно. На ділянці відсутні об`єкти, що обмежують оглядовість з робочого місця водія у напрямку руху, праворуч та ліворуч, також не виявлено слідів, що свідчать про переміщення об`єктів (транспортних засобів, трупів, уламків) на місці пригоди після ДТП. На місці виявлено транспортний засіб - автомобіль «Seat Leon» реєстраційний номер НОМЕР_1 («ODEL») з пошкодженнями у вигляді розбитого лобового скла, деформацією капоту у передній лівій частині, зруйнованого переднього знаку емблеми марки автомобіля. Наведене підтверджується фотоматеріалами до протоколу огляду місця події від 27.012.2023, які були отримані слідчим в порядку ст. 93 КПК України від відділу розслідувань злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у м. Запоріжжі, схемою місця ДТП. Автомобіль було поміщено на майданчик тимчасового тримання ТЗ ГУНП (т. 1, а.с. 188-198);

-протоколом огляду автомобіля «Seat Leon» реєстраційний номер НОМЕР_1 («ODEL») від 05.02.2024 за участі ОСОБА_6 , в ході якого виявлено пошкодження у вигляді розбитого лобового скла, деформований капот, розбите ліве дзеркало. В ході огляду здійснювалася перевірка гальмування автомобіля та визначався коефіцієнт щеплення при гальмуванні. Ходові випробування проводилися за мокрого дорожнього покриття у місці ДТП із застосуванням приладу VZM 300. Автомобіль розігнався до 40 км/год потім застосувалося екстрене гальмування. Прилад видав результат 6,35 м/с?. Чек, який видав прилад доданий до протоколу (т. 1, а.с. 199-202);

-протоколом додаткового огляду місця події, складений 29 січня 2024 року слідчим СВ Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області капітаном поліції ОСОБА_12 у кримінальному провадженні №12023082050002591 від 28 грудня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. В протоколі зазначено, що додатковий огляд місця дорожньо-транспортної пригоди проведено за участі водія ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_4 , а також їх адвокатів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , у присутності двох понятих. В ході слідчої дії встановлено та задокументовано, що ДТП сталося 27.12.2023 близько 22:50 на перехресті проспекту Соборного та вул. Якова Новицького за участю водія ОСОБА_6 та пішохода ОСОБА_4 . В протоколі відзначено місце наїзду на відстані 1,1 м від ближнього краю розмітки «зебра» та 6,7 м від правого краю проїзної частини. Проведено експеримент із статистом на відстані 18,1 м, встановлено середню швидкість руху пішохода 1,9 м/с. Водій рухався у середній смузі на відстані 7,3 м від лівого краю проїзної частини, за свідченнями свідка ОСОБА_9 , автомобіль позаду перебував на відстані 4,0 м, лівий край автомобіля 1,2 м від лівого краю проїзної частини. Проведено слідчий експеримент для перевірки видимості пішохода із використанням експериментального автомобіля, статиста та штучного змочування дорожнього покриття, встановлено, що у позиціях від 7-ї до 3-ї секунди до наїзду пішохода видно не було, за 2,75 сек - видно погано, за 2,65 сек - видно силует пішохода, можна зрозуміти наявність людини. Слідчим експериментом встановлено, що водій об`єктивно може бачити пішохода, що перебуває на пішоходному переході за 2,65 сек до наїзду. Слідча дія закінчена о 00:01 30 січня 2024 року, всі учасники ознайомлені з протоколом, зауваження відсутні. Наведене підтверджується фотоматеріалами та схемою місця ДТП до протоколу додаткового огляду місця події від 29.01.2024 (т. 1, а.с. 207-212);

-протоколом проведення слідчого експерименту від 29.01.2023 року, в межах кримінального провадження № 12023082050002591, відповідно до якого слідчий експеримент проведено 29.01.2023 року з 22 год. 20 хв. по 23 год. 05 хв. за участю свідка ОСОБА_9 , представника потерпілої, понятих та із застосуванням технічних засобів фіксації. Згідно з протоколом, слідчу дію проведено безпосередньо на місці дорожньо-транспортної пригоди на перехресті проспекту Соборного та вул. Якова Новицького в м. Запоріжжі з метою перевірки та уточнення показань свідка щодо механізму наїзду на пішохода, умов видимості та взаємного розташування транспортних засобів і пішохода. Під час слідчого експерименту відтворено дорожню обстановку, визначено місце наїзду, встановлено темп руху пішохода який більш точно відповідав темпу руху пішохода в момент ДТП (1,9 м/с), проведено щосекундне зближення транспортного засобу та пішохода з урахуванням швидкості руху автомобіля 50 км/год та темпу руху пішохода 1,9 м/с, а також перевірено можливість виявлення пішохода в умовах темної пори доби та вимкненого зовнішнього освітлення. Згідно з висновками, викладеними у протоколі, водій мав можливість об`єктивно виявити пішохода не раніше ніж за 2,65 секунди до моменту наїзду. Наведене підтверджується фотоматеріалами та схемою місця ДТП до протоколу слідчого експерименту (т. 1, а.с. 213-218);

-висновком експерта від 19.04.2024 № 553/к, відповідно до якого при судово-медичній експертизі у ОСОБА_4 виявлено наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма: локальний субарахноідальний крововилив над лівою тім?яною часткою, струс головного мозку, кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (згідно п.2.3.1.а. «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6); закрита травма тулуба: уламкові переломи поперечних відростків L4,L5 справа, бокових мас крижів справа S1-S4 та обох лонних кісток зі зміщенням, лінійний перелом сідничної кістки праворуч, кваліфікується як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я (згідно п.2.2.1.в. «Правила…»); закрита травма правої нижньої кінцівки: уламковий перелом середньої та нижньої третини діафізу великогомілкової кістки, уламковий перелом нижньої третини діафізу малогомілкової кістки, забійна рана гомілки у середній третині по внутрішній поверхні, підшкірна гематома зовнішньої поверхні гомілки та стегна, кваліфікується як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я (згідно п.2.2.1.в. «Правила…»). Виявлені тілесні ушкодження у гр. ОСОБА_4 утворилися за механізмом тупої травми, тобто від дії тупого(их) предмету(ів) та могли утворитися в умовах дорожньо-транспортної пригоди (т. 1, а.с. 219-228);

-висновком експерта № СЕ-19/108-24/712-ІТ від 25.01.2024 за результатами інженерно-транспортної експертизи, проведеної в кримінальному провадженні № 12023082050002591, відповідно до якого на момент проведення огляду та експертного дослідження рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина автомобіля «SEAT LEON», реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходились у працездатному стані (т. 1, а.с. 230-236);

-висновком експерта № СЕ-19/108-24/2332-ІТ від 15.03.2024 за результатами інженерно-транспортної експертизи, проведеної в кримінальному провадженні № 12023082050002591, відповідно до якої у даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля SEAT LEON (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 повинен був діяти згідно з технічними вимогами п. 18.1 Правил дорожнього руху України. Вирішення питання як повинен був діяти пішохід в дорожньо-транспортній ситуації не потребує застосування спеціальних технічних знань, а тому може бути вирішено слідчим (або судом) самостійно, згідно з вимогами розділу 4 Правил дорожнього руху України. 2. У діях водія автомобіля SEAT LEON (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 вбачаються невідповідності технічним вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку із настанням події дорожньо-транспортної пригоди. Оцінка дій пішохода не входить до компетенції судових експертів, а тому може бути зроблена слідчим (або судом) самостійно, згідно з вимогами розділу 4 Правил дорожнього руху України. 3. Водій автомобіля SEAT LEON (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 з моменту виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_4 застосуванням своєчасного екстреного гальмування і зупинкою автомобіля до лінії руху пішохода. 4. Задане у вихідних даних місце наїзду на пішохода ОСОБА_4 , визначене під час додаткового огляду місця події за участю водія ОСОБА_6 (протокол від 29.01.2024), а також під час слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_9 (протокол від 29.01.24), що знаходиться на нерегульованому пішохідному переході на відстані 6,7 м від правого краю проїзної частини за ходом руху автомобіля SEAT LEON (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) і на відстані 1,1 м за ближнім краєм розмітки «зебра» по ходу руху у тому ж напрямку, з технічної точки зору слід вважати спроможним (т. 1, а.с. 239-244).

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, у межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що ОСОБА_6 порушив вимоги п.18.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_4 спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14 при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтею 286 КК України, диспозиція якої є блaнкeтнoю, суди повинні ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у переліченій статті порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Із диспозиції статті 286 КК України вбачається, що це кримінальне правопорушення належить до кримінальних правопорушень з матеріальним складом, а тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання небезпечних наслідків і перебувають у причинному зв`язку.

У обвинувальному акті зазначається, що порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, зокрема п. 18.1 Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному зв`язку з ДТП.

П.18.1 Правил дорожнього руху передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішоходного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Щодо тверджень обвинуваченого та його захисника про те, що обвинувачений не був належним чином попереджений про нерегульований характер переходу, то згідно Правил дорожнього руху України, на пішохідному переході автомобіль створює небезпеку для руху пішоходу, а не пішохід водію автомобіля. Пішохід, який рухається пішохідним переходом, має перевагу в русі перед автомобілем, який наближається до пішохідного переходу. Згідно до Правил дорожнього руху України, при наближенні до пішохідних переходів дії водіїв транспортних засобів регламентуються вимогами пункту 18.1 Правил дорожнього руху України, які передбачають обов`язок дати дорогу пішоходам, які перебувають на нерегульованому пішохідному переході, при необхідності зменшити швидкість, або зупинитись.

Так, п.8.7.3 (г) Правил дорожнього руху передбачено, що жовтий миготливий сигнал світлофору інформує водіїв про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішоходного переходу. Виходячи з цього, водій повинен знизити швидкість та бути готовим дати дорогу пішоходам або іншим учасникам дорожнього руху.

Судом встановлено, що наїзд на пішохода ОСОБА_4 стався на нерегульованому пішоходному переходу (світлофор на момент пригоди працював в сервісному режимі жовтий миготливий сигнал).

Згідно з письмовим повідомленням КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» від 02.02.2026 та циклограмою до нього на запит прокурора, відповідно до якого світлофорний об`єкт на перехресті Соборного просп. та вул.Я.Новицького входить до складу автоматизованої системи керування дорожнім рухом (АСКДР), тому кожні 2 с отримує від центрального пункту керування АСКДР команду, що містить структуру та параметри необхідного режиму регулювання та передає інформацію про свій поточний стан; означений світлофорний об`єкт 27.12.2023 з 22:45 по 22:50 працював у режимі зміни сигналів; для режиму миготіння жовтих сигналів (з 22:50:02 до 23:00:00) циклограма не складається через відсутність у ньому елементів світлофорного циклу.

Сторона захисту заперечувала проти долучення прокурором циклограми роботи світлофору, суд вважає дані заперечення такими, які не відповідають вимогам ст.22 КПК України, оскільки сторона захисту не була обмежена в самостійному обстоюванні правової позиції та надданні доказів.

Водночас суд також бере до уваги показання потерпілої ОСОБА_4 , яка попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання,суду пояснила?що у світлофора було жовте світло (режим очікування), і на думку суду, дані показання потерпілої не спростовані показаннями свідків ОСОБА_9 , який пояснював суду, що світлофор не працював, та не спросовував роботу світлофора у жовтому миготливому сигналі, та свідка ОСОБА_8 , яка в момент наїзду на пішохода за дорожньою обстановкою не спостерігала.

Також не спростовуються показання потерпілої щодо сигналу світлофора під час ДТП долученим судом 16.12.2025 за клопотанням сторони захисту відео з місця події, яке стосується обставин вже після дорожньо-транспортної пригоди, а не під час її.

Сторона захисту обґрунтовуючи свою позицію не зазначила, які у цьому випадку пункти Правил дорожнього руху порушила потерпіла, оскільки відповідальність особи за вчинення дорожньо-транспортної пригоди починається з того моменту, коли його рух перестає відповідати вимогам Правил дорожнього руху України, які саме дії пішохода ОСОБА_4 , яка перетинала дорогу по пішохідному переходу, не відповідали вимогам Правил дорожнього руху України, у який момент пішохід почав порушувати ці правила (в момент коли вступила на пішохідний перехід, або коли по ньому йшла).

Відповідно даних зібраних стороною обвинувачення, пішохід спокійним кроком пройшла дві смуги руху по пішохідному переходу, пройшла острівець безпеки, та у спокійному темпі продовжила рухатися по пішохідному переходу на наступних смугах руху, тому її поведінку жодним чином неможливо розглядати як непередбачену або небезпечну для водія автомобіля, оскільки водій мав об`єктивну можливість визначити факт наближення до пішохідного переходу та він мав гарантовану об`єктивну можливість належним чином виконати вимоги пункту 18.1 ПДР, та уникнути наїзду.

Згідно з вимогами пункту 4.16 «а» Правил дорожнього руху України, також незалежно від умов видимості проїзної частини дороги і атмосферних явищ, пішоходи мають перевагу на рух перед водіями транспортних засобів на нерегульованих пішохідних переходах, що означає пріоритетність на їхній рух через проїзну частину у таких місцях.

Це означає, що в умовах даної пригоди безвідносно до видимості пішохода на пішохідному переході дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, з метою уникнення конфліктних ситуацій на пішохідному переході між пішоходом та водієм транспортного засобу, Правила дорожнього руху України передбачають необхідність водію транспортного засобу надати дорогу пішоходу.

- п. 18.1. водій транспортного засобу, що наближується до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

- дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість.

Наведене свідчить про те, що водій транспортного засобу, наближаючись в умовах недостатньої видимості до нерегульованого пішохідного переходу, повинен завчасно прийняти такі заходи по керуванню транспортним засобом, які б забезпечили безперешкодне завершення пішоходом свого переходу через дорогу з моменту, коли водій мав об`єктивну можливість виявити ділянку дороги, на якій пішоходи мають перевагу на рух, тобто на позначених нерегульованих пішохідних переходах. При цьому водій повинен прийняти до уваги ту обставину, що на даний час, Правила дорожнього руху України, не передбачають дії пішохода, спрямовані на обов`язкове виділення себе на проїзній частині при переході дороги, шляхом закріплення на зовнішньому одязі світлоповертаючих елементів та пристроїв, як це передбачено при русі пішохода по проїзній чатині дороги або по узбіччю.

В п. 4.4 Правил дорожнього руху України вказано: у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні використовувати світлоповертальні елементи (стрічку, наклейку, жилет тощо) або бути в одязі, який має світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.

Таким чином, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу в умовах недостатньої видимості, водій не повинен очікувати, що пішохід при переході проїзної частини дороги, де він має перевагу, обов`язково буде себе виділяти світлоповертаючими елементами та пристроями.

Тобто у цьому випадку, в межах позначеного нерегульованого пішохідного переходу, водій повинен очікувати та передбачати неосвітлений об`єкт у вигляді пішохода, якому він повинен дати дорогу, тобто не створювати йому перешкоду для руху, забезпечивши при цьому безпеку дорожнього руху.

При аналізі дій водія транспортного засобу, при проїзді нерегульованого пішохідного переходу в умовах недостатньої видимості, слід особливо підкреслити ту обставину, що п. 18.1 Правил дорожнього руху України в категоричній формі вимагає дати дорогу пішоходам, які знаходяться на пішохідному переході, а не пішоходам, які об`єктивно появляються на цьому переході в світлі фар автомобіля, попадаючи в поле зору водія.

Наведене свідчить, що водій наближаючись до позначеного нерегульованого пішохідного переходу, повинен прийняти максимальні засоби перестороги, які б дозволяли виявити пішохода, що вже почав рух через проїзну частину дороги в межах пішохідного переходу, але знаходився поза межами освітленої фарами ділянки дороги. В наведеній ситуації, водій передусім повинен знизити швидкість руху керованого ним транспортного засобу, підвищити увагу, щоб забезпечити своєчасне виявлення вказаного пішохода, та бути готовим до гальмування, щоб дати дорогу пішоходам, які мають перевагу в русі. Своєчасне виявлення пішохода в даному випадку означає виявлення пішохода на відстані, яка більше зупиночного шляху автомобіля. При цьому водій не повинен розраховувати на те, що пішохід зупиниться, оскільки буде порушений принцип першочергового проїзду пішохідного переходу по відношенню до пішохода.

Вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України передбачають можливість руху автомобіля через пішохідний перехід, видимість на якому обмежена, лише після того, як водій переконається у відсутності пішоходів для яких може бути створена небезпека, у тій частині пішохідного переходу, який був прихований з поля зору водія.

Правила дорожнього руху України підкреслюють перевагу пішоходів при переході проїжджої частини на пішохідних переходах.

Окремо слід зазначити, що в висновку експерта № СЕ-19/108-24/23321-ІТ від 15.03.2024 розрахована відстань на якій перебував автомобіль SEAT, в момент виникнення небезпеки для руху, яка складає 36,8 м., а зупинний шлях автомобіля в дорожніх умовах місця події є меншим ( 30,1-30,5 м), тому слід вважати що водій автомобіля SEAT ОСОБА_6 при швидкості руху 50,0 км/год мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_4 застосуванням своєчасного екстреного гальмування і зупинкою до лінії руху пішохода.

Аналізуючи вказану відстань, можливо дійти до висновку, що коли пішохід вступив на пішохідний перехід, автомобіль SEAT знаходився на значній відстані від нього 36,8 м, тобто пішохід не порушив вимоги п. 4.14 «а», «б», відповідно до якого Пішоходам забороняється:

а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;

б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід.

Вказане свідчить, що пішохід ОСОБА_4 при перетині проїжджої частини виконала вимоги Правил дорожнього руху України.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що висновок судової-автотехнічної експертизи за № СЕ-19/108-24/23321-ІТ від 15.03.2024 року, за своїм змістом відповідає вимогам ст.ст.101-102 КПК України, є обґрунтованим, чітким та зрозумілим, відповідає вимогам ст. 84-86 КПК України, тому суд визнає цей висновок належним та допустимим доказом.

Крім того, суд критично відноситься до наданих у судовому засіданні показів свідка ОСОБА_9 , якій повідомив, що потерпіла йшла під колеса автомобіля, водночас поясняв, що потерпіла не бігла, йшла в темпі швидкого кроку, і він як водій автомобіля який рухався в крайній лівій смузі позаду автомобіля обвинуваченого (1,5 корпуса від автомобіля обвинуваченого) побачив потерпілу в районі першої зебри, та почав зменшувати швидкість руху.

Фактично свідок підтвердив можливість виявити потерпілу, яка переходила проїздну частину в районі першої зебри.

У судовому засіданні були ретельно перевірені доводи адвоката та обвинуваченого про відсутність в діях водія ОСОБА_6 порушень Правил дорожнього руху та про його необґрунтоване обвинувачення органом досудового розслідування у вчиненні кримінального правопорушення та визнані такими, що не відповідають дійсності, оскільки повністю спростовуються сукупністю зібраних під час досудового розслідування та досліджених під час судового розгляду цього кримінального провадження вищенаведених доказів.

В ході розгляду кримінального провадження захисник поставив під сумнів протокол додаткового огляду місця події та протокол проведення слідчого експерименту, посилаючись на нібито істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при їх складанні, неповноту зафіксованих вихідних даних, неврахування погодних умов, а також недоліки у проведенні вимірювань та використанні спеціального приладу.

Перевіряючи наведені доводи, суд безпосередньо дослідив протокол додаткового огляду місця події та встановив, що він складений уповноваженою службовою особою з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, містить повні відомості про дату, час, місце проведення слідчої (розшукової) дії, учасників, детальний опис дорожньої обстановки, розташування транспортних засобів, слідів гальмування, дорожньої розмітки, стан покриття проїзної частини, а також додані схеми, фототаблиці та результати проведених замірів. Із змісту протоколу вбачається, що вимірювання відстані, ширини проїзної частини, довжини слідів гальмування та інших параметрів проводилися із зазначенням конкретних числових значень та способу їх фіксації, що виключає довільність або припущення при подальшому використанні таких даних.

Протокол проведення слідчого експерименту також досліджений судом у повному обсязі. Із нього вбачається, що під час проведення експерименту відтворювалися істотні умови дорожньої обстановки, за яких сталася подія, з урахуванням схеми проїзної частини, розташування об`єктів огляду, освітлення, видимості, а також технічних характеристик транспортного засобу. У протоколі відображено порядок проведення вимірювань, послідовність дій учасників, отримані результати та їх фіксацію.

Порушень вимог ст. 237 КПК України під час проведення слідчих дій, які б були фундаментальними, судом не встановлено.

Крім того, у судовому засіданні допитаний експерт надав розгорнуті пояснення щодо проведених ним автотехнічних досліджень. Експерт підтвердив, що при проведенні вимірювань використовувався справний та повірений прилад, який перед початком роботи налаштовується у вихідне положення (0 градусів), оскільки без такого налаштування його коректне функціонування є неможливим і результати вимірювань були б недостовірними. Спеціаліст роз`яснив алгоритм здійснення замірів, спосіб перевірки правильності фіксації показників, а також зазначив, що всі отримані значення були безпосередньо відображені у відповідних процесуальних документах. Отже доводи сторони захисту про неврахування ухилу дороги при застосуванні прибору для вимірювання показника усталеного сповільнення є неспроможними, оскільки прилад який використовував спеціаліст був встановлений в автомобілі обвинуваченого та враховував дійсні дорожні умови наближені до ДТП.

Показання свідка ОСОБА_9 щодо темної пори доби, наявності мряки та погіршеної видимості суд враховує, однак зазначені обставини були безпосередньо покладені в основу слідчого експерименту та подальших експертних розрахунків. Первинним оглядом місця події зафіксовано відсутність об`єктів, що обмежують оглядовість з робочого місця водія, наявність штучного освітлення ділянки дороги та мокрий стан покриття. Жодних доказів істотної невідповідності умов проведення слідчого експерименту фактичній дорожній обстановці стороною захисту не надано.

Щодо доводів обвинуваченого про невідповідність погодних умов під час проведення слідчого експерименту фактичним умовам на момент дорожньо-транспортної пригоди, експерт пояснив, що при розрахунках враховувалися саме ті вихідні дані, які були встановлені під час огляду місця події та підтверджені матеріалами кримінального провадження, а вплив погодних умов на довжину гальмівного шляху та можливість своєчасного виявлення небезпеки був оцінений з використанням загальноприйнятих методик. Експерт окремо звернув увагу на врахування нормативного часу реакції водія, технічного стану гальмівної системи та коефіцієнта зчеплення коліс з дорожнім покриттям, що дозволило визначити наявність або відсутність у водія технічної можливості уникнути наїзду шляхом своєчасного гальмування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що протокол додаткового огляду місця події від 29.01.2024, від 05.02.2024 та протокол проведення слідчого експерименту від 29.01.2023 складені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, є належними, допустимими та достовірними доказами, а доводи сторони захисту щодо їх недостовірності є необґрунтованими та спростовуються як матеріалами кримінального провадження, так і узгодженими між собою поясненнями експерта, спеціаліста у судовому засіданні.

Інших порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б саме істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення, здобуті у справі та досліджені безпосередньо в суді докази, суд визнає належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства. Зазначені докази є взаємопов`язаними, узгодженими між собою та іншими доказами у справі, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені у ст. 91 КПК України.

Судом також враховуються позиції, викладені у постановах ВС від 24.03.2020 у справі № 130/720/17 та від 16.10.2019 у справі № 163/1753/17 (провадження № 51-3182км19) зі змісту яких слідує, що для кваліфікації дій особи за ст. 286 КК України судам слід виходити не лише з висновків експертів, в яких встановлено наявність причинного зв`язку між порушенням водієм ПДР та наслідками, що настали, а із сукупності всіх обставин, що належать до предмету доказування з огляду на особливості складу злочину, передбаченого у ст. 286 КК України. Зокрема, оцінці підлягає наявність технічної можливості у водія уникнути наслідків злочину та джерело створення аварійної ситуації. При встановленні причинного зв`язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія. Крім того, при вирішенні питання про причинний зв`язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, то відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.

Обвинувачений ОСОБА_6 , не заперечуючи самого факту вчинення ним, 27.12.2023 близько 22 год. 50 хв. у м. Запоріжжя на перехресті пр. Соборного з вул. Якова Новицького наїзду на пішохода ОСОБА_4 , однак не визнаючи вини у порушенні п. 18.1 Правил дорожнього руху України, зазначав, що побачив потерпілу безпосередньо перед наїздом та вважав, що об`єктивної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди він не мав. Вказував, що дорожні знаки та відповідна розмітка, за його твердженням, були відсутні, а світлофор не працював. Крім того, стверджував, що погодні умови у день події тривалий дощ, наявність води на проїзній частині, мряка та підвищена вологість істотно впливали на видимість, а умови, за яких 29.01.2023 проведено слідчий експеримент, повністю не відповідали фактичним умовам на момент ДТП. Також висловлював незгоду з визначеним під час огляду транспортного засобу показником коефіцієнта зчеплення шин із дорожнім покриттям (6,35), вважаючи його нереалістичним, та ставив під сумнів результати визначення відстані видимості пішохода під час слідчого експерименту.

Разом із тим, зазначена версія обвинуваченого була спростована під час судового розгляду сукупністю досліджених доказів.

Так, відповідно до висновку інженерно-транспортної експертизи, за вихідних даних, встановлених матеріалами провадження, водій мав технічну можливість своєчасно виявити пішохода та, застосувавши гальмування і зупинку автомобіля, уникнути наїзду. Допитані у судовому засіданні експерт підтвердив технічну обґрунтованість наведених у висновку розрахунків, роз`яснив застосовану методику, порядок проведення вимірювань, а спеціаліст також зазначив, що перед початком фіксації показників прилад налаштовується у вихідне (нульове) положення, що є обов`язковою умовою його коректної роботи. Експерт пояснив, що при визначенні гальмівного шляху враховано швидкість руху транспортного засобу, нормативний час реакції водія, коефіцієнт зчеплення шин із дорожнім покриттям та стан проїзної частини, а доводи щодо невідповідності погодних умов не спростовують правильності кінцевих висновків, оскільки розрахунки здійснювалися з урахуванням установлених матеріалами справи параметрів.

В ході розгляду кримінального провадження не здобуто даних про те, що саме потерпіла своїми діями створила небезпеку для дорожнього руху, в той же час у висновку експерта № СЕ-19/108-24/2332-ІТ від 15.03.2024 за результатами інженерно-транспортної експертизи експерт ОСОБА_11 зазначив, що з технічної точки зору в даній дорожній ситуації саме дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п.18.1 ПДР України і знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Причиною ДТП, внаслідок якої пішоходу ОСОБА_4 заподіяно середньої тяжких тілесних ушкоджень, стало порушення ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху. Таким чином, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями обвинуваченого, який порушив ПДР, що всупереч викладеним захисником доводам свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони складу злочину - причинного зв`язку між порушенням ПДР і зазначеними наслідками.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішень «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, де зазначено, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. При цьому, судом враховується також те, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, що також і закріплено в ч. 4 ст. 17 КПК України. У справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Відповідно до висновків Верховного Суду, зазначених у постанові від 10.09.2020 у справі №555/2057/18, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його чиненні. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд не може погодитись з викладеною стороною захисту позицією про фактичні обставини справи, заперечення ОСОБА_6 винуватості та його версію події суд розцінює, як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєний злочин та свідчить про намір уникнути несприятливих для себе правових наслідків.

Враховуючи також комплекс усіх ушкоджень, виявлених за наслідками ДТП, а також механічних пошкоджень транспортного засобу в сукупності з комплексом слідової інформації, зафіксованої на місці пригоди, наданими в судовому засіданні поясненнями експерта щодо підтвердження висновків експертиз, які ними проводилися, суд дійшов висновку, що наїзд на потерпілу відбувся відповідно до сформульованого обвинувачення.

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених наданими сторонами кримінального провадження доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору логічності, послідовності, узгодженості між собою, достатності і взаємозв`язку, суд повно і всебічно з`ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та поза розумним сумнівом дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило середньої тяжкості наслідки для потерпілої та відповідно у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 286 КК України.

Підстави для постановлення виправдувального вироку у кримінальному провадженні відсутні.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при призначенні покарання обвинуваченому за ч. 1 ст. 286 КК України судом враховується не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.

При призначенні покарання обвинуваченому у даній справі суд дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.

Обставиною, передбаченою ст. 66 КК України, яка пом`якшує покарання, є активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування шкоди потерпілій.

Суд зазначає, що розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Не дивлячись на те, що на стадії судових дебатів обвинувачений заявив, що шкодує, що сталася така подія, однак в ході усього розгляду кримінального провадження вину у вчиненому не визнав, висував свою версію подій, яка в ході розгляду кримінального провадження була спростована, а тому, з огляду на поведінку обвинуваченого, суд не визнає щире каяття обставиною, що пом`якшує покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує характер (злочин за формою вини є необережним) та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення (обвинувачений вчинив не тяжкий злочин), фактичні обставини справи, зміст й обсяг допущеного обвинуваченим порушення вимог правил безпеки дорожнього руху, яке свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його дій, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків (наслідком вчиненого обвинуваченим злочину стало заподіяння потерпілій ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесних ушкоджень), спосіб вчинення кримінального правопорушення та його мотиви, форму вини, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, не працевлаштований, здійснює догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю I групи, позицію потерпілої, яка в судових дебатах просила призначити покарання на розсуд суду, посткримінальну поведінку обвинуваченого, який після вчинення кримінального правопорушення відвідував потерпілу у медичному закладі, пропонував допомогу, при цьому надав потерпілій фінансову допомогу у розмірі 100 000 гривень, а також низьку ймовірність вчинення обвинуваченим повторного кримінального, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді обмеження волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, застосувавши до призначеного покарання положення ст. 75, 76 КК України, звільнивши обвинуваченого ОСОБА_6 від відбуття покарання у виді обмеження воді із випробуванням. Саме таке покарання на переконання суду є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує особу обвинуваченого, грубе порушення ним Правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки для здоров`я потерпілої, думку прокурора, який просив застосувати до обвинуваченого додаткове покарання та позбавити його такого права та дійшов висновку про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Що стосується цивільного позову ОСОБА_4 , слід зазначити наступне. У кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_4 в порядку ст. 128 КПК України заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, який мотивувала тим, що 27.12.2023 близько 22 год. 50 хв. обвинувачений ОСОБА_6 , керуючи автомобілем SEAT LEON, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проспекту Соборному в м. Запоріжжі, на перехресті з вул. Якова Новицького допустив наїзд на неї як пішохода, яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу, внаслідок чого їй спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості. У зв`язку з отриманими травмами позивачка проходила стаціонарне лікування з оперативним втручанням, тривалий курс реабілітації, зазнала значного фізичного болю, психологічного стресу, тривалих душевних страждань, обмеження активного способу життя, порушення сну, емоційної нестабільності, тривожності, страху за стан здоров`я та майбутнє, у тому числі щодо можливості народження дитини, що призвело до негативних психоемоційних змін і необхідності сторонньої допомоги. Майнова шкода, пов`язана з лікуванням та придбанням лікарських засобів, на день подання позову становить 19 990,19 грн., що підтверджується належними доказами; з урахуванням вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мінімальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з лікуванням, визначено у сумі 26 796 грн. (6700 грн / 30 ? 120 днів), а моральна шкода, що підлягає відшкодуванню страховиком у розмірі 5 % від страхової виплати, становить 1 339,80 грн. Загальний розмір моральної шкоди позивачка оцінила у 700 000 грн., з яких 698 660,20 грн. просила стягнути з обвинуваченого з урахуванням частини, що підлягає виплаті страховиком. Зазначала, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 на момент ДТП була застрахована за полісом № 218529649 у ПрАТ «СК «Євроінс Україна», ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю одного потерпілого, становить 320 000 грн, за шкоду майну 160 000 грн, страхового відшкодування вона не отримувала. Позивачка просила стягнути з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на її користь 26 796 грн матеріальної шкоди та 1 339,80 грню моральної шкоди, з ОСОБА_6 698 660,20 грн. моральної шкоди та 10 000 грн. витрат на правову допомогу.

Цивільний відповідач -Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» 02.12.2024 надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що обов`язок здійснити страхове відшкодування виникає виключно у разі настання страхового випадку, тобто за наявності цивільно-правової відповідальності особи, відповідальність якої застрахована. Станом на час розгляду справи вина відповідача ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не доведена обвинувальним вироком суду, а відтак відсутні підстави вважати страховий випадок таким, що настав. Крім того, у відзиві зазначено, що доказів звернення позивача до страховика із заявою про страхове відшкодування та подання передбачених законом документів матеріали справи не містять, що унеможливило прийняття страховиком рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування. Щодо вимог про відшкодування витрат на лікування страховик зазначив, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували діагноз, призначення лікаря, необхідність придбання конкретних лікарських засобів та причинно-наслідковий зв`язок між дорожньо-транспортною пригодою і понесеними витратами, як того вимагає закон. Відтак заявлена сума матеріальної шкоди є недоведеною. Стосовно моральної шкоди відповідач вказав, що відповідно до статті 26-1 зазначеного Закону страховик відшкодовує моральну шкоду у розмірі 5 відсотків від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а тому заявлений позивачем розмір не відповідає вимогам спеціального закону та є необґрунтованим. Також страховик заперечив проти солідарного стягнення шкоди зі страховика та водія транспортного засобу, посилаючись на різну правову природу відповідних зобов`язань: деліктних між потерпілою та водієм, і договірних між потерпілою та страховиком. З огляду на викладене, представник ПрАТ «СК «Євроінс Україна» просив суд розглянути позов у його відсутність, та відмовити у позові з підстав, зазначених у відзиві.

В судовому засіданні цивільний відповідач ОСОБА_6 заперечував проти цивільного позову, надав до суду відзив у якому зазначав, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними, оскільки вина у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, підлягає доказуванню під час судового розгляду, а на момент подання відзиву не встановлена обвинувальним вироком суду. Посилаючись на положення ч. 2 ст. 1166 ЦК України, обвинувачений вказує, що особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе відсутність своєї вини у її заподіянні. Крім того, зазначає, що для покладення обов`язку з відшкодування шкоди необхідним є встановлення наявності шкоди, протиправної поведінки та причинного зв`язку між діями особи і настанням шкоди. Щодо матеріальної шкоди у вигляді витрат на лікування обвинувачений зазначає, що до позовної заяви не додано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність призначень лікаря, діагнозу, обсягу та необхідності відповідного лікування, а також причинно-наслідкового зв`язку між отриманими тілесними ушкодженнями та придбанням конкретних лікарських засобів. Долучені до позову роздруківки з мережі Інтернет, зокрема із сайту tabletki.ua, на його думку, не є належними доказами понесення витрат, не містять ідентифікуючих даних та не підтверджують необхідність саме такого обсягу медикаментозного лікування. Також у відзиві звертається увага на відсутність документального підтвердження медичними закладами обґрунтованості та необхідності здійснених витрат, як того вимагає законодавство. Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 698 660,20 грн. обвинувачений зазначає, що позивачем не наведено розрахунку заявленої суми, не обґрунтовано критерії її визначення та не доведено наявність моральних страждань у заявленому обсязі, а також причинного зв`язку між подією та описаними у позові переживаннями. Крім того, на його думку, заявлений розмір моральної шкоди є явно завищеним та не відповідає засадам розумності і справедливості. Обвинувачений також вказує на обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема умови освітлення, стан дорожньої інфраструктури та поведінку потерпілої, які, на його переконання, мають значення для встановлення причин та механізму настання події. З огляду на викладене, у відзиві обвинувачений просить суд відмовити у задоволенні цивільного позову в повному обсязі. Під час судового розгляду частково визнав позов потерпілої, перерахувавши потерпілій 100 000 гривень у рахунок відшкодування шкоди

Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи в частині цивільного позову, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, дійшов висновку, що позов цивільного позивача ОСОБА_4 у кримінальному провадженні підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Стаття 1166 ЦК України передбачає загальні підстави відшкодування шкоди, а саме: наявність шкоди, протиправність поведінки особи, що завдала шкоду, причинний зв`язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, вина особи, що завдала шкоду.

Також особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, враховуючи стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки відносно неї.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Частина 2 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з пунктами 2, 3, 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, виходячи із правил ст. ст. 1166, 1167, 1168 ЦК України, ст. 128 КПК України при наявності достатніх підстав вважати, що потерпілому - цивільному позивачеві злочином було завдано матеріальну та моральну шкоду, особа яка заподіяла шкоду, зобов`язана відшкодувати її в повному обсязі.

Як встановлено судом ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, яке потягло спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, доведена. Отже, заявлені вимоги цивільного позивача пов`язуються з фактом заподіяння злочином матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові ВС від 28.01.2020 у справі № 639/1910/19 (провадження № 51-4115км19) суд, приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується задоволення цивільного позову, має ретельно перевірити всі вимоги позивача, врахувати майновий стан винного, його стан здоров`я та вжити інших заходів для справедливого вирішення цього питання.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача, суд виходить із вимог ст. 23, 1187 ЦК України та роз`яснень, що викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та визначає суму відшкодування, яка відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставин, за яких було спричинено моральну шкоду потерпілій ОСОБА_4 .

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходячи із характеру правопорушення, враховує, що внаслідок дорожньо транспортної пригоди, яке вчинив ОСОБА_6 пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: локальний субарахноідальний крововилив над лівою тім?яною часткою, струс головного мозку, закриту травму тулуба: уламкові переломи поперечних відростків L4,L5 справа, бокових мас крижів справа S1-S4 та обох лонних кісток зі зміщенням, лінійний перелом сідничної кістки праворуч, закриту травму правої нижньої кінцівки: уламковий перелом середньої та нижньої третини діафізу великогомілкової кістки, уламковий перелом нижньої третини діафізу малогомілкової кістки, забійну рану гомілки у середній третині по внутрішній поверхні, підшкірну гематому зовнішньої поверхні гомілки та стегна. Вказані тілесні ушкодження, як усі в сукупності, так і кожне окремо, відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 добу. Заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень призвело до фізичного болю і фізичних страждань, а також до моральних страждань останньої, її переживань з приводу вчиненого по відношенню до неї кримінального правопорушення, настання відносно тривалих тимчасових негативних наслідків для здоров`я, що порушило її нормальний життєвий ритм.

Такі висновки суду ґрунтуються на досліджених судом доказах, її показаннях щодо отриманих душевних та фізичних страждань, тривалого періоду реабілітації та лікування.

Судом установлено наявність прямого причинного зв`язку між протиправним діянням ОСОБА_6 (вчинення злочину) та заподіяною моральною шкодою, що є підставою для часткового задоволення позову.

Потерпіла під час скоєння злочину та після нього зазнала негативного впливу на стан здоров`я, характер та обсяг її фізичних, душевних, психічних страждань, неможливість поновити попереднє становище, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що наступили, враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла, характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення), та те, що життя і здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення з обвинуваченого, який є особою працездатного віку, на користь потерпілої грошової суми у розмірі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень, на думку суду, відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною. З урахуванням того, що обвинувачений перерахував потерпілій 100000 грн., стягненню підлягає 150 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

При вирішенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» судом встановлено, що на момент вчинення кримінального правопорушення, цивільна відповідальність ОСОБА_6 була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна»( ОСЦПВВНТЗ № 218529649), Однак, долучені ОСОБА_4 до позову роздруківки з мережі Інтернет, зокрема із сайту tabletki.ua, на підтвердження витрат на лікування і придбання ліків у сумі 26 796 грн. не є належними доказами понесення витрат, не містять ідентифікуючих даних та не підтверджують необхідність обсягу медикаментозного лікування, який призначався відповідним закладом охорони здоров`я, на підставі призначень лікаря. Витрати пов`язані з лікуванням повинні бути підтверджені засобами доказування, визначеними Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1961-IV).

У зв`язку з недоведеністю вимог щодо витрат на лікування, підстави для стягнення з ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_4 моральної шкоди 1 339,80 грн.відсутні, оскільки відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Що стосується вимог в частині відшкодування понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

На підставі п.1 ч.1 ст.118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з матеріалами справи на підтвердження понесених витрат потерпілою ОСОБА_4 надано: договір про надання правової допомоги від 24.04.2026, додаткова угода до договору від 08.04.2026, акт № 1 про прийняття-передачі наданих послуг від 17.06.2026, згідно з яким вартість послуг наданих потерпілій ОСОБА_4 апдвокатом ОСОБА_5 становить 20 000 гривень.

Отже, витрати потерпілої на правову допомогу склали 20 000 грн., що підтверджується зазначеними документами, а тому вони підлягають стягненню з обвинуваченого на підставі ч.1 ст.124 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_6 під час досудового розслідування та судового розгляду не обирався, підстави для обрання до набрання вироком суду законної сили запобіжного заходу обвинуваченому відсутні, будь-які клопотання з цього приводу стороною обвинувачення не заявлялися.

Питання про процесуальні витрати слід вирішити відповідно до ст. 122, 124 КПК України, які передбачають, що у випадку винесення обвинувального вироку, суд стягує на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У кримінальному провадженні проведено наступні експертизи: інженерно-транспортну експертизу (висновок експерта № СЕ-19/108-24/712-ІТ від 25.01.2024) вартість якої складає 4543 грн. 68 коп., інженерно-транспортну експертизу (висновок № СЕ-19/108-24/2332-ІТ від 15.03.2024) вартістю 3 786 грн. 40 коп.

Відтак, з обвинуваченого ОСОБА_6 слід стягнути на користь держави 8 330,08 грн. документально підтверджених процесуальних витрат на залучення експертів.

На підставі ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Питання про скасування арешту майна слід вирішити в порядку ст. 174 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Враховуючи, що у даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Ленінського ( на цей час Дніпровського) районного суду міста Запоріжжя від 06 січня 2024 року було накладено арешт на майно, тому такий слід скасувати, а майно повернути власнику.

Керуючись ст. 368 - 371, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на ( 1) рік з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_6 у період іспитового строку наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. та 20 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, всього 170 (сто сімдесят тисяч) грн.00 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «про стягнення в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та та моральної шкоди, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз в загальній сумі 8 330 (вісім тисяч триста тридцять) грн. 08 коп.

Скасувати арешт на автомобіль марки «SEAT LEON», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , накладений ухвалою слідчого судді Ленінського (на цей час Дніпровського) районного суду міста Запоріжжя від 06 січня 2024 року.

Речові докази: автомобіль марки «SEAT LEON», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 , після вступу вироку в законну силу, повернути законному власнику.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1