Ухвала суду № 138096460, 08.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:759/5147/26

Провадження №: 4-с/755/72/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Грищенко С.В.,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу №759/5147/26 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Абакумової Н.І. та зобов`язання зняти арешт з майна, стягувач ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

07.04.2026 року до Дніпровського районного суду міста Києва на підставі ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 06.03.2026 року надійшли матеріали цивільної справи № 759/5147/26.

Скарга обґрунтована тим, що на підставі виконавчого листа № 755/3539/17, виданого Дніпровським районним судом міста Києва від 27.04.2017 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2000,00 грн щомісячно, починаючи з 03.03.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

12.09.2018 року Головним державним виконавцем Святошинського РВДВС було відкрито виконавче провадження № 56298050 та винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника. Скаржник зазначає, що станом на теперішній час заборгованість по аліментах відсутня, що підтверджується довідками з місця проходження військової служби та розрахунком ВДВС. Аліментні зобов`язання виконуються ним регулярно та в повному обсязі. Незважаючи на відсутність заборгованості та неодноразові звернення, державний виконавець не вчинив дій щодо зняття арешту з майна, чим допустив протиправну бездіяльність, яка порушує право власності боржника.

22 травня 2026 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва прийнято скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Абакумової Н.І. та зобов`язання зняти арешт з майна, стягувач ОСОБА_2 , та призначено скаргу до судового розгляду.

Скаржник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав скаргу та просив задовольнити.

Заінтересовані особи до суду з`явились, про день, час та місце розгляду справи сповіщались згідно норм процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа № 755/3539/17, виданого Дніпровським районним судом міста Києва від 27.04.2017 року про стягнення аліментів, 03.05.2018 року Головним державним виконавцем Святошинського РВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56298050 та 12.09.2018 року постанову про накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1 для забезпечення виконання рішення суду.

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № 306/37/566 від 09.12.2025 року вбачається, що підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зі Звіту про здійснені відрахування та виплати військової частини НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 вбачається, що за виконавчим листом № 755/3539/17, виданим 27.04.2017 року, за період з липня по листопад 2025 року, з нарахованої заробітної плати боржника щомісячно утримувалися та перераховувалися кошти в розмірі 2000,00 грн.

З довідки-розрахунку заборгованості по аліментах № 85383, виданої 18.10.2022 року Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), вбачається, що станом на 18.10.2022 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 повністю погашена та становить 0,00 грн.

З довідки-розрахунку заборгованості по аліментах № 56298050, виданої 30.03.2023 року Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), вбачається, що станом на 30.04.2023 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 відсутня та становить 0,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість по аліментах у ОСОБА_1 станом на момент звернення зі скаргою відсутня, відрахування коштів проводяться регулярно за місцем проходження військової служби боржника, що підтверджується довідкою Святошинського РВДВС від 24.12.2025 року.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у своїй постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 вказав на те, що у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Так, скаржник звертаючись із даною скаргою до суду на бездіяльність державного виконавця, посилався на те, що останнім за наявності доказів регулярного виконання аліментних зобов`язань та повної відсутності заборгованості, безпідставно не вчинено дій щодо зняття арешту з усього належного йому майна в межах виконавчого провадження № 56298050.

Однак, суд не може погодитися з указаним, з огляду на наступне.

Приписами ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів.

Так, ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.

У разі самостійного надіслання стягувачем виконавчого документа безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю чи фізичній особі, зазначеним у частині першій статті 7 цього Закону, індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до вимог ч. 2 цієї статті, за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

У разі якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець зобов`язаний винести постанову про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

При цьому, суд зазначає, що приписами ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до вимог п. 3, 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зі змінами) у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. При цьому, стягнення аліментів за виконавчими листами за минулий час проводиться в межах десятирічного строку, що передував пред`явленню виконавчого листа до виконання.

З аналізу вказаних норм убачається, що за своєю правовою природою аліментні зобов`язання є періодичними платежами, які призначаються судовим рішенням на чітко визначений строк (від дня правомірної вимоги до повноліття дитини) та підлягають утриманню щомісячно.

Таким чином, надані боржником довідки та звіти про відсутність заборгованості за поточний період підтверджують належне виконання ним обов`язків по утриманню дитини саме за цей конкретний проміжок часу, а не є підставою для повного скасування заходів примусового виконання рішення суду.

При цьому, суд зазначає, що по-перше, дитина сторін - ОСОБА_3 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже, станом на липень 2026 року є неповнолітньою (15 років). Виконавче провадження № 56298050 про стягнення періодичних аліментних платежів не є закінченим, а рішення суду перебуває на стадії тривалого примусового виконання до досягнення дитиною повноліття.

По-друге, той факт, що на поточний момент заборгованість відсутня, свідчить про добросовісну поведінку боржника у теперішньому часі, однак не гарантує безперервного та щомісячного виконання рішення суду в майбутньому. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника в межах діючого виконавчого провадження за своєю правовою природою виконує забезпечувальну та превентивну функцію, спрямовану на недопущення виникнення заборгованості та запобігання відчуженню майна боржником до повного завершення строку стягнення періодичних платежів.

Відтак, відсутність боргу за поточними виплатами не може бути підставою для зняття арешту з майна, оскільки правові підстави для застосування обмежень, визначені виконавчим документом, продовжують існувати.

Суд наголошує, що чинне законодавство України не передбачає скасування заходів забезпечення виконання рішення (арешту майна) у триваючих виконавчих провадженнях про стягнення періодичних платежів лише на підставі поточної відсутності боргу, оскільки це нівелює забезпечувальний характер інституту примусового виконання та порушує майнові інтереси неповнолітньої дитини.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що державний виконавець Святошинського відділу ДВС, не вчинивши дій щодо зняття арешту з майна боржника за наявності чинного виконавчого провадження про стягнення аліментів, діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що Головний державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відмовляючи у знятті арешту з майна боржника, діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 258-261, 353, 447-451 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Абакумової Н.І. та зобов`язання зняти арешт з майна, стягувач ОСОБА_2 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали буде складений протягом п`яти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини ухвали.

Повний текст ухвали складений 09.07.2026 року.

Суддя: І.В.Коваленко