Рішення № 138087216, 08.07.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Паляничко Д. Г.

Справа № 644/3377/25

Провадження № 2/644/352/26

08.07.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Паляничко Д.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Книшенко Аліни Сергіївни,

представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» - адвоката Павлова Павла Ігоровича,

представника ОСОБА_1 - адвокат Гаращак Василь Васильович,

одноособово, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 2а приміщення Індустріального районного суду м. Харкова в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, б. 8, ЄДРПОУ 42649446) до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад:

1.1. позиції позивача

1.1.1. 18 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» (далі за текстом - ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС»/позивач), в особі представника - адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни, яка діє на підставі ордеру серії АІ № 1866552 від 07.04.2025, звернулося до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 /відповідач), предметом якої є: стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1 994 422 грн 63 коп, що складається з розміру 3% річних у сумі 179 662 грн 00 коп та інфляційних втрат у сумі 436 109 грн 17 коп (т. 1 а.с. 1-2).

В обґрунтування позову ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» зазначило, що 11.07.2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № CNL-701/659/2007.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015 з ОСОБА_1 на користь банка стягнено заборгованість за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 у сумі 1 994 422 грн 63 коп.

21.06.2024 між позивачем та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір факторингу № 06/2024/2-ДФ та Договір відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Мурською Н.В., відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 та позивач набув право кредитора, що підтверджується ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.12.2024.

Враховуючи зазначене, ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС», посилаючись на невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення коштів (розмір суми заборгованості встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015) у сумі 1 994 422 грн 63 коп за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007, з яких: 3% річних становить 179 662 грн 00 коп та інфляційні втрати у сумі 436 109 грн 17 коп, що нараховані за період з 22.02.2019 по 22.02.2022, та підтверджуються наданим позивачем розрахунком, просило суд стягнути з відповідача 615 771, 17 грн, що складається з 3% річних у сумі 179 662 грн 00 коп та інфляційні втрати у сумі 436 109 грн 17 коп нараховані на суму боргу за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.20151 994 422 грн 63 коп за період з 22.02.2019 по 22.02.2022 (т. 2 а.с. 21-22).

1.1.2. 27 червня 2025 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни надійшла відповідь на відзив (а.с. 81-87, 88-94), у якій зазначено, що факт правонаступництва та право вимоги ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» встановлено ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 у справі № 644/9505/13-ц (т. 2 а.с. 3, 23). Окрім іншого, представник позивача у відповіді на відзив зазначила, що відповідно до ст. 625 ЦК України та практики Верховного Суду, зокрема у справі № 752/9858/21, кредитор має право на нарахування інфляційних втрат і 3% річних незалежно від строку пред`явлення виконавчого листа, якщо грошове зобов`язання не виконано. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та 3% річних. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат є мірою відповідальності за прострочення, і не є подвійним стягненням, оскільки не дублюють основне зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц вчергове окреслено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, таким чином, помилковим є висновки про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. У постанові Верховного Суду від 07.08.2023 (справа № 752/9858/21) суд зазначив, «…що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України».

Отже, незалежно чи пропущений строк пред`явлення виконавчого листа до виконання чи ні, чи перебував виконавчий лист на виконанні чи ні, норма ст. 625 ЦК України, не позбавляє права кредитора на її застосування до повного виконання судового рішення про стягнення боргу.

З урахуванням вищезазначеного, можна зробити висновок, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Представник позивача зазначає, що відповідач у своєму відзиві не спростовує дійсність боргу у розмірі, що встановлено судовим рішенням та не надає жодних доказів виконання такого рішення. Крім того, позивачем надано до суду копію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справі № 644/5794/14-ц від 11.12.2015, яке вже констатує розмір заборгованості за кредитним договором. На підтвердження того, що виконавчий лист не виконаний, надано відповідь Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де зазначається, що виконавчий лист перебував на виконанні та був повернутий стягувачу, що є тотожним тому, що жодні кошти не стягнуті.

Отже, жодних оплат відповідач не здійснив, доказів виконання рішення до суду не надав, а тому доводи зазначені у відзиві є безпідставними, тому грошове зобов`язання не припинено належним виконанням, що у розумінні статей 599 і 625 ЦК України є підставою для нарахування інфляційних втрат і 3% річних за весь період прострочення. Ця правова позиція відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 07.08.2023 у справах № 752/9858/21 та № 303/6031/15-ц від 11.04.2018.

1.2.1. заперечень відповідача

16 червня 2025 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_1 , в особі його представника - адвоката Мойсюка Андрія Миколайовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1265106 від 13.06.2025, на позовну заяву (т. 1 а.с. 51-60, 61-71). В обґрунтування своїх заперечень представник Мірошніченко Ю.В. просив суд поновити строк для подання відзиву на позов, а також зазначає, що позивачем не долучається до позовної заяви належним чином засвідчених копій договорів факторингу та відступлення права вимоги укладеного 21.06.2024 між ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», що унеможливлює встановити дійсні умови договору, його строки та розмір відступлення прав вимоги.

Також, представник відповідача вказує, що на примусовому виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харова Головного територіального управління юстиції у Харківській області наявне виконавче провадження № 49108970 відкрите 29.10.2015 на підставі виконавчого листа № 644/9505/13-ц, виданого 16.04.2014 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» боргу у розмірі 1 994 186,11 грн. Станом на подачу відзиву - виконавче провадження № 49108970 завершено. Отже, позивачем не доведено дійсний розмір та наявність заборгованості відповідача у сумі 1 994 422,63 грн перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно перед позивачем.

Представник відповідача, також наголосив, що неустойка та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період з 01 березня 2020 до припинення зобов`язань, згідно з ст. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», у разі просторочення споживачем, підлягають списанню кредитодавцем.

У свою чергу позивачем заявлено про стягнення з ОСОБА_1 3% та інфляційних втрат за період з 22.02.2019 по 22.02.2022, при цьому не долучено до матеріалів справи копію кредитного договору CNL-701/659/2007 від 11.07.2007, укладеного між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», не долучено до матеріалів справи доказу наявності заборгованості у відповідача, відповідно відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС».

Окрім іншого, на підтвердження своїх вимог позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу наявності у відповідача заборгованості у сумі 1 994 422,63 грн, а відповідно відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позивачем зазначено, що на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015 по справі № 644/5794/14-ц з відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором CNL-701/659/2007 від 11.07.2007, однак жодного доказу невиконання рішення суду позивачем не надано, зокрема й банківської виписки, касових документів тощо.

Отже, позов ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» пред`явлений до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не підлягає задоволенню, заразом необхідно стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну допомогу, попередній розмір яких становить 19 000,00 грн, зокрема розмір та докази фактично понесення витрат будуть подані суду в порядку та строки передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

2. заяви, клопотання

25 квітня 2025 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова від представника позивача - адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни, яка діє на підставі ордеру серії АІ № 1866552 від 07.04.2025 (т. 1 а.с.10 ), надійшло клопотання про усунення недоліків, зазначених в ухвалі Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.04.2025 (т. 1 а.с. 20-31).

21.05.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від Гаращака В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на підставі ордеру серії АТ № 1101719 від 20.05.2025 (т. 1 а.с. 44), надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи (а.с. 41-45).

16 червня 2025 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Мойсюка Андрія Миколайовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1265106 від 13.06.2025 (т. 1 а.с. 56/на звороті), надійшов відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 51-60, 61-71).

19 та 20.06.2025 на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Міньковської А.В. надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подачі відповіді на відзив (т. 1 а.с. 72-75, 76-80).

27.06.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Міньковської А.В. надійшла відповідь на відзив (а.с. 81-87, 88-94).

31 липня 2025 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» від адвоката Гаращака В.В. надійшла заява щодо припинення його повноваження в якості представника ОСОБА_1 , у зв`язку з припиненням дії договору (т. 1 а.с. 103).

31.07.2025 адресу суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Мойсюка А.М. надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання (т. 1 а.с. 104).

19 вересня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Мойсюка А.М. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів (т. 1 а.с. 110-111).

20.10.2025 від представника ОСОБА_1 - адвоката Мойсюка А.М. через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 116-117).

24 листопада 2025 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 1 а.с. 118-119).

18.12.2025 та 27.01.2026 на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» від представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» Міньковської А.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (т. 1 а.с. 134-136, 144-147).

18.12.2025 та 27.01.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» Міньковської А.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів (т. 1 а.с. 137-140, 148-158).

27 січня 2026 року на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 - адвоката Мойсюка А.М. про проведення підготовчого судового засідання за відсутності відповідача та його представника, просив суд закрити підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду (т. 1 а.с. 159-160).

28.01.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» Міньковської А.В. про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду (т. 1 а.с. 167-171).

12 лютого 2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Гаращака Василя Васильовича, який діє на підставі ордеру серії АТ № 1128869 від 11.02.2026 (т. 1 а.с. 178), надійшла заява про проведення судового засідання за його участі у режимі відеоконференції поза межами суду з власних технічних засобів.

17 та 26.02.2026 на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» - Міньковської А.В. про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (т. 1 а.с. 200-210, 216-220).

11.03.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» - адвоката Павлова Павла Ігоровича, який діє на підставі ордеру серії АІ № 2148816 від 10.03.2026, надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів (т. 1 а.с. 225-230).

16.03.2026 на адресу Індустріального районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшли заперечення від представника відповідача - адвоката Мойсюка А.М. на клопотання про долучення доказів від 17.02.2026 та 26.02.2026, що прикріплені у додатках, зокрема просить залишити їх без розгляду (т. 1 а.с. 233-236).

Інших заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи, від учасників справи до суду не надходило.

3.інші процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 18.04.2025 справа № 644/3377/25 визначена на розгляд судді Паляничко Д.Г. (т. 1 а.с. 13).

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 22.04.2025 судом сформовано довідку про реєстрацію місця проживання особи Департаменту реєстрації Харківської міської ради, з якої вбачається, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 14).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22.04.2025 позовну заяву ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання даної ухвали (т. 1 а.с. 15-17).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 30.04.2025 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі № 644/3377/25 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 32-34).

Ухвалою Індустріальною районного суду м. Харкова від 18.12.2025 заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мойсюка А.М. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено (т. 1 а.с. 124).

Ухвалою Індустріальною районного суду м. Харкова від 27.01.2026 заяву представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» - адвоката Міньковської А.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено (т. 1 а.с. 160-161).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 27.01.2026 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 165).

Ухвалою Індустріальною районного суду м. Харкова від 16.02.2026 заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Гаращака В.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено (т. 1 а.с. 181).

Ухвалою Індустріальною районного суду м. Харкова від 16.03.2026 заяву представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» - адвоката Павлова П.І. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено (т. 1 а.с. 231).

Представник ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також усі попередньо надані до суду заяви по суті справи та пояснення, та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» 3% річних у сумі 179 662 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят дві) грн 00 коп та інфляційних втрат у сумі 436 109 (чотириста тридцять дев`ять тисяч сто дев`ять) грн 17 коп за період з 22.02.2019 по 22.02.2022 нарахованих на заборгованість у сумі 1 994 422 грн 63 коп за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 укладеним між відповідачем та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015, яке відповідач не виконав, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» судовий збір у сумі 9 236 (дев`ять тисяч двісті тридцять шість) грн 56 коп.

ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гаращак В.В. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» з обгрунтувань наведених у заявах по суті справи, а також пояснень наданих суду під час судових засідань, та просив суд відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 за його недоведеністю.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, мотиви їх відхилення та врахування, мотивована оцінка суду аргументів сторін, порушені чи оспорені права, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Вирішуючи спір, суд установив, що між сторонами виникли суспільні відносини компенсаторного характеру, що є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання кредитору за рішенням суду, яке набрало законної сили, про стягнення заборгованості за кредитним договором, щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних як компенсаційних нарахувань за прострочення грошового зобов`язання, спрямовані на відновлення майнового становища кредитора в порядку ст. 625 ЦК України.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом вбачається, що заочним рішення Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , ІН: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ІН код № 36789421, р/р НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк») стягнуто суму заборгованості за кредитним договором CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 року у розмірі 1 994 422,63 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 441,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015 у справі 644/5794/14-ц задоволено вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №CNL-701/659/2007 від 11 липня 2007 року перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у загальному розмірі 2 168 870 грн 55 коп, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-701/659/2007 від 11.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 1118, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві за ціною, що визначатиметься на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності на момент відчуження предмета іпотеки, з наданням позивачу усіх прав продавця, в тому числі, але не виключно надати право на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, технічної документації на предмет іпотеки, відомостей про осіб, які зареєстровані за адресою розташування предмету іпотеки, з правом оперативного управління предметом іпотеки, в тому числі права доступу, обладнання охоронними пристроями, з правом на укладення договорів з відповідними організаціями щодо надання послуг з охорони, правом на укладення договорів оренди з правом отримання орендної плати.

Судом установлено, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 замінено сторону (стягувача) замість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» з примусового виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.12.2013 по справі № 644/9505/13-ц в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 у розмірі 1 994 422,63 грн та судового збору в розмірі 3 441,00 грн (т. 1 а.с. 3-4, 23-24).

Позивачем надано розрахунок 3% річних та інфляційного збільшення за період з 22.2.2019 по 22.02.2022, згідно якого сума боргу становить 1 994 422,63 грн, відповідно 3% річних період з 22.2.2019 по 22.02.2022 становить 179 662,00 грн; інфляційне збільшення боргу період з 22.2.2019 по 22.02.2022 становить 436 109,17 грн (т. 1 а.с. 5-6, 25-26).

Зняток з електронної пошти Gmail, з якого вбачається, що адвокатом Мойсюком А.М. направлено адвокатський запит на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2

Судом установлено, що у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харова Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало виконавче провадження № 49108970 з примусового виконання виконавчого листа № 644/95005/13-ц від 16.04.2014 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» боргу у розмірі 1 994 186,11 грн. 30.07.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 84А).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.10.2015 відкрито виконавче провадження № 49108970 з виконання виконавчого листа №644/9505/13-ц виданого 16.04.2014 про стягнення в розмірі 1 994 186,13 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (т. 1 а.с. 84Б).

11.07.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-701/659/2007, яким визначено, що Банк надає Позичальнику кредит у Розмірі та Валюті, визначеній у Частині № 1 цього Договору, а Позичальник приймає Кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого Кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом і виконати всі інші зобов`язання, як вони визначені у цьому Договорі.

21.06.202 між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до умов якого Первісний іпотекодержатель передає, а Новий іпотекодержатель приймає права вимоги за договорами іпотеки, перелік яких наведений у Додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього Договору, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В.

Згідно з Додатком № 1 до Договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, до ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» перейшло право вимоги за кредитним договором CNL-701/659/2007 (договір іпотеки № PCL-70/659/2007 від 11.07.2007), іпотекодавцем якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

21.06.2024 між ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» (далі за текстом - Фактор) та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі за текстом - Клієнт) укладено договір факторингу № 06/2024/2-ДФ, відповідно до умов якого Клієнт передає (відступає) Фактору право грошової вимоги, а Фактор приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту та набуває прав кредитора за кредитними договорами.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 06/2024/2-ДФ від 21.060.2024 ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007, що підтверджується актом № 1 приймання-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу № 06/2024/2-ДФ від 21.06.2024, платіжним дорученням № 8749 від 25.06.2024, що свідчать про виконання Фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу.

Суд не бере до уваги надані представником позивача копії реєстру до договору факторингу №06/2024/2-ДФ, Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 21.06.2024 р., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В., за реєстровим №1075 та Додаток №1 до Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 21.06.2024 р.; Договору факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 р. та Додаток №1 до Договору факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 р.; Акту прийому-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 р.; платіжної інструкції №8749 від 25.06.2024 р. до Договору факторингу №06/2024/2-ДФ від 21.06.2024 р.; Кредитного договору №CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з порушенням вимог передбачених ч.8 ст.83 ЦПК України. Окрім цього, суд зауважує, що правовідносини щодо відступлення права вимоги від попереднього кредитора до позивача у справі, а також стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 не є предметом цієї справи, не є спірними, оскільки вказані договори є чинними, не скасовані та не оспорені.

5.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Встановленим судом фактам відповідають суспільні відносини компенсаторного характеру, що є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання кредитору за рішенням суду, яке набрало законної сили, про стягнення заборгованості за кредитним договором, щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних як компенсаційних нарахувань за прострочення грошового зобов`язання, спрямовані на відновлення майнового становища кредитора в порядку ст. 625 ЦК України, що регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі за текстом - ЦК України), Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII та 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, чинній на час пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання) тощо.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

У ч. 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною другою ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться у статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якою передбачено право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми. ( ч. 2ст. 625 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено висновок, що «у статті 625ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності. Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22), зазначила, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги (цесія), яке може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Саме в цьому сенсі слід говорити про відсутність розпорядчого ефекту такого договору: оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупець не зміг. Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, допустимими є докази, одержані з дотриманням порядку, встановленого законом, достовірними є докази на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК).

Згідно ст.610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК).

З правового висновку Верховного Суду України (постанова від 01.10.2014 №6-113цс14), будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов`язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентіврічних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

ВП ВС у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц визначила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, якщо основне зобов`язання боржником не виконано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання».

У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, за яким дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст.11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що норми ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ч. 1, 2, 3 ст.89 ЦПК України).

6.Висновки суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов переконання, що між сторонами виникли охоронні цивільно-правові відносини компенсаторного характеру, що є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання за рішенням суду про стягнення заборгованості в сфері споживчого кредитування, яке набрало законної сили, та трансформувалось у право кредитора вимагати виконання судового рішення, а не зобов`язання за кредитним договором як зазначено відповідачем, що суд відхиляє як помилкове твердження з таких підстав.

Суд бере до уваги, що позивачем доведено факт наявності заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» за кредитним договором CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 у сумі 1 994 422,63 грн, що підтверджується заочним рішення Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом вбачається, що заочним рішення Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , ІН: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ІН код № 36789421, р/р НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк») стягнуто суму заборгованості за кредитним договором CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 року у розмірі 1994422,63 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3441,00 грн.

Окрім цього, суд ставиться критично до доводів представника відповідача щодо недоведеність відступлення права вимоги до ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» від ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки правовідносини щодо відступлення права вимоги від попереднього кредитора до позивача у справі не є спірними, а договір про відступлення права вимоги та факторингу від 21.06.2024 є чинним, не скасований та не оспорений. Окрім іншого, факт правонаступництва підтверджується ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 у справі № 644/9505/13-ц, з якої вбачається, що 21.06.2024 між ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено Договір відступлення прав вимоги №06/2024/2-ДФ, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007. Таким чином, ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» набуло всіх прав первісного кредитора у зобов`язанні та стало правонаступником у правовідносинах між боржником ОСОБА_1 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», з виконання заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.12.2013 року по справі № 644/9505/13-ц, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11 липня 2007 року в розмірі 1 994 422, 63 грн та судового збору в розмірі 3441 гривен.

Суд зауважує, що на підставі приписів Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262-IV суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення Індустріального районного суду м. Харкова у справах № 644/9505/13-ц та № 644/5794/14-ц від 11.12.2025, на які посилається позивач, які набрали законної сили та є чинними на час розгляду справи судом, що відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20 та № 752/8103/13-ц від 24 жовтня 2024 року.

Окрім іншого, за приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, суд не бере до уваги доводи відповідача, що відсутність договорів факторингу, копії кредитного договору CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», виписок по рахунку відповідача чи інших первинних документів у матеріалах справи, що є підставою відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат, оскільки судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач має перед позивачем, згідно з ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 у справі № 644/9505/13-ц якою замінено сторону (стягувача) замість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю »ДІДЖІ ФІНАНС» як правонаступника право вимоги за грошовим зобов`язанням з кредитного договору № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007, яке підтверджується заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц, яким підтверджено наявність боргу перед банком у розмірі 1 994 422, 63 грн.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. (…) А, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем, що відповідає приписам пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, які представник відповідача застосовує до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що положення п.6 розділу IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII стосуються виключно звільнення споживача від договірної відповідальності за прострочення зобов`язань за кредитним договором, але вони не замінюють собою нарахування за ст. 625 ЦК України.

Так, суд звертає увагу, що статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості, оскільки відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Враховуючи те, що ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які не є неустойкою (штраф, пеня) у розумінні положень статті 549 ЦК України та пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, тому пункт 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд бере до уваги, що на підставі зазначеного вище заочного рішення Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 видано виконавчий лист № 644/9505/13-ц Орджонікідзевським р/с 16.04.2014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості у розмірі 1 994 186,11 грн, у зв`язку з чим державним виконавцем Орджонікідзевського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції на підставі заяви про примусове виконання, яка подана 22.10.2015, відкрито виконавче провадження № 49108970 про що постановлено відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.10.2015, яка долучена до матеріалів справи представником ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» (т. 1 а.с. 84Б), а 30.07.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 84А).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Доводи представника відповідача щодо того, що виконавче провадження щодо ОСОБА_1 завершено, виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», строк на його пред`явлення до виконання не поновлено, тому ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» не має права нараховувати три проценти річних, суд відхиляє, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, що відповідає висновкам висвітленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, а кредитор вже скористався судовим захистом, у результаті чого заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц з боржника стягнуто суму основного боргу, тож таке зобов`язання не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

Окрім іншого, доводи представника відповідача, що позов про стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, суд відхиляє з таких підстав.

Задавнена вимога - це грошова вимога, строк позовної давності якої (загалом 3 роки) минув. Згідно з практикою Верховного Суду, стягнути інфляційні втрати та 3% річних за таким зобов`язанням можна виключно разом із позовом про стягнення самої основної задавненої вимоги (ВС КЦС № 602/140/23 від 22.01.2025).

У цій справі предметом спору є вимоги ТОВ «Діджі Фінанс», заявлені у квітні 2025 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України, до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних у сумі 179 662,00 грн та інфляційні втрати у сумі 436 109,17 грн за період з 22.02.2019 по 22.02.2022, нарахованих на суму кредитної заборгованості 1 944 422,63 грн, стягнутої заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц, яке боржником не виконано, що не спростовано відповідачем.

Як уже зазначалося, нарахування трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер, є способом захисту майнового права кредитора та полягає у відшкодуванні втрат від знецінення грошових коштів і компенсації за користування ними боржником.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, зокрема від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 та від 09 листопада 2023 року у справі № 420/24111/19, зазначила, що інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, а зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним (додатковим) щодо основного зобов`язання, залежить від нього та поділяє його правову долю.

Так, судом установлено, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі № 644/9505/13-ц, яке набрало законної сили 31 грудня 2013 року, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» стягнуто суму заборгованості за кредитним договором CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 року у розмірі 1 994 422,63 грн. Саме на цю суму позивач нарахуває три проценти річних та інфляційні втрати за період з 22.02.2019 по 22.02.2022.

Після видачі 16 квітня 2014 року виконавчого листа № 644/9505/13-ц державний виконавець 30 липня 2020 року повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту першого частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з письмовою заявою стягувача про повернення виконавчого документа. Надалі виконавчий документ до виконання повторно не пред`являвся.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 22 та частини третьої статті 23 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом одного року, якщо інше не передбачено законом. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Отже, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється відповідно до частини другої статті 23 Закону № 606-XIV, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц у якій суд зазначив: «строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання».

З 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», відповідно до пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 зазначеного Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

У частинах четвертій та п`ятій статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, з урахуванням того, що державний виконавець 30 липня 2020 року повернув виконавчий лист № 644/9505/13-ц стягувачу, тож після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а з цим позовом ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» звернулося до суду 18 квітня 2025 року, тож позивач не пропустив трирічного строку з дня повернення виконавчого документа для його повторного пред`явлення до виконання, з урахуванням продовження строків позовної давності на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) з 02 квітня 2020 року до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року та на період дії на території України воєнного стану, який розпочато 24 лютого 2022 року.

З наведеного вбачається, що зобов`язання зі сплати боргу, підтверджене судовим рішенням, строк пред`явлення якого до виконання не пропущено, а можливість його примусового виконання не втрачена, не може вважатися таким, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, а сам собою факт неперебування виконавчого листа на виконанні в органах державної виконавчої служби за наявності грошового зобов`язання, вимоги за яким не позбавлені примусового захисту, не виключає можливості застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки зазначена норма підлягає застосуванню за наявності грошового зобов`язання, яке підлягає примусовому виконанню, що узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 березня 2026 року у справі № 639/469/24.

З огляду на викладене суд, ураховуючи власні висновки щодо наявності у відповідача обов`язку у грошовому зобов`язанні, який може бути виконаний у примусовому порядку, дійшов переконання про наявність у спірних правовідносинах правових підстав для стягнення акцесорного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов переконання, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання, підтвердженого заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду від 20.12.2013 у справі 644/9505/13-ц.

Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, що відповідає висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23.

Суд ставиться критично до доводів представника відповідача щодо відсутності будь-якого підтвердження наявності заборгованості за виконанням заочного рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.12.2013 у сумі 1 994 422,63 грн, які б підтверджували незмінність суми заборгованості, оскільки ОСОБА_1 на спростування тверджень позивача щодо невиконання вказаного судового рішення, до суду не надано жодного доказу, зокрема який підтверджував факт добровільного погашення суми заборгованості за заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.12.2013, чи примусового стягнення на підставі ВП № 49108970. Заразом, суд звертає увагу, що представником відповідача - адвокатом Мойсюком А.В. у відзиві на позовну заяву зазначено, що останнім направлено адвокатський запит до виконавчої служби про надання інформації про стан виконавчого провадження, стягнутих з боржника коштів та дійсної суми боргу на день завершення ВП № 49108970, проте відповідь на зазначений вище адвокатський запит, суду не надано, з клопотанням про витребування зазначеної в адвокатському запиті, сторона відповідача до суду не зверталася, інших доказів, які спростовували б розмір заборгованості відповідачем до суду не надано, а відтак наданий позивачем розрахунок береться судом як достовірний, та такий що не спростований відповідачем.

Заразом, суд бере до уваги рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015 у справі 644/5794/14-ц, яким підтверджено наявність розміру заборгованості станом на день ухвалення рішення та зазначено, що під час виконання судового рішення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було стягнуто лише 365 грн 46 коп.

Суд нагадує, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд з урахуванням сплати 365 грн 46 коп з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» установив загальну суму заборгованості, яка становить 1 994 057,17 грн на день ухвалення цього рішення, на яку нараховуються інфляційні втрати та три проценти річних від простроченого грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦПК України.

Отже, період за який нараховуються інфляційні втрати та три проценти річних від простроченого грошового зобов`язання: з 22.02.2019 до 22.02.2022.

Розрахунок трьох процентів річних від простроченого грошового зобов`язання здійснюється за наступною формулою:Сума х (3 % / 100%) х ( Період / Рік)

(Cума) - сума заборгованості;

(Період) - кількість днів прострочення виконання грошового зобов`язання;

(Рік) - кількість днів у році (365 або 366).

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів простроченняКількість днів у році3 % річнихСума боргу з врахуванням 3% річних1994057.1722.02.2019 - 31.12.201931336551299.172045356.341994057.1701.01.2020 - 31.12.202036636659821.722105178.061994057.1701.01.2021 - 31.12.202136536559821.722164999.781994057.1701.01.2022 - 22.02.2022533658686.442173686.22

Отже, сума 3 % річних 179 629,05 грн.

Розрахунок інфляційних втрат здійснюється за формулою ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x . ( ІІZ : 100 ) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

Останній період

IIc (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.21866444

Отже, інфляційне збільшення становить 1 994 057,17 x 1.21866444 - 1 994 057,17 = 436 029,39 грн.

Судом враховано доводи представника ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС», що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та 3% річних, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є мірою відповідальності за прострочення, і не є подвійним стягненням, оскільки не дублюють основне зобов`язання.

Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки безпосереднє стягнення з відповідача компенсаційних виплат відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України у сумі 179 629 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 05 коп 3% річних та інфляційних втрат у сумі 436 029 (чотириста тридцять дев`ять тисяч двадцять дев`ять) грн 39 коп за період з 22.02.2019 по 22.02.2022 нарахованих на заборгованість 1 994 057,17 грн за кредитним договором № CNL-701/659/2007 від 11.07.2007 укладеним між відповідачем та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», на підставі заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.12.2015, яке відповідач не виконав у повному обсязі, є по суті є похідними вимогами кредитора від основного (уже існуючого) зобов`язання, встановленого вказаним заочним рішенням.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 265 ЦПК України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов переконання про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

7. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За таких обставин, на дату ухвалення рішення у справі розподіл витрат на правничу допомогу не здійснюється.

Загальна сума позову ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» становила 615 771, 17 грн, з яких: 3 % річних у сумі 179 662 грн 00 коп та інфляційні втрати у сумі 436 109 грн 17 коп.

Судом задоволено 3% річних у сумі 179 629 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 05 коп та інфляційні втрати у сумі 436 029 (чотириста тридцять дев`ять тисяч двадцять дев`ять) грн 39 коп за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2022 року, загальна сума яких становить 615 658,44 грн, що дорівнює 99,98% від заявленої суми позову ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС».

Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 9 236,56 грн, тобто 99,98% від якого становить 9 234,71 грн (а.с. 8).

Відповідачем не надану суду доказів, що він підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», отже, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖІ ФІНАНС» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 9 234,71 грн.

Отже, керуючись ст. 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 43, 76-81, 83, 83, 84, 89, 133, 141, ст.178, 247, 258, 259, 263-265, ч.4 ст.268, ст. 273, 274-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» 3% річних за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2022 року у сумі 179 629 (сто сімдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 05 коп та інфляційні втрати у сумі 436 029 (чотириста тридцять дев`ять тисяч двадцять дев`ять) грн 39 коп за період з 22 лютого 2019 року по 22 лютого 2022 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» судовий збір у розмірі, що становить 9 234 (дев`ять тисяч двісті тридцять чотири) грн 71 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.268 ЦПК України).

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Повне ім`я/найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС», юридична адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, б. 8, ЄДРПОУ 42649446; п/р № НОМЕР_4 в АТ «Сенс Банк», МФО 300346, тел. 380938809480, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_5 .

Суддя Д.Г. Паляничко