Рішення № 138080017, 08.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8005/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000401 від 11.02.2026 року.

Посилається на те, що при митному оформленні товару, який ввозився на митну територію України, позивач визначив його митну вартість за основним методом ціною договору (контракту), вказавши її у митній декларації, до якої також було додано документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. На думку позивача, митний орган безпідставно не визнав заявлену митну вартість та незаконно прийняв рішення про її коригування, застосувавши резервний метод 2ґ (ст.64 МК України). Позивач не погоджується із зазначеними в рішенні про коригування митної вартості доводами митного органу та стверджує, що подані підприємством до митного оформлення та додатково на вимогу митного органу документи містять достатньо відомостей, що визначають та підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Вказує, що різниця нарахувань митних платежів за оскаржуваним рішенням становить 250249,93 грн. На підставі наведеного вважає, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року та картка відмови №UA209230/2026/000401 від 11.02.2026 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товару. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Вказав, що поданий до митного оформлення банківський документ SWIFT від 30.01.2026 року не відповідає вимогам нормативно-правових актів Національного банку України, не піддається перевірці, а сума в цьому документі (74768,17 дол.США) не збігається із сумою в інвойсі (79206,96 дол.США) та проформі-інвойсі (79622,08 дол.США); до митного оформлення не надано документів, що визначають договірні відносини з перевізником «Volyn Trans» LTD, заявка на перевезення не містить відомостей про особу, уповноважену на підпис від замовника, а умови договору транспортного експедирування дозволяють зміну вартості перевезення; у контракті, специфікації та інвойсі відсутні відомості про осіб, уповноважених на їх підписання. Зважаючи на викладене, вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року є правомірним і підстав для його скасування немає. Просить відмовити в задоволенні позову повністю. Крім того, заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи його завищеним та неспівмірним зі складністю справи.

Ухвалою судді від 04.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Приватне акціонерне товариство «Акумуляторний завод «САДА» (місцезнаходження: вул.Нафтовиків, буд.15-А, м.Херсон, Херсонська обл., 73000; код ЄДРПОУ: 24962494) є юридичною особою, яка здійснює зовнішньоекономічну діяльність з імпорту акумуляторних батарей.

02.01.2020 року між Компанією Ultracell (UK) Limited (Продавець) та ПрАТ «Акумуляторний завод «САДА» (Покупець) укладено контракт №02/01 (далі Контракт), за умовами якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець купити акумуляторні батареї в асортименті. Відповідно до п.2.2 Контракту ціни на товар встановлюються в специфікації, яка є невід`ємною частиною Контракту. Згідно з п.2.3 Контракту у вартість товару включається упаковка, маркування та навантаження товару. Відповідно до п.4.2 Контракту Покупець здійснює 100% попередню оплату вартості товару відповідно до умов, вказаних в інвойсі на кожну поставку.

Згідно з додатком №7 від 05.11.2024 року до Контракту п.3.1 Контракту викладено в редакції, відповідно до якої поставка товару здійснюється на умовах FCA Ліверпуль, Велика Британія, якщо інші умови не передбачені у специфікації.

29.01.2026 року між сторонами підписано специфікацію №52, у якій визначено умови оплати, найменування товару та ціну товару.

06.02.2026 року Продавець відвантажив на адресу Покупця товар акумуляторні батареї в кількості та асортименті на загальну суму 79206,96 дол.США відповідно до комерційного інвойсу №INV0050033 від 06.02.2026 року.

З метою митного оформлення вказаного товару декларант позивача подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №26UA209230012025U1 від 11.02.2026 року, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації, а саме акумулятори електричні свинцеві VRLA типу, що працюють на кислотному електроліті та виконані за технологією AGM, а також за технологією Hybrid Gel (AGM + GEL), електричною напругою 12 В, різних артикулів та ємності.

Умови поставки FCA GB Liverpool (графа 20 декларації).

Митна вартість товару визначена за ціною контракту (основним методом) у розмірі 79206,96 дол.США (графа 22 декларації).

Одночасно декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №26UA209230012025U1 від 11.02.2026 року, в якості підстави для застосування основного методу було надано документи, зазначені у графі 44 митної декларації, зокрема: контракт №02/01 від 02.01.2020 року з додатками №4, 6, 7; комерційний інвойс №INV0050033 від 06.02.2026 року; пакувальний лист DEL0050033 від 06.02.2026 року; CMR №666550 від 06.02.2026 року; довідку про транспортні витрати вих.№2026-00876 від 10.02.2026 року; рахунок на оплату №95 від 10.02.2026 року.

11.02.2026 року Львівська митниця надіслала декларанту повідомлення про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст.53 МК України.

На вимогу митного органу декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також надав додаткові документи: копію специфікації №52 від 29.01.2026 року; копію проформи-інвойсу №PF AKB05.2026 від 28.01.2026 року; копію експортної декларації MRN 26GB1GKG1Q62JMGAA3 від 06.02.2026 року; SWIFT від 30.01.2026 року; заявку №2026-00876 від 05.02.2026 року; договір перевезення вантажів №13779 від 14.03.2019 року; витяги з інтернет-джерела щодо ціни товару; копії видаткових накладних; листування з виробником щодо ціни товару (комерційну пропозицію); договір транспортного експедирування №3048 від 01.07.2025 року.

За результатами розгляду митної декларації №26UA209230012025U1 від 11.02.2026 року та доданих документів Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000401 від 11.02.2026 року.

У графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року зазначено:

«В рамках реалізації положень статей 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України, за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

У гр.16 та гр.23 наданої до митного оформлення CMR №666559 від 06.02.2026 року наявні штампи перевізника «Volyn Trans» LTD, однак документи, які визначають договірні відносини з «Volyn Trans» LTD та передбачають факт погодження вартості, маршруту та способів розрахунку, відсутні. Відповідно до п.3.1 Договору транспортного експедирування №3048 від 01.07.2025 року вартість перевезення обумовлюється сторонами на кожен рейс у Заявці; заявка на перевезення №2026-00876 від 05.02.2026 року містить графу «Додаткові умови», у якій відсутня інформація, а згідно з п.3.2 цього Договору замовник оплачує всі додаткові непередбачувані витрати, тобто експедитор залишає за собою право на зміну вартості, що має прямий вплив на формування митної вартості; крім того, у заявці відсутні відомості про особу, уповноважену на підпис від замовника, у зв`язку з чим рахунок на перевезення №95 від 10.02.2026 року не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості.

Наданий до митного оформлення банківський документ МТ 103 від 30.01.2026 року не може бути взятий до уваги в якості банківського платіжного документа, що стосується оцінюваного товару та підтверджує факт оплати, оскільки згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» та Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, і такий документ не містить відміток виконавця надавача платіжних послуг, що свідчать про виконання операцій.

У реквізитах наданого до митного оформлення зовнішньоекономічного Контракту №02/01 від 02.01.2020 року, у специфікації та інвойсі відсутні відомості про осіб, уповноважених на укладання та підписання Контракту та вищевказаних документів; необхідність наявності такої уповноваженої особи підтверджується також п.10.5 Контракту. У сукупності перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.

Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.».

Крім того, у рішенні вказано: «Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.54 МК України, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій третій статті 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно зі ст.57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст.59 МК України) та методу 2б (ст.60 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МК України) та методу 2г (ст.63 МК України) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст.64 МК України). Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД №100060/2026/303901 від 09.02.2026 року, де митна вартість товару зі схожими характеристиками «герметичні свинцево-кислотні акумулятори…» становить 4,94 дол.США/кг. Коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні та умови поставки не здійснювалось.».

З метою випуску товару у вільний обіг позивач подав до Львівської митниці митну декларацію з уточненою митною вартістю товару №26UA209230012236U0 від 11.02.2026 року, у якій було зазначено вартість товару, визначену в оскаржуваному рішенні. Різниця нарахувань митних платежів за вказаною митною декларацією становить: мито 67635,12 грн, податок на додану вартість 182614,81 грн, а всього надмірно нараховано 250249,93 грн.

Вважаючи протиправними рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року та картку відмови №UA209230/2026/000401 від 11.02.2026 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, з приводу яких виник даний спір, регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 року №4495-VI (далі МК України).

Відповідно до положень п.п.23, 24 ч.1 ст.4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно ст.ст.49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Відповідно до ч.1 ст.51, ч.1 ст.52 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

З аналізу наведених норм вбачається, що положення ст.53 МК України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Відповідно до ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.1 ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (ч.2 ст.55 МК України).

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним ч.2 ст.53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

При перевірці судом у разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами.

У цій справі суд встановив, що позивач визначив митну вартість товару за ціною договору, яка зазначена у комерційному інвойсі №INV0050033 від 06.02.2026 року на суму 79206,96 дол.США. На підтвердження заявленої митної вартості товару позивач надав митному органу разом з митною декларацією №26UA209230012025U1 від 11.02.2026 року документи, визначені ч.2 ст.53 МК України та зазначені у гр.44 митної декларації, а додатково на вимогу митного органу надав інші документи.

Аналіз вказаних документів дає підстави зробити висновок про те, що позивач до митного оформлення надав усі обов`язкові документи на підтвердження митної вартості товару, що передбачені ч.2 ст.53 МК України, які дають змогу визначити вартість товару за ціною договору. При цьому надані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових).

Натомість в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч.2 та 3 ст.53 МК України, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а також що митним органом встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.

Надаючи правову оцінку аргументам відповідача у цій частині, суд виходить з наступного.

Стосовно посилань відповідача на неналежність наданого до митного оформлення банківського документа SWIFT від 30.01.2026 року з тих підстав, що він не містить відміток виконавця надавача платіжних послуг, не відповідає вимогам Положення №216 та не піддається перевірці, суд зазначає таке.

За умовами п.4.2 Контракту поставка товару відбувається на умовах 100% попередньої оплати. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Водночас умови, терміни та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №803/3649/15. Крім того, у постанові від 17.04.2018 року у справі №815/329/17 Верховний Суд звернув увагу, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахуванням додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Стосовно посилання відповідача на те, що сума у наданому SWIFT (74768,17 дол.США) не збігається із сумою в інвойсі (79206,96 дол.США) та проформі-інвойсі (79622,08 дол.США), суд враховує, що банківські документи свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте сама по собі різниця між сумою платежу та ціною товару, що зумовлена погодженими сторонами умовами попередньої оплати, не спростовує задекларованої ціни товару, визначеної у комерційному інвойсі №INV0050033 від 06.02.2026 року. Як уже зазначено, умови та терміни оплати не стосуються предмета доказування ціни товару, а тому розбіжності щодо умов оплати товару в документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості, не є тими розбіжностями (суперечностями), які є підставою для коригування митної вартості товару. Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 року у справі №420/1709/19.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що поданий банківський документ не відповідає вимогам нормативно-правових актів Національного банку України, оскільки відповідачем не доведено, яким саме чином форма банківського документа впливає на числові значення складових заявленої митної вартості товару. Наявність лише формальних зауважень до документів, без доведення того, як ці зауваження впливають на числові показники митної вартості, не може бути підставою для відмови у визнанні заявленої митної вартості за першим методом.

Стосовно посилань відповідача на відсутність документів, які визначають договірні відносини з перевізником «Volyn Trans» LTD, відсутність у заявці на перевезення №2026-00876 від 05.02.2026 року відомостей про особу, уповноважену на підпис від замовника, та на умови договору транспортного експедирування, які дозволяють зміну вартості перевезення, суд зазначає таке.

Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.05.2019 року у справі №804/16553/14 та від 13.01.2022 року у справі №520/11061/2020.

Крім того, заявка-замовлення на перевезення не є первинним документом, який містить у собі інформацію про вартість товару. Частини 2 та 3 ст.53 МК України не визначають заявку на перевезення документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю, а згідно з ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Верховний Суд у постанові від 16.11.2018 року у справі №813/1012/17 вказав, що серед документів, перелічених у ч.2 ст.53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така заявка не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість, тому вимога про її надання є безпідставною.

Здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, відповідач повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У той же час відповідачем не наведено жодних відомостей про те, яким саме чином відсутність окремого договору з фактичним перевізником чи відсутність у заявці підпису уповноваженої особи впливає на визначення митної вартості товару, складовою якої є вартість перевезення, підтверджена довідкою про транспортні витрати вих.№2026-00876 від 10.02.2026 року та рахунком на оплату №95 від 10.02.2026 року.

Стосовно посилань відповідача на те, що у реквізитах Контракту №02/01 від 02.01.2020 року, специфікації та інвойсі відсутні відомості про осіб, уповноважених на їх укладання та підписання, суд зазначає, що ч.2 ст.53 МК України не передбачає обов`язку декларанта підтверджувати повноваження осіб, які підписали зовнішньоекономічний договір з боку контрагента. Відсутність таких відомостей не стосується предмета доказування ціни товару та її складових і не впливає на числові значення митної вартості. Контракт №02/01 від 02.01.2020 року, специфікація №52 від 29.01.2026 року та комерційний інвойс №INV0050033 від 06.02.2026 року містять узгоджені сторонами найменування, кількість та ціну товару, а тому посилання відповідача на цю обставину як на підставу коригування митної вартості є необґрунтованим.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що інвойс не є належним документом для підтвердження митної вартості товару, оскільки таке посилання суперечить п.3 ч.2 ст.53 МК України, згідно з яким рахунок-фактура (інвойс) прямо віднесена до документів, які підтверджують митну вартість товарів. Висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже стосуються інших фактичних обставин, за яких декларантом не було підтверджено фактичну оплату за умовами конкретного контракту.

Стосовно доводів відповідача про те, що ним проводилися консультації з декларантом з метою визначення основи вартості товару, суд такі до уваги не приймає, оскільки формальне посилання відповідача в оспорюваному рішенні на проведення консультацій із декларантом без фактичного їх проведення не може бути підтвердженням здійснення таких консультацій. Відповідач не конкретизував документи, які слід подати декларанту для підтвердження задекларованої митної вартості товару, що ставить під сумнів проведення таких консультацій взагалі. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14.06.2022 року у справі №809/257/17.

Стосовно посилань відповідача на те, що заявлена митна вартість ввезеного товару є нижчою від митної вартості подібних і аналогічних товарів, суд враховує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано інформацію з цінової бази даних, а саме МД №100060/2026/303901 від 09.02.2026 року. Поряд з тим, суд зауважує, що оскаржуване рішення відповідача не містить належного обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Митним органом не враховано, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, необхідно навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів. В оскаржуваному рішенні відповідач прямо зазначив, що коригування на обсяг партії товару, комерційні рівні та умови поставки не здійснювалось, що свідчить про невиконання вимог п.п.2, 4 ч.2 ст.55 МК України.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №300/784/24.

В контексті конкретних обставин цієї справи та зумовленого ними нормативного регулювання правовідносин, що склалися між їх суб`єктами, суд вважає, що в даному випадку контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав щодо застосування другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Беручи до уваги те, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року є правовим актом індивідуальної дії, суд констатує невідповідність такого рішення критеріям чіткості та зрозумілості, що породжує його неоднозначне трактування, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати. Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000401 від 11.02.2026 року прийнята як наслідок прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, то вона також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то ураховуючи, що суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді судового збору на суму 5665,40 грн, наявні підстави для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, в сумі 6656,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються ст.134 КАС України, за приписами якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розглядаючи питання співмірності заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд встановив, що професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу Адвокатським об`єднанням «ЛЮРЦ» на підставі договору про надання правової допомоги №24/04 від 09.02.2024 та додаткової угоди №13 від 01.04.2026. Згідно з п.2 договору, остаточна вартість послуг визначається сторонами в акті приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) чи іншому аналогічному документі.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі №380/8005/26. Відповідно до цього опису, витрати на правничу допомогу адвоката становлять 6656,00 грн та включають в себе: зібрання в клієнта документів та їх аналіз; підготовка позовної заяви.

Відповідач подав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх завищеність та неспівмірність із обсягом фактично наданих послуг та складністю справи.

Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних; обсяг і складність складених процесуальних документів також не є значними.

За наведених обставин, суд приходить висновку, що заявлена представником позивача до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у сумі 6656,00 грн є необґрунтованою, не відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з Львівської митниці спірних витрат у вказаному розмірі становитиме надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу їх розподілу.

Відтак, як наслідок, з урахування критеріїв пропорційності, підставним є присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу лише в обсязі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000193/2 від 11.02.2026 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000401 від 11.02.2026 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: вул.Костюшка, 1, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 43971343) на користь Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» (місцезнаходження: вул.Нафтовиків, буд.15-А, м.Херсон, Херсонська обл., 73000; код ЄДРПОУ: 24962494) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 5665 (п`ять тисяч шістсот шістдесят п`ять) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (місцезнаходження: вул.Костюшка, 1, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 43971343) на користь Приватного акціонерного товариства «Акумуляторний завод «САДА» (місцезнаходження: вул.Нафтовиків, буд.15-А, м.Херсон, Херсонська обл., 73000; код ЄДРПОУ: 24962494) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.