Рішення № 138074692, 08.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2232/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Броня" (код ЄДРПОУ 45020713, 10001, м. Житомир, просп. Незалежності, буд, 184)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Калашян Вікторії Валеріївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про стягнення 146535,29 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Броня" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача фізичної особи-підприємця Калашян Вікторії Валеріївни про стягнення 146535,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем укладеного між сторонами договору поставки від 08.09.2023 №278.

Ухвалою суду від 05.06.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Броня" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі, направлена відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Отже, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 08.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Броня" (далі - постачальник) та фізичною особою-підприємцем Калашян В.В. (далі - покупець) укладено договір поставки №278.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у порядку, визначеному умовами цього договору та своєчасно повернути тару на умовах, визначених договором.

Згідно з п.п. 3.1., 3.2. договору, постачальник зобов`язаний протягом 3 робочих днів поставити товар на умовах DDP (Інкотермс 2010) за адресою здійснення торгівельної діяльності покупця. Постачання товару здійснюється партіями відповідно до п.3.1. договору. Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару покупцем або представником покупця. Датою поставки вважається дата отримання товару покупцем або представником покупця, відповідно до накладної. Товаросупроводжувальна документація - накладні є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1. договору, вид, кількість та асортимент товару визначається в накладних або розрахункових документах, які є невід`ємною частиною договору.

За умовами п.п. 5.1., 5.2. договору, ціна на товар визначається постачальником у накладних та/або розрахункових документах на товар. Ціна на товар формується в українській національній валюті, включаючи ПДВ. Загальну суму договору складає сума товару, отриманого по всім накладним та/або розрахункових документах на товар.

Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 календарних днів з дати отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або за домовленістю сторін готівкою через касу постачальника (з оформленнями розрахункових документів).

За умовам п. 6.2. договору, датою оплати покупцем вартості отриманого товару є дата отримання цих грошових коштів на рахунок постачальника, або з дати внесення коштів в касу постачальника.

Згідно з п. 7.1. договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення термінів оплати.

Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку якщо покупець прострочив виконання грошового зобов`язання, а саме - терміни оплати вартості одержаного в постачальника товару, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, також 36% річних від простроченої суми заборгованості.

Пунктом 8.6. договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом 3 років, а в частині розрахунків між сторонами - до повного фінансового розрахунку за товар, отриманий покупцем, за всіма накладними (партіями поставки).

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Компанія Броня" поставлено, а ФОП Калашян В.В. прийнято товар на загальну суму 119027,08 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною від 08.10.2024 №БОД-032120.

Вказана видаткова накладна містить: відомості щодо постачальника та покупця, найменування товару, його кількість та вартість, підписи сторін тощо.

Суд зауважує, що надана позивачем видаткова накладна не містить жодних зауважень чи заперечень з боку покупця щодо якості, кількості або вартості отриманого від ТОВ "Компанія Броня" товару.

28.11.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав або в добровільному порядку повернути поставлений позивачем товар, або сплатити наявну заборгованість протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії.

Окрім того, позивачем до матеріалів позову долучено підписаний між сторонами акт звірки за період з 01.10.2024 по 28.11.2024.

Позивач зазначає, що відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов`язань за договором не було перераховано на користь позивача плату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 90000,00 грн., що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, 08.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Броня" та фізичною особою-підприємцем Калашян В.В. виникли договірні відносини за договором поставки №278, за якими позивач зобов`язувався передати у власність товар, а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити товар у порядку, визначеному умовами цього договору.

Судом встановлено, що відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору, вартість поставленого товару на користь позивача у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого станом на час вирішення спору за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 90000,00 грн.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази щодо повернення відповідачем товару після його отримання або заявлення претензій до позивача щодо його якості, а також здійснення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого позивачем.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті коштів за поставлений товар, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення боргу в сумі 90000,00 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, а тому підлягає задоволенню.

Окрім основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 15299,32 грн. інфляційних втрат, 41235,97 грн. пені,

Щодо стягнення 41235,97 грн. пені.

В межах цієї справи позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 41235,97 грн. пені за період з 16.10.2024 по 28.04.2026 у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договору в частині оплати поставленого позивачем товару.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 та 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.1 ст.230 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.1. договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення термінів оплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала про те, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в ч.3 ст.549 ЦК України.

Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі № 910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі № 910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі № 904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року № 910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20.

Оскільки умови договору не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у п. 7.1 договору щодо нарахування пені "за кожен день порушення термінів оплати" лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання відповідачем як постачальником зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

Так, позивачем заявлено до стягнення 41235,97 грн. пені за період з 16.10.2024 по 28.04.2026.

Разом з тим, належним періодом для нарахування пені, з огляду на встановлене вище, є період з 16.10.2024 по 15.04.2025.

З урахуванням наведеного, судом здійснено власний розрахунок пені.

Розрахунок суми пені здійснювався за формулою:

Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де

С - сума заборгованості за період,

2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,

Д - кількість днів прострочення.

Період розрахункуКількість днів у періодіСума16.10.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ) 90000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366) x 58 днів (прострочення) : 100583708,20 грн.13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 90000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366) x 19 днів (прострочення) : 100191261,48 грн.01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ) 90000,00 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100231531,23 грн.24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ) 90000,00 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100423003,29 грн.07.03.2025 - 15.04.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ) 90000,00 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 40 днів (прострочення) : 100403057,53 грн.Всього штрафних санкцій за період: 12561,73грн.Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 41235,97 грн. пені підлягають частковому задоволенню - в сумі 12561,73 грн.

Щодо стягнення 15299,32 грн. інфляційних втрат.

За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд здійснив перевірку розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат і констатує, що його здійснено арифметично правильно.

При цьому, відповідачем означений розрахунок не спростований.

За наведених обставин, вимоги позивача в цій частині задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Калашян Вікторії Валеріївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Броня" (код ЄДРПОУ 45020713, 10001, м. Житомир, просп. Незалежності, буд, 184) - 90000 (дев`яносто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 12561 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят одну) грн. 73 коп. пені, 15299 (п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 2676 (дві тисячі шістсот сімдесят шість) грн. 71 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 651,29 грн. покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 08 липня 2026 р.