Рішення № 138074156, 09.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026Справа № 910/254/25

За позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Костюк А.С.

представники учасників судового процесу:

прокурор: Лінер О.М.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

В судовому засіданні 09.06.2026, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва від Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради (далі - УЖКГ, позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій (далі - ТОВ Еко-сфера новацій, відповідач) про визнання недійсними додаткових угод № 1 від 21.02.2024 року, № 2 від 14.05.2024 року до договору № 28 від 31.01.2024 року та стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 137 279,27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, що є підставою для визнання їх недійсними на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Крім того, з відповідача підлягають стягненню кошти у сумі 137 279,27 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно одержані.

У позові, посилаючись на ст. 203, 215, 216, 1212 ЦК України, ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", позивач просить визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 21.02.2024 року, № 2 від 14.05.2024 року до договору № 28 від 31.01.2024, та стягнути з ТОВ Еко-сфера новацій грошові кошти в сумі 137 279,27 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/254/25, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов не надходило. Натомість, 02.04.2025 представник відповідача подав клопотання, у якому просив надати додатковий строк для подачі відзиву.

Із пункту 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 про відкриття провадження у справі вбачається, що відповідачу був встановлений строк для подачі відзиву - п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали.

Зазначена ухвала була направлена на адресу місцезнаходження позивача 15.01.2025 рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (відправлення № 0610223962990), проте, 04.02.2025 поштове відправлення з ухвалою від 14.01.2025 повернулося до суду з відміткою пошти, де у графі про причини повернення зазначено: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також Верховний Суд у постановах від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17,від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Отже днем вручення позивачу ухвали від 15.01.2025 є 04.02.2025, відтак, останнім днем для подачі відзиву є 19.02.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За приписами частини 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Розглянувши клопотання відповідача про надання додаткового строку для подачі відзиву, суд зазначає про його безпідставність, оскільки, відповідач звернувся з цим клопотанням після його закінчення.

Отже, клопотання відповідача про надання додаткового строку для подачі відзиву задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У підготовчому засіданні 18.02.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/254/25 до судового розгляду по суті на 10.04.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 було вирішено повернутися до розгляду справи у підготовче провадження, про що постановлено відповідну ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 15.05.2025. Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 було зупинено провадження у справі № 910/254/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 провадження у справі було поновлено.

У судовому засіданні, призначеному для розгляду справи по суті, прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача вважав, що позов прокурора необхідно залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України у зв`язку з поданням позовної заяви особою, яка не має права на вчинення таких дій.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення учасників провадження у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ВСТАНОВИВ:

Установлено, що на офіційному веб-порталі "Prozorro" опубліковано оголошення № UA-2024-01-09-007570-а про проведення відкритих торгів щодо закупівлі електричної енергії зовнішнього вуличного освітлення Могилів-Подільського району Вінницької області, замовник - Управління житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради.

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій UA-2024-01-09-007570-а, ТОВ Еко-сфера новацій відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації, відсутні підстави для відмови, встановлені ст. 17 Закону України Про публічні закупівлі.

31.01.2024, за результатами проведення відкритих торгів, між Управлінням житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій (постачальник) був укладений договір № 28 про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати споживачу у 2024 році електричну енергію, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити електричну енергію на умовах цього договору (п. 2.1 договору).

Кількість електричної енергії: 492 870 кВт*год (п. 2.3 договору).

Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору (п. 3.1 договору).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Загальна вартість всього обсягу поставки складає 2 377 673,50 грн. (п. 5.1 договору).

Ціна електричної енергії має зазначатись постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни (п. 5.3 договору).

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.4 договору).

Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 10 робочих днів з моменту отримання споживачем рахунку та акту приймання-передачі електричної енергії, або 10 робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції щодо оплати рахунку та акта приймання-передачі електричної енергії, оформленого споживачем (п. 5.5 договору).

Цей договір набирає чинності із дати його підписання і діє до 31.12.2024, а в частині взятих на себе зобов`язань сторонами до повного його виконання (п. 13.2).

Також установлено, що у лютому, травні та липні 2024 сторони внесли зміни до вказаного договору шляхом укладення додаткових угод, зокрема,:

- додатковою угодою № 1 від 21.02.2024 підвищено ціну на електричну енергію з 4,824 грн. за 1 кВт/год до 5,281 грн. за 1 кВт/год;

- додатковою угодою № 2 від 14.05.2024 підвищено ціну на електричну енергію з 5,281 грн. за 1 кВт/год до 5,978 грн. за 1 кВт/год.;

- додатковою угодою № 3 від 05.07.2024 підвищено ціну на електричну енергію з 5,978 грн. за 1 кВт/год до 7,379 грн. за 1 кВт/год.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вважає укладення додаткових угод № 1,2 до договору порушенням вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі, а тому просить визнати їх недійсними та повернути надмірно сплачені кошти.

Вирішуючи спір та перевіряючи доводи сторін в частині визнання додаткових угод недійсними, суд виходив з такого.

Прокурор, вважаючи укладення додаткових угод № 1,2 порушенням вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі, звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради.

Дослідивши підстави звернення Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі вказаного позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 вказаної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, требувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме - подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

У даному випадку, подаючи позов до суду, прокурор послався на ч. 3-5 статті 53 ГПК України, ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та вказав на неналежне здійснення Управлінням житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради захисту інтересів держави в сфері законодавства про публічні закупівлі.

У обґрунтування звернення із даним позовом в інтересах Управління ЖКГ прокурор зазначив, що укладення додаткових угод з порушенням вимог законодавства призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, порушило економічні (майнові) інтереси держави у бюджетній сфері.

Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

За змістом ч. 3 ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно зі ст. 26 Бюджетного кодексу України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 статті 26).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Так, відповідно до п. 1.1 Положення Управління ЖКГ є самостійним виконавчим органом Могилів-Подільської міської ради.

Згідно з п. 1.5 Положення Управління ЖКГ утримується за рахунок коштів бюджету міської територіальної громади.

Відповідно до п. 6.2 Положення джерелом формування майна Управління є кошти, що надходять з бюджету міської територіальної громади відповідно до розпоряджень міського голови, рішень міської ради та її виконавчого комітету; інші надходження, не заборонені чинним законодавством.

Могилів-Подільська окружна прокуратура зверталась до Управління ЖКГ з листами від 24.12.2024 з повідомленням про виявлені порушення, та з`ясуванням чи вживались заходи щодо визнання додаткових угод недійсними та повернення грошових коштів.

Листом Управління ЖКГ від 25.12.2024 повідомило, що претензійно-позовна робота не проводилась; намірів щодо вжиття заходів до усунення порушень не висловлено.

Крім того, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Могилів-Подільською окружною прокуратурою листом від 01.01.2025 повідомлено Управління ЖКГ, що прокуратура має намір звернутись до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Управління ЖКГ до ТОВ Еко-сфера новацій про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю товару та стягнення грошових коштів.

Отже, позивачем не вживалися належні та ефективні заходи, спрямовані на захист інтересів держави у судовому порядку шляхом пред`явлення позовної заяви, хоча прокурор відповідно до закону повідомляв його про необхідність звернення з позовом до суду.

З огляду на викладене звернення прокурора у даному випадку до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави. Відтак, враховуючи, що вказані інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління ЖКГ.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, тоді як компетентний орган не здійснив захисту таких інтересів при наявності відповідних повноважень, відтак, підстав для залишення позовної заяви без розгляду в порядку пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України немає.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог про визнання додаткових угод недійсними, суд виходив з такого.

Так, Законом України "Про публічні закупівлі" встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Отже, сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до договору щодо ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Відповідно до ст. 13 ЦК України кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду особам.

Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом Таким чином зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

У даному випадку замовник, який мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції відповідача про збільшення ціни підписав додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася.

Це призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів, адже замовник втратив можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, електричну енергію за ціною, запропонованою переможцем тендеру, позивач зміг закупити у у січні 2024; а натомість, вже з лютого 2024 був змушений оплачувати електричну енергію за ціною, вище аніж встановлена договором, укладеним внаслідок проведення відкритих торгів.

Під час проведення процедури закупівлі, відповідач при поданні остаточної пропозиції, свідомо занизив ціни на продукцію з метою отримання перемоги та створення несприятливих умов для учасників торгів, їх дискримінації, непрозорості, спотворення добросовісної конкуренції тощо.

Підставою для внесення змін до істотних умов договору в частині збільшення ціни за одиницю товару відповідач обґрунтував ціновими довідками від Харківської торгово-промислової палати, копії яких наявні в матеріалах справи, в яких зазначені середньозважені ціни на майданчику ринку «на добу наперед» у торговій зоні ОЕС України, які склались на дати та періоди, зазначені у цих цінових довідках. У вказаних довідках зазначено, що вони мають виключно фактографічно-інформаційний характер та не враховують умов договорів, контрактів.

Суд зазначає, що вказані довідки порівнюють лише орієнтовний рівень цін станом на конкретні дати, однак, не відображають інформацію, яка надає можливість прослідкувати динаміку цін та встановити її рух у бік збільшення або зменшення в підтвердження коливання ціни на товар. Тобто, фактично відсутня інформація, яка вказує на коливання цін на ринку електричної енергії в період з дати попередньої зміни/встановлення ціни до дати внесення змін.

Жодних даних про рівень коливання ціни на товар з часу укладення сторонами договору/внесення змін, а відтак необхідності збільшення ціни станом на момент укладення чергової додаткової угоди, ТОВ Еко-сфера новацій замовнику не надало.

При цьому, у наданих ТОВ Еко-сфера новацій цінових довідках відсутні проведені дослідження коливання ціни на ринку як у бік збільшення, так і у бік зменшення, тобто її динаміки і руху з дати попередньої зміни/встановлення ціни до дати внесення змін, а тому вони не можуть вважатись належним документальним підтвердженням коливання ціни на ринку.

Вказані довідки за своїм змістом та суттю є лише документами довідково-інформаційного характеру, в яких не міститься точної інформації про коливання цін на електричну енергію на момент підписання спірних додаткових угод.

Кожне внесення змін до договору має бути документально підтверджене, а документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін. Тобто, не будь-яка довідка уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічної правової позиції у тотожних правовідносинах дотримується Верховний Суд у постановах від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18.

Верховний Суд у постанові № 927/491/19 від 18.06.2021 зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Тобто, суд констатує, що в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару відповідачем не було надано належних підтверджуючих документів, з яких можна було б визначити динаміку ціни у період з часу укладення договору про закупівлю товарів по дату укладення оспорюваних додаткових угод до договору про закупівлю товарів.

Верховний Суд у постановах, від 26.02.2019 № 925/683/18, від 26.03.2019 №912/898/18, від 16.04.2019 № 915/346/19 неодноразово звертав увагу на те, що без належного обґрунтування, а також достатнього документального підтвердження, відсутні правові підстави для збільшення ціни товару за договором у відповідності до укладених додаткових угод і укладення таких додаткових угод є порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

У свою чергу, вищевказане підтверджує відсутність коливання ціни на предмет закупівлі, а оспорювані додаткові угоди до договору укладені без належного обґрунтування, достатнього документального підтвердження, а також за відсутності коливання ціни на товар, тобто в порушення вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Уклавши відповідний договір відповідач прийняв на себе зобов`язання постачати предмет поставки (електричну енергію) протягом усього періоду договору, тобто до 21.08.2024 (відповідно до додаткової угоди № 4 від 06.08.2024), та усвідомлював всі фінансові ризики такої підприємницької діяльності, а рішення переможця закупівлі про підписання договору є його добровільним волевиявленням, в тому числі щодо ціни за одиницю товару на день підписання договору.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, що майже відразу після укладення договору, відповідач почав ініціювати питання щодо збільшення закупівельної ціни з підстав коливання ціни на ринку товарів. Указане свідчить про наявність мети переможця закупівлі не виконувати умови договору про закупівлю товарів згідно наданої пропозиції.

На переконання суду, такі дії порушують принципи закупівель, встановлені ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", такі як: принцип максимальної економії та ефективності, добросовісної конкуренції серед учасників, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона держала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з п. 2 ч. 5 наведеної норми істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

У постанові від 23.01.2024 у справі № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 Цивільного кодексу України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто допущення можливості перебільшення встановленого в законі обмеження до 10 % збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку навіть у випадках зміни умов договору про закупівлю зводить нанівець мету вищенаведеного Закону щодо забезпечення створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель.

Як вже вказувалося судом, після укладення договору № 28 від 31.01.2024 за ініціативою відповідача сторонами було укладено, зокрема, додаткові угоди № 1, 2, 3 до вказаного договору, внаслідок чого було збільшено вартість за одиницю товару більше ніж на 10%, а саме на 52,96 % від первинної ціни, при цьому кількість кВт/год електричної енергії зменшено. Так, за даними актів приймання-передачі електричної енергії, із запланованого об`єму згідно з договором у первинній редакції 492 870 кВт/год було поставлено лише 313 417 кВт/год, що є на 179 453 кВт/год менше.

Отже, сторонами в порушення норм законодавства України, укладено додаткові угоди до договору, якими суттєво зменшено обсяги предмету закупівлі та збільшено ціну за одиницю товару, що не відповідає принципу економного витрачання бюджетних коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що додаткові угоди № 1 від 21.02.2024 та № 2 від 14.05.2024 до договору № 28 від 31.01.2024 суперечать нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим визнаються судом недійсними.

За таких обставин позов прокурора в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 137 279,27 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У даному випадку, враховуючи, що додаткові угоди № 1 від 21.02.2024 та № 2 від 14.05.2024 до договору № 28 від 31.01.2024 судом визнані недійсними і тому вони не породжують правових наслідків, то правовідносини між Управлінням ЖКГ та ТОВ Еко-сфера новацій мають регулюватися договором № 28 від 31.01.2024.

З матеріалів справи вбачається, що у період з лютого по травень 2024 відповідач поставив позивачу 286 469 кВт/год електричної енергії на суму 1 381 926,47 грн.

Проте, сума сплачених позивачем коштів за електричну енергію становить 1 519 205,73 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 137 279,27 грн. (1 519 205,73 грн. - 1 381 926,47 грн.) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Управлінню ЖКГ, що відповідає приписам статті 1212 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у сумі 137 279,27 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням наведеного суд вважає позовні вимоги прокурора доведеними, обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати додаткову угоду № 1 від 21.02.2024 до договору № 28 від 31.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу № 28 від 31.01.2024, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій, недійсною.

3. Визнати додаткову угоду № 2 від 14.05.2024 до договору № 28 від 31.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу № 28 від 31.01.2024, укладену між Управлінням житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій, недійсною.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій (03150, Україна, місто Київ, вулиця Тютюнника Василя, будинок 5а, ідентифікаційний код 41887370) на користь Управління житлово-комунального господарства Могилів-Подільської міської ради (24000, Вінницька обл., м. Могилів-Подільський, пл. Шевченка, 6/16, ідентифікаційний код 21724512) безпідставно сплачені кошти у сумі 137 279 (сто тридцять сім тисяч двісті сімдесят дев`ять) грн. 27 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еко-сфера новацій (03150, Україна, місто Київ, вулиця Тютюнника Василя, будинок 5а, ідентифікаційний код 41887370) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ідентифікаційний код 02909909) 9 084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09 липня 2026.

СуддяО.В. Котков