Рішення № 138074124, 06.07.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/79/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2026 Справа № 908/1095/26

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О. розглянув матеріали справи

За позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Агроформат (пров. Михаїла Архангела, буд. 1-А, м. Запоріжжя, 69013; код ЄДРПОУ 42825708)

про стягнення 223 200,00 грн.,

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

04.05.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Агроформат про стягнення 223 200,00 грн.

04.05.2026 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/1095/26 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 07.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1095/26 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоїти справі номер провадження 579/26 та розгляд справи по суті розпочати з 02.06.2026.

06.07.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Статтею 248 ГПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як вбачається з позовної заяви Позивач обґрунтовує свої вимоги з посиланням на ст. ст. 509, 526, 530, 546, 549, 551, 610, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України та просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Агроформат на підставі п.п. 8.3 , 8.5 договору про закупівлю товарів №17/1141 від 10.12.2025 у зв`язку з несвоєчасною поставкою товару штраф в сумі 148 800,00 грн. та за порушення термінів поставки товару пеню в сумі 74 400,00 грн.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Агроформат від 14.05.2026 на позовну заяву, в якому зазначено, що Товариство виконало взяте на себе зобов`язання та згідно умов договору про закупівлю товарів №17/1141 від 10.12.2025 поставило Товар - 25.12.2025 року. На підставі викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову.

18.05.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до суду від Позивача надійшла письмова відповідь від 15.05.2026 щодо відзиву на позовну заяву, в якій вказано, що доводи Відповідача є необґрунтованими, оскільки договір підписувався під час дії воєнного стану, тому Відповідач усвідомлював усі пов`язані з цим ризики постачання товару. Також Відповідачем не доведено належними доказами причинно-наслідковий зв`язок між повітряними тривогами та простроченням поставки. Крім того, Відповідачем не дотримано встановленого договором порядку повідомлення про форс-мажорні обставини. Позивач також заперечив проти доводів Відповідача щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки саме на Відповідача покладається обов`язок доведення існування таких обставин. Однак Відповідачем не надано жодних належних доказів критичного фінансового стану підприємства, неможливості здійснення господарської діяльності або інших виключних обставин, які б об`єктивно унеможливлювали сплату штрафних санкцій. Посилання Відповідача на можливе ускладнення господарської діяльності є оціночними судженнями та не підтверджені належними доказами. Крім того, відсутність збитків у Позивача не є самостійною підставою для звільнення від відповідальності або зменшення розміру неустойки. З огляду на викладене, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю Завод Агроформатне скористалось своїм правом передбаченим ст. 167 ГПК України подати до матеріалів справи письмові заперечення щодо відповіді на відзив.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, без виклику представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД АГРОФОРМАТ" (далі - Виконавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Замовник) укладено Державний контракт (договір) про закупівлю товарів №17/1141 (далі - договір), згідно з п.1.1. якого Виконавець зобов`язується протягом дії цього Договору поставити Замовнику товари, зазначені в п. 1.2 цього Договору (далі - Товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар.

Згідно п.1.2. Предметом закупівлі є - Причіп-контейнеровоз, а саме причіп-платформа за кодом ДК 021:2015 34220000-5 Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери. Номенклатура та кількість товару зазначені в специфікації (додаток 1 до Договору), яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п.4.1. Договору та специфікацією загальна сума (ціна) договору становить 1 488 000,00 (один мільйон чотириста вісімдесят вісім тисяч) грн. з ПДВ.

Згідно з п.6.1. Договору строк поставки товару: 20.12.2025року.

Згідно з п. 6.5.1. Датою поставки товару від Постачальника до Замовника вважасться дата прийняття товару на складі Замовника, що підтверджується підписанням відповідної видаткової накладної та Акту приймання-передачі.

Відповідно до п.7.3.1. Договору Виконавець зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором.

У пункті 8.2. Договору зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.

Відповідно до п.8.3. Договору, у випадку несвоєчасного постачання товару Виконавцем, що фактично означає невиконання зобов`язань за цим Договором, Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасного поставлення товару (крім випадків, передбачених розділом 11 цього Договору). Вказана в даному пункті штрафна санкція (штраф) сплачується Виконавцем на розрахунковий рахунок Замовника вказаний в даному Контракті протягом 7 (семи) днів з дня пред`явлення Замовником Виконавцю відповідної вимоги про сплату штрафу.

Згідно п.8.5. договору за порушення термінів постачання товару Виконавець зобов`язаний додатково сплатити пеню в розмірі 1% від вартості товару поставленого з порушенням строків за кожний календарний день прострочення строку поставки товару, а за прострочення строку поставки товару більш ніж на 30 календарних днів додатково сплатити штраф в розмірі 10% від загальної вартості (суми) не поставленого в строк товару.

Згідно з пунктом 12.1. Договору у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

На виконання умов договору Виконавець здійснив поставку товару 25.12.2025 року, що підтверджується Видатковою накладною: №125 від 25.12.2025 року на суму 1 488 000,00 грн. з ПДВ та Актом приймання-передачі №б/н від 25.12.2025 р. до договору №17/1141 від 10.12.2025р.

Згідно Видаткової накладної №125 від 25.12.2025 року та Актів приймання передачі №б/н від 25.12.2025 Виконавцем було поставлено, а Замовником прийнято згідно Договору №17/1141 від 10.12.2025 року, наступний товар: Причіп-контейнеровоз (причіп-платформа) заводський №04-024415 в кількості 1 штука на загальну суму з ПДВ 744 000,00 грн.; Причіп-контейнеровоз (причіп-платформа) заводський №04-024416 в кількості 1 штука на загальну суму з ПДВ 744 000,00 грн.

Оплату за поставлений товар було здійснено Замовником 25.12.2025 року, що підтверджується платіжною інструкцією №5296 на суму 1 488 000,00 грн.

Таким чином, зобов`язання за Договором виконано Замовником належним чином та в повному обсязі, а Виконавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД АГРОФОРМАТ" допущено порушення вимог пункту 6.1. Договору в частині дотримання строків поставки товару на 5 календарних днів, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

За порушення строків поставки товару позивачем на підставі п.п. 8.3 , 8.5 договору про закупівлю товарів №17/1141 від 10.12.2025 здійснено нарахування 10% штрафу в сумі 148 800,00 грн. та пені в сумі 74 400,00 грн. за період з 21.12.2025 по 25.12.2025.

Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.

Як встановлено ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наведеного вище вбачається, що між сторонами у цій справі виникли відносини з поставки товару на підставі Договору про закупівлю товарів №17/1141 від 10.12.2025 року, за умовами якого Виконавець зобов`язується протягом дії цього Договору поставити Замовнику товари, зазначені в п. 1.2 цього Договору (далі - Товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар.

З заяв сторін по суті справи вбачається, що вони обидва визнають те, що Відповідач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання з поставки товару, які були прийняті Позивачем без зауважень та оплачені у повному обсязі, але з порушенням визначеного Договором строку замість 20.12.2025, Відповідач поставив товар 25.12.2025, що підвтержується Видатковою накладною №125 від 25.12.2025 та Актом приймання-передачі від 25.12.2025, а тому вказані обставини не підлягають доведенню.

Спір між сторонами стосується нарахування Позивачем пені в сумі 74 400,00 грн. та 10% штрафу в сумі 148 800,00 грн.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до частин 1-3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 06.06.2022 у cправі № 908/1133/21 Верховний Суд зазначив, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вказувалося вище, пунктом 8.3. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного постачання товару Виконавцем, що фактично означає невиконання зобов`язань за цим Договором, Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасного поставлення товару (крім випадків, передбачених розділом 11 цього Договору). Вказана в даному пункті штрафна санкція (штраф) сплачується Виконавцем на розрахунковий рахунок Замовника вказаний в даному Контракті протягом 7 (семи) днів з дня пред`явлення Замовником Виконавцю відповідної вимоги про сплату штрафу.

Згідно п. 8.5. договору за порушення термінів постачання товару Виконавець зобов`язаний додатково сплатити пеню в розмірі 1% від вартості товару поставленого з порушенням строків за кожний календарний день прострочення строку поставки товару, а за прострочення строку поставки товару більш ніж на 30 календарних днів додатково сплатити штраф в розмірі 10% від загальної вартості (суми) не поставленого в строк товару

На виконання пункту 12.1. Договору, Позивачем 11.02.2026 року направлено на адресу Відповідача претензію за вих.№1831/1545 з вимогою сплатити на користь військової частини НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 223 200,00 грн. в якості штрафних санкцій за прострочення строків поставки товару згідно умов Державного контракту (договору) про закупівлю товарів №17/1141 від 10.12.2025 року.

Відповіді на вказану претензію Позивачем від Відповідача не отримано.

Відповідач контррозрахунку суми штрафу та пені до суду не надав, проти арифметичного розрахунку не заперечив.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 дійшла висновку, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить вимогам законодавства та відповідає положенням ст.549 ЦК України та ст.230 ГК України.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17.10.2019 у справі №912/3237/18 зазначив, що пеня може застосовуватись не лише за порушення грошового зобов`язання, а і за порушення будь-якого господарського зобов`язання, якщо це прямо передбачено договором.

Суд перевіривши розрахунок штрафу, наданого позивачем, зазначає, що 10% штрафу розраховано від вартості несвоєчасно поставленого товару (1 488 000,00 грн. х 10% : 100 = 148 800,00 грн.), а отже вказаний розрахунок є вірним, відповідає вимогам законодавства та сума штрафу в розмірі 148 800,00 грн підлягає стягненню з Відповідача.

Щодо розрахунку пені, наданого Позивачем суд зазначає, що Позивачем нараховано пеню за період з 21.12.2025 по 25.12.2025 в сумі 74 400,00 грн., однак день фактичної поставки товару 25.12.2025 не мав бути включено до періоду нарахування пені, оскільки вона стягується лише за повні дні прострочення, а сам день поставки є днем виконання зобов`язання, за який штрафні санкції не застосовуються.

Отже, відповідно до розрахунку суду сума пені за період з 21.12.2025 по 24.12.2025 становить 59 520,00 грн., яка підлягає стягненню з Відповідача.

Усі заперечення Відповідача проти позову зводяться виключно щодо застосування до цього спору обставин непереборної сили.

Щодо вказаних доводів відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Суд визнає загальновідомими факти початку 24.02.2022р. збройної агресії Російської Федерації про України, введення воєнного стану та їх існування на момент виконання спірного Договору та на дату винесення цього рішення.

Відповідач щодо порушення строків поставки товару на 5 днів зазначив, що відстань для поставки товару з міста Запоріжжя до міста Шептицький Львівської області становить понад 1100 км., транспортування товару автотранспортом в мирний час становило б не менше однієї доби. Однак, в зв`язку з введенням воєнного стану в Україні запроваджено комендантську годину під час якої заборонено рух автотранспорту, що подвоює час руху. Окрім цього в грудні 2025 року російські загарбники збільшили повітряні атаки на територію всієї України особливо напередодні свята Різдва. Так по маршруту транспортування товару були оголошені масштабні повітряні тривоги з 18.12.2025 року по 25.12.2025 року (час транспортування товару). Під час повітряних тривог зупиняється рух не тільки автомобільного транспорту, а навіть залізничного що є загальновідомим фактом, що не потребує доказу. Оголошення повітряних тривог та їх часу неможливо спрогнозувати та розрахувати заздалегідь, що в контексті приписів розділу 11 Державного контракту (договору) №17/1141 від 10.12.2025 року відноситься до обставин непереборної сили.

Також Відповідач вказав, що затримка поставки товару становить лише 5 днів та враховуючи загальновідомі факти і обставини є незначним порушенням обумовленого терміну поставки товару, який був прийнятий Позивачем без жодних зауважень. Отже, вказане про строчка поставки товару відбулась не з вини Відповідача та за відсутності умислу чи необережності до такого порушення, навпаки транспортування товару для Позивача велось саме з обережністю, щоб обумовлений товар був доставлений в цілісності та без пошкоджень. Крім того, Позивач провів розрахунок за поставлений товар тільки після його отримання, що вказує на відсутність будь-яких збитків чи спричинення шкоди для Позивача.

Також посилаючись на ст.ст. 551 Відповідач зазначив, що Позивач не вказав у позові виникнення у нього будь-яких негативних наслідків від порушення Відповідачем на 5 днів поставки товару, спричинення будь-яких збитків чи шкоди від такого порушення. Таким чином, намагання стягнути значний розмір неустойки, не беручи до уваги факти та обставини такого порушення, є не що інше як намагання збагатитися за рахунок Товариства, натомість поставити Товариство у невигідне становище, що ускладнює господарську діяльність, яку Товариство намагається здійснювати на території можливих бойових дій (до яких саме й відноситься територія міста Запоріжжя).

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто цією нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц).

Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Суд враховує, що зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що (п. 10.1) укладаючи цей Договір, Сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання:

і) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введений воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та відповідно до Указу Президента України від 6 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, в Україні продовжений строк дії воєнного стану з 16 листопада 2023 року строком на 90діб (до 14 лютого 2024 року включно);

іі) відповідно до загального офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі - ТПП України) від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану засвідчена ТПП України як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили); цим листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

ііі) строк дії воєнного стану може бути змінений та/або подовжений в будь-який час після укладання цього Договору.

Таким чином, Сторони свідомо укладають Договір, який буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися Сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу Договору.

В той же час, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування форс-мажорних обставин саме щодо виконання Державного контракту №17/1141 від 10.12.2025 року.

Зокрема, Відповідачем не надано сертифіката Торгово-промислової палати України або регіональної ТПП, виданого відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», який би посвідчував наявність форс-мажорних обставин саме щодо неможливості виконання зобов`язання за вказаним договором.

Разом з тим, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, сам по собі факт введення воєнного стану або наявність бойових дій не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності.

Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають автоматичного характеру та повинні оцінюватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та невиконанням зобов`язання.

Суд бере до уваги, що Договір укладався у грудні 2025 року, тобто під час дії воєнного стану і загальної мобілізації, в умовах дії воєнного стану, регулярних повітряних тривог та загальновідомої безпекової ситуації в Україні.

Отже, Відповідач, як професійний суб`єкт господарювання, усвідомлював характер та обсяг ризиків, пов`язаних з виконанням договору, та добровільно погодив строки поставки товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, в якій суд зазначив, що сторона договору, яка укладає правочин в умовах воєнного стану, повинна враховувати відповідні ризики господарської діяльності.

Крім того, Відповідачем не дотримано встановленого у розділі 11 договору порядку повідомлення про форс-мажорні обставини.

Так, у пункті 11.2. договору передбачено обов`язок сторони невідкладно повідомити іншу сторону про настання обставин непереборної сили та надати належні підтверджуючі документи.

Однак жодного доказу направлення Позивачу повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин Відповідачем не надано.

Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 зазначив, що недотримання стороною встановленого договором порядку повідомлення про форс мажорні обставини позбавляє її права посилатись на такі обставини як на підставу звільнення від відповідальності

Також суд бере до уваги, що на час виникнення усіх тих обставин на які посилається Відповідач, він у визначеному Договором порядку не повідомляв Позивача про виникнення обставин непереборної сили, а протягом строку дії договору не звертався до Позивача з пропозицією змінити умови договору (зокрема, щодо продовження строків поставки товару).

Отже, Відповідач, як підрядник та учасник держаної закупівлі, міг і повинен був передбачити ці ризики, проявивши звичайну обачливість.

Той факт, що по маршруту транспортування товару були оголошені масштабні повітряні тривоги з 18.12.2025 року по 25.12.2025 року (час транспортування товару) та під час повітряних тривог зупиняється рух не тільки автомобільного транспорту, а навіть залізничного що є загальновідомим фактом, не спростовують висновків суду про те, що в умовах активних бойових дій, Відповідач мав розуміти усі можливі ризики виконання своїх зобов`язань з поставки товару.

Наявність значної кількості повітряних тривог в Україні є загальновідомим фактом, особливо на територіях наближених до лінії бойового зіткнення, що також мав враховувати Виконавець укладаючи Договір.

При цьому Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що своєчасній поставці товару завадили саме повітряні тривоги, в тому числі, товарно-транспортні накладні, даних обліку робочої часу автотранспорту.

Відповідач у відзиві на позов посилається на ст. 551 ЦК України, якою передбачено право суду зменшувати розмір неустойки. Однак, у прохальній частині відзиву фактично Відповідач не просить суд зменшити розмір неустойки, а отже вказані суд вважає, що відповідачем не заявлено відповідне клопотання про зменшення розміру неустойки.

Розмір нарахованої неустойки не містить ознак безпідставного збагачення кредитора, а тому суд не вбачає підстав для його зменшення з ініціативи суду.

Інші доводи Відповідача судом також відхиляються в силу викладеного та оскільки вони не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи викладене суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Агроформат (пров.Михаїла Архангела, буд. 1-А, м. Запоріжжя, 69013; код ЄДРПОУ 42825708) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) штраф в сумі 148 800 (сто сорок вісім тисяч вісімсот) грн. 00 коп. та пеню за період з 21.12.2025 по 24.12.2025 в сумі 59 520 (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот двадцять) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 499 (дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять) грн. 84 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2026.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.