Рішення № 138066375, 01.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8416/25

Провадження № 2/761/1772/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Дибань А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав, у якому просить визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 04.04.2015 між нею та відповідачем було укладено договір №30/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, відповідно до п.2.1 ст.2 якого «Продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.». В силу вимог п.2.2 ст.2 цього договору, «Сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею

37,66 кв.м». Так, запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва відповідно до п.2.4 ст.2 договору - 4 квартал 2016 року. Разом з тим, відповідно до п.4.2 ст.4 договору, «Орієнтовна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 438362,40 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 73060,40 грн». На виконання умов договору, визначених у п.4.3.1 ст.4, позивачка оплатила на рахунок відповідача 100 % вартості майнових прав на об`єкт нерухомості. Позивачка зазначає, що відповідач не виконує покладені на нього обов`язки за вказаним договором, оскільки не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію житловий будинок, у якому нею було придбано майнові права на квартиру. Станом на дату подання позовної заяви відповідач, не виконуючи умови договору, позбавляє її можливості реалізувати належне їй майнове право на оформлення та набуття права власності на квартиру у зазначеному житловому будинку. Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не вбачається можливим, з метою захисту порушених прав позивачка вимушена була звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою від 03.03.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 21.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених в позові. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак на адресу суду від нього надійшов відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, зі змісту яких вбачається, що останній проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні. Крім того, представником відповідача подано заяву про застосування до вимог позивачки строку позовної давності.

Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 04.04.2015 між позивачкою як покупцем та відповідачем як продавцем було укладено договір №30/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, за яким об`єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира з будівельним №451 у 3 секції на АДРЕСА_4 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 438362,40 грн.

Відповідно до довідки від 15.04.2015 про 100 % фінансування за договором № 30/3/ШК купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2015, позивачка (покупець) сплатила відповідачу (продавцю) 100 % вартості майнових прав на об`єкт нерухомості - квартиру з будівельним №451 у 3 секції на АДРЕСА_4 .

Згідно з п.2.4 договору, запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 4 квартал 2016 року.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18.09.1991 р. №1560-XII «Про інвестиційну діяльність».

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Згідно зі ст.190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до ст.177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20.03.2019 р. у справі №6-14-39цс-19 та від 27.02.2019 р. у справі №6-14-606цс18, у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №761/17864/16-ц.

За змістом ч.ч.2-3 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.

Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загальноприйнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У постанові від 02.10.2013 р. у справі №6-98цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов`язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об`єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактий, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 р. у справі №761/20612/15-ц, від 27.02.2019 р. у справі №761/32696/13-ц, Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі №638/12414/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 р. у справі №359/5719/17 зазначено, що саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з якою був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.

Згідно з ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня така реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Судом встановлено, що позивачка в повному обсязі здійснила інвестування будівництва зазначеної вище квартири, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об`єкт та результати інвестицій є власністю інвестора. Тобто позивачка виконала свої зобов`язання за договором, сплатила внески у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набула майнових прав щодо об`єкта нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п. 2.4 договору, запланований термін введення будинку в експлуатацію - 4 квартал 2016 року. Судом встановлено, що будівництво об`єкта не завершене, будинок в експлуатацію не введений. Отже, до завершення будівництва об`єкта нерухомості - квартири з будівельним №451 у 3 секції на АДРЕСА_4 , та введення будинку в експлуатацію, позивачці як інвестору належать майнові права на цей об`єкт. Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 р. у справі №761/28769/13-ц.

Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином взятих на себе зобов`язань, а також беручи до уваги те, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 , не введено в експлуатацію, з врахуванням повної сплати позивачкою внесків, суд вважає, що права позивачки порушені, оскільки відповідач не виконує своїх зобов`язань щодо передачі об`єкта інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачкою на об`єкт інвестування. Тобто відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зазначених зобов`язань належним чином, що свідчить про порушення майнових прав позивачки на вищевказаний об`єкт, який вона очікувала отримати до кінця 4 кварталу 2016 року.

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23.10.1991 р. у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13.12.1984 р. щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84). Відповідне до пунктів 21, 24 рішення від 01.06.2006 р. у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v The United Kingdom», заява №44277/98). У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга №66529/11) у рішенні від 14.05.2013 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30.01.2013 р. у справі №6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому з метою захисту прав позивачки вважає за необхідне визнати за позивачкою майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме квартиру №451 у 3 секції на АДРЕСА_4 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором №30/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, укладеним 04.04.2015 між відповідачем та позивачкою.

Наведені представником відповідача у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив підстави для відмови в задоволенні позовних вимог спростовуються матеріалами справи та наданими позивачкою доказами.

Щодо заяви представника відповідача з приводу застосування до вимог позивачки строку позовної давності, то суд вважає, що така заява не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень пункту 8.1 укладеного між сторонами договору, цей договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Оскільки відповідач не надав доказів, що будинок введено в експлуатацію, тобто не довів виконання у повному обсязі власних зобов`язань, тому суд приходить до висновку, що позивачкою не пропущено строк на звернення до суду з вказаним позовом.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 4383,62 грн.

Керуючись ст.ст.3,4,12,13,76-81,133,141,259,263-265,268,273,352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання майнових прав - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором №30/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, укладеним 04.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» на користь держави судовий збір у сумі 4383 (чотири тисячі триста вісімдесят три) грн 62 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: