Ухвала суду № 138063076, 03.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/412/26

Провадження № 1-кс/183/858/26

У Х В А Л А

03 липня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Суддя Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_4 про відвід слідчого судді ОСОБА_5 від участі у розгляді скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

02 липня 2026 року до суду через підсистему Електронний суд надійшла заява ОСОБА_4 про відвід слідчого судді ОСОБА_5 від участі у розгляді скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13 січня 2026 року.

В обгрунтування заяви про відвід заявник зазначає: «У провадженні слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_5 перебуває моя скарга на постанову прокурора про закриття кримінального провадження. Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, подаю дану Заяву про відвід слідчому судді ОСОБА_5 у зв`язку з наявністю інших обставин, які викликають об`єктивний та легітимний сумнів у її неупередженості.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 КПК України, відвід повинен бути вмотивованим і заявленим до початку судового розгляду. Заявляти відвід після початку судового розгляду допускається, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

Цим обґрунтовую, що процесуальні дії слідчого судді ОСОБА_5 , які свідчать про її упередженість, мають латентний, системний та накопичувальний характер. Повна картина системної процесуальної бездіяльності, асиметрії ведення процесу та умислу суду на конструювання заздалегідь визначеного результату у справі (pre-judging) остаточно виявилася, була зафіксована технічним записом та стала мені достовірно відомою у своїй сукупності виключно під час судового засідання, що відбулося 30 червня 2026 року. Таким чином, строки на заявлення відводу, імперативно визначені ч. 3 ст. 80 КПК України, мною дотримані.

РОЗДІЛ І. Межі предмета оцінки відводу: застосування об`єктивного критерію безсторонності

1.1.Визначення предмета оцінки.

Скаржник наголошує, що предметом оцінки під час розгляду даної заяви про відвід є не перевірка законності процесуальних рішень суду як таких, а виключно об`єктивна наявність поведінкових індикаторів втрати суддею нейтралітету. До ключових індикаторів у цьому провадженні належать: штучне звуження предмета розгляду (шляхом безпідставного блокування підготовчих клопотань), умисний злам стадій процесу, системна процесуальна бездіяльність (самоусунення від обов`язків за ст. 22, 94 КПК України) та конструювання наперед вирішеного результату розгляду (pre-judging).

1.2.Нормативно-правове обґрунтування об`єктивного критерію неупередженості (ст. 7, 21, 22, 75, 94 КПК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, слідчий суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості. Зазначена норма не містить вичерпного переліку таких підстав, що вимагає її системного та розширеного тлумачення виходячи із загальних засад кримінального провадження (ст. 7 КПК України).

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом. Ця гарантія нерозривно пов`язана із засадою змагальності сторін. Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Системний аналіз вказаних імперативних норм доводить, що неупередженість суду полягає не лише у відсутності прямої особистої заінтересованості (суб`єктивний фактор), але й у безперервному дотриманні процесуального балансу під час здійснення судового контролю. Встановлення наявності підстав для відводу здійснюється виключно через призму об`єктивного критерію. Це означає, що для задоволення заяви не вимагається доведення наявності у судді прямого умислу на винесення незаконного рішення. Визначальним є встановлення об`єктивного факту того, що зовнішні процесуальні дії або свідома бездіяльність судді (зокрема: ухилення від вирішення клопотань, незастосування засобів судового контролю для перевірки доводів сторони обвинувачення або створення штучних перешкод для реалізації прав скаржника) є грубим відступом від ст. 22 та ст. 94 КПК України.

Отже, в контексті п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, під терміном «інші обставини» слід розуміти будь-яку об`єктивно зафіксовану процесуальну асиметрію. Системне надання судом процесуальних переваг одній зі сторін та самоусунення від функцій незалежного арбітра формує об`єктивний критерій упередженості, оскільки у розсудливого стороннього спостерігача така поведінка об`єктивно викликає виправдані та легітимні сумніви у здатності судді розглянути справу безсторонньо.

1.3.Прецеденти Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Зазначена практика Верховного Суду ґрунтується на стандартах ЄСПЛ, викладених у справах «Білуха проти України» (заява № 33949/02, п. 52) та «Веттштайн проти Швейцарії» (заява № 33958/96, п. 44). ЄСПЛ сформував фундаментальний принцип: «Правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться».

На підставі наведених критеріїв, стверджую, що у розсудливого, об`єктивного спостерігача поведінка та процесуальна бездіяльність слідчого судді ОСОБА_5 (які детально викладені у наступних розділах) неминуче викликають легітимний сумнів у її здатності бути безстороннім арбітром.

РОЗДІЛ ІІ. Ухилення від встановлення істини: штучне звуження предмета розгляду та доказової бази

2.1.Ігнорування імперативних обов`язків щодо підготовки до розгляду (ст. 304, 350 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом безпосередньо після їх заявлення (тобто на підготовчій стадії, до переходу до розгляду по суті). Вирішення клопотань про долучення та витребування доказів є критично важливим етапом, оскільки саме воно формує межі та обсяг доказової бази для всебічного розгляду скарги. Крім того, згідно зі ст. 304 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний вивчити суть скарги ще на стадії вирішення питання про відкриття провадження. Незважаючи на наявність поданих обґрунтованих клопотань, слідчий суддя ОСОБА_5 умисно ухилилася від виконання свого процесуального обов`язку та відмовилася їх розглядати, чим заблокувала формування доказової бази та здійснила штучне звуження предмета судового контролю.

2.2.Застосування непередбаченої законом підстави для нерозгляду клопотань.

Відмовляючись вирішувати заявлені скаржником підготовчі клопотання (про долучення та витребування доказів), слідчий суддя ОСОБА_5 застосувала процесуально необґрунтовану аргументацію, яка не передбачена жодною нормою кримінального процесуального законодавства. Зокрема, суддя мотивувала свою відмову тим, що вона нібито не може вирішувати клопотання, «не знаючи підстав скарги» та вимагаючи спочатку надати пояснення по суті.

Скаржник наголошує: Кримінальний процесуальний кодекс України є імперативним і взагалі не містить такої підстави для відмови у розгляді або для відкладення розгляду клопотань, як суб`єктивне «нерозуміння судом суті скарги». Правові мотиви та обґрунтування необхідності дослідження конкретних доказів містяться у текстах самих клопотань, які є процесуально автономними документами і були подані суду завчасно. Застосування суддею цієї не передбаченої процесуальним законом підстави є об`єктивним свідченням довільного тлумачення норм КПК України з метою незаконного блокування процесуальних ініціатив скаржника.

Скаржник додатково звертає увагу на наявність об`єктивної процесуальної суперечності у застосованій судом аргументації. Слідчий суддя послалася на нібито «незнання підстав скарги» вже під час третього за рахунком судового засідання у даному провадженні. Однак зазначене твердження прямо суперечить імперативним вимогам кримінального процесуального закону щодо порядку прийняття скарги до розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 304 КПК України: «Скарга повертається, якщо: 1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу; 2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді; 3) скарга подана після закінчення строку...». Крім того, згідно з ч. 4 ст. 304 КПК України: «Слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню».

Системне тлумачення наведених норм права визначає, що вирішення питання про відкриття провадження за скаргою не є суто формальним актом. Для виконання імперативних вимог ст. 304 КПК України слідчий суддя наділена безумовним процесуальним обов`язком попередньо, повно та всебічно вивчити зміст, правові підстави та суть вимог поданої скарги. Однак, як достовірно встановлено з об`єктивних даних автоматизованої системи документообігу суду (що детально викладено у Розділі V цієї Заяви), слідчий суддя взагалі проігнорувала цю стадію, безпідставно перейшовши до судових слухань без постановлення обов`язкової ухвали про відкриття провадження.

З огляду на це, озвучення судом під час третього судового засідання тези про нібито «нерозуміння суті скарги» створює взаємовиключну процесуальну дилему. Зазначене об`єктивно вказує на настання виключно однієї з двох обставин: або слідчий суддя повнястю проігнорувала вимоги ст. 304 КПК України (взагалі не вивчала скаргу і юридично не відкривала провадження, розпочавши позапроцесуальні слухання), або суд під час судового засідання під технічний звукозапис свідомо озвучив недостовірну інформацію з метою штучного конструювання формального приводу для ухилення від негайного розгляду підготовчих клопотань скаржника.

В обох випадках така процесуальна поведінка є свідченням довільного застосування норм права, створення штучних перешкод для реалізації процесуальних прав скаржника та об`єктивно підтверджує наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості суду.

2.3. Причинно-наслідковий зв`язок: умисний злам стадій процесу шляхом створення штучних процесуальних перешкод.

Застосувавши вказаний не передбачений процесуальним законом привід, слідчий суддя ОСОБА_5 умисно зламала імперативно визначену законом стадійність кримінального провадження. Замість вирішення підготовчих клопотань безпосередньо після їх заявлення, суддя вдалася до дій, що не відповідають завданням судочинства: безпідставно посилаючись на власне «нерозуміння» суті скарги, вона спонукала скаржника надати пояснення по суті, стверджуючи, що без цього розгляд клопотань є нібито неможливим. Внаслідок таких процесуальних дій суд штучно усунув підготовчу стадію, заблокував процес формування доказової бази та спонукав скаржника до передчасного переходу у стадію розгляду по суті без залучення необхідних витребуваних доказів. Таким чином, слідчий суддя цілеспрямовано конструювала процесуальну асиметрію, свідомо послабивши доказову позицію скаржника перед стороною обвинувачення. Зазначений причинно- наслідковий зв`язок об`єктивно доводить, що дії суду мали очевидно упереджений характер та були спрямовані не на встановлення істини, а на штучне усічення предмета розгляду та порушення засади змагальності.

Скаржник додатково звертає увагу на об`єктивний факт суперечливої процесуальної поведінки суду, який остаточно підтверджує штучність створених перешкод. Зазначивши на початку засідання, що вирішення підготовчих клопотань стане можливим після надання сторонами пояснень по суті скарги, слідчий суддя згодом діяла всупереч власному процесуальному алгоритму. Після того, як скаржник та прокурор виступили з поясненнями (тобто умова суду щодо необхідності попереднього «з`ясування підстав скарги» була фактично виконана), скаржник повторно ініціював вирішення відкладених клопотань. Однак суд знову безпідставно відмовився їх розглядати, немотивовано відклавши це питання на наступне судове засідання. Така процесуальна непослідовність об`єктивно доводить, що первинне посилання суду на нібито «нерозуміння суті скарги» було завідомо неправдивим і слугувало виключно формальним приводом для ухилення від виконання імперативних вимог ст. 350 КПК України щодо розгляду клопотань безпосередньо після їх заявлення.

РОЗДІЛ ІІІ. Підміна предмета судового контролю та викриття наперед сформованого результату розгляду (Pre-judging)

3.1. Законний предмет судового контролю: перевірка відсутніх елементів складу кримінальних правопорушень.

Предметом оскарження у даному судовому провадженні є постанова прокурора про закриття кримінального провадження, винесена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Відповідно до прямої вказівки цієї імперативної норми, кримінальне провадження закривається в разі, якщо «встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення» (у даному провадженні - за статтями 172, 364, 384 КК України).

Згідно з положеннями матеріального кримінального права (ст. 2 КК України), підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, що є сукупністю чотирьох обов`язкових елементів: об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони. Відтак, юридична констатація факту «відсутності складу злочину» імперативно вимагає встановлення та обґрунтування прокурором того, якого саме конкретного елемента (або елементів) складу злочину об`єктивно не вистачає щодо кожної із трьох вказаних статей Кримінального кодексу окремо.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний оцінювати обставини за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на «всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження». Отже, єдиним законним вектором судового контролю під час розгляду даної скарги був обов`язок суду з`ясувати: який саме обов`язковий елемент складу кожного із зазначених правопорушень, за висновками прокурора, є відсутнім, та здійснити безпосередню судову перевірку обґрунтованості цих висновків.

3.2.Підміна предмета судового контролю та ухилення від перевірки обставин по суті.

Всупереч імперативному обов`язку, визначеному ч. 1 ст. 94 та п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, під час надання скаржником пояснень слідчий суддя ОСОБА_5 повністю проігнорувала питання щодо наявності чи відсутності обов`язкових елементів складу злочинів за статтями 172, 364, 384 КК України. Слідчий суддя не здійснила перевірки висновків прокурора по суті та не поставила жодного запитання з метою встановлення того, якого саме обов`язкового елемента складу кримінального правопорушення об`єктивно не вистачає у кожному конкретному випадку.

Натомість суд здійснив умисну підміну предмета судового дослідження. Слідчий суддя спрямувала з`ясування обставин виключно на питання, які не мають жодного правового стосунку до встановлення підстав для закриття провадження (відсутності складу злочину) в розумінні ст. 284 КПК України. Питання суду зводилися виключно до процедурної історії: чи оскаржував скаржник бездіяльність слідчих іншим слідчим суддям у порядку ст. 303 КПК України та чи подавав він скарги до Офісу Генерального прокурора. Здійснюючи з`ясування вказаних питань замість аналізу елементів складу злочинів, суд повністю ухилився від здійснення об`єктивного судового контролю. Такі дії суду об`єктивно свідчать про спробу створити хибне уявлення, нібито наявність інших (попередніх) відомчих чи судових процедур автоматично легалізує та «узаконює» оскаржувану постанову прокурора про відсутність складу злочину.

Збір слідчим суддею ОСОБА_5 процедурної інформації, яка не має відношення до встановлення елементів складу злочину, не був випадковим. Зазначені дії є об`єктивним індикатором цілеспрямованого конструювання судом заздалегідь визначеної відмовної ухвали. Слідчий суддя здійснювала збір цих даних з єдиною метою: використати факти звернення скаржника зі скаргами до Офісу Генерального прокурора та до інших слідчих суддів як штучну підставу для легалізації незаконної постанови прокурора. Цей підхід є свідченням наміру суду послатися на «відомчий контроль» та «преюдицію інших судових рішень», щоб ухилитися від надання власної правової оцінки фактам відсутності складу злочинів по суті.

Скаржник зазначає, що слідчий суддя має намір обґрунтувати свою майбутню ухвалу шаблонними формулюваннями про те, що «доводи скаржника вже були предметом перевірки під час розгляду скарг іншими слідчими суддями, ухвали яких оскарженню не підлягають», та що «дії перевірялися Офісом Генерального прокурора». При цьому слідчий суддя цілеспрямовано ігнорує той факт, на якому скаржник акцентував увагу в судовому засіданні: жодна з попередніх інстанцій не досліджувала фактичні обставини та докази по суті. Всі попередні судові рішення обмежувалися формальними посиланнями на «дискреційні повноваження слідчого, прокурора» та фактично не розглядали жодного клопотання по суті. Беззаперечним підтвердженням відсутності реального судового контролю є те, що скаржник був змушений двічі звертатися до суду зі скаргами виключно для того, щоб домогтися проведення елементарної слідчої дії - допиту основного свідка. Ігнорування судом цих обставин заради використання загальних шаблонних фраз про «перевірки в минулому» об`єктивно підтверджує наявність заздалегідь сформованої позиції щодо відмови.

Озвучення скаржником цих обставин у даній заяві про відвід позбавляє слідчого суддю легітимної можливості використати зазначені необґрунтовані аргументи у судовому рішенні. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема Рішення у справі «Отегі Мондрагон проти Іспанії» (заява № 4184/15, п. 54), з`ясування судом виключно тих обставин, які необхідні для мотивування позиції обвинувачення, та ігнорування суті доводів сторони захисту, розкриває справжню позицію суду ще до завершення судового розгляду. За стандартами ЄСПЛ така поведінка є беззаперечним доказом наявності у суду сформованого умислу на передрішення результату розгляду (Pre-judging) і є абсолютною підставою для відводу, оскільки перетворює подальшу змагальність сторін на фікцію.

Скаржник додатково наголошує, що висновок щодо конструювання судом заздалегідь визначеного результату розгляду не є суб`єктивним припущенням, а є об`єктивним фактом, який ґрунтується на критерії відсутності іншої легітимної мети. Під час засідання слідчий суддя цілеспрямовано з`ясовувала у скаржника, чи вчасно надавалися йому відповіді на заявлені під час досудового розслідування клопотання та чи залишилися якісь із них нерозглянутими. У такий спосіб суд намагався використати формальний факт вчасного надання відповідей як штучну підставу для висновку про відсутність порушень з боку слідства і, відповідно, про відсутність підстав для скасування постанови прокурора.

Однак такий підхід є грубою підміною предмета судового контролю. На даному етапі суд не здійснює загальний аудит дотримання строків відомчого листування (що є завершеним етапом досудового розслідування), а перевіряє виключно правомірність висновків постанови прокурора про закриття провадження у зв`язку з відсутністю складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України). Питання своєчасності надання відповідей на минулі клопотання не має жодного об`єктивного відношення до встановлення наявності чи відсутності елементів складу кримінальних правопорушень, що є єдиним законним предметом дослідження у даному судовому засіданні.

Більше того, вичерпний перелік усіх заявлених клопотань, результатів їх розгляду та суті допущених при цьому порушень вже був детально викладений скаржником у тексті самої письмової скарги, яка міститься в матеріалах провадження. Відповідно, суд достовірно володів цією інформацією до початку засідання. З огляду на це, а також враховуючи той факт, що за весь час судового розгляду (навіть після виступу прокурора) суддя не поставила стороні обвинувачення жодного запитання, винятковий фокус суду на допиті скаржника щодо процедурної історії клопотань об`єктивно позбавлений будь-якої правомірної мети для встановлення істини.

За відсутності альтернативної легітимної мети, єдиним логічним та процесуальним наслідком таких дій суду була цілеспрямована фіксація відповідей скаржника під технічний звукозапис судового засідання. Ці дії вчинялися виключно для того, щоб у подальшому використати преюдиційний фактор «своєчасного надання відповідей на клопотання» як інструмент для легалізації незаконної постанови прокурора у мотивувальній частині заздалегідь підготовленої відмовної ухвали. Це беззаперечно доводить факт упередженості та наміру суду на ухвалення заздалегідь визначеного рішення за результатами розгляду.

РОЗДІЛ IV. Порушення принципу рівності сторін та умисне позбавлення скаржника права на змагальність

4.1. Правовий імператив щодо забезпечення рівності сторін та перехресного з`ясування обставин (ст. 22, 94 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК України, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання доказів, речей, документів, інших даних, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Водночас ч. 1 ст. 94 КПК України зобов`язує слідчого суддю досліджувати всі обставини кримінального провадження всебічно, повно й неупереджено.

У сукупності зазначені норми формують чіткий правовий стандарт: у випадку, коли скаржник наводить конкретні фактичні доводи щодо допущених порушень, а прокурор ухиляється від їх предметного спростування, обов`язком об`єктивного суду є застосування засобів активного судового контролю. З метою всебічного з`ясування обставин суд зобов`язаний за власною ініціативою ставити стороні обвинувачення запитання та вимагати обґрунтування законності її процесуальних рішень. Ухилення суду від постановки таких запитань штучно ставить прокурора у вигідне, привілейоване становище, порушуючи баланс сторін та фактично звільняючи обвинувачення від обов`язку доведення.

Крім того, невід`ємним елементом принципу змагальності є право сторін безпосередньо ставити запитання одна одній під час судового засідання для негайного з`ясування об`єктивної істини. Штучне блокування судом переходу до стадії запитань (зокрема, шляхом безпідставного відкладення чи переривання засідання) позбавляє скаржника можливості реалізувати своє право на захист та є прямим порушенням засади рівності сторін.

4.2.Надання незаконного пріоритету стороні обвинувачення шляхом ухилення від постановки запитань.

Під час судового засідання скаржник навів чіткий перелік конкретних порушень, допущених органом досудового розслідування та прокурором. У відповідь на це прокурор у своєму виступі повністю ухилилася від їх спростування по суті, обмежившись загальними твердженнями про нібито «законність» своїх дій та не навівши жодного предметного контраргументу. Скаржник у судовому засіданні прямо звернув увагу суду на те, що сторона обвинувачення ігнорує доводи та не спростовує жодного із заявлених фактів.

Всупереч імперативному обов`язку, закріпленому в ч. 1 ст. 94 КПК України (щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин), слідчий суддя ОСОБА_5 не поставила прокурору жодного запитання. Суддя не запитала думку прокурора щодо конкретних доводів скаржника та не зобов`язала сторону обвинувачення обґрунтовувати правомірність прийнятих нею рішень.

Надання незаконного пріоритету прокурору в даному випадку полягало саме у свідомій процесуальній бездіяльності суду - умисному незадаванні їй запитань. Не змушуючи сторону обвинувачення обґрунтовувати свою позицію та спростовувати допущені порушення, суд фактично звільнив її від процесуального обов`язку доказування. У такий спосіб слідчий суддя штучно поставила прокурора у максимально вигідне, привілейоване становище, позбавивши процес ознак змагальності та грубо порушивши засаду рівності сторін.

4.3.Блокування права скаржника на змагальність шляхом умисного переривання судового засідання.

Кульмінацією порушення засади рівності сторін стало умисне позбавлення скаржника права самостійно поставити запитання прокурору. Після того як слідчий суддя ухилилася від обов`язку з`ясувати обставини та не зобов`язала прокурора спростувати доводи скаржника, скаржник, реалізуючи своє право на змагальність (ч. 2 ст. 22 КПК України), заявив про намір безпосередньо поставити запитання стороні обвинувачення. З огляду на те, що етап надання пояснень сторонами щойно завершився, негайний перехід до стадії взаємних запитань був абсолютно логічним, послідовним і законним процесуальним кроком.

Однак, як тільки скаржник ініціював постановку запитань, слідчий суддя ОСОБА_5 негайно заблокувала цю можливість, раптово перервавши судове засідання. При цьому суд застосував штучний та процесуально невмотивований привід: розгляд було відкладено нібито «для надання скаржнику можливості підготувати додаткові пояснення». Скаржник наголошує: потенційна можливість надати додаткові пояснення у майбутньому жодним чином не перешкоджала реалізації права поставити запитання прокурору безпосередньо в поточному засіданні. Саме засідання на той момент тривало недовго, резерв часу був наявний, і жодних об`єктивних перешкод для його продовження не існувало.

Умисне переривання судом засідання саме в момент ініціювання запитань мало єдину справжню мету: негайно позбавити скаржника можливості провести перехресне з`ясування обставин «тут і зараз», тим самим штучно звільнивши прокурора від необхідності відповідати на суттєві запитання та нести публічну відповідальність за свої незаконні процесуальні рішення. Безпідставно перервавши стадію запитань, слідчий суддя здійснила пряме втручання в хід процесу для захисту інтересів сторони обвинувачення, чим остаточно довела свою упередженість та зруйнувала принцип змагальності.

4.4.Толерування ознак втручання в діяльність суду як об`єктивний індикатор втрати незалежності.

Під час судового засідання прокурор відкрито, зазначивши «я скажу це під звукозапис», висловила категоричне твердження про те, що суд «не має права» надавати скаржнику матеріали кримінального провадження для ознайомлення.

Скаржник наголошує, що зазначена безапеляційна вказівка була спрямована не до учасника провадження, а безпосередньо на адресу суду. Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України та Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС (зокрема п. 130), забезпечення доступу учасників процесу до матеріалів, які надійшли до суду, є прямим обов`язком слідчого судді. За таких обставин, заява прокурора про те, що суд нібито «не має права» реалізовувати свої процесуальні повноваження щодо розпорядження матеріалами справи, виходить за межі висловлення правової позиції сторони і набуває ознак незаконної вказівки суду.

Об`єктивність такого правового висновку підтверджується релевантною практикою цього ж суду у суміжному кримінальному провадженні. Зокрема, в ухвалі слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.06.2026 року у справі № 183/7163/26, постановленій щодо аналогічної письмової позиції даного прокурора, офіційно констатовано: «Така позиція прокурора, на переконання суду, може свідчити про втручання в діяльність судді (слідчого судді), шляхом незаконного впливу на суддю (слідчого суддю) у формі незаконних вказівок чи перешкоджання виконанню службових обов`язків».

Незважаючи на те, що прокурор у відкритому судовому засіданні фактично здійснювала незаконний вплив, вказуючи, які дії суд має чи не має права вчиняти, слідчий суддя ОСОБА_5 жодним чином не відреагувала на цей факт. Суд не зробив стороні обвинувачення зауваження щодо неприпустимості надання суду вказівок та мовчки дозволив прокурору втручатися у власну процесуальну діяльність.

Відповідно до об`єктивного критерію безсторонності, відсутність судового реагування на пряме втручання у власну діяльність свідчить про процесуальну залежність суду. Якщо слідчий суддя толерує висловлювання, що містять ознаки втручання в її діяльність, та добровільно дозволяє прокурору диктувати обсяг судових повноважень, такий суддя об`єктивно втрачає ознаки незалежного та неупередженого арбітра. Зазначене формує у стороннього розсудливого спостерігача обґрунтований сумнів у здатності суду здійснити об`єктивний розгляд справи, що є безумовною підставою для відводу згідно з п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України.

РОЗДІЛ V. Здійснення судового розгляду поза межами процесуального закону (об`єктивна відсутність рішення про відкриття провадження)

5.1.Імперативний порядок ініціювання процедури судового контролю (ст. 304, 369 КПК України та Положення про ЄСІТС).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 КПК України, судове рішення, у якому слідчий суддя вирішує інші питання, викладається у формі ухвали. Порядок ініціювання судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні суворо регламентований законом і не допускає довільного переходу до судових слухань.

Зокрема, згідно зі ст. 304 КПК України, отримавши скаргу, слідчий суддя зобов`язаний здійснити її попередню процесуальну перевірку на предмет підсудності, дотримання строків та наявності права на оскарження. Імперативно визначеним юридичним наслідком завершення цієї перевірки (у разі відсутності підстав для повернення скарги чи відмови у відкритті) є постановлення слідчим суддею відповідного процесуального рішення - ухвали про відкриття провадження. Саме цей процесуальний документ юридично легалізує початок процедури судового розгляду та створює єдину законну підставу для генерації судових повісток і виклику учасників процесу.

Крім того, відповідно до вимог Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), усі процесуальні документи, створені судом, підлягають обов`язковому внесенню до автоматизованої системи документообігу суду та відображенню в електронних кабінетах учасників справи. Таким чином, ухвала про відкриття провадження є первинним, базовим процесуальним документом, без фактичного постановлення та реєстрації якого перехід до стадії судових слухань є таким, що не передбачений кримінальним процесуальним законом.

5.2.Об`єктивний факт проведення судових засідань без формального відкриття провадження.

Згідно з об`єктивними даними підсистеми «Електронний суд», станом на дату проведення вже третього судового засідання у матеріалах даної електронної судової справи наявний рух документів: зареєстровані картки вхідних документів, інформація про внесення дат слухань, створені судові повістки про виклик сторін, протоколи судових засідань, а також наявна єдина процесуальна ухвала (щодо розгляду заяви про відвід секретарю судового засідання).

Водночас, базовий процесуальний документ - ухвала слідчого судді про відкриття провадження за скаргою - у реєстрі матеріалів справи об`єктивно відсутній. Жодного документа, який би підтверджував факт виконання судом вимог ст. 304 КПК України та юридичного прийняття скарги до розгляду, до автоматизованої системи документообігу суду внесено не було.

Замість ухвалення визначеного законом процесуального рішення, слідчий суддя безпідставно перейшла до генерації повісток, виклику сторін та безпосереднього проведення слухань. Тим самим суд створив очевидне процесуальне порушення: фактичне проведення низки судових засідань з розгляду скарги по суті за повної відсутності формального рішення про допуск цієї скарги до такого розгляду. Зазначений факт документально підтверджує здійснення судового провадження довільно, поза межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури.

5.3.Довільність ведення процесу як абсолютний індикатор упередженості суду.

Фізична відсутність ухвали про відкриття провадження є беззаперечним доказом повного ігнорування судом імперативних вимог ст. 304 КПК України. Зазначений об`єктивний факт повністю підтверджує та пояснює раніше наведений довід скаржника (п. 2.2 Заяви): озвучення слідчим суддею під час третього судового засідання тези про нібито «нерозуміння суті скарги» не було випадковістю. Слідчий суддя об`єктивно не володіла предметом оскарження, оскільки взагалі не проводила попередньої процесуальної перевірки скарги на стадії відкриття провадження, як того прямо вимагає закон.

Здійснення судового розгляду без його легітимного ініціювання, свідоме проведення засідань поза межами процесуальної процедури та ігнорування базових вимог ст. 304 та 369 КПК України є грубим порушенням основоположних засад судочинства.

Оцінюючи таку поведінку через призму об`єктивного критерію безсторонності (п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України), скаржник констатує: суд, який цілеспрямовано ігнорує імперативну процедуру власного функціонування, діє довільно та ініціює судові слухання без юридичного допуску документа до такого розгляду, апріорі втрачає статус незалежного та об`єктивного арбітра. Такі дії беззаперечно формують у розсудливого стороннього спостерігача абсолютно виправдані та легітимні сумніви у здатності судді забезпечити справедливий і безсторонній розгляд справи.

5.4.Вчинення процесуальних дій поза межами наданих законом повноважень (ultra vires).

Скаржник окремо наголошує на фундаментальному правовому наслідку відсутності ухвали про відкриття провадження: без постановлення цього базового документа слідчий суддя об`єктивно не набула законних процесуальних повноважень для розгляду даної скарги по суті.

Відповідно до засад кримінального судочинства (зокрема, ч. 1 ст. 9 КПК України - законність), суд діє виключно в межах та у спосіб, передбачені законом. Виникнення у слідчого судді повноважень на виклик сторін, проведення засідань та заслуховування пояснень нерозривно пов`язане з юридичним фактом прийняття скарги до розгляду. Не прийнявши легітимного рішення про відкриття провадження, слідчий суддя ОСОБА_5 була об`єктивно позбавлена законного права генерувати судові повістки, зобов`язувати учасників з`являтися до суду та відбирати у них пояснення.

Фактичне проведення суддею трьох судових засідань, допит скаржника та заслуховування прокурора за відсутності відкритого провадження є об`єктивним процесуальним порушенням. Ці дії вчинені судом поза межами наданих повноважень (ultra vires) і є протиправним перебиранням на себе функцій, не передбачених процесуальним законом на даному етапі. Здійснення процесуальних дій судом, який не легалізував свій статус у справі шляхом відкриття провадження, прирівнюється до неправомірного витребування пояснень поза межами процедур, визначених кримінальним процесуальним законом. Суддя, яка дозволяє собі діяти поза межами повноважень та поза межами правового поля, беззаперечно втрачає статус законного та безстороннього арбітра, що є абсолютною підставою для відводу.

РОЗДІЛ VI. Процесуальне обґрунтування необхідності обов`язкової участі слідчого судді під час розгляду відводу

Відповідно до ч. 3 ст. 81 КПК України, при розгляді відводу вислуховується особа, яка заявила відвід, а також суддя, якому заявлено відвід, якщо він бажає дати пояснення. Водночас, зважаючи на специфіку фактичних обставин та поведінкових індикаторів, викладених у цій заяві, скаржник наголошує на безумовній процесуальній необхідності визнання участі слідчого судді ОСОБА_5 у судовому засіданні обов`язковою.

Наведені у заяві доводи стосуються оцінки конкретних процесуальних дій, бездіяльності та висловлювань судді під час судового засідання. З`ясування дійсних правових мотивів такої поведінки (зокрема, причин ухилення від розгляду клопотань, підміни предмета судового дослідження та толерування ознак втручання в діяльність суду) потребує безпосереднього отримання пояснень від судді як першоджерела.

Забезпечення законності та об`єктивності розгляду цієї заяви вимагає від судді, який її розглядатиме, неухильного дотримання статусу безстороннього арбітра (ч. 6 ст. 22 КПК України). У разі розгляду відводу за відсутності слідчого судді ОСОБА_5 , суддя, що здійснюватиме розгляд, буде об`єктивно позбавлений можливості достовірно встановити мотиви її процесуальної поведінки.

За таких обставин виникає неприпустимий процесуальний ризик: у разі неявки відведеного судді, суддя, який розглядає відвід, буде змушений самостійно моделювати, припускати або штучно реконструювати гіпотетичні аргументи на виправдання її дій. Відповідно до загальних засад кримінального провадження, самостійний пошук судом аргументів на захист позиції однієї зі сторін (або особи, якій заявлено відвід) є прямим порушенням засади змагальності. Це неминуче призведе до того, що суддя, який розглядає відвід, перебере на себе невластиву функцію захисту, внаслідок чого сам втратить статус об`єктивного та незалежного арбітра. Відтак, виключно безпосередня участь слідчого судді ОСОБА_5 та надання нею особистих пояснень є необхідною умовою для забезпечення законного розгляду заяви та уникнення упередженості.».

У зв`язку з наведеним заявник у своїй заяві про відвід просить: «1. Здійснити розгляд даної заяви про відвід у судовому засіданні за обов`язкової участі скаржника у режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів). 2. Визнати обов`язковою участь слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_5 у судовому засіданні з розгляду даної заяви про відвід з метою надання нею особистих пояснень щодо наведених обставин та недопущення втрати судом, що розглядає відвід, статусу безстороннього арбітра. 3. Зупинити судове засідання з розгляду скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження до вирішення питання про відвід по суті. 4. Надати об`єктивну правову оцінку наведеним поведінковим індикаторам упередженості слідчого судді ОСОБА_5 (умисному порушенню ст. 22, 94, 304, 350, 369 КПК України, здійсненню судового розгляду без відкриття провадження, штучному зламу стадій процесу, конструюванню на перед результату розгляду, наданню незаконного пріоритету стороні обвинувачення та толеруванню втручання у власну діяльність) в їх сукупності. 5. Задовольнити заяву про відвід слідчому судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_5 та відсторонити її від подальшого розгляду вказаної скарги.».

Заявник у судове засідання з розгляду заяви про відвід слідчого судді ОСОБА_5 не з`явився, на запрошення секретаря судового засідання для приєднання до судового засідання через відеоконференцію не відповів, не приєднався. Про день, місце та час розгляду заяви був повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду заяви про відвід не подавав.

На адресу суду через підсистему Електронний суд перед початком судового розгляду надійшла заява про відвід судді ОСОБА_1 , яка залишена без розгляду, оскільки можливість заявлення відводу судді, який розглядає заяву про відвід слідчого судді, КПК України не передбачена.

За зазначених обставин суддя вважає можливим розглянути заяву про відвід слідчого судді ОСОБА_5 у відсутність заявника.

Прокурор в судовому заперечував проти задоволення заяви про відвід слідчому судді ОСОБА_5 , зазначаючи, що відсутні підстави для такого відводу.

Слідчий суддя ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилась для надання пояснень, направила заяву про розгляд заяви ОСОБА_4 про відвід судді ОСОБА_5 без її участі, у зв?язку із зайнятістю у розгляді кримінальних проваджень, справ про адміністративні правопорушення та матеріалів досудового розслідування, які були призначені та узгоджені з учасниками процесу заздалегідь. Підстав для визнання явки слідчого судді, якому заявлено відвід, обов`язковою, КПК України не містить та суддя не убачає, а тому неявка слідчого судді ОСОБА_5 не перешкоджає розгляду заяви про відвід.

Суд, заслухавши думку прокурора, дослідивши заяву про відвід слідчого судді ОСОБА_5 , приходить до такого.

Суддею установлено, що в провадженні слідчого судді ОСОБА_5 перебуває скарга ОСОБА_4 на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13 січня 2026 року.

Відповідно до ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Відвід повинен бути вмотивованим.

Відповідно до положень ст. 80-82 КПК України розглядаючи заяву про відвід, суддя може прийняти рішення про задоволення заяви про відвід або про відмову в задоволенні такої заяви.

Отже, із змісту закону вбачається, що особа, яка заявляє відвід слідчому судді, судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості. Водночас, для того щоб ці обставини можливо було покласти в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними. Відвід повинен бути вмотивований - з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що вимог щодо неупередженості не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об`єктивно виправданим (рішення Європейського суду з прав людини у справі Клейн та інші проти Нідерландів).

Проаналізувавши наведені заявником доводи стосовно слідчого судді ОСОБА_5 , які на думку заявника викликають обґрунтовані сумніви у її неупередженості, суддя вважає їх необґрунтованими, а зазначені обставини фактично зводяться до незгоди заявника з прийнятими слідчим суддею ОСОБА_5 процесуальними рішеннями під час розгляду скарги заявника, які, так само, як і дії слідчого судді в судовому засіданні не можуть бути розціненими як обставини, що створюють сумніви з приводу неупередженості слідчого судді під час розгляду скарги, оскільки оцінка таким рішенням та діям повинна надаватись судами вищих інстанцій під час перегляду судового рішення, а також є припущеннями, які не можуть спростувати суб`єктивну неупередженість слідчого судді, який одноособово розглядає скаргу на постанову про закриття кримінального провадження, як не мають під собою вагомих підстав для об`єктивно обґрунтованих сумнівів в цьому.

Таким чином, суд приходить до переконання, що ОСОБА_4 не надав суду доказів наявності упередженого ставлення, не навів доказів наявності обставин, які викликають сумнів у неупередженості слідчого судді ОСОБА_5 , які виключають можливість її участі у розгляді його скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Отже, обставини для відводу, на які посилається ОСОБА_4 , не викликають у судді обґрунтованих сумнівів у неупередженості слідчого судді ОСОБА_5 , а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Вирішення питання «зупинення судового засідання з розгляду скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження до вирішення питання про відвід по суті» не входить до повноважень судді, який розглядає заяву про відвід, а тому цією ухвалою не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст. 75, 80, 81, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід слідчого судді ОСОБА_5 від участі у розгляді скарги на постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 62026050020000003 від 13 січня 2026 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та оголошено 08 липня 2026 року о 16 год 30 хв.

Суддя ОСОБА_1