Рішення № 138062575, 08.07.2026, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/214/26

№ 2/207/1194/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Південний районний суд міста Кам`янського у складі: головуючого судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Єрмакової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Ідея Банк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 137 790 грн. 31 коп., сплачений судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп., посилаючись на те, що 03.04.2023 між Банком та відповідачем було укладено договір кредиту №M75.00407.010064431, за умовами якого, сума кредиту складає 52 000,00 грн., строк кредиту 60 місяців.

Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору.

Відповідач не повернула отриманий нею кредит у встановлений Кредитним договором термін та не сплатила нараховані інші платежі, у зв`язку з чим станом на 07.01.2026 має заборгованість у розмірі 137 790,31грн., з яких: прострочений борг 51 753,67 грн., прострочені проценти 86 036,64 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений відповідно до ст. ст. 128, 129 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав. У відповіді на відзив просив її врахувати та ухвалити рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Від представника відповідача адвоката Ворона А.І надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив позовні вимоги АТ «Ідея Банк» задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 103 507,34 грн., що складається: 51753,67 грн. заборгованість за тілом кредиту, 51753,67 грн. заборгованість за процентами. В обґрунтування вказано, що розмір процентів у сумі 86 036,64 грн, які просить стягнути позивач, не є співмірним тілу кредиту у сумі 51 753,67 грн., суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації за користування коштами.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Щодо укладення Договору.

Так, у судовому засіданні встановлено, що 03.04.2023 між Банком та відповідачем було укладено договір кредиту №M75.00407.010064431, за умовами якого, сума кредиту складає 52 000,00 грн., строк кредиту 60 місяців.

Відповідно до п.1.3 Договору, процентна ставка фіксована 65% річних.

Згідно з п.1.7 Договору, строк дії Договору та дата повернення кредиту до 03.04.2028.

В п.1.11 Договору зазначено, що Банк надає позичальнику для власних потреб, шляхом переказу коштів в розмірі 52 000,00 грн. на рахунок НОМЕР_1 позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк».

Відповідно до п.2 Договору, нанесенням власноручного підпису під цим Договором, позичальник акцептує Публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО та Публічну оферту на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки Банку, які зберігаються на офіційному сайті Банку https://ideabank.ua/uk/about/public-contracts; погоджується з тим, що ДКБОФО та Тарифи, які є невід`ємними складовими цього Договору та зобов`язується виконувати їх умови та підтверджує, що в день укладення цього Договору за його вибором йому надано ДКБОФО та Тарифи, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

Згідно з п.11.1 Договору, позичальник зобов`язаний повертати суму кредиту, сплачувати нараховані проценти в порядку, визначеному в п.1.5.6 цього Договору. Сплачувати інші платежі згідно умов Договору, в тому числі згідно Тарифів Банку.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору, що підтверджується копією платіжних інструкцій № 808320, № 808322, відповідно до яких відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 52 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не впливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно до ст. 598 ч.1 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Щодо позовної вимоги в частині стягнення прострочених процентів у розмірі 86 036,64 грн., суд зазначає наступне.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору кредиту на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не міг ефективно здійснити свої права бути проінформованим про дійсні умови кредитування АТ «Ідея Банк». А тому, на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд приходить до висновку, що вимога про нарахування відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 12 лютого 2025 року по справі № 679/1103/23, та в численних постановах Дніпровського апеляційного суду, таких як від 04 лютого 2025 року по справі № 206/3515/24, від 12 березня 2025 року по справі № 206/1899/24, від 30 травня 2025 року по справі № 172/1308/24 та інших.

Враховуючи викладене, зазначена сума прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 86 036,64 грн. є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг Банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. А тому справедливим буде стягнення з відповідача процентів, сума яких дорівнює вартості кредиту, тобто у розмірі 51 753,67 грн.

Таким чином, суд частково задовольняє позовні вимоги, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором №M75.00407.010064431 у загальному розмірі 103 507,34 грн з яких: прострочений борг 51 753,67 грн., прострочені проценти 51 753,67 грн.

За правилами ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тож з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1 999 грн. 98 коп. судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 258, 264-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПОУ 19390819, адреса: м. Львів, вул. Валова, 11) заборгованість за Кредитним договором №M75.00407.010064431 у загальному розмірі 103 507 (сто три тисячі п`ятсот сім) грн. 34 коп., з яких: прострочений борг 51 753,67 грн., прострочені проценти 51 753,67 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПОУ 19390819, адреса: м. Львів, вул. Валова, 11) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 1 999 грн. 98 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Р.Є. Дубовик