Рішення № 138062284, 09.07.2026, Чуднівський районний суд Житомирської області

провадження № 2/294/315/26

справа № 294/4/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Чуднів

Чуднівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Білери І.В., за участі:

- секретаря судового засідання Івашкевич В.П.,

- представника позивача Каплі А.С. (в режимі відеоконференції),

- представника відповідача Некрасова О.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Чуднів цивільну справу за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

На розгляді Чуднівського районного суду Житомирської області перебуває вищезазначена цивільна справа.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27.11.2018 між ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» та ОСОБА_2 було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № АМ/8434185, забезпечений транспорт «ГАЗ 24», д.н.з. НОМЕР_1 . 04.08.2019 ОСОБА_2 в с. Кустин Бердичівського району по вул. Лісова, керуючи автомобілем "ГАЗ 24", д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення пунктів 11.3, 11.4 та 12.1 Правил дорожнього руху, допустив зіткнення із зустрічним автомобілем "MAZDA 2", д.н.з. НОМЕР_2 , після чого продовжив рух, не впорався з керуванням та в`їхав у бетонну електроопору, що розташована поблизу буд. АДРЕСА_1 . Внаслідок ДТП вищезазначені автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Окрім цього, ОСОБА_2 , 04.08.2019 в с. Кустин Бердичівського району по вул. Лісова, поблизу буд. №3 в порушення п. 2.10.є Правил дорожнього руху вживав алкогольний напій "Рево" після дорожньо-транспортної пригоди з його участю, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 130 КУпАП. Відповідно до постанови Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24.04.2019 (справа №274/5647/19) ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та ч. 4 ст. 130 КУпАП.Згідно з умовами Полісу ОСЦПВ №АМ/8434185, на підставі страхового акту №19.59.8434185-6308 від 02.10.2019, заяви про страхове відшкодування та зібраних документів встановлено, що загальний розмір виплати за пошкоджений транспортний засіб «MAZDA 2», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 19 922, 74 грн., яку згідно умов договору страхування ТДВ «СК «Ю.Е.С.А.Й» відшкодувало власниці зазначеного транспортного засобу, у зв`язку з чим має право зворотної вимоги до ОСОБА_2 на вказану суму.

19.05.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги до ФОП ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутні докази переходу права від ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_1 , так як відсутнє платіжне доручення або інший документ, який би підтверджував сплату ФОП ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 . Згідно з інформацією 06.08.2019 та 07.08.2019 потерпілою особою було подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про виплату страхового відшкодування. У заяві та повідомленні міститься окремий пункт, відповідно якого потерпіла особа підтвердила обов`язок повідомляти страховика про всі відомі їй обставини, що мають значення для прийняття рішення щодо здійснення страхового відшкодування, а також була попереджена про наслідки надання недостовірної інформації. 29.08.2019 відповідач добровільно компенсував усю завдану шкоду потерпілій особі, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою потерпілої ОСОБА_4 від 29.08.2019, у якій остання зазначила, що у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка відбулась 04.08.2019 матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_2 не має та в подальшому мати не буде, та підтвердила що матеріальні збитки відшкодовані в повному обсязі в сумі 30 000 грн.. Оскільки відповідач добровільно та в повному обсязі відшкодував потерпілій особі завдану внаслідок ДТП шкоду, деліктне зобов`язання щодо відшкодування шкоди було припинене належним виконанням ще 29.08.2019. Незважаючи на всі обставини ОСОБА_4 не повідомила страховика про добровільне та повне відшкодування їй шкоди відповідачем. Страхове відшкодування було виплачене потерпілій 29.11.2019, тобто вже після повного добровільного відшкодування шкоди відповідачем. Позивач не надав жодного належного доказу того, що станом на момент здійснення страхової виплати потерпіла особа мала невідшкодовану майнову шкоду. Відповідач вважає, що позов фактично спрямований на повторне стягнення вже добровільно відшкодованої шкоди з відповідача, який до моменту здійснення страхової виплати повністю компенсував завдані збитки, що підтверджено потерпілою.

25.05.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги, мотивуючи тим, що договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним так і оплатним. Договір відступлення права вимоги №1/АК між ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." та ФОП ОСОБА_3 та в подальшому №2/1/АК від 07.07.2023 між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 має своїм предметом відступлення права вимоги до боржника про відшкодування шкоди в порядку суброгації. Договір про відступлення права вимоги №2/1/АК від 07.07.2023 в даному випадку є безоплатним. Щодо права страховика на отримання коштів в порядку регресу зазначає, що під час підписання та нотаріального посвідчення заяви потерпілої особи від 29.08.2019 страховик не був стороною відповідних домовленостей між потерпілою особою та відповідачем. Потерпіла особа ОСОБА_4 звернулась до ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." із заявою про страхове відшкодування від 06.08.2019 та повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 07.08.2019, після звернення про настання страхового випадку потерпілою особою у ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." виник обов`язок відшкодувати шкоду. Тобто вже після звернення потерпілої до ТДВ "СК "Ю.ЕС.АЙ." було добровільно компенсовано завдану шкоду потерпілій відповідачем. Крім того відповідач не виконав свого обов`язку перед страховиком, а саме не повідомив про ДТП у встановлений законом строк, не надав жодних документів, пов`язаних з ДТП, в тому числі не повідомив страховика про здійснення ним розрахунків з потерпілою особою. Також в матеріалах справи відсутні дані, що відповідач як страхувальник за полісом №АМ/8434185 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності оспорював рішення страховика про визначення розміру страхового відшкодування потерпілій, в тому числі з підстав того, що він добровільно повністю відшкодував збитки. Враховуючи викладене позивач планує понести судові витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката у суді першої інстанції в розмірі 10 000 грн на підставі договору про надання правничої допомоги №2 від 01.02.2021, та просить дані витрати покласти на відповідача.

10.06.2026 відповідачем були надані додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що ФОП ОСОБА_1 , до якої перейшло право грошової вимоги, є фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності "69.10 Діяльність у сфері права". Фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом мати статус страховика та надавати страхові послуги, оскільки такі надаються лише юридичними особами, які спеціально створені для здійснення страхової діяльності та одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. З наданих позивачем договорів, з укладенням договору про відступлення права вимоги за договором відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, який є юридичною особою, спеціально створеною для здійснення страхової діяльності, та такою, що одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 979 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі договору старування, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме страховик- юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому законом порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

06.07.2026 на адресу суду надійшла також заява представника позивача про стягнення понесених судових витрат з позивача в сумі 12 000 грн та поштових витрат в сумі 434 грн.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 головуючим у справі визначено суддю Білеру І.В.

Ухвалою судді від 19.03.2026 справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, судовий розгляд призначено на 07.05.2026.

Ухвалою суду від 07.05.2026 задоволено клопотання представника позивача про заміну сторони правонаступником, замінено ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» на правонаступника ФОП ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 10.06.2026 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 , оголошено перерву в судовому засіданні до 02.07.2026.

02.07.2026 суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у них.

Представник відповідача заперечив з приводу задоволення позовних вимог з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що 24.09.2019 постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у справі №274/5647/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч.4 ст. 130 КУпАП, накладено штраф.

Відповідно до постанови суду, 04.08.2019 ОСОБА_2 в с. Кустин Бердичівського району по вул. Лісова, керуючи автомобілем "ГАЗ 24", д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення пунктів 11.3, 11.4 та 12.1 Правил дорожнього руху, допустив зіткнення із зустрічним автомобілем "MAZDA 2", д.н.з. НОМЕР_2 , після чого продовжив рух, не впорався з керуванням та в`їхав у бетонну електроопору, що розташована поблизу буд. №3, що по вул. Лісова с. Кустин. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вищезазначені автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.

Окрім цього, ОСОБА_2 04.08.2019 в с. Кустин Бердичівського району по вул. Лісова, поблизу буд. №3 в порушення п. 2.10 є Правил дорожнього руху, вживав алкогольний напій "Рево", після дорожньо-транспортної пригоди з його участю, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп"яніння за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника наземного транспортного засобу була застрахована у ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» у формі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8434185 (а.с. 7).

12.08.2019 потерпіла особа ОСОБА_4 , звернулася до ТДВ «Страхової компанії «Ю.Е.С.А.Й» із повідомленням про ДТП та заявою про страхове відшкодування (а.с. 10,20).

Згідно розрахунку страхового відшкодування, звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу та страхового акту № 19.59.1843185-6308 розмір страхового відшкодування склав 19 922,74 грн. (а.с.16-19, 24)

29.11.2019 ТДВ «Страхова компанія «Ю.Е.С.Ф.Й» здійснило виплату страхового відшкодування на користь власника пошкодженого ТЗ "MAZDA 2" д.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 19 922,74 грн, що підтверджується реєстром безготівкових термінових переказів від 29.11.2019 №RGMT-19112911403333 (а.с.21-22).

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Частиною 2статті 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені діючим на час настання дорожньо транспортної пригоди Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону№ 1961-IV), статтею 3 якого передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону№ 1961-IV).

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).

З матеріалів справи вбачається, що страховиком ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» виконано свій обов`язок, відкрито страхову справу за заявою потерпілої ОСОБА_4 від 12.08.2019, проведено оцінку пошкодженого транспортного засобу проведено, зафіксовано страховим актом №19.59.8434185-6308, визначено розмір страхового відшкодування в сумі 19 922 грн. 74 коп.

29.11.2019 страховиком проведено страхову виплату потерпілій ОСОБА_4 , що підтверджується платіжним дорученням №246.

Разом з тим, потерпіла ОСОБА_4 , 29.08.2019 надала відповідачу нотаріально посвідчену розписку, складену нею особисто винуватцю ДТП про відсутність претензій до нього у зв`язку з отриманням коштів від ОСОБА_2 в сумі 30 000 грн.

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, необхідно дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмови в захисті порушеного права.

Судом встановлено, що здійснивши взаємні розрахунки, ані потерпіла ОСОБА_4 , за заявою якої первісним кредитором відкрито страхову справу, ані відповідач як винуватець ДТП, не повідомили страховика про такі дії.

При цьому, відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільний кодекс України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частини друга та четверта статті 14 ЦК України).

Судом з`ясовано, що право на виплату страхового відшкодування виникло у потерпілої від ДТП особи ОСОБА_4 , яка здійснювала свої права вільно, на власний розсуд, звернувшись 06.08.2019 із заявою до страховика про виплату страхового відшкодування, як наслідок, була відкрита страхова справа та 29.11.2019 сплачено страхове відшкодування. Тобто, потерпіла була наділена правом вимоги на виплату страхового відшкодування саме від первісного кредитора страховика.

Разом з тим, відповідач під час відкритої страхової справи 29.08.2019 самостійно вирішив оплатити потерпілій суму 30 000 грн. При цьому, відповідач не міг не розуміти, що наявність договору між ним та страховою компанією про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності на суму в межах страхового відшкодування виключає його відповідальність за спричинену шкоду у межах цієї суми.

Більше того, суд звертає увагу, що ОСОБА_2 не виконав вимог ст.ст. 33, 33-1 Закону України № 1961-IV, у тому числі повідомлення ТДВ «СК «Ю.Е.С.А.Й» про дорожньо-транспортну пригоду. Більше того, отримавши заяву від потерпілої ОСОБА_4 про відсутність претензій та отримання нею коштів, відповідач не повідомив про неї ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», яка на той час уже була зобов`язана здійснити страхову виплату потерпілій в силу вимог чинного законодавства.

Зважаючи на вказані обставини, суд дійшов переконання, що добровільне виконання ОСОБА_2 свого обов`язку у деліктному зобов`язанні перед ОСОБА_4 у цьому випадку не впливає на право зворотної вимоги (регресу) ТДВ «СК «Ю.Е.С.А.Й» до ОСОБА_2 , оскільки відповідачем не доведено факту виконання ним вимог ст.ст. 33, 33-1 Закону України № 1961-IV.

Враховуючи викладене, не є слушними посилання представника відповідача на ст. 599 ЦК України у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 29.08.2019 добровільно компенсував усю завдану шкоду потерпілій ОСОБА_4 , так як у вказаній статті йдеться про припинення зобов`язання, яке виконано належним чином, тобто з дотриманням процедури та чинного законодавства, чого відповідачем дотримано не було, оскільки порушено договірні зобов`язання між ним та страховиком.

Отже, суд дійшов висновку, що учасниками ДТП порушено принцип добросовісності, відповідно до якого сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Потерпіла ОСОБА_4 скористалась своїм правом на виплату страхового відшкодування. Цивільно правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_2 була застрахована, тому шкода, завдана ДТП, розприділялась між його страховиком та ним, тобто у відповідача виник обов`язок лише щодо відшкодування різниці між завданою шкодою та страховою виплатою, або у разі відмови страховика у виплаті такого.

Судом не здобуто доказів того, що відповідач та потерпіла були примушені до дій, вчинення яких не є обов`язковими для них, а саме укладення розписки/заяви після повідомлення страхової компанії про ДТП.

Таким чином, сукупність наданих суду доказів у їх взаємозв`язку підтверджує як факт настання страхового випадку, так і обсяг виконаного страховиком зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування, що, у свою чергу, є юридичною підставою для виникнення у позивача права зворотної вимоги (регресу) до відповідача у межах фактично понесених витрат, а добровільна компенсація потерпілій матеріальної шкоди в сумі 30 000 грн. не спростовує права страхової компанії на регрес.

Відповідно до позиції, викладеної у постанові від 25.11.2021 у справі № 204/5314/18, Верховний Суд дійшов висновку, що регресне зобов`язання є самостійним та не залежить від правовідносин між потерпілим і страховиком.

Неспроможними при цьому є посилання представника відповідача на ч. 4 ст. 36 Закону № 3720-IX, оскільки на час виникнення спірних правовідносин він не набув чинності.

Щодо права фізичної особи підприємця на набуття вимоги страховика суд вважає за доцільне послатись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду № 522/12307/15-ц (провадження 61-13310св18) від 14.08.2019, відповідно до якого набуття, реалізація чи передача набутих прав та вимог не є одним із видів чи частиною страхової діяльності, а тому юридично значимі дії щодо передачі таких прав іншій особі чи звернення з регресною вимогою не потребують наявності відповідної ліцензії.

Посилання представника відповідача на те, що в платіжному дорученні від 17.06.2021, яким здійснювались розрахунки між первісним кредитором ТОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» та новим кредитором ФОП ОСОБА_3 за договором про відступлення права вимоги №1/АК від 14.06.2021, відображена інша дата, відмінна від дати укладення договору №1/АК, а також відсутність доказів сплати позивачем ФОП ОСОБА_3 відступлених прав вимоги за договором про відступлення права вимоги №2/1/АК суд відхиляє, оскільки неотримання первісним кредитором плати за відступлене право вимоги не свідчить про те, що право вимоги не перейшло до нового кредитора. Для підтвердження статусу нового кредитора достатньо підписаного обома сторонами договору про відступлення прав вимоги та або акту прийому-передачі, або іншого документа, який засвідчує передання конкретних вимог до боржників.

У вказаній справі договори про відступлення прав вимоги №1/АК від 14.06.2021 та №2/1/АК від 07.07.2023 підписані первісним та новим кредитором, містять підписані сторонами додатки, в яких вказано перелік боржників із сумами боргу, в тому числі ОСОБА_2 із сумою боргу 19 922, 74 грн.

Наявність чи відсутність оплати між кредиторами не змінює обсягу зобов`язань самого боржника. Більше того, договорами про відступлення права вимоги передбачено, що у випадку, якщо з моменту переходу до нового кредитора прав вимоги первісний кредитор отримає від боржника суму грошових коштів в рахунок повернення заборгованості, він зобов`язаний перерахувати дану суму новому кредиту (п. 3.1.4). Оскільки ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом та підтримує позовні вимоги на час розгляду справи, відповідач не виконав свій обов`язок щодо погашення заборгованості ані перед первісними кредиторами, ані перед позивачем.

Щодо судових витрат.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, у тому числі які пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Слід зазначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат, відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на надання правової допомоги у розмірі 7 500 грн, які складаються з підготовки та подання клопотання до суду про залучення у справі правонаступника, відповіді на відзив, заперечень на клопотання представника відповідача про залучення до справи третьої особи без самостійних вимог, письмових пояснень та участі у судовому засіданні 10.06.2026 в режимі відеоконференції.

Разом з тим, при розподілі витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що вказана справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими та фактично шаблонними, також існує відпрацьована адвокатська практика у такій категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому суд вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 3500 грн. витрат на правову допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 102 грн судового збору, сплата якого підтверджується платіжним дорученням № 25557 від 08.12.2020.

При цьому, усі заявлені до стягнення судові витрати представником відповідача задоволенню не підлягають у зв`язку з задоволенням позовних вимог та залишаються за відповідачем.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 10,76-83, 89, 141, 263, 265 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити.

Стягнути в порядку регресу з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) 19 922 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять дві) грн 74 коп шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.

Стягнути в порядку регресу з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Ірина БІЛЕРА