Рішення № 138054982, 08.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5809/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 по інвалідності ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши період роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 18.06.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території російської федерації, зазначених у трудовій книжці НОМЕР_1 від 25.03.1996. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 3 та п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити позивачу в задоволені адміністративного позову. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996 до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996, оскільки робота на території РФ. Отже, дії Головного управління Пенсійного фронду України в Житомирській області є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має другу (II) групу інвалідності з 17.06.2025, причина інвалідності загальне захворювання, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 251/25/5695/В; дата прийняття рішення 29.07.2025; номер рішення 251/25/5695/Р).

Після встановлення 17.06.2025 позивачу другої (II) групи інвалідності, звернувся до відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, до якої подано необхідні документи.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 повідомлено, що: "за наданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.11992 року".

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом №1058-IV, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

При цьому статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з п. 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Стосовно не врахування пенсійним органом до страхового стажу позивачки періодів роботи з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.10.1979, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, республіки білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і російської федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з російською федерацією, дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (вчинена 22 січня 1993 і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 №240/94-ВР) та Протоколу до цієї Конвенції ( вчинений 28 березня 1997 і ратифікований Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 було вирішено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. Москві.

Водночас суд зазначає, що за приписами пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, республіки білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі Російської Федерації в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).

Відсутність інформації про сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.

Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.

Відсутність інформації про сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

В даному випадку доводи пенсійного органу суперечать принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Крім того, варто зауважити, що позивач набула стаж до введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Отже, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періодів роботи на території російської федерації з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996 до страхового стажу позивача є безпідставними.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996, та призначити пенсію по інвалідності з 18.06.2025, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

При цьому суд не може перебирати на себе функції пенсійного органу, оскільки наділений повноваженнями лише перевіряти законність уже прийнятих рішень та поновлювати порушені права.

Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, з огляду на неналежне виконання визначеним Пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині зобов`язання призначити пенсію за віком з 18.06.2025 задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 25.03.1996 та висновків суду в даній справі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м.Одеса, Одеська область, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області від 11.03.2026 № 163850010405 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.04.2003 по 01.12.2003, з 01.07. 2004 по 30.11.2004, з 03.05.2005 по 31.10.2005, з 05.05.2006 по 30.11.2006, з 28.05.2007 по 02.10.2007, з 26.05.2008 по 01.12.2008, з 07.05.2009 по 07.12.2009, з 05.05.2010 по 24.11.2010, з 29.03.2011 по 10.10.2011, з 28.04.2012 по 10.12.2012, з 12.04.2013 по 16.12.2013, з 13.05.2014 по 24.11.2014, з 05.05.2016 по 29.11.2015, з 19.04.2016 по 29.11.2016 та з 18.04.2017 по 25.12.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.03.1996.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності та прийняти рішення у встановленому порядку відповідно до вимог законодавства, з урахуванням висновків суду в даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В. Костенко