Рішення № 138054383, 08.07.2026, Оржицький районний суд Полтавської області

543/419/26

2-а/543/1/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026 селище Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Попадюка С.С., за участю секретаря судового засідання Михалець А.В., представника позивача адвоката Черниша Є.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача адвокат Черниш Є.А. 01.05.2026 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Одночасно з позовом подана заява про поновлення пропущеного строку для звернення до суду.

В обґрунтування позову представник позивача вказав, що 05.04.2026 близько о 20 год. 40 хв. позивач виїхав на автомобілі Toyota RAV 4 номерний знак НОМЕР_1 з с. Тарасівка у напрямку сел. Оржиця Лубенського району Полтавської області. При цьому, як стверджує позивач, перед виїздом він ретельно перевірив технічний стан свого автомобіля, серед іншого і підсвічування заднього номерного знаку яке працювало та було справним. Керуючи автомобілем у позивача не було фізичної можливості побачити, чи працює освітлення на задньому номері, чи перестало працювати або працює некоректно. Рухаючись по автодорозі Оржиця-Чутівка позивач побачив автомобілі які стояли на узбіччі та вирішив, що можливо сталась дорожньо-транспортна пригода і вирішив зупинитись та запропонувати свою допомогу. Коли позивач зупинився то до нього підійшов працівник поліції, у якого позивач запитав чи не потрібна їм допомога. Після чого, поліцейський наказав зупинити автомобіль на узбіччі. В ході спілкування, як стверджує позивач, поліцейський почав запитувати чи є у позивача заборонені предмети. В цей час інший поліцейський, повідомив, що на автомобілі позивача не працює підсвітка заднього номерного знака. Позивач був здивований цьому, адже підсвітка до виїзду працювала справно. Останній, почав перевіряти чи увімкнені габаритні вогні та відшукувати причину. При цьому, номерний знак було чітко видно та він був не забруднений, перевернутий чи закріплений не встановленому місці, тощо. Також, позивач намагався усунути несправність, проте поліцейський повідомив, що за таке правопорушення передбачена відповідальність. В ході розгляду справи, поліцейський не з`ясував причини обставини інкримінуємого правопорушення, не встановив причини виникнення несправності, а також суб`єктивну сторону правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, а тому прийшов до помилкового висновку про наявність вини у діях позивача. Сама по собі постанова про притягнення Позивача до відповідальності за адмінправопорушення, не дає підстав стверджувати про порушення позивачем Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені обставини повинні узгоджуватись із доказами доданими до справи. Дії позивача поліцейським були кваліфіковані за ч.1 ст.121-3 КУпАП. У диспозиції зазначеної статті визначено десять варіантів дій, які передбачають відповідальність за відповідні порушення, але ж заключна фраза диспозиції ч.1 ст.121-3 КУпАП передбачає умисну форму вини, умисні дії водія, які мають додаткову спеціальну ціль вони спрямовані на умисне приховування номерного знаку. Однак, з обставин справи не вбачається в діях позивача умисної форми вини, що не було враховано поліцейським при розгляді справи та винесенні постанови про накладення. При складанні оскаржуваної постанови поліцейським не були враховані істотні обставини у справі. Так, перед виїздом водієм, тобто позивачем, було перевірено справність освітлення державних номерів на автомобілі і воно працювало, а під час керування автомобілем він не мав фізичної можливості перевіряти освітлення на задньому номері. Автомобіль не має відповідної функції щодо повідомлення про несправність такого роду. Поліцейським при розгляді справи не була надана оцінка таким обставинам у справі з метою дотримання принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності. На підставі викладеного просить суд: Поновити пропущений процесуальний строк для подання позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6974754 (згідно обґрунтувань заяви яка додається); Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6974754 від 05.04.2026, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 ст. 121-3 КУпАП. Справу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити.

Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 06.05.2026 поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду із адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 09 год. 15 хв. 18 травня 2026 року, з повідомленням (викликом) сторін

Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 18.05.2026 задоволено заяву представника відповідача Паламара Д.О. про відкладення судового засідання та надання строку для подання відзиву на позовну заяву. Розгляд справи відкладено на 13 год. 15 хв. 05 червня 2026 року. продовжено відповідачу процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву до 04 червня 2026 року.

26.05.2026 від представника відповідача Паламара Д.О. до суду на дійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив , що Головне управління Національної поліції в Полтавській області позовних вимог ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі з огляду на наступне

Ознайомившись з позовною заявою, повідомляємо, що Головне управління Національної поліції в Полтавській області позовних вимог ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі з огляду на наступне. 05.04.2026 приблизно о 20:58 год. ОСОБА_1 рухався на транспортному засобі Toyota Rav 4 д.н.з. НОМЕР_1 на якому в темну пору доби не працювала підсвітка номерного знаку, чим порушив п. 2.9 «в» ПДР. Пунктом 2.9 «в» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом з номерним знаком, що неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий. Позивачем порушення пункту 2.9 «в» ПДР жодного разу не заперечувалися та навіть з позовної заяви вбачається, що дійсно задній номерний знак не освітлювався. Також повідомляємо суд, що з відеодоказів наданих ГУНП в Полтавській області не вбачається жодних дій позивача спрямованих на усунення несправності підсвітки номерного знаку на місці зупинки. На 07:20 хв. відеозапису № 0000000_000000_20260405203910_0049 починається розгляд справи за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та роз`яснюються позивачу його права та обов`язки. Тобто жодних порушень з боку працівників поліції відносно позивача вчинено не було. Обов`язок дбати про справність транспортного засобу та відповідальність за певні недоліки його стану покладається саме на водія. Вина у адміністративному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст. 121-3 КУпАП, може бути виражена як у формі умислу, так і у формі необережності, а адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП накладається, серед іншого, саме за керування водієм транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком. За таких обставин поліцейським Богатирьовим В.В. було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП. Звертає увагу суду, що ч. 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас, у разі надання посадовою особою суб`єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи. В той же час, у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17 зазначено, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Представник відповідача вважає, що в даному випадку позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оскаржуваній постанові відповідача, а також доказів відсутності факту вчинення ним адміністративного правопорушення. Для притягнення до відповідальності має значення сам факт експлуатації транспортного засобу з несправністю, а не момент її виникнення. Тобто навіть доведення «раптовості» не виключає складу правопорушення. Позивач не надав доказів, що після виявлення несправності він вжив заходів для їх негайного усунення, що свідчить про його недобросовісну поведінку та невиконання вимог п. 31.5 ПДР. Таким чином складена постанова серії ЕНА № 6974754 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП відносно ОСОБА_1 є правомірною, доки позивачем не доведено інше. Саме на позивача покладається обов`язок довести протилежне, чого ним зроблено не було. Беручи до уваги те, що позивач дійсно порушив ПДР, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і немає жодних правових підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки вона винесена законно, а її скасування призведе до залишення правопорушника без відповідальності. Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Розгляд справи провести без участі представника ГУНП в Полтавській області.

Ухвалою суду від 05.06.2026 задоволено клопотання представника позивача адвоката Черниша Є.А. про відкладення судового засідання. Розгляд справи відкладено 14 год. 00 хв. 15 червня 2026.

В судовому засіданні 15.06.2026 позивач та його представник адвокат Черниш Є.А. позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Протокольною ухвалою суду від 15.06.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 10 год. 00 хв. 08 липня 2026 року, з метою отримання доказів взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 08.07.2026, представник позивача адвокат Черниш Є.А. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Просив долучити до матеріалів справи Довідку від 21.04.2022 № 1621-7500330502 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 . Додатково позивач пояснив, що відповідачем не доведено правомірність дій поліцейського при винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, а сама по собі постанова про притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення, не дає підстав стверджувати про порушення позивачем Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені обставини повинні узгоджуватись із доказами доданими до справи. Вважає, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121-3 КУпАП.

Відповідач в судове за сідання не направив свого представника, у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи провести без участі представника відповідача.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, прийшов до таких висновків.

Спірні правовідносини носять публічно-правовий характер та виникли між сторонами у зв`язку з незгодою позивача з рішенням суб`єкта владних повноважень про порушення позивачем Правил дорожнього руху та накладення, у зв`язку з цим, на нього адміністративного стягнення у виді штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію"(далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію"поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР).

Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.9. «в» ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знаку з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Частиною 1 статті 121-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування або експлуатація транспортного засобу з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знаку з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знаку.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, в тому числі за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Судом встановлено, що 05 квітня 2026 року о 21 год. 53 хв. поліцейським сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 2 Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області сержантом поліції Богатирьовим Вадим Васильовичем винесено постанову про те, що ОСОБА_1 05.04.2026 о 20 год. 58 хв. по а/д Оржиця-Чутівка Оржицької ОТГ Лубенського району керував авто Toyota Rav4, д.н.з. НОМЕР_1 , на якому в темну пору доби не працювала під світка заднього державного номерного знаку, чим порушив п. 2.9(в) ПДР України керування водієм транспортним засобом з номерним знаком, перевернутим чи неосвітленим.

Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 . притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1190 грн (а.с.15-16, 42).

На підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відповідачем надано диск з відеозаписами з відеореєстратора та службової бодікамери кам про к9а.

З вказаною постановою не погодився позивач, звернувшись до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Полтавській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 258 КУпАП встановлено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Стаття 280 КУпАП передбачає обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а саме: орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз положень зазначених статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

При цьому, суд зазначає, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення не лише у випадку фіксації правопорушення здійсненої у автоматичному режимі, а й у інших випадках, оскільки ч. 3 ст. 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 по справі № 524/5536/17 (адміністративне провадження № К/9901/1403/17), яка враховується судом при вирішенні цих правовідносин.

Судом враховується роз`яснення, викладені у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно з якими зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. У ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

В оскаржуваній постанові від 05.04.2026р. зазначено, що до постанови додається відеозаписи зі службової боді-камери кам про к9а та відеореєстратора.

Дослідивши в судовому засіданні відеозапис зі службової боді-камери кам про к9а, суд зазначає, що вказаний відеозапис не містить чіткого відображення неосвітлення номерного знаку у темну пору доби, оскільки під час руху транспортного засобу позивача, він засвітлений фарами іншого автомобіля, крім того відеозапис не містить доказів того, що вказані дії позивача спрямовані на умисне приховування номерного знака (19год.57хв.15 с. - 19год.57хв.21с. відеозапису DSJ 0000000000000-000000).

Наданим відповідачем відеозаписом зафіксовано припаркований автомобіль Toyota Rav4, д.н.з. НОМЕР_1 та спілкування працівника патрульної поліції з позивачем, який перебував біля транспортного засобу та який не здійснював руху (19год.57хв.21с. 19год. 57хв.15 с. і надалі відеозапису DSJ 0000000000000-000000). Надалі, дослідженим відеозаписом не зафіксовано факт руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Отже, наданим відеозаписом, на який посилається відповідач, зафіксовано відсутність освітлення номерного знаку під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, однак факт керування позивачем транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком не зафіксовано, отже факт керування або експлуатація транспортного засобу з неосвітленим номерним знаком відповідачем не доведено.

Визнання позивачем факту несправності лампи над номерним знаком не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі 537/2088/17.

Так, оглянувши відеозапис подій з нагрудної камери поліцейського щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що з останнього не можливо встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч. 1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Належні, допустимі, достовірні та достатні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, у матеріалах справи відсутні.

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об`єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17.

Інших доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.132-1КУпАП відповідач не надав.

З поданих до матеріалів справи доказів не встановлено обставин і фактів, які безумовно підтверджували наявність у діях позивача складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, за викладених у постанові обставин, є недоведеним та не тягне за собою вищевказану адміністративну відповідальність.

Як встановлено судом, інших доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, окрім самої спірної постанови, та відеозаписів із службової бодікамери працівника поліції та відеореєстратора відповідачем не надано.

Суд звертає увагу, що факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Слід наголосити, що у суду відсутні повноваження самостійно доводити винуватість особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як роз`яснив Верховний Суд в правовій позиції, що викладена в постанові від 26 червня 2019 року в справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17, при розгляді справ про вчинення адміністративних правопорушень необхідно врахувати, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а відсутність доказів здійснення водієм правопорушення, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 72 КАС України, ці дані встановлюються такими засобами, окрім іншого письмовими, речовими і електронними доказами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р.; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.).

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Суд зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів, наявності факту порушення ОСОБА_1 п.2.9«в», ПДР, а саме того, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, з номерним знаком неосвітленим або перевернутим.

Таким чином, відповідачем, на якого законом покладений обов`язок щодо збирання доказів правопорушення та на якого покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не надано суду докази, які б безпосередньо свідчили про наявність події правопорушення, яка б була підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене вище, вчинення ОСОБА_1 оскаржуваного адміністративного правопорушення є недоведеним, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності шляхом винесення спірної постанови не може вважатися законним і обґрунтованим.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення (ч. 3 ст. 286 КАС України).

За таких обставин, оскільки відповідачем не надано вагомих доказів на підтвердження того, що позивач допустив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121-3 КУпАП, а відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд дійшов висновку, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп., що підтверджується квитанцією №D594-D6S8-UDKE від 01.05.2026.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 665 грн 60 коп. на користь позивача.

Керуючись ст. 5, 6, 77, 139, 241-250, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задоволити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6974754 від 05.04.2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 121-3 КУпАП.

Закрити справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.1 ст.121-3 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, ЄДРПОУ 40108630, адреса: вул. Матвійчука Юліана, 83, м. Полтава, 36039.

Повний текст рішення складено 08.07.2026 року.

Суддя Попадюк С.С.