Рішення № 138050938, 27.05.2026, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/698/25

2/368/170/26

Рішення

Іменем України

"27" травня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кагарлику цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» (м.Київ, вул. Ігоря Сікорського, 8) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом в якому посилається не те, що 24.04.2021р в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» Бондаренко Т.В. подано Заявку на отримання кредиту № 4046799. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Відповідно до умов Договору на підставі платіжного доручення Відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 8000 грн.

13.09.2021 р. згідно умов Договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «МІЛОАН» (ЄДРПОУ: 40484607) відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 4046799 від 24.04.2021р. на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до Відповідача.

Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором

(ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») на думку позивача, є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 26096,89 грн., із яких:

- заборгованість за тілом кредиту становить 7200 грн.;

- заборгованість за відсотками становить 17376,89 грн.;

- заборгованість за комісійними винагородами становить 1520 грн.;

- заборгованість за пенею становить 0 грн., які просить стягнути з відповідача, а також судовий збір у розмірі 2147,20 коп. за подання позовної заяви, та документально підтверджені позивачем понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн..

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просить справу слухати в його відсутність, позов задоволити.

Відповідачка в судовому засіданні проти позову заперечила посилаючись на непропорційно велику суму відсотків та пропуску позивачем строку позовної давності.

Заслухавши пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити з слідуючих підстав.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції .

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .Суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Під час розгляду справи № 760/6034/16-ц (постанова від 15.02.2023 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

В судовому засіданні встановлено, що 24.04.2021р в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСЮ «МІЛОАН» ОСОБА_1 подано Заявку на отримання кредиту № 4046799. Дана заява знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Відповідно до умов Договору на підставі платіжного доручення Відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 8000 грн. Дане стверджується анкетою-заявою на кредит №4046799 від 24.04.2021 . В якій зокрема вказано, що строк кредиту 30 днів з 24.04.2021 р. , дата повернення кредиту 24.05.2021 р., сума повернення 15520 грн, комісія за надання кредиту 1520 грн.

Відповідно до ч.1-2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспортспоживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

13.09.2021 р. згідно умов Договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «МІЛОАН» (ЄДРПОУ: 40484607) відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 4046799 від 24.04.2021р. на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» або Позивач) (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до Відповідача.

Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») становить 26096,89 грн., із яких:

- заборгованість за тілом кредиту становить 7200 грн.;

- заборгованість за відсотками становить 17376,89 грн.;

- заборгованість за комісійними винагородами становить 1520 грн.;

- заборгованість за пенею становить 0 грн.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

На спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно зі ст. ст. 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 року у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 року у справі № 754/6091/18 (провадження № 61- 11473св19), від 07.10.2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 07.04.2021 року у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20).

Згідно з вимогами Позивача, заборгованість Відповідача по тілу кредиту становить 7200 грн., а заборгованість за відсотками - 17376,89 грн та комісією 1520 грн

Тобто Позивач просить суд стягнути проценти у розмірі, який у декілька разів рази перевищує заборгованість за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких процентів полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції. При цьому, сума нарахованих в такому порядку процентів не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України.

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

З огляду на наведене, слід враховувати очевидну неспіврозмірність процентів тілу кредиту. А тому суд вважає, що стягнення процентів у розмірі, про які просить Позивач, є несправедливим, а тому в така вимога не підлягає задоволенню.

Крім того, на вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором поширюються строки позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Згідно з ст. 261 ЦК України, у зобов`язаннях з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Сторонами 24.04.2021 року укладено Договір про споживчий кредит №4046799 з ТОВ «МІЛОАН» на та підставі платіжного доручення Відповідачу були перераховані кредитні кошти на Картковий рахунок в сумі 8000 грн. Строк дії договору 30 днів, дата повернення кредиту 24.05.2021 року.

За змістом позовної заяви, Відповідач не виконала належним чином кредитні зобов`язання, внаслідок чого 13.09.2021 року згідно умов Договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги на користь Позивача. Також 14.04.2021 року Позивачем було надіслано Відповідачу Досудову вимогу про сплату заборгованості за Договором.

Отже, права кредитора слід вважати порушеними з моменту не виконання боржником умов кредитного договору. Відповідачу було відомо про неналежне виконання Відповідачем умов договору станом на день укладення Договору відступлення прав вимоги №07Т та направлення Досудової вимоги. Проте, Позивач не вжив своєчасно заходів для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в межах строків позовної давності.

Необхідно зазначити, що трирічний строк позовної давності за Договором про споживчий кредит №4046799 від 24.04.2021 року закінчився ще до пред`явлення позову у цій справі. Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Поскільки суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, то не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу та судових витрат за сплату судового збору.

Керуючись ст. ст.205, 207, 626, 639, 1054, 1055, Цивільного Кодексу України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖІ ФІНАНС» (м.Київ, вул. Ігоря Сікорського, 8) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити повністю.

Рішення суду набуває законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Суддя: Т.Є. Іванюта.