Ухвала суду № 138046768, 06.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань залишення позову без розгляду

06 липня 2026 рокусправа № 380/11657/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у Львівській області у якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки», за період з 05.07.2024 по 18.03.2026 протиправною;

- зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 05.07.2024 по 18.03.2026 (включно) з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 року (3328,00 грн), на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області щодо незарахування ОСОБА_1 до вислуги років навчання у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого;

- зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років період його навчання у Національній юридичній академії України ім. Я. Мудрого з 01.08.2001 по 07.02.2007 в порядку та на умовах, визначених Постановою КМУ від 17 липня 1992 р. № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Ухвалою суду від 12.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

30.06.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в порядку п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Представник відповідача у клопотанні зазначає, що позивач отримуючи щомісячно грошове забезпечення, як він вважає не в повному обсязі, протягом майже двох років не звертався до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. Такі дії не можуть вважатися такими, що вчинені в розумний строк, без обґрунтованих зволікань.

Вважає, що строк на звернення до суду необхідно обраховувати з серпня 2024 року, коли позивач не отримав грошове забезпечення за липень 2024 року в повному обсязі, як він вважає і відповідно повинен був дізнатися про порушення своїх прав, що пов`язується з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року. Тобто, недоотримавши грошове забезпечення у липні 2024 року, позивач мав звернутися до суду у строк до 01 листопада 2024 року, відповідно за серпень 2024 до 01 грудня 2024 і так далі. У зв`язку з цим вказує, що твердження позивача стосовно того, що йому стало відомо про визначення розміру його посадового окладу після надання відповідачем грошового атестата не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач був ознайомлений з окладом, який підлягав йому до виплати відповідно до наказу Територіального управління БЕБ у Львівській області від 29.06.2024 №50-к/ДСК (05.07.2024). Про факт ознайомлення із зазначеним наказом свідчить зворотній листок-ознайомлення з особистим підписом позивача та проставленням дати ознайомлення. У той же час, під час ознайомлення із зазначеним наказом, зокрема з розміром посадового окладу, позивачем не оспорювалась правильність його встановлення та подальше нарахування. А враховуючи дату ознайомлення з наказом, який встановлював позивачу посадовий оклад (наказ від 29.06.2024 №50-к/ДСК,) відповідно дата ознайомлення - 05.07.2024, то кінцевий строк на оскарження правильності нарахування грошового забезпечення відповідно до зазначених наказів мав припадати на 05.10.2024, відповідно, тобто протягом трьох місяців з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права відповідно до вимог статті 233 КЗпП

Надаючи оцінку наведеним доводам представника відповідача щодо строку звернення позивача до суду із даним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ст. 122 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі № 380/14039/22, від 07.10.2024 року у справі № 500/7802/23, які в силу ч.5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23, період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Крім цього, рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Встановлено, що ч.1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, відтепер Кодекс законів про працю України не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Предметом цієї справи є поведінка відповідача щодо належного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення під час проходження служби та при звільненні, а також щодо зарахування до вислуги років періоду навчання у ВНЗ.

Відповідно до матеріалів справи, наказом Територіального управління БЕБ у Львівській області від 29.06.2024 №50-к/ДСК позивача з 05.07.2024 прийнято на службу до Бюро економічної безпеки України на посаду гласного штатного працівника старшого оперуповноваженого Територіального управління БЕБ у Львівській області.

Позивач звільнений зі служби в Бюро економічної безпеки України 18.03.2026 на підставі наказу Територіального управління БЕБ у Львівській області від 17.03.2026 №23-к/ДСК.

Отже, оскільки позивач на момент звернення до суду перебуває у статусі звільненої особи, а предметом позову є, зокрема, виплати, що належать працівникові у зв`язку зі звільненням та за час служби, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Суд зазначає, що Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 предметом конституційного контролю мало саме положення частини 1 ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX), а тому не поширюється на правовідносини, врегульовані ч. 2 цієї ж статті, які залишаються чинними.

Позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки після внесення змін до статті 233 КЗпП (19.07.2022).

У постанові Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 240/13196/25 уточнено, що грошовий атестат, що видається військовослужбовцю, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби. Проте спірні правовідносини стосуються щомісячних виплат, а отже відомості про нараховані суми необхідно встановлювати щодо кожного спірного місяця.

Грошовий атестат №24 складено ТУ БЕБ у Львівській області та надано позивачу 18.03.2026, про що свідчить відповідна відмітка на грошовому атестаті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 погодився із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду, та наголосила, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Таким чином, 18.03.2026, коли позивач отримав грошовий атестат, позивачу стало відомо про порушення його прав.

Із даним позовом позивач звернувся до суду 06.06.2026, тобто в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Відтак, аргументи представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом до суду є помилковими, внаслідок чого суд їх відхиляє.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду - задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 118, 120, 122, 240, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала з питань залишення позовної заяви без розгляду окремо не оскаржується. Заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 06.07.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович