Ухвала суду № 138038767, 06.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

06 липня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/8556/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., перевіривши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Військова частина НОМЕР_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів, а саме просить:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) кошти за вчинення майнової шкоди у сумі 13 060 грн. 35 коп. (тринадцять тисяч шістдесят гривень 35 коп.).

Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частинами першою та другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Зміст поданої позовної заяви та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, що міститься в позовній заяві, не містить будь-яких обгрунтованих доводів з приводу того, що позивач з 07.01.2026 (день затвердження Висновку службового розслідування по факту нез`явлення з частини основної щорічної відпустки до місця тимчасової дислокації підрозділу інспектора прикордонної служби 2 категорії кулеметника першої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_2 ) не мав реальної, об`єктивної можливості звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк. Службовим розслідуванням від 07.01.2026. № 26/34/26-Вн встановлено, що у зв`язку з нез`явленням солдата ОСОБА_1 з відпустки до військової частини НОМЕР_1 та отримання ним неправомірно грошового забезпечення та не здачею ним майна НОМЕР_2 прикордонного загону, що перебувало в його тимчасовому користуванні, його винними діями завдано матеріальну шкоду державі, в особі військової частини НОМЕР_1 на суму 13 060 грн. 35 коп. (тринадцять тисяч шістдесят гривень 35 коп.).

При цьому, довідка про надмірно виплачене грошове забезпечення відповідачу підписана 30.12.2025, довідка-розрахунок вартості втраченого майна - 03.01.2026.

Сам позивач у позовній заяві вказав, що саме завершення службового розслідування, оформлене висновком та відповідним наказом, є моментом коли позивач фактично дізнався про наявність у діях відповідача вини у заподіяній шкоді.

Отже, підстава, що дає суб`єкту владних повноважень, військовій частині НОМЕР_1 , право на пред`явлення визначених законом вимог виникла саме з 09.01.2026 від дати наказу №140-АГ "Про результати службового розслідування".

Судом встановлено, що позовна заява, яка є предметом цього аналізу, подана заявником до суду лише 27.06.2025.

При цьому відповідач сформував лист з пропозицією позивачу добровільного відшкодування збитків. Даний лист "Про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі" підписаний 01.02.2026. Проте, доказів направлення даного листа відповідачу позивач не надав.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З іншого боку, як зазначила ВП ВС, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у справі 912/2797/21 (постанова від 5 липня 2023 року).

Підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об`єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.12.2024 № 990/303/24 (11-251заі24) ухвалила наступне: "6.11. Норми КАС не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Вочевидь такими є обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення особою процесуальних дій щодо звернення з позовною заявою у визначений законом строк; є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом; або пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Обставини такого роду, якщо на них посилається особа, повинні бути підтверджені відповідними доказами. 6.12. Інститут строків звернення до адміністративного суду сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації права на звернення до суду. Встановлюючи такі строки, законодавець обмежив час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після того, як такі строки сплили, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання строків, про які йдеться, зумовлює визначені законом правові наслідки."

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень, що неодноразово зазначене Верховним Судом та Конституційним Судом в аспекті строків давності та звернення до суду.

ПОДІБНИЙ ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ЩОДО СТРОКУ ЗВЕРНЕННЯ ДО СУДУ.

Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №520/11225/23:

"Позиція Верховного Суду.

31 жовтня 2019 року набув чинності Закон № 160-ІХ, який визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Таким чином позивач неправильно тлумачить норми Закону № 160-ІХ, ототожнюючи поняття строків "притягнення до матеріальної відповідальності" та "відшкодування завданої шкоди", адже, дійсно, за змістом положень Закону № 160-ІХ особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, про що командир (начальник) видає відповідний наказ. Однак, термін у три роки передбачений саме для притягнення особи до відповідальності. Водночас відшкодування завданої шкоди - у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби - здійснюється у судовому порядку. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, Закон № 160-ІХ не визначає строки звернення до суду щодо відшкодування такої шкоди.

За таких умов, при визначенні строку звернення суб`єкта владних повноважень до суду з позовом про відшкодування завданої шкоди застосуванню підлягають відповідні норми КАС України.

Так, абзацом 2 частини другої статті 122 КАС України унормовано, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Водночас у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (стаття 123 КАС України).

На тлі зазначеного колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що звернення Управління поліції охорони в Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів відбулося поза межами строку, визначеного процесуальним законом.

Отже, аргументи заявника касаційної скарги про те, що Управлінням поліції охорони в Харківській області не пропущено строк звернення до суду з даним позовом є безпідставними.

До того ж принагідно звернути увагу на те, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції спорів даної категорії є усталеною та послідовною і полягає у тому, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі згідно зі статтею 19 КАС України, якою охоплюються питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18, Верховного Суду у постановах від 05 лютого 2020 року у справі № 761/19799/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18, від 27 травня 2021 року у справі № 203/3782/19, від 21 лютого 2022 року у справі 932/14855/19, від 07 березня 2023 року у справі 761/1366/20 та від 24 жовтня 2023 року у справі № 160/4643/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Суд резюмує, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

У цій справі позивачем не наведено належних обґрунтувань відносно того, яким чином введення на території України воєнного стану вплинуло на неможливість своєчасного звернення до суду з даним позовом. Тож суд апеляційної інстанції у своїй постанові правильно зазначив, що позивач не конкретизував межі впливу запровадження воєнного стану на роботу Управління поліції охорони в Харківській області та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин."

Позивач звернувся до суду із позовом через 5,5 місяців після затвердження висновків проведеного службового розслідування.

Доводи позивача про поновлення проущеного строку звернення до суду, зазначені у позовній заяві, є необґрунтованими, оскільки позивач жодних доказів на підтвердження доводів щодо поважності позивачем пропуску строку звернення до суду, які зазначені у змісті позовної заяви, не долучив до позовної заяви. Також позивач жодним чином не обґрунтовує, яким чином участь особового складу позивача у бойових діях вплинула на об`єктивну неможливість звернутись до суду із позовом у строк визначений процесуальним законом, як і не надані жодні докази на обґрунтування таких обставин.

Триваюча пасивна поведінка позивача, з урахуванням наявної у нього можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду, відповідно до вимог КАС України, визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

У свою чергу позивач жодних доказів на обґрунтування пропуску строку суду не надав.

Таким чином позовні вимоги, які охоплюють період, що передує тримісячному строку звернення до суду з цим позовом, тобто з 09.01.2026 по 29.03.2026, заявлені з пропуском строку, встановленого частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обґрунтованої заяви позивача про поновлення цього строку.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Аналогічно, за правилом частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, подання позовної заяви без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, є підставою для постановлення суддею ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відтак, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.

Щодо сплати судового збору.

Положенням ч. 3 ст. 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У силу положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 цього ж Закону, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень встановлюється ставка судового збору 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 01.01.2026 - 3328,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як слідує зі змісту позовних вимог, позивач заявляє 1 вимогу майнового характеру, а позовна заява подана через підсистему ЄСІТС "Електронний суд".

Натомість, позивачем до позову не надано квитанцію про сплату судового збору.

Тобто, позивачу необхідно заплатити судовий збір у сумі 2662,4 грн.

У силу частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, позовну заяву необхідно залишити без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Вказані недоліки можуть бути усунені шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду доказів сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160,161,169 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви: десять днів з дня вручення ухвали про залишення скарги без руху.

Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку в частині позовних вимог, що охоплюють період з 09.01.2026 по 26.03.2026, з урахуванням мотивувальної частини цієї ухвали суду;

- документа про сплату судового збору в розмірі 2662,4 грн. (номер рахунку - UA078999980313191206084016719, код за ЄДРПОУ - 37959255, отримувач - ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), призначення платежу : Судовий збір, за позовом _(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд);

- доказ надіслання листом з описом вкладення копії позовної заяви та доданих до неї документів позивачу разом з розрахунковим документом про оплату послуги поштового зв`язку.

Роз`яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків у встановлений судом строк, позовна заява повертається заявнику.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.І. Бевза