Ухвала суду № 138033999, 08.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"08" липня 2026 р. Справа № 916/2791/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» про забезпечення позову за вх.суду№2-1317/26 від 06.07.2026р.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» ГРУПП (65114, м. Одеса, вул. Левітана, буд. 141, офіс 16-н, код ЄДРПОУ 45829197)

до відповідачів: 1. Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛОРЕ» (65114, м. Одеса, вул. Левітана, буд. 141, офіс 16-Н, код ЄДРПОУ 42067853) 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676)

про визнання правочинів (договір) недійсними

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЛОРЕ» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», в якій просить суд:

- визнати недійсним Договір про переведення боргу № 2025/282/1/1730 від 05.12.2025, укладений між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Товариством з обмеженою відповідальністю «Калоре» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Групп»;

- визнати недійсним Договір про переведення боргу № 2025/282/2/1730 від 05.12.2025, укладений між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Товариством з обмеженою відповідальністю «Калоре» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПаверТекГрупп»;

- визнати недійсним Договір про переведення боргу № 2025/916/3575/23 від 05.12.2025, укладений між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Товариством з обмеженою відповідальністю «Калоре» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПаверТекГрупп».

Заявник посилається на те, що уклав оспорювані Договори про переведення боргу вимушено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, адже, з огляду на позицію Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», яке відмовлялось укладати договір постачання природного газу за відсутності укладених Договорів про переведення боргу була загроза зриву опалювального сезону на території 13 мікрорайону м. Чорноморська Одеського району Одеської області в умовах воєнного стану, не забезпечення надійного та безперервного надання споживачам тепла, відповідно, з метою надання послуг з постачання теплової енергії побутовим споживачам (населенню) вказаної територіальної одиниці та задля забезпечення успішного, своєчасного початку опалювального сезону.

Крім того, позовна заява окрім позовних вимог місить вимогу про забезпечення позову, згідно якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 09.06.2025 у справі № 916/3575/23, що виконується Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № 81330737, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі; шляхом заборони органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям, їх посадовим особам та іншим суб`єктам примусового виконання рішень вчиняти будь-які виконавчі дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» у межах виконання наказу Господарського суду Одеської області від 09.06.2025 у справі № 916/3575/23, зокрема у межах виконавчого провадження № 81330737, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, у тому числі накладати арешти на кошти та майно, звертати стягнення на кошти, здійснювати їх примусове списання, опис, вилучення та реалізацію майна, а також вчиняти будь-які інші виконавчі дії.

В обґрунтування поданої заяви, позивач вказує, що 05.12.2025 року між АТ «НАК «Нафтогаз України», ТОВ «Калоре» та ТОВ «ПаверТек Групп» було укладено 3 (три) договори:

- Договір про переведення боргу № 2025/282/1/1730, за умовами якого Позивач прийняв на себе заборгованість ТОВ «Калоре» перед Відповідачем-1 за Договором постачання природного газу від 05.10.2020 № 20/21-3137-ТЕ-23 з урахуванням договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ від 26.08.2022 № 282/1/1730-РЗ. Сума переведеного боргу становить 1 319 927,40 гривень;

- Договір про переведення боргу № 2025/282/2/1730, за умовами якого Позивач прийняв на себе заборгованість Відповідача-2 перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за Договором постачання природного газу від 24.09.2019 № 7843/1920-ТЕ-23 з урахуванням договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ від 26.08.2022 № 282/2/1730-РЗ. Сума переведеного боргу становить 67 743,93 гривень;

- Договір про переведення боргу № 2025/916/3575/23, за умовами якого Позивач (вимушено) прийняв на себе заборгованість ТОВ «Калоре» перед Відповідачем-1 в розмірі 1 687 577,76 грн. згідно з Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.12.2024 у справі № 916/3575/23.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 у справі № 916/3575/23 було здійснено заміну боржника у виконавчому документі наказі Господарського суду Одеської області від 09.06.2025 по справі № 916/3575/23 про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2024 у справі № 916/3575/23 з ТОВ «Калоре» на ТОВ «ПаверТек Групп».

Заявник вказує, що вказана вище ухвала набрала законної сили і була пред`явлена АТ «НАК «Нафтогаз України» разом з виконавчим документом до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

За посиланнями заявника 22.06.2026р. Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 81330737 з примусового виконання Наказу Господарського суду Одеської області від 09.06.2025р. у справі № 916/3575/23 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп», у т.ч. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника;

Заявник наголошує, що на даний час державним виконавцем вчинюються дії стосовно позивача з примусового виконання вищевказаного судового рішення, зокрема накладено арешти на поточний рахунок Товариства та звернено стягнення на його кошти, що призвело до фактичного блокування господарської діяльності Позивача, у т.ч. в частині виплати заробітної плати працівникам, сплати податків та інших обов`язкових платежів, підготовки до опалювального періоду 2026-2027 тощо.

Відтак, заявник зазначає, що за його переконанням, існує реальна та безпосередня загроза вчинення державним виконавцем виконавчих дій в межах виконавчих проваджень.

Заявник зазначає, що одночасне застосування заборони на вчинення виконавчих дій забезпечить повне та ефективне виконання ухвали суду про забезпечення позову і виключить можливість подальшого порушення прав Позивача до вирішення спору по суті.

При цьому, заявник зазначає, що заявлені заходи забезпечення мають тимчасовий характер, є співмірними заявленим вимогам, спрямовані виключно на збереження існуючого становища сторін до вирішення спору по суті та не позбавляють Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» можливості реалізувати право на примусове виконання судових рішень, у т.ч. у разі відмови у задоволенні позові.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal у. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. (ч. 2 ст. 136 ГПК України)

Суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19, від 10.09.2020 у справі № 922/3502/19).

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому, обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч. 4 ст. 137 ГПК України)

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У немайнових спорах має досліджуватися чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (подібний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. (ч. 11 ст. 137 ГПК України)

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Процесуальні питання пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах врегульовано у Розділі V ГПК України.

Так, ст. 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що "право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін" (Жовнер проти України, № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14- 908/5138/14).

Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21 та ін.).

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. (абз. 1 ч. 1 ст. 327 ГПК України)

Так, обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Разом з цим, у заяві про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем фактично ставиться питання про обмеження права Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» саме на виконання рішення суду, яке набрало чинності та підлягає обов`язковому виконанню, що суперечить вимогам закону.

Суд наголошує, що відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності res judicata, який, серед іншого, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Скасування такого рішення після того, як воно набуло статусу остаточного та не підлягало оскарженню, є втручанням в право заявника на мирне володіння своїм майном. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (див. пп. 51-52 рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003; ухвала Суду щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; пп. 42-44 рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011).

Дотримання принципу res judicata необхідне для того, щоб кожен з учасників цих правовідносин міг у розумних межах бути впевненим у незмінності свого правового статусу, набутих прав та обов`язків, тобто інша сторона у справі не може нести негативні наслідки у зв`язку з тривалістю судової процедури, яка від неї не залежить.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі №925/731/18 від 26.06.2023, відповідно до якої вжиття заходів забезпечення позову не може призводити до зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Верховний Суд зазначив, що заходи забезпечення у вигляді заборони звернення стягнення у межах виконавчого провадження фактично були спрямовані на зупинення виконання судового рішення, що свідчило про втручання у процедуру виконання такого рішення та порушення прав стягувача.

Так відповідно до поданої заяви, позивачем заявлено вимоги про зупинення стягнення на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 09.06.2025 у справі № 916/3575/23, що виконується Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № 81330737, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та заборони органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям, їх посадовим особам та іншим суб`єктам примусового виконання рішень вчиняти будь-які виконавчі дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» у межах виконання наказу Господарського суду Одеської області від 09.06.2025 у справі № 916/3575/23, зокрема у межах виконавчого провадження № 81330737, до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі, у тому числі накладати арешти на кошти та майно, звертати стягнення на кошти, здійснювати їх примусове списання, опис, вилучення та реалізацію майна, а також вчиняти будь-які інші виконавчі дії.

Судом встановлено, що 09.06.2025р. Господарським судом Одеської області видано наказ виконання рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2024р. у справі №916/3575/23, яке набрало законної сили 28.05.2025р.

Таким чином, заявлені заходи забезпечення позову фактично спрямовані на зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову та свідчить про втручання у процедуру примусового виконання судового рішення.

Враховуючи приписи законодавства, господарський суд не наділений правом зупинення виконання судового рішення в рамках забезпечення позову.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 у справі № 905/1115/19. Аналогічні висновки міститься у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 640/14483/17-ц, від 18.09.2019 у справі №296/9676/17, від 30.01.2020 у справі №646/6461/17, від 01.10.2020 у справі № 524/188/18.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні від 18.05.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Продан проти Молдови" також наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Отже, враховуючи той факт, що судове рішення у справі № 916/3575/23 набрало законної сили, отже є обов`язковими до виконання, запропоновані Товариством з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі наказу, виданого в зазначеній справі, та заборони органам виконавчої служби вчиняти дії у виконавчому провадженні, не відповідають вимогам статей 136, 137 ГПК України, оскільки суперечать статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновкам Європейського суду з прав людини та висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 26.06.2023 у справі № 925/731/18.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПаверТек Грпп» про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні заяви «ПаверТек Грпп» про забезпечення позову за вх.суду№2-1317/26 від 06.07.2026р. по справі №916/2791/26 відмовити.

Ухвала набрала законної сили в порядку ст. 234 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.

Суддя К.Ф. Погребна