Ухвала суду № 138033137, 08.07.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

У Х В А Л А

08.07.2026 № 905/443/26

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.,

розглянувши матеріали позовної заяви

у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги», м.Дніпро

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сергєєвої Марини Миколаївни, м.Краматорськ

про стягнення 16598,22 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги», м.Дніпро звернувся до Господарського суду Донецької області із позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Сергєєвої Марини Миколаївни, м.Краматорськ про стягнення 16598,22 грн, з яких: 16550,61 грн основний борг, 47,61 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №1808 від 01.01.2019 на умовах комерційної пропозиції «Універсальна», в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за спожиту електроенергію за жовтень 2025 року, що стало підставою для нарахування процентів річних.

Дослідивши матеріали позовної заяви та доданих до неї документів, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України).

В свою чергу відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

В свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18).

Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Як було зазначено вище, предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 16550,61грн у жовтні 2025 року, а також 3 % річних у розмірі 47,61 грн нарахованих за період з 28.01.2026 по 03.03.2026 за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по сплаті електроенергії, спожитої у жовтні 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач приєднався до умов публічного договору про постачання електричної енергії споживачу №1808 з 01.01.2019, умови якого відповідачем не виконано належним чином, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість за поставлену у жовтні 2025 року електричну енергію, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Окрім того, позивач зазначав про те, що публічний договір про постачання електричної енергії споживачу був укладений 01.01.2019 в той час, коли відповідач був фізичною особою - підприємцем, проте у 2022 році відповідач припинив підприємницьку діяльність.

Отже, предметом позову у даній справі відповідно до змісту позовної заяви та доданих до неї доказів, є борг, який виник вже після припинення Сергєєвою Мариною Миколаївною підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Судом 06.07.2026 сформовано запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та встановлено, що відповідач фізична особа Сергєєва Марина Миколаївна припинила підприємницьку діяльність 20.04.2022, номер запису: 2002700060002018319, підстава: власне рішення.

Натомість, заборгованість за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №1808 від 01.01.2019, яка є предметом позову у даній справі виникла за електричну енергію поставлену ужовтні 2025 року.

Докази використання відповідачем у спірний період цього приміщення саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні і це не впливає на правовий статус його як власника вказаного об`єкта нерухомого майна, набутого ним у власність саме як фізичною особою.

У контексті спірних правовідносин, суд також враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19, в якій Суд вказав, що якщо стороною спору про постачання електроенергії є громадянин як фізична особа, який мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання спожитої електроенергії у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно відмові у відкритті провадженні у справі, оскільки спір за відповідним позовом належать до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа, а не суб`єкт підприємницької діяльності.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом до відповідача, діяльність якого, як суб`єкта господарювання (підприємця) у спірний період (жовтень 2025 року) та на час подачі позову припинена, позивач не зазначає та не надає суду доказів, які підтверджують, що відповідач у спірних правовідносинах діяв як фізична особа-підприємець чи даний спір пов`язаний з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження використання відповідачем спожитої електроенергії саме у підприємницькій діяльності, суд відхиляє доводи позивача, викладені у позовній заяві, щодо належності розгляду даного спору в порядку господарського судочинства у зв`язку із тим, що договір про постачання електричної енергії №1808 від 01.01.2019 був укладений із суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем Сергєєвою Мариною Миколаївною.

Тобто, спірні правовідносини у позивача виникли не з фізичною особою - підприємцем, та не у зв`язку зі здійсненням Сергєєвою Мариною Миколаївною підприємницької діяльності, а виключно з Сергєєвою Мариною Миколаївною як фізичною особою, оскільки, як було зазначено вище, 20.04.2022 відповідач припинила підприємницьку діяльність.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що спір не пов`язаний із господарською діяльністю відповідача, а суб`єктний склад сторін не підпадає під дію господарської юрисдикції.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

З огляду на положення ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає за необхідне роз`яснити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Приймаючи до уваги відсутність між сторонами господарського спору, враховуючи віднесення до юрисдикції загальних судів справ, що виникають з цивільних правовідносин, господарський суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладені обставини, які свідчать, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, що тягне за собою правові наслідки, встановлені ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» у відкритті провадження у справі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Отже, позивач не позбавлений права звернутись з клопотанням про повернення судового збору, сплаченого ним під час звернення з позовом до господарського суду.

Оскільки позовна заява надійшла через підсистему «Електронний суд» і засобами поштового зв`язку не надсилалась, фактичне її повернення (фізичне відправлення на адресу заявника) не здійснюється.

Керуючись 2, 4, 20, 175, 232-235 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі №905/443/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги», м.Дніпро до Фізичної особи-підприємця Сергєєвої Марини Миколаївни, м.Краматорськ про стягнення 16598,22 грн, з яких: 16550,61 грн основний борг, 47,61 грн 3% річних.

2. Роз`яснити позивачу, що даний спір має розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства за встановленою територіальною підсудністю.

3. Ухвала набрала чинності з моменту її підписання 08.07.2026.

4. Апеляційна скарга на ухвалу суду відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом десяти днів з дня її прийняття.

5. Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Суддя Г.Є. Курило