Ухвала суду № 138021015, 06.07.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/8500/26

УХВАЛА

06 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В.,

за участі:секретаря судового засідання Федаш Ю.М., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Косевича С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Хмельницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа № 560/8500/26 за позовом ОСОБА_1 до Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

25.05.2026 відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі.

Клопотання мотивоване тим, що, на думку відповідача, предметом судового розгляду є зобов`язання Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 80923525 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження.

Відповідач зазначає, що 11.05.2026 головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 80923525, а тому, на його думку, на момент відкриття провадження у справі був відсутній предмет спору. З цих підстав відповідач просить закрити провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

02.07.2026 відповідач повторно звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі № 560/8500/26, пославшись на інші підстави.

У цьому клопотанні відповідач просить закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Клопотання мотивоване тим, що, на думку відповідача, після внесення змін до частини першої статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення мають оскаржуватися до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідач зазначає, що виконавче провадження № 80923525 відкрито на підставі постанови Хмельницького апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення в частині стягнення з позивача судового збору у розмірі 665,60 грн. З огляду на це відповідач вважає, що спір не підсудний Хмельницькому окружному адміністративному суду.

Згідно із заявами по суті справи, позивач проти задоволення клопотань заперечує.

Зокрема, вказує, що актуальні позовні вимоги не обмежуються оскарженням рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання постанови суду у справі про адміністративне правопорушення та не зводяться лише до питання закінчення ВП № 80923525.

Позивач зазначає, що також оскаржує постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 80923525, постанову про відкриття ВП № 80979805, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 80979805, просить зобов`язати відповідача закрити ВП № 80979805, зняти арешти та обтяження, а також стягнути відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У судовому засіданні 06.07.2026 представник відповідача просив задовольнити клопотання про закриття провадження у цій справі з підстав, зазначених вище.

Позивач залишив залу судового засідання під час судового засідання 06.07.2026 року.

Відповідно до п. 1 ч. 3 та ч. 6 ст. 205 КАС України, протокольною ухвалою суд ухвалив продовжити розгляд справ у судовому засіданні за відсутності позивача.

Дослідивши подані відповідачем клопотання, матеріали справи, суд виходить з такого.

Щодо клопотання відповідача від 25.05.2026, то суд зазначає про таке.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Отже, суд вказує на те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України можливе лише за сукупності таких умов: оскаржувані порушення виправлені самим суб`єктом владних повноважень; таке виправлення стосується саме тих порушень, які є предметом судового оскарження; унаслідок такого виправлення відбулося повне відновлення законних прав та інтересів позивача; відсутня необхідність у визнанні відповідного рішення, дії чи бездіяльності протиправними для повного відновлення прав позивача.

Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2025 у справі № 990/364/24 убачається, що застосування пункту 8 частини першої статті 238 КАС України пов`язується з фактичним усуненням оскаржуваного порушення та повним відновленням прав позивача без необхідності додаткового визнання відповідних рішень, дій чи бездіяльності протиправними.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження, крім державного виконавця, приватного виконавця, та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.

Частина третя статті 287 КАС України визначає, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

За частиною першою статті 40 цього Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Частиною другою статті 40 цього Закону передбачено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до частин першої-другої статті 42 цього Закону, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 80923525 у цій справі саме по собі не свідчить про повне відновлення прав позивача, якщо залишаються чинними інші оскаржувані постанови відповідача, залишається відкритим інше виконавче провадження, пов`язане зі стягненням витрат виконавчого провадження, не вирішене питання щодо зняття арештів чи обтяжень або якщо позивач пов`язує з оскаржуваними діями вимоги про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Як убачається з матеріалів справи та змісту клопотання від 25.05.2026, відповідач обґрунтовує закриття провадження лише тим, що 11.05.2026 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 80923525.

Водночас, відповідач помилково ототожнює предмет спору із фактом закінчення виконавчого провадження № 80923525.

Позовні вимоги у цій справі є ширшими та не обмежуються питанням закінчення цього виконавчого провадження.

Так, позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка, на думку позивача, проявилася у невжитті заходів щодо закриття виконавчого провадження № 80923525 після отримання 06.05.2026 доказів повної сплати судового збору; визнати протиправною та скасувати постанову Летичівського відділу державної виконавчої служби про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 80923525 від 11.05.2026 у розмірі 370 грн; визнати протиправною та скасувати постанову Летичівського відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження № 80979805 від 11.05.2026; визнати протиправною та скасувати постанову Летичівського відділу державної виконавчої служби про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 80979805 від 11.05.2026 у розмірі 314,94 грн; зобов`язати Летичівський відділ державної виконавчої служби закрити виконавче провадження № 80979805; зобов`язати Летичівський відділ державної виконавчої служби зняти всі арешти та обтяження, накладені в межах виконавчих проваджень № 80923525 та № 80979805; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1 500 грн; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000 грн.

Отже, предмет спору у цій справі охоплює правомірність поведінки відповідача після отримання від позивача доказів сплати судового збору, правомірність постанови про стягнення витрат у ВП № 80923525, правомірність відкриття виконавчого провадження № 80979805, правомірність постанови про мінімальні витрати у цьому провадженні, питання закриття ВП № 80979805, зняття арештів та обтяжень, а також наявність чи відсутність підстав для відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Суд зазначає, що постанова про закінчення ВП № 80923525 від 11.05.2026 не є актом, який усуває всі спірні правовідносини між сторонами.

За матеріалами справи саме 11.05.2026 відповідачем також винесено постанову про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у ВП № 80923525 у розмірі 370 грн, а також відкрито виконавче провадження № 80979805 щодо примусового стягнення цих витрат.

Отже, закінчення ВП № 80923525 не свідчить про повне відновлення прав позивача, оскільки після цього залишилися чинними інші індивідуальні акти відповідача, які позивач оскаржує у цій справі, а саме постанова про стягнення витрат у ВП № 80923525, постанова про відкриття ВП № 80979805 та постанова про розмір мінімальних витрат у ВП № 80979805.

Крім того, позивач заявляє вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача як окремий спосіб судового захисту.

Ця вимога стосується не лише кінцевого факту закінчення ВП № 80923525, а й оцінки поведінки відповідача у період після отримання 06.05.2026 доказів сплати судового збору.

За таких обставин, подальше винесення постанови про закінчення ВП № 80923525 саме по собі не усуває необхідності судової оцінки того, чи була правомірною поведінка відповідача до винесення цієї постанови, а також чи були правомірними подальші постанови відповідача, прийняті 11.05.2026.

Суд також враховує, що вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди є похідними від оцінки правомірності поведінки відповідача.

Тому встановлення наявності або відсутності протиправної бездіяльності та правомірності оскаржуваних постанов має значення для вирішення цих вимог по суті.

Суд виходить з того, що закриття провадження без такої оцінки призвело б до залишення без судової оцінки частини заявлених позивачем вимог.

У той же час, відповідач не довів, що внаслідок винесення постанови про закінчення ВП № 80923525 від 11.05.2026 оскаржувані порушення були виправлені у повному обсязі, а права та інтереси позивача повністю відновлені.

Суд також вказує на те, що закінчення ВП № 80923525 саме по собі не усуває предмет спору щодо правомірності постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 80923525, постанови про відкриття ВП № 80979805, постанови про розмір мінімальних витрат у ВП № 80979805, а також вимог про закриття ВП № 80979805, зняття арештів та обтяжень, а також відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

Отже, суд доходить висновку, що клопотання відповідача від 25.05.2026 про закриття провадження ґрунтується на неправильному визначенні предмета спору та не враховує актуальний обсяг позовних вимог.

Підстав для закриття провадження у справі повністю суд не встановив.

Підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог суд також не встановив, оскільки жодна з актуальних позовних вимог не втратила самостійного предмета судового розгляду внаслідок винесення відповідачем постанови про закінчення ВП № 80923525 від 11.05.2026.

За таких обставин, підстави для закриття провадження у справі, передбачені пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, відсутні.

Із приводу клопотання відповідача від 02.07.2026, то суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України,

Суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що зміст цієї норми свідчить, що закриття провадження з наведеної підстави можливе тоді, коли спір не є адміністративним за своєю правовою природою та має вирішуватися за правилами іншого судочинства.

Водночас, питання про те, якому саме адміністративному суду підсудна справа - місцевому загальному суду як адміністративному суду чи окружному адміністративному суду - саме по собі не є підставою для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

Такий висновок узгоджується також зі статтею 239 КАС України, яка визначає наслідки закриття провадження у справі.

Відповідно до абзацу першого частини першої цієї статті, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України стосується саме відсутності адміністративної юрисдикції, а не лише спору щодо внутрішнього розмежування предметної підсудності між адміністративними судами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, відповідачем у цій справі є орган державної виконавчої служби, тобто суб`єкт владних повноважень.

Спір виник з приводу рішень, дій та бездіяльності посадових осіб органу державної виконавчої служби під час здійснення ними владних управлінських функцій у виконавчих провадженнях.

Отже, за своєю природою спір є публічно-правовим.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Як зазначено вище, відповідно до частини третьої статті 287 КАС України, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Суд також враховує, що КАС України містить спеціальні правила визначення суду, який розглядає окремі категорії справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, зокрема у частині п`ятій статті 287 КАС України.

Водночас, такі правила стосуються розмежування предметної підсудності адміністративних справ, а не виключення спору з адміністративного судочинства як такого.

Тому саме по собі посилання на спеціальне правило предметної підсудності не підтверджує наявності підстав для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Водночас, частина друга статті 20 КАС України встановлює, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Отже, суд вказує на те, що положення статті 20 КАС України, на які фактично посилається відповідач, регулюють питання предметної підсудності адміністративних справ, але самі по собі не доводять наявності підстав для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

Суд окремо звертає увагу, що вимоги, пов`язані з ВП № 80923525, не є однорідними за своїм змістом.

Вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невжиття заходів для закриття ВП № 80923525 після отримання доказів сплати судового збору пов`язана з виконанням судового рішення у справі про адміністративне правопорушення.

Саме на цій обставині, зокрема, ґрунтуються доводи відповідача про предметну підсудність такого спору місцевому загальному суду як адміністративному суду.

У той же час, у межах цієї ж справи позивач оскаржує постанову державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 80923525 від 11.05.2026 у розмірі 370 грн.

Саме ця постанова, як убачається з матеріалів справи, стала підставою для відкриття окремого виконавчого провадження № 80979805, у межах якого позивач також оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження.

Отже, вимоги щодо ВП № 80923525 та ВП № 80979805 ґрунтуються на спільних фактичних обставинах, підтверджуються взаємопов`язаними доказами та випливають з одного послідовного комплексу дій і рішень відповідача.

Тому навіть за умови якщо окрема вимога щодо ВП № 80923525 могла б розглядатися за спеціальним правилом предметної підсудності місцевим загальним судом як адміністративним судом, наявність взаємопов`язаних вимог, частина з яких підсудна окружному адміністративному суду, зумовлює застосування частини третьої статті 21 КАС України.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для виокремлення вимог щодо ВП № 80923525 в окреме провадження, передачі їх на розгляд іншого адміністративного суду або закриття провадження у справі в цій частині.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 74 Закону України Про виконавче провадження, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Водночас, частина друга статті 74 цього Закону передбачає, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, суд зазначає, що стаття 74 Закону України Про виконавче провадження розмежовує порядок судового оскарження залежно від того, чи йдеться про виконання судового рішення, чи про виконання рішень інших органів або посадових осіб.

Однак наведене саме по собі не підтверджує наявності підстав для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки доводи відповідача стосуються передусім предметної підсудності окремих позовних вимог, а не відсутності адміністративної юрисдикції як такої.

Крім того, позовні вимоги у цій справі не обмежуються оскарженням рішень, дій чи бездіяльності виконавця у межах ВП № 80923525, відкритого на підставі судового рішення.

Позивач також оскаржує постанову про відкриття ВП № 80979805, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у цьому провадженні та просить зобов`язати відповідача закрити ВП № 80979805.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Отже, постанова державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження у ВП № 80923525 від 11.05.2026 є самостійним виконавчим документом, виданим посадовою особою органу державної виконавчої служби.

Саме на підставі цієї постанови, як убачається з матеріалів справи, відкрито окреме виконавче провадження № 80979805, що є предметом самостійних позовних вимог у цій справі.

Тому частина заявлених вимог стосується не безпосереднього виконання первісного судового рішення, а правомірності окремого виконавчого провадження № 80979805, відкритого на підставі самостійного виконавчого документа - постанови державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 310/2210/21, провадження № 14-82цс24, дійшла висновку, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий спір не є приватноправовим, оскільки виконавець під час винесення відповідної постанови не перебуває у приватноправових відносинах із заявником.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, хоча і є різними постановами виконавця, мають подібну правову природу.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 24.03.2023 у справі № 640/12384/21, щодо неможливості розгляду такого спору в порядку адміністративного судочинства.

Суд враховує наведені висновки Великої Палати Верховного Суду в частині самостійної правової природи постанов виконавця щодо витрат виконавчого провадження та публічно-правового характеру спорів щодо таких постанов.

Водночас, ці висновки застосовуються з урахуванням чинної редакції статті 74 Закону України Про виконавче провадження.

Тому зазначена постанова Великої Палати Верховного Суду не є єдиною та самодостатньою підставою для висновку про підсудність усіх вимог саме окружному адміністративному суду, однак підтверджує, що оскарження постанов виконавця щодо витрат виконавчого провадження має публічно-правову природу і не є приватноправовим спором.

Суд також враховує частину першу статті 21 КАС України, відповідно до змісту якої позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до частини третьої статті 21 КАС України, якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд.

Так, у цій справі вимоги щодо оскарження постанови про відкриття ВП № 80979805, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у ВП № 80979805, зобов`язання закрити це виконавче провадження, а також вимоги про відшкодування шкоди є взаємопов`язаними з вимогами щодо ВП № 80923525.

З огляду на частину третю статті 21 КАС України, навіть за умови якщо окрема вимога, пов`язана з виконанням судового рішення у ВП № 80923525, могла б бути віднесена до предметної підсудності місцевого загального суду як адміністративного суду, це не є підставою для закриття провадження у справі.

Суд виходить з того, що у такому випадку застосуванню підлягають правила розгляду пов`язаних вимог, передбачені частиною третьою статті 21 КАС України, а не пункт 1 частини першої статті 238 КАС України.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд зазначає, що у цій справі вимоги про стягнення відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1 500 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000 грн заявлені разом із вимогами про вирішення публічно-правового спору щодо рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Тому такі вимоги підлягають розгляду адміністративним судом у межах цієї справи.

Суд також зазначає, що у разі встановлення після відкриття провадження у справі того, що справа належить до територіальної юрисдикції або підсудності іншого адміністративного суду, застосуванню підлягають правила статті 29 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 29 КАС України, суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Водночас, у цій справі з огляду на зміст і взаємний зв`язок заявлених вимог суд не встановив підстав ані для закриття провадження у справі, ані для передачі справи до іншого адміністративного суду.

Окремо суд зазначає, що на стадії вирішення клопотань про закриття провадження не надається остаточна оцінка правомірності чи протиправності оскаржуваної бездіяльності відповідача, постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, постанови про відкриття ВП № 80979805, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також обґрунтованості вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ці питання підлягають оцінці під час розгляду справи по суті.

Так само на цій стадії суд не вирішує питання про наявність або відсутність підстав для постановлення окремої ухвали.

Питання постановлення окремої ухвали регулюється статтею 249 КАС України і може бути вирішене лише за результатами дослідження обставин справи та оцінки доказів.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що справа № 560/8500/26 є адміністративною за своєю правовою природою.

Доводи відповідача, викладені у клопотанні від 02.07.2026, не підтверджують того, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідач фактично порушує питання предметної підсудності окремих позовних вимог, однак це не є підставою для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.

Крім того, з огляду на положення частини третьої статті 21 КАС України, наявність у справі взаємопов`язаних вимог, частина з яких стосується самостійного виконавчого провадження № 80979805 та вимог про відшкодування шкоди, виключає підстави для висновку про необхідність закриття провадження у справі або передачі справи до іншого адміністративного суду.

Отже, підстави для закриття провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України також відсутні.

За таких обставин, клопотання відповідача від 25.05.2026 та від 02.07.2026 про закриття провадження у справі задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 20, 21, 29, 77, 238, 239, 241-243, 248, 249, 256, 287, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25.05.2026 про закриття провадження у справі № 560/8500/26 - відмовити.

У задоволенні клопотання Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 02.07.2026 про закриття провадження у справі № 560/8500/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала окремо від рішення суду не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повне судове рішення складене 07 липня 2026 року

Головуючий суддя Є.В. Печений