Ухвала суду № 138017699, 07.07.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/3742/25

Провадження № 6/461/157/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 року м.Львів

Галицький районний суд м.Львова в складі судді Радченка В.Є., за участі секретаря судових засідань Яцишин В.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у цивільній справі №461/3742/25 за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11, ЄДРПОУ 19390819) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення боргу за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просить визнати виконавчий лист № 461/3742/25, виданий Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/3742/25, таким, що не підлягає виконанню частково у розмірі 33 000,00 грн. В обґрунтування заяви зазначає, що 13 січня 2026 року Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/3742/25 було видано виконавчий лист про стягнення з неї на користь АТ «ІДЕЯ БАНК» заборгованості у розмірі 49 427,54 грн та судового збору у розмірі 3 028,00 грн. 19 лютого 2026 року приватним виконавцем Чупис Т.П. відкрито виконавче провадження № 80291510. Разом із тим заявниця зазначає, що ще 06 червня 2025 року, тобто до набрання рішенням суду законної сили та до видачі виконавчого листа, нею було добровільно сплачено на рахунок АТ «ІДЕЯ БАНК» 33 000,00 грн, у зв`язку з чим вважає, що виконавчий лист у цій частині не підлягає виконанню. ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до її електронного кабінету. Представник АТ «ІДЕЯ БАНК» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету. Заінтересована особа приватний виконавець Чупис Тетяна Петрівна у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Причин неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подала. Відповідно до ч.3 ст.223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи без поважних причин, суд розглядає справу за відсутності такого учасника. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 червня 2025 року у справі № 461/3742/25 позов АТ «ІДЕЯ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ІДЕЯ БАНК» заборгованість у розмірі 49 427,54 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. 13 січня 2026 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 461/3742/25 на примусове виконання зазначеного рішення. 19 лютого 2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяною Петрівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80291510 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. 23 березня 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню частково. На обґрунтування заяви зазначає, що 06 червня 2025 року, тобто до набрання рішенням суду законної сили та до видачі виконавчого листа, нею добровільно сплачено на рахунок АТ «ІДЕЯ БАНК» 33 000,00 грн, у зв`язку з чим виконавчий лист у цій частині не підлягає виконанню. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи заяви та надані докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Конституційний принцип обов`язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 431 ЦПК України). Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав. Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20. У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку, саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком, як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а, отже, як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої, відповідно до цієї норми закону. Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 ЦК України). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 (провадження №61-9190ав22). Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, провадження №61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, провадження №61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, провадження №61-1762ав22. Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом. Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження. Виконавчі листи у даній справі видані на підставі судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначена у виконавчому листі суть стягнення відповідає резолютивній частині ухвали суду, на виконання якої видані ці виконавчі листи. У виконавчих листах зазначений один боржник та один стягувач, що відповідає нормам законодавства, зокрема ч.2 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак жодної помилки при видачі виконавчих листів не встановлено. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Необхідним для позитивного вирішення питання щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є порушення прав боржника видачею виконавчого листа чи його виконанням. Наведені ОСОБА_1 обставини не підпадають під перелічені в цивільному процесуальному законі підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Встановлено, що виконавче провадження було відкрите 19.02.2026 року та на момент розгляду даної заяви є завершеним, що підтверджується постановою ВП №80291510 від 09.04.2026 року про закінчення виконавчого провадження. Одночасно, оскільки погашення боргу відбулося вже після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, вказане не може вважатись добровільним виконанням боржником виконавчого листа поза межами виконавчого провадження. Посилання ОСОБА_1 на те, що у боржника відсутній повністю обов`язок перед стягувачем у зв`язку з відсутністю боргу, не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та не є іншою причиною в контексті частини другої ст.432 ЦПК України, враховуючи що свій матеріальний обов`язок, визначений рішенням суду, боржник виконав в межах вже відкритого виконавчого провадження. Суд також наголошує, що фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом, відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», є підставою для закінчення виконавчого провадження, а не визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню після. З огляду на викладені обставини, суд не вбачає правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в контексті ст.432 ЦПК України, у зв`язку із чим у задоволенні заяви слід відмовити. Керуючись статтями 260, 261, 353, 354, 431, 432 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа № 461/3742/25, виданого Галицьким районним судом м. Львова, таким, що не підлягає виконанню частково, відмовити. Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Галицький районний суд м. Львова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Суддя В.Є. Радченко