Ухвала суду № 138017051, 08.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/10165/26

Провадження №: 2/755/8915/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про передачу справи за підсудністю

"08" липня 2026 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаховий коледж українського червоного хреста» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фаховий коледж українського червоного хреста» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі, суд встановив таке.

Згідно із частиною другою статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно відповіді з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 07 липня 2026 року № 2994755, місцезнаходженням ТОВ «Фаховий коледж українського червоного хреста», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 45191220, є: вул. Ділова, буд. 3, м. Київ.

Водночас, статтею 28 ЦПК України встановлено правила альтернативної підсудності.

Так, частиною першою статті 28 ЦПК України встановлено, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

З відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 07 липня 2026 року № 2994720 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Поряд з цим, згідно відповіді від 07 липня 2026 року № 2994789 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання:

АДРЕСА_2 .

Аналіз вказаних норм дає можливість зробити висновок про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це форма підсудності, за якої позивач наділений правом за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 16 статті 28 ЦПК України).

У постанові від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21 Велика Палата Верховного Суду, на яку посилався суд першої інстанції, виснувала, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини 1 статті 27, частини 1 статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Також Верховний Суд у цій постанові вказав, що до осіб, що вимушено покинули місце проживання за зареєстрованим місцем проживання у зв`язку із негативним наслідками збройного конфлікту, слід застосовувати наведений висновок з урахуванням спеціальних норм права, якими регулюються питання реєстрації місця проживання внутрішньо переміщених осіб.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Таким чином, адреса місцезнаходження відповідача та водночас, адреса зареєстрованого, а також фактичного місця проживання позивача як внутрішньо переміщеної особи не відносяться до території Дніпровського району міста Києва. Позивачем не підтверджено наявність підстав для визначення підсудності даної справи Дніпровському районному суду міста Києва відповідно до положень статті

28 ЦПК України.

Водночас, суд враховує, що позивач звернулася до суду з даним позовом, обравши альтернативну підсудність даної справи, визначену частиною першою статті 28 ЦПК України, з урахуванням адреси її фактичного проживання, що свідчить про її бажання скористатися правом вибору альтернативної підсудності даного позову.

Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтями 2, 3, 4 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховою Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Принцип законного судді нерозривно пов`язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд не тільки вправі, а й зобов`язаний ухилитися від розв`язання справ, йому не підсудних.

Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

Згідно із пунктом першим частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Таким чином, враховуючи предмет позову, беручи до уваги те, що фактичне місце проживання позивача задекларовано за адресою:

АДРЕСА_2 , тому даний позов не підсудний Дніпровському районному суду міста Києва та підлягає направленню на розгляд за підсудністю до Деснянського районному суду міста Києва.

Керуючись статтями 4, 27,28, 31, 187, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаховий коледж українського червоного хреста» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передати на розгляд до Деснянського районному суду міста Києва (просп. Червоної Калини, 5В, Київ, 02225) за підсудністю.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.

Суддя О.О. Хромова