Рішення № 138015414, 07.07.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/18436/26

Провадження № 2/947/4609/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію,

ВСТАНОВИВ:

01.05.2026 року до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через підсистему «Електронний суд» надійшла, сформована 30.04.2026 року, позовна заява Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії до об`єкту нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.03.2026 року, в сумі 56962 гривні 81 копійка та витрат зі сплати судового збору.

Представник позивача заявлені вимоги мотивує тим, що відповідачка проживає в квартирі АДРЕСА_2 , на ім`я якої відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Дану квартиру забезпечує тепловою енергією КП «Теплопостачання міста Одеси».

Позивач зазначає, що відповідачка, отримуючи послуги з постачання з теплової енергії, оплачувала їх частково, внаслідок чого станом на 01.03.2026 року у неї утворилася заборгованість у загальному розмірі 56962 гривні 81 копійка, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 26.05.2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд якої призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі, у строки передбачені ст. 275 ЦПК України. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача разом з позовом надав до суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі, одночасно зазначивши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Щодо сповіщення відповідачки суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Згідно з відповіддю з ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідачки, розгляд справи без повідомлення сторін по справі, судом здійснювалось повідомлення відповідачки про розгляд справи шляхом скерування копії ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 , однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою, з визначеною невручення і повернення відправнику - 19.06.2026 року.

Пунктом 5 частини 6 статті 272 ЦПК України врегульовано, що днем вручення судового рішення є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Додатково суд зазначає, що з урахуванням подання позивачем позовної заяви до суду в електронній формі через підсистему Електронний суд, позивачем на виконання приписів ч.1 ст. 177 ЦПК України були надані докази надсилання копії поданої до суду позовної заяви з додатками до неї засобами поштового зв`язку на адресу вищевказаного зареєстрованого місця проживання відповідачки (поштове відправлення №R067155348809).

Відповідно до трекінгу з відстеження поштових відправлень, яке перебуває у вільному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта», вбачається, що поштове відправлення R067155348809повернуто відправнику без вручення.

Судом додатково враховується, що у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Отже, відповідачка належним чином повідомлена про відкрите судове провадження та розгляд даної справи, починаючи з 19.06.2026 року.

П`ятнадцятиденний встановлений судом строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився 06 липня 2026 року включно.

Однак у визначений ухвалою суду процесуальний строк, як і станом на час розгляду справи, відповідачка процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 5 ст. 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 281 ЦПК України передбачено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи, що відповідачка належним чином сповіщена про розгляд справи, однак не скористалась процесуальним правом на подання у визначений судом процесуальний строк відзиву на позовну заяву, відсутність клопотань сторін по справі про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд вважає наявними підстави для проведення розгляду справи в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про задоволення позову про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачці по справі ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Богун Іриною Андріївною та зареєстрованого в реєстрі за №619, належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .

На підставі зазначеного договору, за відповідачкою 15.06.2015 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Зазначений будинок перебуває у комунальній власності територіальної громади, послуги з теплопостачання якого забезпечує КП « Теплопостачання м. Одеси».

На ім`я відповідачки, як абонента за вказаною адресою, відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 за яким обліковуються надані послуги з теплопостачання.

У відповідності до поданого до суду розрахунку заборгованості вбачається, що у абонента за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який відкрито на ім`я ОСОБА_1 обліковується заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, яка станом на 01.03.2026 року, становить в сумі 56962 гривні 81 копійка.

З підстав наявності вказаної заборгованості та невиконання відповідачкою своїх зобов`язань зі сплати коштів за надані послуги з теплової енергії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

У відповідності до положень п. 5 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5).

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1) споживачі (індивідуальні та колективні);

2) управитель;

3) виконавці комунальних послуг.

У відповідності до положень ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»:

- Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (п.2);

- Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач (п.13);

- Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п.6);

- Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п.9).

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать у тому числі комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

У відповідності до ч.2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцями комунальних послуг зокрема послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.

Згідно з положеннями ч.1-5 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом.

Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску.

Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації.

Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період.

Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством.

Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених статтею 16 цього Закону.

Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Органи, уповноважені законом встановлювати порядки (методики) формування тарифів на транспортування, постачання теплової енергії, визначають особливості врахування в тарифах на теплову енергію для споживача витрат на утримання та обслуговування теплових пунктів (індивідуальних та центральних) з метою недопущення подвійної компенсації споживачами таких витрат.

Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору:

- такий виконавець зобов`язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин;

- раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов.

Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору співвласники багатоквартирного будинку не повідомили виконавця відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) про прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин, визначеної в частині першій статті 14 цього Закону, публічний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, укладений з таким виконавцем, вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

- плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

- плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, пунктом 3 Розділу VI Прикінцеві та Перехідні положення вказаного Закону встановлено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Частинами 6, 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що тарифи на комунальну послугу з постачання теплової енергії, що виробляється суб`єктом господарювання за допомогою систем автономного теплопостачання, визначаються та встановлюються органом, що регулює діяльність такого суб`єкта господарювання, окремо для кожного багатоквартирного будинку, обладнаного такою системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.

Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Пунктами 1, 5 частини 2 статті 7 вказаного Закону передбачено, що індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики», особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла. Відповідальність за порушення договірних зобов`язань, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про іпотеку", "Про житлово-комунальні послуги", іншими законодавчими актами України.

Використання житла не за призначенням забороняється. Особи зобов`язані використовувати житло відповідно до призначення, додержуватися правил користування житловими приміщеннями, забезпечувати ефективне управління житлом та належне його утримання, ощадливо використовувати енергетичні та інші ресурси, дотримуватися правил добросусідства (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики»).

Судом враховується висновок Верховного Суду викладений у постанові від 20.11.2024 року у справі №463/6799/18 згідно з яким, обов`язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. Зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07 лютого 2024 року у справі № 372/2236/21).

Відповідно до пп.5 п. 45 «Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 року, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, та вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язку доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи вище викладене та надаючи оцінку наданим до суду доказам, судом встановлено, що позивач є належним постачальником послуг з теплової енергії до квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 , місце проживання якої зареєстроване у цій квартирі, та на ім`я якої, як споживача послуг з теплової енергії за даною адресою, відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Як вказує позивач, текст індивідуального договору було розміщено 04.10.2021 на офіційному сайті КП «Теплопостачання міста Одеси», за наслідком чого станом на 05.11.2021 типові договори з індивідуальними споживачами про надання послуги з постачання теплової енергії вважаються укладеними з відповідною категорією споживачів.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок не належного виконання зобов`язань зі сплати коштів за надані послуги з постачання теплової енергії, у відповідачки виникла заборгованість станом на 01.03.2026 року, в розмірі 56962 гривні 81 копійка.

Вказаний розрахунок не спростований відповідачкою, містить усі необхідні складові нарахування, інформацію про абонента, застосовані тарифи, періоди нарахування, інформацію про частково сплачені кошти, є послідовним та логічним для сприйняття, а відтак приймається в якості належного доказу.

Під час розгляду справи відповідачкою не оспорювався факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії, їх споживання, як і не оспорювалась якість відповідних послуг.

У відповідності до наданого до суду розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою частково здійснювалась сплата коштів за надані послуги, однак не в повному обсязі.

За наслідком чого, суд вважає підтвердженим факт, що між КП «Теплопостачання міста Одеси» та споживачем ОСОБА_1 на ім`я якої відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , існують фактичні договірні відносини з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать вчинені споживачкою дії, що засвідчують її бажання укласти договір, а саме фактом споживання теплової енергії та часткової сплати коштів за ці послуги.

Доказів на підтвердження сплати вказаної суми заборгованості, відповідачкою в порушення вимог ст. 81 ЦПК України до суду не надано.

На підставі вищевикладеного, приймаючи, що в порушення вищезазначених приписів закону, відповідачкою несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувались кошти за надані послуги з постачання теплової енергії, суд вважає доведеним належними доказами, що заборгованість відповідачки перед позивачем за надані послуги з теплової енергії станом на 01.03.2026 року становить в розмірі 56962 гривні 81 копійка.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення, судом враховується, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону, відповідачкою несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувались надані послуги за постачання теплової енергії, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за надані послуги з теплової енергії, станом на 01.03.2026 року, в розмірі 56962 гривні 81 копійка.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи задоволення позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають у відшкодування витрат зі сплати останнім судового збору 2662,40 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1Б) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), про стягнення заборгованості за теплову енергію задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102) заборгованість за надані послуги з теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 01.03.2026 року, в розмірі 56962 (п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят дві) гривні 81(вісімдесят одна) копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, код ЄДРПОУ 34674102) у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07.07.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко