Рішення № 138010077, 29.06.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

Справа № 293/382/26

Провадження № 2/293/472/2026

29 червня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді Проценко Л.Й.

за участю секретаря судового засідання Ничипорук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

19.03.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Позика» в особі директора Міньковської А.В., через систему «Електронний суд» звернулось до Черняхівського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №39588790 від 03.01.2022, в розмірі 17 500,00 грн.,

Також представник позивача просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 2 662, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 03.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №39588790, підписаний електронним підписом позичальника. Згідно з умовами договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 5 000 грн. Однак відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав.

01.0.2025 між ТОВ «ФК«Ірбіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу №01092025/1, згідно якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №39588790 від 03.01.2022.

Відповідно до договору факторингу сума боргу перед новим кредитором становить 17 500 грн., та складається з:

-заборгованості за тілом кредиту 5000,00 грн;

-заборгованість за відсотками 12 500,00 грн.

Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 20.03.2026 справа №293/382/26 передана на розгляд судді Проценко Л.Й. (а.с.81).

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 23.03.2026 відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.82).

Ухвалою від 26.03.2026 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу 10-ти денний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині (а.с.83).

У визначений судом строк позивач подав до суду заяву про усунення недоліків (а.с.85-88).

Ухвалою від 07.04.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Перше судове засідання суд призначив на 10 год. 00 хв. 30.04.2026 (а.с.89).

22.04.2026 представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Свінціцька Г.В., яка діє на підставі ордеру на надання правової допомоги серії АМ № 1164803, через систему «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву. У відзиві представик відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не надано доказів підписання електронного договору саме відповідачем, у належній формі та у тій редакції, яка подана до суду. Позивачем також не надано належних доказів перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача та належних доказів відступлення прав вимоги від первісного кредитора новому стягувачеві (реєстри та акти мають ознаки формально складених документів, які не містять жодних індивідуалізуючих ознак зобов`язання, які не дозволяють визначити особу боржника, розмір боргу та факт переходу права вимоги щодо конкретної особи). Крім того, представник відповідача вважає, що відсотки нараховані відповідачу не відповідають принципам розумності, справедливості, добросовісності, оскільки нараховані у розмірі, більшому ніж у два рази заборгованості за тілом кредиту.

Представник відповідача також звертає увагу на те, що відповідач на момент укладення кредитного договору проходив військову службу та мав статус військовослужбовця. Будучи військовослужбовцем відповідач підлягає звільненню від сплати нарахованих відсотків на підставі вимог п.15 ст.14 вимог ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей». За даних обставин просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.94-116).

22.04.2026 представник відповідача через систему «Електронний суд» подала клопотання про витребування доказів та клопотання про розгляд справи у вісутності відповідача та його представника (а.с.117-124).

30.04.2026 вказана справа не розглядалась у зв`язку з перебуванням головуючої судді у нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні №293/6/26 (а.с.130).

04.05.2026 представник позивача подав до суду відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів. У відповіді на відзив представник позивача вказав, що підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити в повному обсязі (а.с.133-144).

04.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача Свінціцької Г.В. надійшло заперечення на клопотання про витребування доказів та заперечення (на відповідь на відзив). Представником позивача також подано клопотання про розгляд справи без участі відповідача за наявними в справі матеріалами (а.с.145-150, 151-161,162-166).

04.06.2026 сторони в судове засідання не з`явились. Суд постановив ухвалу про витребування доказів та відклав розгляд справи на 14:00 год. 29.06.2026 (а.с.168).

29.06.2026 сторони в судове засідання не з`явились. У матеріалах справи містяться заяви сторін про розгляд справи у їх відсутності.

В ході розгляду справи, суд відповідно до п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України, створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.

Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та докази на їх підтвердження

Суд установив, що 03.01.2022 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №39588790 у виді електронного договору, який підписаний відповідачем електронним підписом 753030.

Згідно п. 3.1. загальний розмір кредиту становить 5 000 грн.

Відповідно до п.3.2. за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3 %, яка застосовується в межах строку, визначеного у п.4.2. цього договору та в межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. При цьому клієнт може скористуватись пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на уиовах, визначених в п.п.3.2.1, 3.2.2., п.3.2. цього договору пільговий період 20 календарних днів з 03.01.2022 по 23.01.2022 пільгова процентна ставка (знижена 2%).

Згідно п.4.2. клієнт зобов`язується понвістю повернути кредит на сплатити відсотки до 03.04.2022 (а.с.28-39).

Сторонами підписана та погоджена таблиця обчислення загальної вартсоті кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якої сума кредиту становить 5000,00 грн, сума процентів за користування кредитом 12 500,00 грн (а.с.39-40).

Надання кредитних коштів відповідачу підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та довідкою про ідентифікацію клієнта (а.с.52,21).

01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено договір факторингу №01092025/01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Ірбіс» відступило на користь ТОВ «ФК» Позика» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором ОСОБА_1 №39588790 від 03.01.2022 (а.с.19,41-50).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором №39588790 від 03.01.2022 заборгованість ОСОБА_1 становить 17500,00 грн, зокрема:

за основною сумою боргу (тіло кредиту) 5 000,00 гривень,

за відсотками за користування кредитом 12 500,00 гривень (а.с.57-59).

Із довідки військової частини НОМЕР_1 від 13.01.2025 вбачається, що старший лейтенант ОСОБА_1 перебуває а військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та є учасником бойових дій, що підтверджється копією посвідсчення серії НОМЕР_2 (а.с.107,110).

Також представником відповідача надані докази того, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Житомирському військовому інституті ім ОСОБА_2 з 14.08.2020 по 22.07.2024 (а.с.114-115).

ІV. Законодавство, що підлягає застосуванню

За правилами ч.1ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положеньст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.628,629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1ст.638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2ст.638 ЦК України).

За правилом ч.1ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК України).

Відповідно до положень ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (надалі - Закону), згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

За правилами ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

V. Оцінка та мотиви суду

Відповідно до норм закріплених у ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд установив, що 03.01.2022 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №39588790 в електронній формі, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовими ідентифікаторами (одноразовим паролем), наявний в матеріалах справи та досліджений судом.

За даним договором, сторонами досягнуто згоду з істотних умов договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.

З розрахунку заборгованості за цим кредитним договором вбачається, що у період з 03.01.2022 по 03.04.2022 кредитором нараховано відсотки на загальну суму 12 500,00 грн. (а.с.57-59).

Суд вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором у виді заборгованості за тілом кредиту в сумі 5 000,00 грн. та нарахованими відсотками в сумі 11 146,00 грн.

Як встановлено судом право грошової вимоги заборгованості за договорами про надання фінансового кредиту перейшло до ТОВ «ФК «Позика».

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи факт отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 5000 грн., тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредитних договорах в розмірі тіла кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо твердження представника відповідача про врахування до відповідача пільг зі сплати кредиту, встановлених для військовослужбовців у відповідності до ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», судом зазначається наступне.

Відповідно до положень ч.15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Аналіз вищевикладених положень дає можливість зробити висновок, що пільги стосовно звільнення від нарахування процентів за користування кредитом мають не всі військовослужбовці, а лише ті, які підпадають під визначені у законі категорії. Категоріями військовослужбовців, які мають пільги щодо звільнення від нарахування процентів за користування кредитом, є: 1) військовослужбовці, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; 2) військовослужбовці, які призвані на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 3) інші військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у заходах, перелік яких наведено у ч. 15 ст. 14 вказаного Закону.

У Постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На підтвердження наявності у відповідача пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стороною відповідача надано копію військового квитка серії НОМЕР_3 від 27.08.2020; копію витягу з наказу №16 від 14.08.2020, згідно якого ОСОБА_1 уклав контракт з Житомирським військовим інститутом імені С.П. Корольова про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України і призначений курсантом (період 14.08.2020 по 22.07.2024); копію витягу з наказу Міністерства оборони України № 1022 від 29.06.2024 про прийняття ОСОБА_1 на військову службу за контрактом та призначення на посаду офіцера резерву взводу резерву офіцерського складу Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова.

Однак, сукупний аналіз вказаних документів дає можливість зробити висновок, що ОСОБА_1 в період надання кредиту та нарахування відсотків перебував на військовій службі за контрактом.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено ті обставини, що в період укладення кредитного договору та нарахування відсотків за ним відповідач ОСОБА_1 підпадав під перелік визначених категорій військовослужбовців, які відповідно до ч.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають пільги на звільнення від нарахування процентів за користування кредитом.

Разом з тим, суд вважає ща необхідне зазначити, що нараховані відсотки у розмірі 12 500 грн. за кредитним договором на суму 5000,00 грн. є надміно завищеними.

Так, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Зазначене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, розмір нарахованих процентів за весь період кредитування значно перевищує розмір основної заборгованості, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Вищезазначені висновки відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020 року, 910/719/19 від 19.05.2020 року, №363/1834/17 від 13.07.2022 року, №910/12876/19 від 01.06.2021 року та №679/1103/23 від 12.02.2025 року.

Врахувавши вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір процентів за кредитним договором №39588790 до розміру заборгованості по тілу кредиту 5000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

У зв`язку з цим, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача заборгованість за кредитним договором №39588790 в розмірі тіла кредиту 5 000,00 грн. та відсотків 5000,00 грн., що разом становить 10 000,00 грн.

VI. Розподіл судових витрат

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, в сумі 10 000,00 грн., що становить 57,15% від суми пред`явленого позову, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1521,57 грн.(2662,40х57,15%:100%).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №39493634/01 від 02.01.2026, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги 16.02.2026, детальний опис робіт (наданих послуг), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.22-27, 16, 20, 60-61).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, адже вказаний розмір має бути доведеним, документально обґрунтованим та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика» в розмірі 3000 грн.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу у межах вказаної суми є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їх розміру.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 18, 76-81, 141,247, 259, 263-265, 268,280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" заборгованість за кредитним договором №39588790 від 03.01.2022 в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 1521 (одна тисяча п`ятсот двадцять одна) гривня 57 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика", адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406 ЄДРПОУ 39493634.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4

Повне рішення складено 06.07.2026.

Головуюча суддя Людмила ПРОЦЕНКО