Рішення № 138007187, 02.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 02.07.2026

Справа № 182/7167/25

Провадження № 2/334/1369/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2026 року до суду з Марганецького міського суду Дніпропетровської області за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові посилалися на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 24.02.2025 року укладено кредитний договір № 24.02.2025-100000354, відповідно умов якого кредит надається на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 24/02/2025; сума кредиту 6000 грн., строк, на який надається Кредит 189 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 31.08.2025; процентна ставка «Стандартна» 1% за день, денна процентна ставка 0,89%; комісія, пов`язана з наданням кредиту - 7% від суми кредиту та дорівнює 420 грн.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 420 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, однак ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подачі позову утворилась заборгованість у розмірі 14190 грн., що складається: з заборгованості по тілу кредиту - 6000 грн., заборгованості по процентам - 6300 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) 420 грн.; неустойки 1470 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Відповідачем сплачено в рахунок погашення боргу за кредитним договором в сумі 1000 грн. 17.03.2025 року, 860 грн. 18.03.2025 року, 3030 грн. 21.04.2025 року, всього на суму 4890 грн.

Вважають, що за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.02.2025-100000354 від 24.02.2025 року в розмірі 14190 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судовий збір 2422,40 грн.; розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності представника, не заперечували проти заочного розгляду справи.

27.01.2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

13.04.2026 року до суду через систему «Електронний суд» звернулася відповідач з відзивом на позов, в якому посилалася на те, що додані позивачем до матеріалів позовної заяви копія листа від ТОВ «УПР» та довідка розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором складений працівником самого позивача - не є первинними бухгалтерськими (платіжними) документами, з яких можна встановити дійсність фінансової операції та факт надання позивачем саме відповідачу грошових коштів у якості позики. Крім того, з копії листа ТОВ «УПР» не вбачається жодних даних про відповідача. Такий лист не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку, оскільки такий документ не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містять відомостей про відповідача, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача. Копія листа від ТОВ «УПР» та довідка розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором не є випискою з особового рахунку у розумінні бухгалтерського або банківського обліку, а також не є первинним бухгалтерським документом відповідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Інформація, що міститься у вказаних документах, має інформаційний характер і не підтверджує рух коштів чи факт здійснення господарських операцій.

Вказане у сукупності унеможливлює встановлення факту перерахування коштів саме кредитодавцем на підставі відповідного договору, а не іншими особами за іншими правовідносинами.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що веб-сайт в мережі Інтернет, через який начебто було укладено кредитний договір, належить саме ТОВ «Споживчий центр». Як і відсутній відповідний документ на підтвердження того, що відповідач отримувала смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором. Посилання позивача на заповнення відповідачем форми на сайті товариства і зазначенням власної банківської картки є бездоказовими та нічим не підтвердженими.

Прохала відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

16.04.2026 року до суду через систему «Електронний суд» звернувся представник позивача за довіреністю Ларіонов К.О. з відповіддю на відзив, в якій посилалися на те, що стороною позивача (кредитодавця) документи, що складають кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.

Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу.

Позивач наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, відповідач не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.

Позивач вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Прохали позовні вимоги задовольнити, розгляд справи здійснювати у відсутність представника позивача.

08.06.2026 року ухвалою суду витребувано в АТ КБ "Приватбанк" інформацію: 1) чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ); 2) інформацію про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_1 за період з 24.02.2025 та протягом наступних за цим днем 5 календарних днів; 3) прізвище, ім`я, по-батькові отримувача грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_1 , видану АТ КБ "Приватбанк", на яку були 24.02.2025 перераховані грошові кошти в сумі 6000 грн.

25.06.2026 року АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду від 08.06.2026 року повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ). По рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) було зарахування коштів на суму 6000 UAH 24.02.2025. Надали виписку по рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) за період 24.02.2025-01.03.2025.

02.07.2026 року представник позивача в судове засідання не з`явився, подали заяву про розгляд справи у відсутність представника.

02.07.2026 року в судове засідання відповідач не з`явилася, подала відзив на позов.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася відповідач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрована до 21.10.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №2146267 від 18.12.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, фактично мешкає як ВПО з 30.09.2025 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю №2275052 від 27.01.2026 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери.

24.02.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №24.02.2025-100000354, згідно умов якого сума кредиту 6000 грн., строк кредиту 189 днів, дата повернення кредиту 31.08.2025 року, процентна ставка «Стандартна» 1% за день, денна процентна ставка 0,89%; комісія, пов`язана з наданням кредиту - 7% від суми кредиту та дорівнює 420 грн.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 420 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, неустойка в розмірі 90 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання, орієнтовна реальна річна процентна ставка 3326,18%, орієнтовна загальна вартість кредиту 16080 грн.

Договір укладено в електронному вигляді, підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «Е488».

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором №24.02.2025-100000354 від 24.02.2025 року виконало та надало їй кредит в сумі 6000 грн. шляхом перерахування на карту № НОМЕР_3 , що підтверджується копією повідомлення ТОВ «УПР» від 31.10.2025 року.

Згідно виписки АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів за картковим рахунком платіжної картки № НОМЕР_3 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на рахунок останньої зараховано грошові кошти в сумі 6000 грн.

Відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту належним чином не виконав, сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 1000 грн. 17.03.2025 року, 860 грн. 18.03.2025 року, 3030 грн. 21.04.2025 року, всього на суму 4890 грн.

Відповідно Довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором №24.02.2025-100000354 від 24.02.2025 року ТОВ «Споживчий центр» Новохатько А.О. має заборгованість в сумі 14190 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту; 6300 грн. - сума заборгованості за відсотками; 420 грн. комісія за обслуговування; 1470 грн. неустойка.

Суд, задовольняючи позов частково, виходить з наступного.

В статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1, ч.2 п.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно висновків, викладених у Постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений в письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію».

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.

У ст.599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд вважає, що надані позивачем докази на підтвердження договірних відносин між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 є належними та допустимими, і аналізуючи в сукупності надані докази, вважає, що факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору № 24.02.2025-100000354 від 24.02.2025 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора є доведеним, оскільки сторони узгодили порядок його укладення в електронній формі.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у Постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «Споживчий центр» виконало в повному обсязі умови кредитного договору, надавши відповідачу обумовлену суму кредиту 6000 грн., проте відповідач прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала (сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 1000 грн. 17.03.2025 року, 860 грн. 18.03.2025 року, 3030 грн. 21.04.2025 року, всього на суму 4890 грн.), внаслідок чого за кредитним договором № 24.02.2025-100000354 від 24.02.2025 року відповідачу нараховано до стягнення заборгованість в розмірі 14190 грн., з яких: 6000 грн. - сума заборгованості по тілу кредиту; 6300 грн. - сума заборгованості за відсотками; 420 грн. комісія за обслуговування; 1470 грн. неустойка.

Виписка АТ КБ «Приватбанк» про рух коштів за картковим рахунком платіжної картки № НОМЕР_3 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , є доказом у справі, оскільки має статус первинного документа, згідно Переліку типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5.

Згідно Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, що затверджено Постановою НБУ №164 від 29.07.2022 року відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком.

Відповідно правового висновку, наведеному у Постанові Верховного Суду від 30.10.2019 року (справа № 355/558/18) виписка про рух коштів по рахунку свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту.

Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З досліджених доказів, зокрема виписки за карткою відповідача, видно, що остання користувалася кредитними коштами, що свідчить про те, що відповідач отримувала кредитні кошти.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором в обумовлені договорами строки, договір залишається невиконаним, позивач внаслідок такого порушення позбавлений можливості отримати кредитні кошти та відсотки, на що він розраховував при укладенні договору, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача тіла кредиту, відсотків та комісії:

Згідно умов кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту 16080 грн.

Згідно Графіку платежів чергові платежі: 16.03.2025 1680 грн. (1260 грн. відсотки, 420 грн. комісія), 06.04.2025 року 1680 грн. (1260 грн. відсотки, 420 грн. комісія), 27.04.2025 - 1680 грн. (1260 грн. відсотки, 420 грн. комісія), 18.05.2025 1260 грн. (відсотки), 08.06.2025 - 1260 грн. (відсотки), 29.06.2025 - 630 грн. (відсотки), 20.70.2025 630 грн. (відсотки), 10.08.2025 630 грн. (відсотки), 31.08.2025 6630 грн. (630 грн. відсотки, 6000 грн. тіло кредиту), в сього в сумі 16080 грн.

Позивач посилався на те, що ОСОБА_1 має заборгованість по тілу кредиту - 6000 грн., заборгованість по процентам - 6300 грн., додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості) 420 грн.

Відповідачем сплачено в рахунок погашення боргу за кредитним договором в сумі 1000 грн. 17.03.2025 року, 860 грн. 18.03.2025 року, 3030 грн. 21.04.2025 року, всього в сумі 4890 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за кредитним договором в межах строку дії кредитного договору з 24.02.2025 року по 31.08.2025 року з урахуванням часткової сплати відповідачем становить: 16080 грн. 4890 грн. = 11190 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість по тілу кредиту, 5190 грн. - заборгованість по процентам.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки:

Згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у Постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив: «Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року в справі № 910/8349/22). Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Таким чином, з урахуванням п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд вважає, що нарахована відповідачу неустойка в розмірі 1470 грн. у період дії в Україні воєнного стану (з 24.02.2022 року) за кредитним договором підлягає списанню кредитодавцем (позикодавцем), оскільки відповідач, як позичальник, законом звільнений від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає в розмірі 11190 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість по тілу кредиту, 5190 грн. - заборгованість по процентам.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача, які викладені у відзиві на позов, оскільки останні не підтвердженні встановленими судом обставинами.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Таким чином, позов підлягає задоволенню в тій частині, що ґрунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 14190 грн. задоволено вимоги на суму 11190 грн., тобто на 78,85 %, то з відповідача на користь позивача відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 1910,06 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 211, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського буд.133А, р/р № НОМЕР_5 , МФО 305299) заборгованість за кредитним договором №24.02.2025-100000354 від 24.02.2025 року в розмірі 11190 грн. (одинадцять тисяч сто дев`яносто гривень 00 копійок), з яких: 6000 грн. заборгованість по тілу кредиту, 5190 грн. - заборгованість по процентам.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського буд.133А, р/р № НОМЕР_5 , МФО 305299) витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1910,06 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 07 липня 2026 року.

Суддя: С.М. Телегуз