Рішення № 138001434, 06.07.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2356/26

2/583/1329/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.,

з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», представник позивача Пархомчук Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» через свого представника Пархомчука С.В. звернулося до суду з позовом до відповідача, згідно з яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором № 1885844 від 13.05.2021 у розмірі 13965,90 грн, яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3900,00 грн та простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 10065,90 грн, а також понесені позивачем судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Вимоги за позовом вмотивовані тим, що 13.05.2021 між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1885844 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачка отримав кредитні кошти, які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування ними. Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становить 3900,00 грн; строк кредиту 29 днів; процентна ставка 1,9% у день. Однак відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 20.02.2026 становить 13965,90 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 10065,90 грн заборгованість за процентами. На підставі договору відступлення права вимоги право грошової вимоги по вказаному кредитному договору перейшло до ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадженні у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачеві відповідно до ч. 1 ст. 278 ЦПК України запропоновано протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов.

02.06.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яценка А.О. надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, однак не погоджується із заявленим позивачем розрахунком заборгованості в частині відсотків у розмірі 10065 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 15662,40 грн. Позивачем заявлено до стягнення загальну суму 13965,90 грн, з яких фактична сума тіла кредиту складає тільки 3900 грн. Представник відповідача частково заперечує проти заявлених позивачем вимог з огляду на повну безпідставність, незаконність нарахування відсотків поза межами строку кредитування та очевидну неспівмірність витрат на правничу допомогу. Так, строк дії договору закінчився 11.06.2021. Разом з тим, позивач нараховував відсотки у розмірі 10065,90 грн після закінчення строку договору. Крім того, до позовної заяви позивачем не додано належної виписки з особового рахунку боржника, яка є єдиним належним первинним документом, що фіксує рух коштів, реальну дату видачі кредиту та можливі часткові погашення. Позивач надав лише виписку нібито, яка сформована саме позивачем, який на час дії кредитного договору не мав права вимоги за договором. Крім того, представник відповідача посилається на ст. 516, 517 ЦК України, згідно з якими боржник має бути належним чином повідомлений про заміну кредитора, однак позивачем не надано жодних доказів такого повідомлення. У зв`язку з наведеним представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині нарахування відсотків та здійснення додаткових нарахувань за кредитним договором.

04.06.2026 до суду від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» Пархомчука С.В. надійшла відповідь на відзив, у якій аргументує правомірність нарахування відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 10065,90 грн, посилаючись на положення п. 9.4.3, п. 9.4.3.1 та п. 9.4.3.2 кредитного договору щодо можливості його автопролонгації. Крім того, зазначив, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, у якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. У контексті спорів щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування наводить постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023, у якій надано роз`яснення щодо порядку застосування ст. 625 ЦК України. Також зазначив, що позивач надав суду належні та допустимі докази, що підтверджують факт переходу до нього права грошової вимоги. Вважає, що твердження відповідача про недоведення такого факту є необґрунтованими та не відповідають дійсності. У зв`язку з наведеним просить позов задовольнити в повному обсязі, а доводи представника відповідача, викладені у відзиві, відхилити.

07.06.2026 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Яценка А.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якій зазначає, що нарахування процентів після закінчення строку кредитування суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Крім того, вважає, що позивач не довів факту автоматичної пролонгації кредитного договору Зокрема, до матеріалів справи не додано: доказів направлення Відповідачу повідомлення про пролонгацію; підтвердження акцепту такої пролонгації; електронних логів інформаційної системи; підтвердження використання одноразового ідентифікатора; доказів погодження нових строків користування кредитом. Також зазнаає, що відступлення права вимоги не підтверджене належними доказами. Крім того, наводить власний розрахунок заборгованості, згідно з яким яким звважає, що становить відповідача за відсотками становить: 3900 грн х 1,9 % х 29 днів = 2148,90 грн, а загальна сума заборгованості 6048,90 грн, з яких: 3900,00 грн тіло кредиту, 2148,90 грн відсотки.

29.06.2026 до суду від представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» Пархомчука С.В. надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача документально підтверджені судові витрати в загальному розмірі 15662,40 грн, з яких: судовий збір 2662,40 грн, витрати на правничу допомогу 13000,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, в позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Відповідач та його представник про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, їхня позиція викладена в наданому представником відповідача відзиву на позовну заяву.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 13.05.2021 між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1885844, за умовами якого кредитодавець надає позичальникові кредит в розмірі 3900,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору строк, на який надається кредит, складає 29 календарних днів з моменту підписання цього договору та перерахування (видачі) коштів позичальнику, а саме з 12.05.2021 по 09.06.2021 включно.

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту, а у разі часткового погашення на непогашену частину, та встановлюються в розмірі 1,90% від суми кредиту в день. Тип процентної ставки фіксована.

Згідно з п. 1.6 кредитного договору загальна вартість кредиту становить 6048,90 грн.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківську платіжну картку позичальника протягом 3-х банківських днів з дати підписання договору.

Згідно з п. 3.2 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються кредитодавцем в день надання кредиту у фіксованому незмінному розмірі за кожен день за період з моменту списання коштів за кредитом з поточного рахунку кредитодавця до моменту повернення коштів на поточний рахунок кредитодавця, але не більше строку, на який надається кредит.

Пунктом 9.2 кредитного договору строк дії цього договору складає 29 днів, починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього Договору та закінчується 09.06.2021.

Відповідно до пункту 9.4.1 кредитного договору, у випадку неможливості виконання зобов`язань за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, позичальник має право ініціювати продовження строку користування Кредитом та зміну дати повернення Кредиту шляхом здійснення платежу на користь кредитодавця у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів не пізніше останнього дня строку користування кредитом. Після отримання кредитодавцем коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, заява позичальника про продовження строку користування Кредитом вважається поданою, а дія Договору автоматично продовжується (лонгується) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів. За умови своєчасної сплати позичальником всіх нарахованих процентів за користування Кредитом, можливе продовження строку користування кредитом та продовження дії Договору автоматично (автопролонгація) на тих самих умовах на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод, починаючи з дня, наступного за днем запланованої дати повернення кредиту. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватися неодноразово, необмежену кількість разів.

Пунктом 9.4.2 кредитного договору визначено, що автоматичне продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження дії Договору (автопролонгація) без підписання сторонами додаткових угод застосовується також після настання дати погашення Кредиту в разі неповернення суми кредиту та несплати або часткової сплати позичальником нарахованих процентів за користування Кредитом до закінчення строку дії Договору. У разі несплати позичальником заборгованості до закінчення строку користування кредитом та закінчення строку дії Договору, сторонами застосовується автопролонгація з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Позичальник, який підписує даний Договір, дає згоду Кредитодавцю на його автопролонгацію - продовження строку користування кредитом та строку дії Договору на наступні 10 календарних днів без підписання сторонами додаткових угод, починаючи з дня, наступного за днем запланованої дати повернення кредиту.

Відповідно до п. 9.4.4 кредитного договору продовження строку користування кредитом та строку дії договору не є зміною істотних умов електронного договору, оскільки автопролонгація є відкладальною обставиною, яка настає за умов, описаних в цьому договорі та сторони погодили такий порядок пролонгації на момент укладення електронного договору.

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт. ОСОБА_1 договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G6997.

Також ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором G6997 підписано Паспорт споживчого кредиту до укладення договору, у якому їй надана інформація щодо умов кредитування.

13.12.2021 ТОВ «ФК «ВЕРОНА» виконано свої зобов`язання за договором та перераховано на картку № НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 3900,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» (установи, що здійснює офіційну діяльність із надання платіжних послуг) від 19.03.2026 за вих. № 1903/2026-3.

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить, матеріали справи не містять, факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 3900,00 грн визнається відповідачем.

Згідно з вимогами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В ч. 1 ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст. 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

За приписами ч. 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

В ч.ч. 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Згідно зі ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

З наведеного вбачається, що кредитний договір № 1885844 від 13.05.2021 укладено з ОСОБА_1 у спосіб подання згоди відповідача на надання їц відповідної суми грошових коштів. Вказані дії сторін не суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо способу укладання договору, а, відтак, породжували відповідні договірні зобов`язання для сторін по справі.

Таким чином, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 3900,00 грн.

Відповідачем зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту виконані не були.

Відповідно до договору відступлення права вимоги № 1-01/12/2023 від 01.12.2023 ТОВ «ФК «ВЕРОНА» відступило, а ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» прийняло належні ТОВ «ФК «ВЕРОНА» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаним у Реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та боржниками.

Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-01/12/2023 від 01.12.2023 ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 1885844 від 13.05.2021 на загальну суму заборгованості 13965,90 грн, з яких: 3900,00 грн залишок по тілу кредиту, 10065,90 грн залишок по відсотках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок про те, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом у справі №761/1543/20, провадження №61 - 10389св21 від 23.02.2022, справа №639/86/17, провадження №61-5039 св21 від 19.01.2022, справа №554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14.07.2021.

Оскільки ТОВ «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» на підставі договору відступлення права вимоги набуло право вимоги за кредитним договором № 1885844 від 13.05.2021, тому в позивача, як нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за цим договором.

Доказів про визнання договору відступлення права вимоги недійсним чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 1885844 від 13.05.2021 станом на 20.02.2026 включно ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 13965,90 грн, з яких: 3900,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 10065,90 грн заборгованість за відсотками.

Надаючи оцінку доводам сторін в частині розрахунку заборгованості за відсотками, суд зазначає, що сторони не дійшли згоди в частині правомірності нарахування відсотків. Зокрема, представник позивача вважає, що відсотки в розмірі 10065,90 грн нараховані у відповідності до умов кредитного договору, а представник відповідача вважає, що таке нарахування є неправомірним, а відсотки мали нараховуватися протягом визначеного сторонами 29-денного строку кредитування в загальному розмірі 2148,90 грн.

Процесуальним обов`язком суду є належним чином дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з випискою з особового рахунку позичальника, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (див. постанови Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17, від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17, від 20.07.2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 14.09.2022 у справі № 369/7147/15-ц).

Судом встановлено, що Строк кредитування за договором про споживчий кредит був погоджений сторонами та становив 29 днів, а саме з 12.05.2021 по 09.06.2021 включно (пункти 1.3, 9.2 кредитного договору).

У матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, передбачених п. 9.4.1 кредитного договору, які б свідчили про продовження строку кредитних правовідносин на умовах договору. При цьому наявність у договорі різних положень щодо строку кредитування та процентної ставки (29 днів за п. 1.3, п. 3.2 і автоматичне «продовження» строку кредитування за п. 9.4.2) не забезпечує однозначного розуміння змісту відповідної умови, зокрема для позичальника як споживача фінансової послуги, що суперечить вимогам ч.ч. 3,4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Договірні правовідносини, що виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг регулюються Законом України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверенням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

За таких обставин суд вважає за необхідне застосувати правила тлумачення contra proferentem, відповідно до якого неясні (двозначні) умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала, тобто кредитодавця як професійного учасника ринку. З урахуванням цього, строк кредитування у даному випадку підлягає тлумаченню як 29 днів, визначений п. 1.3 кредитного договору, графіком розрахунків та паспортом споживчого кредиту.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на вказане, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК. Зазначений висновок зроблений з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2019 року в справі № 175/4753/15-ц.

При цьому позивач у даній справі не заявляв вимог про стягнення неустойки, трьох процентів річних та інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а фактично нарахував суми, які мають ознаки відповідальності за прострочення, як «проценти за користування кредитом», що не узгоджується ані з умовами договору, ані з вимогами закону.

Крім того, суд зазначає, що невиконання або неналежне виконання боржником грошового зобов`язання не може розглядатися як «відкладальна обставина» у розумінні ст. 212 ЦК України, про яку йде мова в п. 9.4.4 кредитного договору, оскільки фактично призводить до зміни істотних умов договору (строку та процентної ставки) та за своєю суттю набуває характеру санкцій за прострочення.

Підстав для стягнення відсотків поза межами строку кредитування суд не вбачає. Крім того, суд враховує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «ФК «ВЕРОНА», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню сума неповернутого кредиту в розмірі 3900,00 грн та узгоджений сторонами кредитного договору розмір відсотків за ставкою 1,90 % протягом 29 днів в межах строку кредитування в розмірі 2148,90 грн (3900,00 грн х 1,90 % х 29 днів).

Враховуючи вищевикладене, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6048,90 грн (3900,00 грн (тіло кредиту) + 2148,90 грн (відсотки за користування кредитом).

Вищенаведені висновки та розрахунки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постановах апеляційних судів у справах, де досліджувалися схожі за змістом кредитні договори та умови про автопролонгацію, зокрема: у постанові Сумського апеляційного суду від 07 травня 2026 року у справі № 583/5961/25 (провадження № 22-ц/816/1953/26), постанові Київського апеляційного суду від 23 січня 2026 року у справі № 752/18038/25 (провадження № 22-ц/824/3799/2026), постанові Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 643/1845/25 (провадження № 22-ц/818/5539/25).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»).

Також Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (становлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лавенс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін - пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Таким чином, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд дійшов висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на правничу допомогу у сумі 13000,00 грн, який є завищеним, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн.

Крім того, при подачі позовної заяви до суду позивачем був сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Таким чином, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (43,31%), на користь позивача підлягає стягненню з відповідача в рахунок відшкодування судових витрат 2019,29 грн ((2000 грн + 2662,40 грн) х 43,31%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», представник позивача Пархомчук Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором №1885844 від 13 травня 2021 року в розмірі 6048,90 грн (шість тисяч сорок вісім гривень 90 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судові витрати в розмірі 2019,29 грн (дві тисячі дев`ятнадцять гривень 29 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: вул. Саперне Поле, буд. 12, нежитлове приміщення 1008, м. Київ, код ЄДРПОУ 44002941.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.І.Савєльєва