Рішення № 138000015, 07.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року м. Київ справа №640/21834/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення за результатами розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що звернувся із заявою встановленого зразка до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте Відповідач не надав жодної відповіді на вказане звернення та не вчинив передбачених законом реєстраційних і процедурних дій. На думку Позивача, така триваюча бездіяльність органу міграційної служби є протиправною, порушує його право на отримання міжнародного захисту та гарантії невидворення, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» № 2825-ІХ, матеріали адміністративної справи № 640/21834/22 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі. Розгляд справи судом вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано Відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії вказаної ухвали.

Відповідач суб`єктивним правом на надання відзиву на позовну заяву та доказів у заперечення позову не скористався. Про відкриття провадження у справі Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області було належним чином проінформоване шляхом направлення на його офіційну електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження, підписаної кваліфікованим електронним підписом головуючого судді, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 21.08.2023. Таким чином, останнім днем для реалізації Відповідачем свого процесуального права на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням строків доставки, було 05.09.2023.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 175 КАС України, згідно з якою у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін до суду не звертались. З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та дослідженими судом доказами.

Досліджуючи фактичні обставини та передісторію виникнення публічно-правового спору, суд встановив, що Позивач залишив країну походження, вважаючи, що може стати жертвою переслідувань через свої релігійні та політичні переконання, а також з огляду на ситуацію загальнопоширеного насильства і систематичного порушення прав людини в цій державі. Після прибуття в Україну Позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем. У своїй заяві-анкеті Позивач зазначав про побоювання повертатися до російської федерації, де на нього, за його твердженнями, чекають переслідування з релігійних та політичних причин за сфабрикованими обвинуваченнями, зокрема, загроза ув`язнення та застосування тортур.

Проте за результатами розгляду його попереднього звернення органом міграційної служби Позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказана відмова була вмотивована необґрунтованістю поданої заяви, зокрема, відсутністю об`єктивних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також недоведеністю реальної загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, Позивач оскаржив її в судовому порядку. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2021 року у справі № 826/8407/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, у задоволенні позову було відмовлено повністю. Суд визнав правомірним наказ ГУ ДМС України в м. Києві від 31.01.2017 № 39 про відмову в оформленні документів, а також рішення ДМС України від 14.06.2017 № 45-17 про відхилення скарги Позивача. Вказане судове рішення набрало законної сили та відповідно до статті 78 КАС України є преюдиційним для оцінки обставин, що існували на момент його ухвалення.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень Позивача, останній вважає, що після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року військово-політична та суспільна ситуація в країні його походження докорінно змінилася, що призвело до виникнення нових, самостійних обставин та суттєвого підвищення ризиків його особистого переслідування у разі повернення. У зв`язку з цим, починаючи з кінця червня 2022 року, Позивач неодноразово намагався повторно подати заяву-анкету про визнання його біженцем до територіального органу міграційної служби, проте в усній формі отримував відповіді про те, що документи від громадян російської федерації наразі не приймаються.

З метою реалізації свого права на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, 07.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою єдиного зразка, надіславши пакет документів засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» (поштове відправлення № 0407141477555). Належні копії зазначеної заяви та докази її фактичного отримання Відповідачем містяться в матеріалах даної судової справи. Разом з тим, будь-якої офіційної відповіді, повідомлення або процесуального рішення за наслідками розгляду вказаної заяви Позивач від міграційного органу не отримав, що й зумовило його звернення до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що обставиною, яка підлягає першочерговому з`ясуванню у даній справі, є дотримання суб`єктом владних повноважень встановленої законом процедури розгляду звернень іноземців, які клопочуть про надання міжнародного захисту.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний імператив є основою принципу законності та належного урядування в діяльності публічної адміністрації.

Порядок, умови та чітка послідовність дій під час прийняття та розгляду заяв про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, врегульовані Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви такий орган проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Аналіз наведених норм свідчить, що за наявності заяви особи про надання статусу біженця, орган міграційної служби зобов`язаний запустити чітко визначений законом адміністративний механізм, який обов`язково завершується прийняттям відповідного розпорядчого акта індивідуальної дії.

Процедура розгляду таких заяв деталізована у Правилах розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649).

Зокрема, пунктом 2.4 Розділу ІІ Правил № 649 встановлено, що у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення такого рішення уповноважена посадова особа територіального органу ДМС зобов`язана видати особі письмове повідомлення із зазначенням конкретних підстав для відмови (додаток 3), під підпис ознайомити заявника з порядком оскарження рішення та внести відповідні відомості до журналу реєстрації. Доказів вчинення Відповідачем будь-якої з перелічених дій матеріали справи не містять.

Суд враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2021 у справі № 826/8407/17, яке набрало законної сили, було констатовано відсутність у Позивача конвенційних обставин станом на період розгляду тієї справи. Разом з тим, факт існування попереднього судового рішення за інших історичних обставин не позбавляє іноземця права повторно звернутися із заявою про визнання біженцем, якщо він вважає, що виникли нові істотні фактори (як-от зміна політичного режиму в країні походження, початок воєнних дій чи особисті обставини), які мають значення для вирішення питання про потребу в міжнародному захисті. При цьому оцінка таких нових обставин, перевірка їх достовірності та достатності належить до виключної компетенції органів Державної міграційної служби України, а не суду на етапі первинного звернення.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з того, що Відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний здійснювати свої функції з неухильним дотриманням принципу правової визначеності. Це передбачає, що за наявності офіційного звернення особи поведінка державного органу має бути чіткою, передбачуваною та спрямованою на ухвалення однозначного процесуального рішення.

Отримавши заяву Позивача від 07.07.2022, міграційний орган мав безумовний юридичний обов`язок діяти у спосіб, визначений законом, а саме, прийняти за результатами її розгляду одне із передбачених чинним законодавством рішень: або про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про вмотивовану відмову в оформленні (прийнятті) таких документів, що оформлюється відповідним наказом

Положеннями Закону № 3671-VI та Правил № 649 не передбачено права органу міграційної служби залишати заяву шукача захисту без розгляду, ігнорувати її чи ухилятися від виконання своїх функцій під приводом громадянства заявника або з будь-яких інших мотивів, які не містяться в законі. Ухилення від процесуального реагування на звернення особи, яка заявляє про потребу в міжнародному захисті, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень та є порушенням статті 19 Конституції України. Така поведінка державного органу суперечить принципу належного урядування, який вимагає від суб`єктів владних повноважень діяти вчасно, послідовно та у спосіб, що забезпечує правову визначеність для особи

Відтак, отримавши офіційно зареєстроване звернення особи, суб`єкт владних повноважень не може вдаватися до пасивної поведінки, а зобов`язаний прийняти чітке, правове та формалізоване рішення у визначені законом строки.

На переконання суду, триваюча бездіяльність Відповідача не лише порушує процедуру розгляду заяви, а й фактично позбавляє Позивача можливості реалізувати своє конституційне право на захист, оскільки відсутність офіційного розпорядчого акта унеможливлює його подальше оскарження як в адміністративному, так і в судовому порядку.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача прийняти заяву Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з того, що в адміністративному судочинстві належним способом захисту є такий, який повністю відновлює порушене право та враховує специфіку процедурних обов`язків державного органу.

Як встановлено судом з матеріалів справи, протиправна поведінка Відповідача мала триваючий та послідовний характер. Так, отримавши надіслану засобами поштового зв`язку заяву-анкету Позивача від 07.07.2022, міграційний орган всупереч вимогам Закону № 3671-VI не вчинив жодних дій щодо її розгляду. Надалі, під час повторного особистого звернення Позивача 08.08.2022 з метою подання аналогічної заяви, Відповідач фактично відмовив у її прийнятті в усній формі, не оформивши таку процесуальну дію належним розпорядчим актом (наказом) та не видавши письмового повідомлення із зазначенням конвенційних чи процедурних підстав відмови, як того вимагає пункт 2.4 Розділу ІІ Правил № 649.

Оцінюючи вимогу Позивача "зобов`язати прийняти заяву", суд зазначає, що за змістом законодавства про міжнародний захист, процес "прийняття" заяви не є суто механічною чи технічною дією, а є невід`ємним початковим етапом визначеної законом адміністративної процедури. На цьому етапі суб`єкт владних повноважень зобов`язаний або зареєструвати заяву й видати довідку про звернення за захистом, або ухвалити вмотивоване рішення про відмову в прийнятті заяви, яке оформлюється виключно наказом.

Ухилившись від виконання цього обов`язку як у липні 2022 року, Відповідач протиправно позбавив Позивача права на належне урядування та правову визначеність.

Разом з тим, адміністративний суд не може підміняти собою орган міграційної служби, до виключної компетенції якого належить первинна правова оцінка підстав для надання чи відмови у наданні міжнародного захисту. Суд не вправі перебирати на себе функції публічної адміністрації щодо встановлення достовірності доводів шукача захисту до того, як сам державний орган реалізує свої дискреційні повноваження у встановленому законом порядку.

Оскільки Відповідач ухилився від самого початку процедури, тобто від офіційної фіксації та розгляду звернення Позивача, то належним, повним та ефективним способом захисту прав Позивача є зобов`язання Відповідача не просто технічно "прийняти" паперовий носій, а офіційно прийняти заяву до розгляду та ухвалити за результатами її опрацювання відповідне рішення у чіткій відповідності до вимог Закону № 3671-VI та Правил № 649.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснює оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності визначаються судом з урахуванням предмета доказування у конкретній справі.

Водночас обов`язок суду щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи не ототожнюється з обов`язком надавати детальну оцінку кожному доказу чи кожному доводу сторін окремо. Процесуальний закон вимагає від суду наведення мотивів, з яких він виходив при ухваленні рішення, однак не передбачає необхідності формального аналізу всіх без винятку аргументів, якщо такі аргументи є повторюваними, взаємопохідними або не мають визначального значення для правильного вирішення спору.

Зазначений підхід відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду, відповідно до якої судове рішення вважається належно вмотивованим тоді, коли з його змісту вбачається, що суд дослідив обставини справи в їх сукупності, визначив юридично значимі факти та надав оцінку тим доказам і доводам, які впливають на висновок щодо прав і обов`язків сторін.

У цій справі судом досліджено всі надані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку. Разом з тим, мотивувальна частина рішення містить оцінку лише тих доказів та аргументів, які мають істотне значення. На переконання суду доводи та докази, що не спростовують встановлених судом фактичних обставин або не впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин, не потребують окремого детального аналізу.

Отже, відсутність у рішенні розгорнутої оцінки кожного доказу чи кожного аргументу відповідача не свідчить про їх ігнорування, а є наслідком реалізації судом принципів процесуальної економії, змагальності та концентрації доказування, з урахуванням визначених законом меж предмета доказування та повноважень суду.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області щодо неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: Україна, 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А) розглянути заяву від 07.07.2022 року ОСОБА_1 і прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення згідно з вимогами Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2026.

Суддя Панченко Н.Д.