Ухвала суду № 137999186, 07.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

07 липня 2026 року Справа № 160/17352/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Серьогіної О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі питання про зупинення провадження у справі №160/17352/26 за позовом Дніпровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2026 року Дніпровський державний університет внутрішніх справ звернувся через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади МВС України від імені якого виступає Дніпровський державний університет внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 08571446, р/р UA268201720313221003201017468, банк одержувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 142 075,59 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 29.07.2026 року. Також вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року виправлено описку в тексті ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року по справі №160/17352/26, зазначивши правильне найменування позивача, а саме "Дніпровський державний університет внутрішніх справ".

Розглянувши питання про зупинення провадження, суд зазначає наступне.

За правилом пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на правові висновки Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд з метою дотримання критеріїв законності та обґрунтованості судового рішення повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі щодо: а) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; б) наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та обставинами конкретної адміністративної справи, а також можливого застосування у відповідній справі норм закону, щодо якого поставлено питання про неконституційність.

В основу вказаного підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв`язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування судом такого взаємозв`язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об`єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об`єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.

Об`єднана палата указала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Так за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.

Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Тож зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, за оцінкою об`єднаної палати, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.

В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Зупинення провадження в адміністративних справах до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі може бути визнано необхідним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

Як убачається з матеріалів справи спір у цій справі виник щодо відшкодування коштів, які витрачено на утримання відповідача ОСОБА_1 в Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, оскільки його було звільнено зі служби в поліції відповідно до п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням).

У позовній заяві Дніпровський державний університет внутрішніх справ правові підстави звернення до суду обґрунтував в тому числі посилаючись зокрема на положення п.3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261.

Водночас, згідно з розрахунком фактичних витрат, пов`язаних із утриманням курсанта ОСОБА_1 в Дніпровському державному університеті внутрішніх справ за 2021-2025рр. до загальних витрат, пов`язаних з утриманням включено також 9578,48 грн виплаченого грошового забезпечення.

При цьому відповідно до інформації з офіційного вебсайту Конституційного Суду України ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження за конституційним поданням Верховного Суду (основна реєстраційна інформація 4/ 256 (24) 15.07.2024) щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 (в частині, якою передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням).

Отже проаналізувавши у сукупності усе наведене вище, з метою забезпечення ефективності та передбачуваності судової практики у спірних правовідносинах, суд вважає, що провадження у цій справі доцільно зупинити до набрання законної сили рішенням у справі №4-256(24), яка розглядається Конституційним Судом України у порядку конституційного судочинства за конституційним поданням Верховного суду щодо конституційності приписів п. 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261.

Частиною 4 ст. 236 КАС України встановлено, що про зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена.

Керуючись ст. ст. 236, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Зупинити провадження у справі №160/17352/26 за позовом Дніпровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про стягнення коштів до набрання законної сили рішенням у справі, яка розглядається Конституційним Судом України у порядку конституційного судочинства за конституційним поданням Верховного суду №4/ 256 (24) від 15.07.2024 року щодо конституційності приписів п. 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 року №261.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна