Рішення № 137997487, 06.07.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/9248/24

Провадження № 2/635/1065/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року сел. Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.,

Секретаря судового засідання Козлюк Е.І,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі письмовими матеріалами, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

І. ПРОЦЕДУРА

Справу відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; ухвалою про відкриття провадження сторонам визначено строки для подання заяв по суті справи та доказів.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки спір стосується документально підтверджуваних обставин і може бути вирішений на підставі письмових доказів, поданих учасниками справи. Заслуховування усних пояснень не є необхідним, оскільки у справі не порушуються питання, що потребують безпосередньої оцінки достовірності показань чи поведінки сторін. Такий порядок розгляду відповідає положенням ЦПК України та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на усне слухання не є абсолютним, а письмове провадження є допустимим, якщо сторони мали реальну можливість подати свої доводи і докази, а справа може бути належно вирішена за матеріалами справи (рішення у справі Jussila v. Finland).

Відповідач відзиву не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав; однак відсутність відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав та розміру заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства, спрямовані на захист слабшої сторони у споживчих правовідносинах, з власної ініціативи, виходячи з установлених у справі обставин і поданих доказів.

ІІ. ФАКТИ

1. Зміст позовних вимог

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг від 23.05.2019 року у сумі 44584,09 грн., а також судовий збір у сумі 3028,00 грн.

Позивач заявляє, що станом на 18.06.2024 року загальна сума заборгованості складає 44584,09 грн., при цьому заборгованість за відсотками, пенею та іншими нарахуваннями не заявляється (0 грн.).

2. Обставини укладення та виконання правовідносин за версією позивача.

Позивач посилається на те, що 23.05.2019 року відповідач приєдналася до договору про надання банківських послуг у межах дистанційної моделі обслуговування, пов`язаної з використанням мобільного застосунку.

Позивач зазначає, що відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 70000 грн. на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом за яким є платіжна картка № НОМЕР_1 .

Позивач вказує, що відповідач порушила обов`язок належного повернення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 18.06.2024 року обліковується неповернута заборгованість за тілом кредиту у сумі 44584,09 грн.

Позивач також стверджує, що у зв`язку з простроченням мінімального щомісячного платежу понад 90 днів (станом на 28.12.2022 року) відповідачу було направлено повідомлення через мобільний застосунок, а з 26.01.2023 року кредит набув статусу «на вимогу». Разом з тим, окремих доказів змісту, дати, способу доставки та отримання такого повідомлення (а також доказів дотримання строку для усунення порушення) до матеріалів справи не додано.

3. Докази, надані позивачем.

На підтвердження позову позивач надав, зокрема: копії документів, що стосуються приєднання відповідача до обслуговування, витяги з умов/правил та тарифів, а також розрахунок заборгованості (табличні дані розрахунку) станом на 18.06.2024 року, у якому підсумком зазначено: тіло кредиту 44584,09 грн., а інші складові 0 грн.

III. ПРАВО.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України «особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом». У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежується імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд при вирішенні спору зобов`язаний застосовувати не лише загальні положення цивільного законодавства, а насамперед, з урахуванням пріоритету спеціальної норми над загальною, спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та законодавства про захист прав споживачів, які визначають обов`язкові вимоги до змісту умов кредитування, порядку електронного укладення договору, інформування споживача та доведеності факту належного доведення таких умов до його відома до моменту укладення договору.

Суд кваліфікує спірні правовідносини як правовідносини у сфері споживчого кредитування, у яких предметом судової перевірки є не лише наявність грошової вимоги як такої, а весь ланцюг юридично значущих дій професійного кредитодавця: переддоговірне інформування споживача, оцінка його кредитоспроможності, доведення індивідуальних умов кредиту, належне оформлення приєднання, фактичне надання кредитних коштів, післяукладене інформування, настання прострочення та правильність і прозорість розрахунку заявленої до стягнення суми. Саме тому у таких спорах суд застосовує імперативні приписи спеціального законодавства з власної ініціативи, оскільки кредит у значенні грошової суми є лише результатом правовідносин, тоді як споживче кредитування є врегульованим законом процесом, кожна істотна ланка якого підлягає перевірці судом.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», який було прийнято зокрема, з метою імплементації європейських стандартів захисту споживачів фінансових послуг та запобігання непрозорим і агресивним практикам споживчого кредитування.

Одним із ключових законодавчих запобіжників від таких практик є частина сьома статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» відповідно до якої зміна умов договору про споживчий кредит можлива лише за згодою сторін, а умова договору про можливість внесення до нього змін в односторонньому порядку є нікчемною. Після змін, внесених Законом №3498-IX від 22.11.2023, законодавець не відмовився від принципу необхідності згоди сторін на зміну умов договору про споживчий кредит. Навпаки, запровадивши спеціальне регулювання для договорів про споживчий кредит у формі кредитування рахунку та кредитної лінії, законодавець прямо визначив випадок, порядок і гарантії, за яких можливе продовження строку користування кредитом, зокрема обов`язок завчасного інформування споживача про відповідні зміни та надання йому права відмовитися від такого продовження. Це свідчить про те, що навіть у спеціально передбачених законом випадках зміна умов кредитування пов`язується не з пасивною поведінкою споживача, а з необхідністю забезпечення його належної поінформованості та реальної можливості прийняти самостійне рішення щодо подальшого користування кредитом.

У статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» поновлювана кредитна лінія визначена як вид споживчого кредиту, за яким після повернення споживачем використаної частини кредитних коштів він отримує право повторно користуватися кредитом у межах встановленого кредитодавцем кредитного ліміту. Наведене визначення пов`язує поновлюваність кредитної лінії з відновленням можливості користування кредитним ресурсом після погашення заборгованості та відмежовує її від питань зміни розміру кредитного ліміту чи інших умов кредитування, які регулюються окремими положеннями Закону.

Закон України «Про споживче кредитування» (ст. 2, 811) встановлює обов`язок кредитодавця надати споживачу повну, зрозумілу та персоналізовану переддоговірну інформацію про кредит та його повну вартість, а також до укладення договору здійснити оцінку кредитоспроможності споживача. Ці вимоги формують предмет доказування у спорі про стягнення заборгованості, оскільки стосуються як усвідомленості приєднання, так і відповідальності професійного кредитодавця за прозорість і перевірюваність умов кредиту.

За абз. 23 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» у разі укладення договору в електронній формі кредитодавець зобов`язаний забезпечити передання споживачу одного з оригіналів договору (змін до договору), а також додатків у спосіб, що дозволяє ідентифікувати особу, яка отримала примірник, зокрема із використанням контактних даних, наданих споживачем під час укладення договору. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. Саме доведеність такого передання у належний спосіб є складовою доведення належного інформування та усвідомленості приєднання.

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначає умови дострокового повернення споживчого кредиту: кредитодавець має діяти у встановленому законом порядку, зокрема шляхом належного повідомлення споживача та надання строку для усунення порушення, якщо закон пов`язує з цим можливість вимоги дострокового повернення. Доведеність такого повідомлення та дотримання процедури входить до предмета доказування у разі, якщо позовні вимоги обґрунтовуються достроковістю виконання.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» визначає особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит і встановлює обмеження щодо застосування неустойки та інших платежів у разі прострочення (зокрема, граничні розміри пені, загальне обмеження сукупної неустойки та інших платежів, а також заборону застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення). У спорах про стягнення заборгованості це означає, що кредитодавець (або правонаступник) зобов`язаний надати прозорий, поелементний та перевірюваний розрахунок нарахувань із чітким розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій та санкцій, із зазначенням конкретних періодів і підстав нарахування, без накладання кількох видів відповідальності за один і той самий період.

Закон України «Про захист прав споживачів» (ст. 19) забороняє нечесну (оманливу) підприємницьку практику. Для суду це має значення як орієнтир оцінки добросовісності кредитодавця та прозорості його доказової бази: споживач не може бути поставлений у становище, коли реальні умови кредиту, повна вартість і механізм нарахувань не піддаються перевірці судом.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС закріплює напрям високого рівня захисту прав споживачів та узгодження підходів із правом Європейського Союзу. У цій площині суд враховує як орієнтир підходи Суду Справедливості ЄС (зокрема у справі Radlinger та інших) щодо необхідності забезпечення дієвості захисту споживача і перевірки дотримання імперативних вимог про інформування та повну вартість кредиту, незалежно від процесуальної активності слабшої сторони.

Норми про електронні правочини та електронні документи (загальна рамка)

У системному зв`язку зі спеціальними приписами Закону України «Про споживче кредитування» (зокрема абз. 23 ч. 1 ст. 13) суд враховує загальні правила цивільного обороту щодо електронних правочинів та електронних документів. Зокрема, Закон України «Про електронну комерцію» визначає порядок укладення електронного договору та акцепту (ст. 11), передбачає, що електронний договір, підписаний у порядку, визначеному законом, прирівнюється за правовими наслідками до договору у письмовій формі (ч. 12 ст. 11), а момент підписання електронного правочину пов`язує з використанням електронного підпису (у тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором) або інших передбачених законом засобів (ст. 12).

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає електронний документ як документ з обов`язковими реквізитами (ст. 5), встановлює, що оригіналом електронного документа є електронний примірник з обов`язковими реквізитами, зокрема з електронним підписом або підписом, прирівняним до власноручного (ст. 7), а юридична сила та допустимість електронного документа як доказу не можуть заперечуватися лише через електронну форму (ст. 8).

Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» закріплює, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (ч. 4 ст. 18).

Отже, у дистанційній моделі саме наявність і відтворюваність електронного сліду (ідентифікація особи, факт акцепту/підпису визначеним законом способом, цілісність і справжність електронного документа, підтвердження передання/одержання примірника договору та додатків) є тим юридичним механізмом, який робить електронний договір рівним письмовому; тому паперові роздруківки без підтверджуваних електронних реквізитів та без можливості перевірки цілісності й походження не замінюють передбачене законом доказування.

Суд зазначає, що перевірка дотримання кредитодавцем вимог спеціальних законів у сфері споживчого кредитування та захисту прав споживачів не є виходом за межі позовних вимог і не є проявом розсуду чи «забаганкою» суду. Це обов`язок суду застосувати імперативні норми матеріального права з власної ініціативи, оскільки інакше права споживача як слабкої сторони стали б суто декларативними, а професійний кредитодавець отримував би процесуальну перевагу лише через пасивність споживача. Саме тому суд перевіряє, чи доведено належне інформування споживача, належне укладення договору та прозорість розрахунку, і дає цим обставинам правову оцінку незалежно від того, чи заявляв споживач відповідні заперечення.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і несе ризик наслідків їх недоведення; спрощене позовне провадження не змінює ані предмета доказування, ані стандарту належності, допустимості та достовірності доказів. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених Кодексом.

Електронні докази визначені ст. 100 ЦПК України як інформація в електронній (цифровій) формі; такі докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом; учасники справи мають право подавати електронні докази і в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, однак паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Подання електронного доказу у паперовій формі саме по собі не усуває потреби перевірити його походження, цілісність і зв`язок із конкретними обставинами справи, а також не звільняє сторону, яка посилається на такий доказ, від обов`язку вказати на наявність оригіналу електронного доказу та забезпечити можливість його перевірки у разі спору щодо достовірності.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України у разі посилання кредитора на дистанційне укладення договору суд очікує первинні електронні дані, а професійний кредитор, який працює в режимі «електронного банкінгу», з огляду на вимоги регулятора (зокрема, щодо внутрішніх процедур, обліку та контролю за операціями) має об`єктивну можливість їх формувати, зберігати та відтворювати.

Суд лише зазначає, що сучасна дистанційна модель об`єктивно допускає існування перевірюваних електронних даних зокрема, для підтвердження показу умов і волевиявлення можуть бути подані журнали подій у форматах CSV/JSON (коли, кому і яку редакцію документа показано; подія прийняття; технічні ідентифікатори сесії), а для підтвердження одноразового ідентифікатора такі самі файли з даними про створення, надсилання, доставку та введення коду і прив`язку цих подій до акцепту. Якщо заявляється підписання кваліфікованим електронним підписом, належним носієм може бути PDF з вбудованим підписом або пара документ + файл підпису (P7S) чи контейнер ASiC, що дозволяє перевірити підписувача, час і незмінність документа. Для доведення фактичної видачі та руху коштів можуть бути подані електронні виписки/реєстри операцій у PDF/CSV, а для зручності передачі до суду один архів ZIP з переліком файлів і контрольними цифровими відбитками, який може бути поданий через «Електронний суд» або на електронному носії, що забезпечує відтворювану перевірку.

Суд наводить ці приклади не як обов`язковий стандарт доведення, а лише як ілюстрацію об`єктивної можливості існування та надання перевірюваних електронних доказів у межах дистанційної моделі кредитування.

Положення про забезпечення безперервного функціонування інформаційних систем Національного банку України та банків України, затверджене постановою НБУ від 17.06.2004 № 265 встановлює вимоги про структуру електронних архівів і резервних копій баз даних, зберігання копій у віддаленому пункті та можливість відновлення виконаних банківських операцій були додані та уточнені постановою НБУ від 25.05.2015 № 337.

У системному зв`язку норми ЦК України та спеціального законодавства про споживче кредитування встановлюють стандарт відповідального кредитування: професійний кредитодавець повинен забезпечити прозорість умов і повної вартості кредиту, до укладення договору здійснити оцінку кредитоспроможності споживача та мати можливість підтвердити, що споживач отримав повну персоналізовану інформацію і примірник договору з додатками у спосіб, який дозволяє ідентифікувати одержувача. Недодержання або недоведеність виконання цих обов`язків не створює для кредитодавця процесуальної переваги, а навпаки означає, що ризик наслідків непрозорості та прогалин доказування покладається на сторону, яка заявляє вимогу.

У зв`язку з наведеним суд виходить із того, що «прибуткові» нарахування (проценти, комісії та інші платежі, які становлять винагороду кредитодавця) можуть бути стягнуті лише за умови доведеності належного переддоговірного інформування, належного укладення договору (у тому числі у частині електронного приєднання), передання споживачу примірника договору з додатками у встановлений законом спосіб, а також за наявності прозорого, поелементного і перевірюваного розрахунку. Якщо ж кредитодавець не довів виконання обов`язку оцінки кредитоспроможності та інших імперативних переддоговірних вимог, суд не має підстав вважати доведеною та законною заявлену винагороду кредитодавця у вигляді «прибуткових» нарахувань, оскільки за таких прогалин неможливо перевірити ані усвідомленість приєднання до ціни кредиту, ані правомірність і розмір заявлених нарахувань; ризик такої недоведеності несе професійний позивач.

Питання судових витрат на правничу допомогу вирішується з урахуванням того, що такі витрати не є автоматичними: вони мають бути підтверджені належними доказами та відповідати критеріям необхідності й розумності. При оцінці суд враховує баланс інтересів сторін, статус відповідача як слабшої сторони, а також регуляторні вимоги до професійного кредитора щодо належної організації діяльності та внутрішніх процедур, у тому числі вимог щодо належного обліку та документування операцій і вимог.

Для оцінки доведеності електронної форми волевиявлення та належного інформування суд виходить з того, що професійний кредитор має довести не загальні твердження, а конкретні перевірювані факти: що саме було показано споживачу до приєднання, коли, у якій редакції, і що споживач усвідомлено погодився з умовами, які визначають повну вартість кредиту та межі його ризиків.

У разі, коли кредитодавець фактично поєднує паперові та дистанційні елементи взаємодії зі споживачем, суд оцінює доведеність істотних умов окремо для кожного етапу: первинного приєднання та подальших змін умов. Паперовий документ з графічним підписом підтверджує факт підписання саме цього документа, але не замінює доказів електронної частини процесу, якщо банк посилається на дистанційні механізми підтвердження і доставки повідомлень. Відсутність відтворюваних службових записів та фіксації редакцій умов унеможливлює перевірку того, які умови діяли та які саме зміни були прийняті, а ризик такої невизначеності несе професійний кредитодавець.

IV. ОЦІНКА СУДУ.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд враховує, що діяльність із надання споживчих кредитів є професійною та регульованою діяльністю на ринку фінансових послуг. Відповідно до Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2018 № 64 «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах», Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 199, Постанови Правління Національного банку України від 30.06.2016 № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» та інших нормативно-правових актів Національного банку України щодо управління ризиками, обліку операцій та зберігання інформації, професійний кредитор зобов`язаний формувати, вести та зберігати кредитну документацію (справу/досьє) щодо кожного кредитного зобов`язання. Такий обов`язок є імперативним та становить невід`ємну складову належної та добросовісної підприємницької практики на ринку споживчого кредитування. Кредитна справа (досьє) може вестися у паперовій або електронній формі залежно від організації діяльності кредитора, однак незалежно від форми ведення вона повинна забезпечувати можливість перевірки всіх істотних етапів кредитних правовідносин, зокрема ідентифікації споживача, оцінки його кредитоспроможності, укладення договору, фактичного отримання кредитних коштів, належності платіжного засобу позичальнику, обліку заборгованості, управління кредитним ризиком, супроводження кредитного активу та подальшого відступлення права вимоги. Відомості щодо фактичного отримання споживачем кредитних коштів є складовою такої кредитної справи/досьє та повинні існувати незалежно від виникнення судового спору. За таких умов суд оцінює докази, що походять із кредитної справи/досьє або повинні були бути сформовані та збережені у її складі. Водночас судовий розгляд не призначений для створення, доповнення чи формування тих складових кредитної справи (досьє), які професійний кредитор був зобов`язаний сформувати та зберігати під час здійснення своєї господарської діяльності. Саме по собі посилання на відсутність таких відомостей, необхідність їх додаткового отримання або неможливість їх подання до суду не узгоджується з моделлю належної та добросовісної підприємницької практики професійного кредитора, для якого формування та ведення кредитної справи/досьє є імперативним обов`язком, а не дією, що здійснюється лише у зв`язку з виникненням судового спору.

Відсутність у кредитора відомостей, які за своєю природою повинні міститися у кредитній справі/досьє, не може розглядатися як звичайний процесуальний недолік, що усувається шляхом звернення до суду.

Суд не може використовуватися як інструмент формування кредитної справи (досьє), усунення недоліків її ведення або отримання відомостей, які професійний кредитор був зобов`язаний мати та зберігати у межах своєї звичайної господарської діяльності. Протилежний підхід фактично означав би перекладення на суд частини функцій професійного кредитора та використання судового механізму як елемента процесу кредитування, управління кредитним ризиком і документального супроводження кредитного активу, що не належить до компетенції суду.

Якщо кредитор посилається на поновлювану кредитну лінію та зміни кредитного ліміту як на складову формування заявленої заборгованості, він повинен надати суду зрозумілі та перевірювані відомості щодо кожного використання кредитного ресурсу (траншу), які дозволяють встановити дату його виникнення, розмір, строк користування відповідними коштами, дату та підстави зміни кредитного ліміту, стан заборгованості на такі дати, а також вплив відповідних змін на структуру боргу. Лише за наявності таких відомостей суд може перевірити, чи не призвело збільшення кредитного ліміту до фактичного продовження строку користування раніше наданими коштами та чи не включає заявлена до стягнення сума проценти, нараховані після спливу строків кредитування окремих траншів.

Ненадання таких відомостей унеможливлює перевірку розрахунку заборгованості та не може бути усунуте шляхом покладення на суд обов`язку самостійно аналізувати масив банківських операцій, визначати окремі транші кредитування, встановлювати строки їх користування та реконструювати структуру боргу замість професійного кредитора

1. Загальний підхід суду та відповідальне кредитування.

У справах про споживче кредитування суд не може обмежитися формулою «раз отримав доступ значить винен». Професійний кредитодавець працює у сфері підвищеної довіри, тому має діяти відповідально: до укладення договору надати повне й зрозуміле індивідуальне інформування про істотні умови та повну вартість кредиту, перевірити платоспроможність, а під час виконання забезпечити належне інформування і документування всіх ключових подій так, щоб вони були відтворюваними і перевірюваними у суді.

У дистанційній моделі обслуговування це має особливу вагу: саме дистанційність потребує не меншої, а більшої доказової дисципліни, бо споживач фактично не отримує «паперових» примірників із підписом на кожній сторінці, а отже доказовість переноситься у площину технічних підтверджень (службових записів, підтверджень доставки, незмінних копій показаних документів з ознаками часу та версії тощо).

2. Ланцюг доказів електронного укладення та інформування.

Позивач, посилаючись на дистанційне укладення, мав би надати суду перевірюваний доказовий ланцюг індивідуального інформування та волевиявлення відповідача, зокрема:

відтворювані службові записи про показ саме тієї редакції документів, яка пропонувалася споживачу до приєднання (із датою, часом, номером редакції та контрольним цифровим відбитком даних);

підтвердження прийняття умов споживачем у визначений момент (із прив`язкою до особи та події підтвердження);

підтвердження доставки обов`язкових повідомлень та інформування під час виконання договору.

Натомість у матеріалах справи наявні переважно паперові копії витягів з умов і правил і тарифів та загальні посилання позивача на порядок дистанційного обслуговування. Подані умови і правила мають ознаки змінюваного документа та містять реквізити, що чинна редакція затверджена 24.11.2021 та набуває чинності з 27.11.2021, тобто після дати приєднання відповідача 23.05.2019. Позивач не надав ані редакції, чинної на дату приєднання, ані доказів доведення саме цієї редакції до відома відповідача до моменту приєднання, а також доказів належного внесення змін і повідомлення споживача про них. За таких обставин суд не може визнати доведеним, які саме умови кредитування, у якій редакції, у який спосіб та коли були доведені до відома відповідача до моменту приєднання.

Ця прогалина не є формальною. Вона прямо впливає на можливість суду перевірити, чи відповідав договір мінімальним вимогам прозорості споживчого кредитування, та чи мав споживач реальну можливість усвідомленого вибору.

3. Переддоговірне інформування та оцінка платоспроможності.

Позивач не надав належних доказів того, що до приєднання відповідачу було індивідуально надано повний обсяг переддоговірної інформації, визначеної спеціальним законом, зокрема щодо повної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, а також не надано доказів здійснення оцінки платоспроможності (як елементу відповідального кредитування).

Суд наголошує: у цих правовідносинах інформування і відповідальне кредитування не додаткова опція, а мінімум, який забезпечує усвідомленість волевиявлення споживача і справедливість балансу сторін.

4. Доведеність фактичної видачі кредитних коштів і розміру саме «тіла».

Позивач заявляє до стягнення лише «тіло кредиту» у сумі 44584,09 грн.

У таких спорах суд окремо перевіряє, чи підтверджено:

факт реального отримання (використання) кредитних коштів;

факт неповернення саме цієї суми;

можливість перевірити розрахунок заявленого «тіла» за первинними даними.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є похідним документом кредитодавця. Він відображає внутрішній обліковий підсумок і містить табличні показники, однак сам по собі не замінює первинних і відтворюваних даних про рух коштів та виникнення зобов`язання у конкретних сумах і датах.

Суд не отримав автентичних виписок (у формі, що дозволяє перевірити їх незмінність і належність саме відповідачу та саме цьому кредиту) із виокремленням операцій, які формують «тіло кредиту», а також без змішування різних складових та без перенесення на споживача ризику непрозорості внутрішнього обліку.

Навіть якщо подані позивачем табличні дані містять рух окремих операцій, вони не дають суду можливості відокремити власні кошти відповідача, кредитні кошти, погашення, службові списання, можливі проценти, комісії або інші внутрішньооблікові перенесення, а тому не дозволяють встановити, що саме вся заявлена сума 44584,09 грн. є фактично отриманими та неповернутими кредитними коштами.

За відсутності первинної, перевірюваної доказової бази суд не має можливості відтворити заявлену суму 44584,09 грн. як саме неповернуте «тіло», а не як результат внутрішнього підсумування невідомого набору операцій та правил обліку.

5. Дострокова вимога та дотримання спеціального порядку.

Позивач посилається на те, що у зв`язку з простроченням понад 90 днів кредит набув статусу «на вимогу», і з цього моменту став підлягати поверненню у повному обсязі.

Однак спеціальний закон вимагає для такої ситуації письмового повідомлення споживачу та надання строку для усунення порушення. Суд не отримав належних доказів:

змісту такого повідомлення;

дати його направлення;

способу доставки та підтвердження отримання;

надання передбаченого законом строку для усунення порушення..

Посилання позивача на повідомлення через мобільний застосунок без документів, які підтверджують зміст і доставку, не дає суду можливості визнати доведеним настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі саме на умовах достроковості.

Це, своєю чергою, означає, що позовна вимога у заявленому вигляді не підтверджена належними й достатніми доказами ані за підставами, ані за моментом настання строку виконання.

ВИСНОВКИ.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні публічний порядок означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Отже, якщо загальні норми ЦК України визначають загальну модель зобов`язання з повернення коштів, то Закон України «Про споживче кредитування» визначає спеціальні умови, за яких професійний кредитодавець може вимагати стягнення боргу саме у заявленому розмірі та саме у заявлений спосіб.

У спорах про дистанційне споживче кредитування суд окремо наголошує, що подання позивачем простих файлів у форматі PDF або їх паперових роздруківок (текст договору, паспорта, правил, скріншотів) без підтверджуваних електронних ознак походження та незмінності і без зв`язку з конкретним профілем відповідача не дозволяє вважати доведеними ні факт показу саме цієї редакції документів конкретному споживачу до акцепту, ні факт акцепту саме цим споживачем, ні факт передання йому примірника договору. ,

У цій справі Позивач, будучи професійним учасником ринку фінансових послуг, не забезпечив подання до суду технічних електронних доказів укладення договору та фактичної видачі кредиту, а також прозорого поелементного розрахунку заборгованості. За таких умов ухвалення рішення про стягнення коштів лише на підставі внутрішніх розрахункових документів кредитора означало б допущення ситуації, коли за відсутності достатніх доказів суд фактично легалізує стилістику «раз уклав договір мусиш платити», що суперечить як національному законодавству, так і євроінтеграційним зобов`язанням.

Суд, застосовуючи імперативні норми спеціального законодавства з власної ініціативи та оцінюючи докази у контексті відповідального кредитування, доходить таких висновків:

Позивач не довів належними та достатніми доказами зміст і редакцію істотних умов споживчого кредитування, які були індивідуально доведені до відповідача до моменту приєднання, а також не довів належного переддоговірного інформування у мінімально необхідному обсязі та здійснення оцінки платоспроможності.

Позивач заявляє до стягнення лише «тіло кредиту», однак не надав первинних, відтворюваних і перевірюваних даних, які дозволяють суду підтвердити факт використання кредитних коштів у заявленому обсязі та обґрунтовано відтворити суму 44584,09 грн. як саме неповернуте «тіло».

Позивач обґрунтовує вимогу про стягнення всієї суми як такої, що стала підлягати поверненню у повному обсязі, проте не довів дотримання спеціального порядку пред`явлення дострокової вимоги, передбаченого частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», з доказами змісту, доставки та строку для усунення порушення.

За таких обставин позовні вимоги є недоведеними і задоволенню не підлягають.

Відмова у позові з підстав недоведеності заявлених вимог та їх розміру не позбавляє позивача права звернутися до суду з іншими (новими) вимогами, що ґрунтуються на належно підтверджених правовідносинах, або за інший період, чи з іншим предметом та підставою позову, за умови дотримання закону та без порушення заборони повторного розгляду тотожного спору.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові сплачений позивачем судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 263265, 274, 279 ЦПК України; статтями 6, 526, 530, 610, 611, 627 частиною другою, 629, 1054 частиною третьою ЦК України; статтями 2, 3 частиною четвертою, 811, 13 частиною першою абзацами другимтретім, 16 частиною четвертою, 21 Закону України «Про споживче кредитування»; статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; статтею 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 44584,09 грн. відмовити.

У відшкодування судового збору відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у строк та порядку, встановлених ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач: Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК», код ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження: 04114, Україна, м. Київ, вул. Автозаводська, будинок 54/19.

Відповідач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 , паспорт номер НОМЕР_3 , виданий 05.03.2014 року.

Суддя: І.Е.Бондаренко