Рішення № 137994897, 29.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1303/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770)

до відповідача - Акціонерного товариства "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ" (65039, Одеська обл., м. Одеса, провулок 2-й Артилерійський, , буд. 6; код ЄДРПОУ 03482749)

про стягнення 262 974,51 грн;

представники сторін:

від позивача - Полубоярова К. В.,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ" 262 974,51 грн, з яких: 237 155,34 грн основного боргу за Договором про встановлення сервітуту на штучно створеній території Нафторайону ДП "Одеський морський торговельний порт" № КД-17133 від 17.04.2012; 20 779,69 грн пені; 2 034,82 грн 3% річних; 3 004,66 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позову покликається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором про встановлення сервітуту на штучно створеній території Нафторайону ДП "Одеський морський торговельний порт" № КД-17133 від 17.04.2012.

Ухвалою від 13.04.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання суду доказів доплати 493,29 грн судового збору.

20.04.2026 до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків, до якої було долучено докази сплати судового збору на суму 493,29 грн.

Ухвалою від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1303/26, справу за клопотанням позивача постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 27.05.2026, встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи відповідно до ст. 165-167 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судове засідання, яке було призначено на 27.05.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 28.05.2026 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 29.06.2026.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчать довідки про доставку ухвал суду до електронного кабінету відповідача.

Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомленим про розгляд даної справи, суд виснував про можливість її розгляду за наявними доказами.

29.06.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

17.04.2012 між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" (власник) та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" (користувач) було укладено договір про встановлення сервітуту на штучно створеній території Нафторайону ДП "Одеський морський торговельний порт" № КД-17133.

Відповідно до п.1.1 договору, на підставі ст.401 ЦК України власник надає користувачу право обмеженого користування (сервітут) об`єктами Нафторайону ДП "Одеський морський торговельний порт", зазначеними в додатку № 1 до договору, що є його невід`ємною частиною, які знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 2, (далі -об`єкт сервітуту), а користувач зобов`язується здійснювати власнику плату за сервітут у розмірах і порядку, передбачених цим договором.

У пункті 1.2. договору зазначено, що метою цього договору є забезпечення користувачу можливості експлуатації розташованих на об`єкті сервітуту трубопроводів і технологічного обладнання, які належать користувачу. Положення трубопроводів і технологічного обладнання, що належать користувачу, які знаходяться на об`єкті сервітуту, із зазначенням ділянки, на якій діє сервітут, вказані в додатку № 2, що є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. п. 1.3, 1.5., 1.6. договору, об`єкт сервітуту перебуває у державній власності та закріплений за власником на праві господарського відання. Сервітут, встановлений за цим договором, є особистим, постійним. Обмеження об`єкта сервітуту, передбачені цим договором, не позбавляють власника прав володіння, користування і розпорядження ним з урахуванням вимог цього договору.

За умовами п.2.1. договору, власник зобов`язується шляхом надання сервітуту забезпечити користувачу можливість експлуатації та обслуговування трубопроводів і технологічного обладнання користувача, розташованих на об`єкті сервітуту.

Відповідно до п. 2.2. договору, власник з метою забезпечення можливості експлуатації та обслуговування користувачем належних йому і розташованих на об`єкті сервітуту трубопроводів і технологічного обладнання зобов`язується: забезпечити безперешкодний прохід працівників користувача та залучених ним працівників сторонніх підприємств на територію Нафтопереробного району ДП "Одеський морський торговельний порт" з метою здійснення експлуатації та обслуговування належних йому трубопроводів і технологічного обладнання, розташованих на об`єкті сервітуту; не втручатися в господарську діяльність користувача та не чинити перешкод у її здійсненні.

Згідно з п.2.6. договору, користувач зобов`язаний: виконувати на території нафтопереробного району власника вимоги, передбачені Кодексом торговельного мореплавства України, Зводом звичаїв Одеського морського торговельного порту, нормативними актами Інспекції охорони Чорного моря та навколишнього середовища, а також постановами Басейнової ради СНД; відшкодовувати власнику всі витрати та штрафи, пов`язані із забрудненням моря та навколишнього середовища з вини користувача, за умови надання власником обґрунтованих документів, що підтверджують зазначені витрати; організовувати процес експлуатації своїх трубопроводів і технологічного обладнання відповідно до вимог і норм санітарної, екологічної, протипожежної та радіаційної безпеки; організовувати процес експлуатації свої трубопроводів і технологічного обладнання відповідно до вимог і норм санітарної, екологічної, протипожежної та радіаційної безпеки; дотримуватися правил охорони праці, вимог "Плану локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій" нафтоперевалочного району та пожежної безпеки під час експлуатації своїх трубопроводів і технологічного обладнання.

За умовами п.п. 3.1.-3.3. договору, право на сервітут виникає у користувача з моменту підписання цього договору уповноваженими представниками сторін. З цього моменту сервітут вважається встановленим. Сервітут, встановлений за цим договором, є постійним і діє безстроково.

Відповідно до розділу 4 договору, встановлений за цим договором сервітут є відплатним. Плата за сервітут становить 6450,00 грн. на місяць без урахування ПДВ. Податок на додану вартість нараховується відповідно до чинного законодавства України. Користувач зобов`язується здійснювати оплату за сервітут у розмірі, встановленому п. 4.1 цього договору, у строк не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції. Плата за сервітут здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок власника на підставі виставленого рахунку. За мотивованою вимогою однієї із сторін цього договору розмір плати за сервітут може бути переглянутий і змінений за згодою сторін.

За умовами п.5.1. договору, сторона, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання за цим договором, зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки, що виникли внаслідок цього невиконання або неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до п.5.2 договору, у разі порушення строків оплати, встановлених цим договором, користувач несе відповідальність у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання грошових зобов`язань, від суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

Додатком №1 до договору передбачений перелік об`єктів Нафторайону ДП "Одеський морський торговельний порт", на яких встановлюється сервітут для експлуатації та обслуговування трубопроводів і технологічного обладнання ПАТ "Одеснафтопродукт";

Додатком №2 передбачений план розташування трубопроводів і технологічного обладнання ПАТ "Одеснафтопродукт", які знаходяться на території Нафторайону ДП "Одеський морський торговельний порт".

13.06.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" було укладено додаткову угоду, в якій сторони, у зв`язку з реорганізацією ДП "Одеський морський торговельний порт" та переходом прав і обов`язків за договором № КД-17133 від 17.04.2012 до правонаступника - ДП "Адміністрація морських портів України", дійшли згоди внести зміни до договору, а саме: замінити преамбулу договору, виклавши її у новій редакції; змінити в тексті договору слово "власник" на "адміністрація" у відповідних відмінках; замінити реквізити Одеського порту на реквізити ДП "АМПУ", виклавши їх у новій редакції.

26.12.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" було укладено додаткову угоду, в якій сторони дійшли згоди змінити п. 4.2 договору, виклавши його у наступній редакції: "4.2. Користувач зобов`язується здійснювати оплату за сервітут у розмірі, встановленому пунктом 4.1 цього договору, у строк не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут у звітному місяці розраховується шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції звітного місяця. У разі, якщо індекс інфляції звітного місяця менше 100%, то плата за сервітут у звітному місяці приймається рівною попередньому місяцю".

У рішенні від 19.11.2025 у преюдиційній справі № 916/3880/25 господарський суд установив, що 06.05.2015 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" було укладено додаткову угоду, в якій сторони дійшли згоди змінити п. 4.2 договору, виклавши його у наступній редакції: "4.2. Користувач зобов`язується проводити оплату за сервітут у розмірі, встановленому пунктом 4.1. цього договору, в строк не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут у звітному місяці розраховується шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції звітного місяця. У разі якщо індекс інфляції звітного місяця нижче 100%, то плата за сервітут у звітному місяці приймається рівної попереднього місяця". Також додатковою угодою від 06.05.2015 сторони погодили доповнити договір пунктами 6.9., 6.10., 6.11., 6.12.

03.03.2017 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" було укладено додаткову угоду, в якій сторони погодили змінити у розділі "Юридичні та банківські реквізити сторін" банківські реквізити користувача, виклавши їх у новій редакції.

30.08.2017 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" було укладено додаткову угоду, в якій сторони дійшли згоди внести зміни у п. 2.2.1. та розділ 7 договору шляхом викладення їх у новій редакції.

26.05.2020 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Публічним акціонерним товариством "Одеснафтопродукт" було укладено додаткову угоду, в якій сторони погодили змінити преамбулу та розділ 7 договору шляхом викладення їх у новій редакції; додали до договору п. 5.7. договору.

Додаткові угоди підписані між сторонами без будь-яких зауважень.

В матеріалах справи наявні Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), складені за спірний період та підписані обома сторонами без зауважень, а саме:

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440045 від 31.08.2025 за серпень 2025 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440051 від 30.09.2025 за вересень 2025 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440057 від 31.10.2025 за жовтень 2025 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440063 від 30.11.2025 за листопад 2025 року;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440069 від 31.12.2025 за грудень 2025 року.

Водночас, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 440002 від 31.01.2026 за січень 2026 року підписано лише з боку позивача, котрий вказує, що направляв зазначений акт у двох примірниках відповідачу поштою, але підписаний зі свого боку примірник акта відповідач не повернув.

Відповідно до умов Договору плата за користування об`єктами сервітуту у період з серпня 2025 року по січень 2026 року включно становить 237 155,34 грн з ПДВ, а саме: у серпні 2025 року - 39 041,50 грн; у вересні 2025 року - 39 158,62 грн; у жовтні 2025 року - 39 511,04 грн; у листопаді 2025 року - 39 669,08 грн; у грудні 2025 року - 39 748,43 грн; у січні 2026 року - 40 026,67 грн.

Позивач виставив відповідачу наступні рахунки: № 440045 від 09.09.2025; № 440051 від 10.10.2025; № 440057 від 11.11.2025; № 440063 від 10.12.2025; № 440069 від 31.12.2025; № 4400000002 від 11.02.2026.

Однак, як стверджує позивач, у порушення умов Договору та норм чинного законодавства України, плата за сервітут у період з серпня 2025 року по січень 2026 року включно на суму 237 155,34 грн, залишається не сплаченою відповідачем.

Предметом позову є вимоги про стягнення з відповідача 237 155,34 грн основного боргу, 20 779,69 грн пені, 2 034,82 грн 3% річних та 3 004,66 грн інфляційних втрат.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтями 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 ЦК України.

Відповідно до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

За умовами ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач надав користувачу право обмеженого користування об`єктами нафторайону позивача, а відповідач, своєю чергою, зобов`язувався своєчасно у повному обсязі здійснювати плату за сервітут в розмірі та у порядку, передбаченому договором.

При цьому, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, систематично, несвоєчасно та не у повному обсязі вносив плату за сервітут. Оскільки основний інтерес позивача полягає саме в отриманні плати за договором на умовах, за яких договір було укладено, порушення цього інтересу має наслідком позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при його укладенні.

Отже, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, приймаючи до уваги встановлення у рішенні суду обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу у розмірі 237 155,34 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Окрім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 20 779,69 грн пені, 2 034, 82 грн 3% річних та 3 004, 66 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За умовами п.5.1. договору, сторона, яка не виконує або неналежним чином виконує свої зобов`язання за цим договором, зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки, що виникли внаслідок цього невиконання або неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до п.5.2 договору, у разі порушення строків оплати, встановлених цим договором, користувач несе відповідальність у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання грошових зобов`язань, від суми, що підлягає оплаті, за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суд здійснив перевірку розрахунку заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат і констатує, що їх здійснено арифметично правильно.

При цьому відповідачем вказані розрахунки не спростовано.

За наведених обставин, вимоги позивача в частині стягнення 20 779,69 грн пені, 2 034,82 грн 3% річних та 3 004,66 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно положень ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 237 155,34 грн основного боргу, 20 779,69 грн пені, 2 034,82 грн 3% річних та 3 004,66 грн інфляційних втрат.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, на відповідача підлягають покладенню понесені позивачем витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 155,69 грн.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "ОДЕСНАФТОПРОДУКТ" (65039, Одеська обл., м. Одеса, провулок 2-й Артилерійський, , буд. 6; код ЄДРПОУ 03482749) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Митна, буд. 1; код ЄДРПОУ ВП 38728457) 237 155,34 грн основного боргу, 20 779,69 грн пені, 2 034,82 грн 3% річних, 3 004,66 грн інфляційних втрат та 3 155,69 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 29 червня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 06 липня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков