Ухвала суду № 137994739, 06.07.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"06" липня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1414/26

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Данилівська" (08618, Київська обл., Фастівський р-н, село Данилівка, код 19415169)

до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України (08601, Київська обл., Обухівський р-н, місто Васильків, вул. Покровська, будинок 5, код 34842289)

про зняття арешту,

за участю представників:

позивача: Забродець Сергій Васильович;

відповідача: не з`явилия,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду із позовом про зняття арешту з нерухомого майна ПП «Агрофірма «Данилівська», накладеного згідно з постановою Відділу ДВС Васильківського МРУЮ Київської області №140/9 від 21.06.2010, реєстраційний номер обтяження 10526939,.

Ухвалою суду від 28.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 06.07.2026.

У судове засідання з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився.

Фактичні обставини справи та позиція позивача

Як зазначає позивач, ОСОБА_1 став одноособовим учасником та керівником Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська». Після набуття повноважень позивачу стало відомо, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень міститься запис про арешт нерухомого майна підприємства, накладений на підставі постанови Відділу Васильківського МРУЮ ДВС Київської області № 140/9 від 21.06.2010, реєстраційний номер обтяження 10526939, зареєстрований 24.11.2010.

З метою з`ясування підстав накладення арешту позивач звернувся до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та до регіональної філії ДП «Національні інформаційні системи». За результатами розгляду звернень позивачу повідомлено, що ідентифікувати виконавче провадження, у межах якого було накладено арешт, неможливо, оскільки матеріали відповідних виконавчих проваджень знищено після закінчення строків їх зберігання, а постанови про арешт у паперовій формі не збереглися.

У подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту, однак отримав відповідь, відповідно до якої виконавча служба не має можливості зняти арешт у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження, при цьому зазначено, що арешт може бути знятий на підставі рішення суду.

Позивач зазначає, що арешт нерухомого майна існує понад п`ятнадцять років, тоді як відомості про виконавче провадження, у межах якого його було накладено, відсутні, а матеріали такого провадження знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. На думку позивача, тривале існування арешту за відсутності можливості встановити підстави його накладення та за відсутності відомостей про будь-які чинні виконавчі дії перешкоджає реалізації права власності на нерухоме майно, зокрема права розпорядження ним.

Посилаючись на положення статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», статті 5 Господарського процесуального кодексу України та правові висновки Верховного Суду, позивач вважає, що належним способом захисту його прав є судове рішення про зняття арешту.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляну на наступне

Судом встановлено, що позивач є боржником, щодо майна якого арешт було накладено державним виконавцем у межах виконавчого провадження. При цьому позовні вимоги не пов`язані зі спором про право власності на майно чи належність майна іншій особі, а фактично спрямовані на перевірку правомірності незняття державним виконавцем арешту, накладеного під час здійснення виконавчого провадження.

Суд зазначає, що нормами процесуального права передбачена можливість оскарження сторонами виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

Отже, для боржника законом установлено спеціальний процесуальний спосіб судового захисту, який полягає у поданні скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, а не у зверненні з позовом до ДВС про зняття арешту.

Позивачем не надано суду доказів того, в межах якого саме виконавчого провадження було накладено спірний арешт, а також доказів того, який виконавчий документ перебував на виконанні та яким судом його видано. За відсутності таких відомостей суд позбавлений можливості встановити характер спірних правовідносин та визначити належний процесуальний порядок їх судового розгляду.

Заявлені вимоги фактично спрямовані на оскарження наслідків виконавчих дій, однак позивач звернувся до суду у позовному провадженні.

Суд звертає увагу, що спірний арешт було накладено у 2010 році, тоді як із позовом до суду позивач звернувся лише у 2026 році. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що протягом зазначеного періоду юридична особа або її уповноважені органи вживали заходів щодо встановлення підстав накладення арешту, оскарження відповідних рішень чи дій державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду за правилами позовного провадження господарського судочинства, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Подібний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 22.05.2026 у справі №606/1141/25, в якій суд дійшов висновку, що боржник не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем у межах виконавчого провадження, оскільки законом для нього передбачено інший спосіб судового захисту оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Незважаючи на те, що зазначений висновок сформульований у межах цивільного судочинства, суд вважає його застосовним і до спірних правовідносин, оскільки він ґрунтується на правовій природі виконавчого провадження та розмежуванні позовного провадження і спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 231, 234 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі №911/1414/26 за позовом Приватного підприємства "Агрофірма "Данилівська" до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про зняття арешту.

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 ГПК України.

Ухвала суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст. ст. 254-256 ГПК України.

Ухвалу підписано 07.07.2026.

Суддя А.Ф. Черногуз