Рішення № 137993715, 26.06.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2026 р. Cправа № 902/404/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ткачука В.О., за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк", 01033, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00692334

до Фермерського господарства "Гичак Я.К.", 24600, Вінницька обл., Тульчинський р-н, селище міського типу Крижопіль, вул. Дажицького Войцеха, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 34625558

про стягнення 8 505 693,19 гривень

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 30.03.2026 року надійшла позовна заява №б/н від 30.03.2026 (вх. № 440/26 від 30.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" до Фермерського господарства "Гичак Я.К." про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024 у розмірі 8 505 693,19 гривень, з яких: штраф за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 4 058 881,34 гривень, штраф за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 4 383 591,85 гривень, пеня за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 53 685,63 гривень, пеня за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 9 534,37 гривень.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 01.04.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №902/404/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30 квітня 2026 року об 11:30 год.

15.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 15.04.2026 (вх. № 01-30/3671/26 від 15.04.2026) у якому останній заперечив щодо заявлених вимог, просив відмовити у задоволенні позову у частині стягнення пені та штрафних санкцій за 2025 рік, у частині стягнення пені закрити провадження у справі за відсутністю предмету спору, зменшити розмір нарахованого штрафу за 2026 рік до суми 80529,18 гривень та здійснити розподіл судових витрат.

21.04.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 21.04.2026 (вх. № 01-30/3887/26 від 21.04.2026).

23.04.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 23.04.2026 (вх. № 01-30/3989/26 від 23.04.2026).

Ухвалою від 30.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 902/404/26 та призначено справу № 902/404/26 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 28.05.2026 року о 10:00 год.

04.05.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі від 04.05.2026 (вх. № 01-30/4346/26 від 04.05.2026).

07.05.2026 від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення від 07.05.2026 (вх. № 01-30/4599/26 від 07.05.2026).

У судовому засіданні 28.05.2026 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/404/26 по суті до 11:00 год. 18.06.2026, яку занесено до протоколу судового засідання.

05.06.2026 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафу від 05.06.2026 (вх. № 01-30/5796/26 від 05.06.2026).

12.06.2026 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу від 11.06.2026 (вх. № 01-30/6013/26 від 12.06.2026).

За результатами розгляду справи по суті у судовому засіданні 18.06.2026 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення у справі № 902/404/26 та відповідно до статті 219 ГПК України повідомив про відкладення ухвалення та проголошення вступної та резолютивної частин рішення на 26.06.2026 року об 11:00 год.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення учасники справи не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без його проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фермерського господарства "Гичак Я.К." про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024 у розмірі 8 505 693,19 гривень, з яких: штраф за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 4 058 881,34 гривень, штраф за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 4 383 591,85 гривень, пеня за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 53 685,63 гривень, пеня за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 9 534,37 гривень.

На обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 10 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" та Фермерським господарством "Гичак Я.К." укладено договір суборенди землі № 1/24 строком на 14 років.

Відповідно до п. 1.1 договору, позивач за результатами земельних торгів у формі електронного аукціону, оформлених Протоколом про результати земельних торгів № LRE001-UA-20240830-89783 від 01 жовтня 2024 року, передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 115,1800 га з кадастровим номером 0521981200:02:002:0836, цільове призначення 01.04 «для ведення підсобного сільського господарства», яка знаходиться за межами населених пунктів, колишньої Городківської сільської ради, що входить до Городківської сільської територіальної громади, Тульчинського району, Вінницької області.

За твердженням позивача, підставою для передачі земельної ділянки у суборенду є договір оренди землі № б/н від 27 серпня 2024 року, укладений між позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2024 року, № запису 56471091. Відповідно до п. 8.3.6 зазначеного договору оренди позивач наділений правом передачі земельної ділянки у суборенду виключно на конкурентних засадах (п. 2.2 Договору суборенди).

Позивач зазначив, що відповідно до п. 4.2 договору, розмір річної суборендної плати визначений за результатами земельних торгів та становить 3 020 001,00 грн без ПДВ. З урахуванням податку на додану вартість за ставкою 20% (604 000,20 грн) загальний розмір річної суборендної плати становить 3 624 001,20 грн.

За твердженням позивача порядок сплати суборендної плати визначено пунктом 4.5 договору, за змістом якого суборендна плата вноситься:

- за перший рік суборенди - одноразово протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладання договору;

- за неповний рік суборенди у 2025 році - одноразово не пізніше 31 жовтня 2025 року;

- за період суборенди з 01.01.2026 року - до 25 січня кожного року суборенди.

Розмір суборендної плати за неповний рік суборенди визначається шляхом ділення розміру річної суборендної плати на кількість календарних днів у році та множення на кількість днів фактичного перебування земельної ділянки в суборенді протягом такого року.

Позивач зазначив, що відповідач сплатив суборендну плату за неповний рік суборенди у 2025 році та річну суборендну плату за 2026 рік з порушенням строків визначених умовами договору, що стало підставою для нарахування пені та штрафу за прострочення внесення суборендної плати.

Відповідач у відзиві зазначив, щодо наявності розбіжностей у тексті проекту договору розміщеному на тендерному майданчику та тексті договору, який був отриманий відповідачем 03.10.2024. Зазначив, що у пункті 3.1. договору з`явилося положення щодо визнання договору неукладеним, в разі несплати першого платежу; у пункті 4.5 договору, на відміну від його проекту, відсутнє однозначне визначення - за який період часу і коли саме повинна бути сплачена суборендна плата за 2025 рік.

Відповідач зазначив, що при необхідності сплатити позивачу за десять місяців 2025 року суборендну плату в розмірі 3 380 547,74 грн., відповідач, не порушуючи положень договору суборенди, фактично сплатив на користь позивача суборендну плату в розмірі 3 451 673,08 грн., що на 71 125,34 грн. перевищує встановлений відповідачу обов`язок по сплаті. Оскільки договором суборенди не встановлений порядок проведення суборендної плати за повний 2025 рік, а також не визначений порядок оплати за листопад та грудень 2025 р., відповідач використав положення договору суборенди, яким визначено, що наступні платежі мають бути проведені не пізніше 25 січня кожного року.

На переконання відповідача, Фермерським господарством "Гичак Я.К." не порушено договірні умови щодо сплати суборендної плати за 2025 рік та проведені позивачем нарахування пені та неустойки по суборендній платі за неповний 2025 рік, не ґрунтуються на положеннях договору суборенди, фактичних обставинах, а тому позовні вимоги в цій частині відповідачем заперечуються у повному обсязі.

Відповідач також не погодився з розрахунком розміру пені, який наведений в позовній заяві; зауважив щодо відсутності збитків у позивача, нетривалості прострочення, добросовісності поведінки ФГ "Гичак Я.К."; різниці в розмірах орендної та суборендної плати та наявності у позивача лише за 2026 рік чистого прибутку в сумі 3 785 747,47 грн. (3 785 747,47 грн. = (87,8 % - 12%)/100% * 4 994 389,80 грн.); невиправданого додаткового прибутку позивача, навіть без врахування нарахованих останнім штрафів у розмірі 100% річної суборендної плати.

Відповідач вважає, що розмір пені за пунктом 4.9. договору не відповідає граничному розміру пені, визначеного Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", тому до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення цього Закону.

З урахуванням наведеного, відповідач просив відмовити у стягненні пені та штрафних санкцій за 2025 рік у повному обсязі; у частині стягнення пені за 2026 рік закрити провадження у зв`язку із відсутністю предмету спору; зменшити розмір нарахованого позивачем штрафу за 2026 рік до суми 80 529,18 гривень.

На обгрунтування своїх правових позицій сторонами подавалися додаткові пояснення щодо обставин справи та спірних правовідносин.

У клопотанні про зменшення штрафу від 05.06.2026 року відповідач зазначив, що загальний розмір штрафу за прострочення виконання зобов`язань по суборендній платі є неспівмірним з допущеними відповідачем порушеннями, буде становити непомірний тягар для відповідача і перетвориться з засобу стимулювання щодо виконання грошового зобов`язання на каральну санкцію внаслідок якої відповідач припинить фінансово-господарську діяльність.

З урахуванням викладеного, а також аргументів, викладених у відзиві, зокрема щодо нетривалого прострочення по оплаті за 2026 рік, керуючись частиною 3 статті 551 ЦК України, відповідач просив суд зменшити штраф за 2025 рік до розміру, який буде становити 3 % від розміру річної суборендної плати за 2025 рік, що в грошовому виразі буде складати 121 766,44 грн.; зменшити штраф за 2026 рік до розміру, який буде становити 3 % від розміру річної суборендної плати за 2026 рік, що в грошовому виразі буде складати 131 507,75 грн., в загальному підсумку просив зменшити розмір штрафу до 253 274,19 гривень.

У запереченнях на вказане клопотання позивач, зокрема зазначив, що відповідач не заявляв вимог про визнання пункту 4.9 договору недійсним, не доводив наявності примусу, помилки, обману чи іншого дефекту волевиявлення при укладенні договору. Умова про штраф є чинною, погодженою та обов`язковою для сторін. Своєчасність внесення суборендної плати є істотним елементом правовідносин, що виникли за результатами земельних торгів, оскільки розмір плати визначено за результатами конкурентної процедури. Зменшення штрафу до 3 відсотків річної суборендної плати фактично позбавило б умови проведеного аукціону практичного значення, нівелювало б превентивну функцію відповідальності та створило б для переможця торгів економічно вигідні умови неналежного виконання грошових зобов`язань.

За позицією позивача, твердження про припинення фінансово-господарської діяльності відповідача є припущенням, яке не підтверджене належними і достатніми доказами реального майнового стану, зокрема фінансовою звітністю, балансом, звітом про фінансові результати, відомостями про активи, зобов`язання та залишки коштів. Запропонований відповідачем розмір у 3 відсотки річної суборендної плати не супроводжується жодним правовим чи економічним обґрунтуванням і означає зменшення штрафу більш ніж у 33 рази, що нівелює забезпечувальну, компенсаційну та превентивну функції неустойки.

З рахуванням викладеного у запереченнях, позивач просив у клопотанні відповідача про зменшення штрафу відмовити.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав від 30.08.2024 року № 392952195 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521981200:02002:0836, площею 115,18 га, із цільовим призначенням для ведення підсобного сільськогосподарського господарства внесено запис № 56471091 про реєстрацію 27.08.2024 року іншого речового права - права оренди земельної ділянки за договором б/н від 27.08.2024 на строк 50 р. з правом передачі в піднайм (суборенду), орендар: Товариство з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк", орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, розмір орендної плати 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, опис об`єкта іншого речового права: земельна ділянка сільськогосподарського призначення (т.1 а.с.31).

10 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" (далі- орендар, позивач) та Фермерським господарством "Гичак Я.К." (далі суборендар, відповідач) укладено договір суборенди землі № 1/24, згідно пункту 1.1. якого орендар за результатами земельних торгів у формі електронного аукціону, оформлених протоколом про результати земельних торгів № LRE001-UA-20240830-89783 від 01.10.2024, надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 115,1800 га з кадастровим номером 0521981200:02:002:0836, цільове призначення 01.04 для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів, колишньої Городківської сільської ради, що входить до Городківської сільської територіальної громади, Тульчинського району, Вінницької області, без зміни цільового призначення (далі договір) (т. 1 а.с. 11-16).

За умовами пункту 2.1 договору в суборенду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 115,1800 га, з них: рілля - 115,1800 га, яка перебуває в користуванні орендаря на підставі договору оренди землі № б/н від 27.08.2024, укладеного між орендарем та Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області. Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2024, № запису про речове право 56471091.

Пунктом 2.2. договору визначено, що право передачі земельної ділянки або її частини іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення виключно на конкурентних засадах (на земельних торгах у формі електронного аукціону) належить орендареві на підставі пункту 8.3.6. договору оренди землі, вказаного в п. 2.1. цього договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору інформація стосовно розміщення на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, а також інших об`єктів інфраструктури, відсутня.

За змістом пункту 2.4. договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 4 129 900,62 грн. (чотири мільйони сто двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот гривень 62 копійки) і підлягає щорічній індексації.

Згідно пункту 3.1. договору договір укладено строком на 14 (чотирнадцять) років з дати його укладення. Датою укладення договору є дата його підписання суборендарем шляхом накладення електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Сторони домовилися, що у разі невнесення суборендарем річної суборендної плати за перший рік суборенди у строки, зазначені п. 4.5. цього договору, цей договір вважається неукладеним.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що право суборенди земельної ділянки виникає у суборендаря з моменту його державної реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до пункту 4.2. договору розмір річної суборендної плати визначений за результатами земельних торгів у формі електронного аукціону та становить 3 020 001,00 грн. (три мільйони двадцять тисяч одна гривня 00 копійок) без урахування податку на додану вартість. Крім того, суборендар додатково сплачує розмір податку на додану вартість, розмір якого на момент укладання цього договору складає 604 000,20 грн. (шістсот чотири тисячі гривень 20 копійок). Загальний розмір річної суборендної плати за цим договором з урахуванням податку на додану вартість за ставкою 20% становить 3 624 001,20 грн (три мільйони шістсот двадцять чотири тисячі одна гривня 20 копійок).

За умовами пункту 4.3. договору обчислення розміру річної суборендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов цього договору.

Згідно пункту 4.4. договору з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної власності, автоматично змінюються права та обов`язки сторін договору суборенди в частині розміру суборендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. При таких обставинах сторони погодили, що відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору суборенди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки суборендар з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки набуває обов`язку сплачувати суборендну плату в розмірі, який збільшений на коефіцієнт збільшення нормативної грошової оцінки, що вираховується за формулою: Кзбільшенния = НГОнова / НГО по договору з урахуванням індексації.

Пунктом 4.5. договору сторони погодили, що суборендна плата вноситься суборендарем у такі строки:

за перший рік суборенди одноразово протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладання цього договору;

за неповний рік суборенди у 2025 році одноразово не пізніше 31 жовтня 2025 року;

за період суборенди з 01.01.2026 року та до завершення терміну до 25 січня кожного року суборенди.

Сторонами погоджено, що розмір суборендної плати за неповний рік суборенди визначається шляхом ділення розміру річної суборендної плати на кількість календарних днів у році та множиться на кількість днів фактичного перебування земельної ділянки в суборенді протягом такого року користування.

За змістом пунктів 4.6, 4.7 договору розмір суборендної плати переглядається сторонами щорічно у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки (у такому разі суборендар самостійно обчислює розмір суборендної плати в порядку, визначеному п. 4.4. цього договору на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку і додаткова угода щодо зміни розміру суборендної плати не укладається);

- зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Розмір суборендної плати переглядається щорічно без внесення змін та доповнень до цього договору. Змінений розмір суборендної плати доводиться до суборендаря орендарем безпосередньо в платіжних документах.

Пунктом 4.9. договору сторони погодили, що у разі невнесення суборендної плати у строки, передбачені п. 4.5 цього договору, сплачується штраф у розмірі 100 (сто) відсотків річної суборендної плати, встановленої цим договором, та стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих одного десятого) відсотка несплаченої суми за кожен день прострочення.

Пунктами 5.1, 5.2. договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду для ведення підсобного сільського господарства (код цільового призначення 01.04) та вважається переданою орендарем суборендареві з моменту державної реєстрації права суборенди земельної ділянки. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення підсобного сільського господарства (код цільового призначення 01.04).

Згідно пункту 8.4.5 договору суборендар зобов`язаний своєчасно, в повному обсязі, в порядку та строки, визначені цим договором, вносити суборендну плату.

За змістом пункту 15.1 договору цей договір набирає чинності з дати внесення річної суборендної плати за перший рік суборенди.

Положеннями пункту 15.4. договору сторони погодили використання кваліфікованого електронного підпису в документообігу в межах виконання цього договору, в тому числі при складанні первинних облікових документів. Сторонами погоджено використання такого кваліфікованого електронного підпису в порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством України.

Сторони погодили, що договори про зміни до цього договору, додаткові угоди, інші документи, які є невід`ємною частиною цього договору, акти звіряння можуть складатися сторонами як в паперовому, так і в електронному вигляді, із дотриманням законодавства про електронні документи та електронний документообіг та законодавства у сфері кваліфікованого електронного підпису. У разі складання таких документів у електронному вигляді та підписання їх з використанням кваліфікованого електронного підпису, використання печатки сторонами не є потрібним.

Сторони погоджуються, що рахунки-фактури, будь-які розрахунки і розшифровки, акти звіряння розрахунків, офіційні листи і повідомлення, інші документи в рамках виконання цього договору, будуть підготовлені виключно в електронному вигляді, складені відповідно до чинного законодавства про електронні документи, електронний документообіг і електронні довірчі послуги, із заповненням усіх обов`язкових реквізитів і накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи.

Підписання та обмін вищевказаними документами буде здійснюватися з використанням наступних систем електронного документообігу (далі Сервіс) - система «FlyDoс», або інші системи (платформи, веб-сервіси чи комп`ютерні програми), які здійснюють обмін електронними документами через платформу ПТАХ (https://edi.com.ua) "M.E.Doc", "СОТА", FREDO, ін. Також для підписання та обміну такими документами можливе використання сервісу електронного документообігу "Вчасно" (https://vchasno.ua).

Датою оформлення електронного документа, крім цього договору, вважається дата, що зазначена стороною, яка сформувала такий документ та надіслала його іншій стороні через Сервіс.

Уповноваженою особою сторони для цілей підпису електронного документа є її керівник (директор чи т. ін.), інформація про якого міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Про призначення інших уповноважених осіб сторона має поінформувати шляхом надання письмового повідомлення з доданням копії підтверджуючого такі повноваження документа (довіреність, наказ тощо).

На вимогу будь-якої зі сторін у випадку виникнення технічних проблем сторони вправі у будь-який момент призупинити оформлення електронних документів і повернутися до оформлення документів у паперовій формі із дотриманням погоджених строків підписання документів.

Сторони домовилися, що електронні документи, які відправлені, завірені КЕП (ЕЦП), мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Підписанням цього договору сторони домовилися про збільшення строків давності відповідно до ч.1 ст. 259 Цивільного кодексу України до трьох років для всіх грошових зобов`язань суборендаря, що передбачені умовами договору (пункт 15.8 договору).

Судом установлено, що договір суборенди підписано електронними підписами представників сторін 10.10.2024 року.

Як убачається з витягу з державного реєстру речових прав від 16.10.2024 року № 399505453 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0521981200:02002:0836, площею 115,18 га, із цільовим призначенням для ведення підсобного сільськогосподарського господарства внесено запис № 57133396 про реєстрацію 14.10.2024 року іншого речового права - права суборенди за договором № 1/24 від 10.10.2024 на строк 14 р., розмір плати за користування 3020001.00 гривень, орендар, суборендар: Фермерське господарство "Гичак Я.К.", орендодавець, орендар по договору оренди землі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" (т.1 а.с.34).

Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер: 0521981200:02002:0836 від 17.01.2025 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 4 625 017,15 гривень (т. 1 а.с. 32).

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер:0521981200:02002:0836 від 14.01.2026 розмір нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки становить 4 994 389,8 гривень (т. 1 а.с. 33).

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору щодо сплати суборендної плати відповідачем здійснені такі платежі:

11 жовтня 2024 на підставі платіжної інструкції № 1531 від 11.10.2024 року відповідачем сплачено на користь позивача 3 624 001,20 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за користування земельною ділянкою (лот LRE001-UA-20240830-89783, кадастровий номер 0521981200:02002:0836) в.т.ч. ПДВ 604 00,20 грн";

30 жовтня 2025 на підставі платіжної інструкції № 1968 від 30.10.2025 року відповідачем сплачено на користь позивача 550 000,00 гривень із призначенням платежу "суборендна плата за користування земельною ділянкою (лот LRE001-UA-20240830-89783, кадастровий номер 0521981200:02002:0836) в.т. ч. ПДВ 91666,67 грн.";

31 жовтня 2025 на підставі платіжної інструкції № 1971 від 31.10.2025 року відповідачем сплачено на користь позивача 50 000,00 гривень із призначенням платежу "суборендна плата за користування земельною ділянкою (лот LRE001-UA-20240830-89783, кадастровий номер 0521981200:02002:0836) в.т. ч. ПДВ 8333,33грн.";

22 січня 2026 на підставі платіжної інструкції № 2149 від 22.01.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 646 814,87 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за 2025-й рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0521981200:02002:0836) згідно договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, в.т.ч. ПДВ 107802,48 грн.";

22 січня 2026 на підставі платіжної інструкції № 2150 від 22.01.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 2 000 000,00 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за 2026-й рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0521981200:02002:0836) згідно договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, в.т.ч. ПДВ 333333,33 грн.";

10 лютого 2026 на підставі платіжної інструкції № 2156 від 10.02.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 2 383 591,85 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за 2026-й рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0521981200:02002:0836) згідно договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, в.т.ч. ПДВ 397265,31грн.";

10 лютого 2026 на підставі платіжної інструкції № 2157 від 10.02.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 26 219,51 гривень із призначенням платежу "сплата пені відповідно до пункту 4.9 договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024 без ПДВ" (т.1 а.с.96-99).

Як убачається із матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлялися претензії від 29.01.2026 №02/93, від 06.02.2026 № 02/361 про порушення умов договору суборенди, за змістом яких позивач з посиланням на несвоєчасну сплату відповідачем суборендної плати за 2025, 2026 роки вимагав сплатити штраф у розмірі річної орендної плати та пеню, передбачені пунктом 4.9. договору (т.1 а.с.17-19, 21-23).

Листом вих. № 7 від 11.02.2026 у відповідь на лист від 06.02.2026 № 02/361 ФГ "Гичак Я.К." повідомило про сплату 10.02.2026 суборендної плати за 2026 у розмірі 2383591,85 гривень та пені в сумі 26 219,51 гривень та просило не застосовувати штрафні санкції за порушення строків розрахунків з огляду на те, що факт несвоєчасної плати відбувся вперше (т. 1 а.с.20).

Несвоєчасна сплата відповідачем суборендної плати стала підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача пені та штрафу нарахованих у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення за договором суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024 заборгованості у розмірі 8 505 693,19 гривень, з яких: штраф за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 4 058 881,34 гривень, штраф за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 4 383 591,85 гривень, пеня за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 53 685,63 гривень, пеня за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 9 534,37 гривень.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Положеннями частини 9 статті 93 Земельного кодексу України, частини 2 статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1 статті 5 названого Закону).

Відповідно до вимог частин 1-6, частини 11 статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Плата за суборенду земельних ділянок державної та комунальної власності не може перевищувати орендної плати, крім випадків передачі в суборенду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка перебуває в оренді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення такого державного підприємства, на конкурентних засадах.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Строк суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, яка передається на земельних торгах в суборенду акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, яка була передана зазначеному господарському товариству в оренду відповідно до статті 120-1 Земельного кодексу України, не може становити більше 14 років, а для земельних ділянок, переданих в суборенду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), - більше 25 років.

У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Плата за суборенду земельної ділянки державної власності, що орендується акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, у постійному користуванні якого перебувала така земельна ділянка, визначається за результатами земельних торгів і сплачується орендарю в порядку, визначеному договором суборенди земельної ділянки.

Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до приписів статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом пункту 4.2. договору суборенди розмір річної суборендної плати визначений за результатами земельних торгів у формі електронного аукціону та становить 3 020 001,00 грн. (три мільйони двадцять тисяч одна гривня 00 копійок) без урахування податку на додану вартість. Крім того, суборендар додатково сплачує розмір податку на додану вартість, розмір якого на момент укладання цього договору складає 604 000,20 грн. (шістсот чотири тисячі гривень 20 копійок). Загальний розмір річної суборендної плати за цим договором з урахуванням податку на додану вартість за ставкою 20% становить 3 624 001,20 грн (три мільйони шістсот двадцять чотири тисячі одна гривня 20 копійок).

Положеннями абзацу 5 частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

У свою чергу, приписами частини 2 статті 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

За змістом статі 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.5. договору сторони погодили, що суборендна плата вноситься суборендарем у такі строки:

за перший рік суборенди одноразово протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладання цього Договору;

за неповний рік суборенди у 2025 році одноразово не пізніше 31 жовтня 2025 року;

за період суборенди з 01.01.2026 року та до завершення терміну до 25 січня кожного року суборенди.

Сторонами погоджено, що розмір суборендної плати за неповний рік суборенди визначається шляхом ділення розміру річної суборендної плати на кількість календарних днів у році та множиться на кількість днів фактичного перебування земельної ділянки в суборенді протягом такого року користування.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо дотримання суборендарем умов пункту 4.5. договору суборенди з урахуванням досліджених судом доказів, суд дійшов таких висновків.

Щодо сплати суборендної плати за 2025 рік.

Договір суборенди землі укладено 10.10.2024 року, отже з урахуванням змісту пункту 4.5. договору за перший рік суборенди орендар мав сплатити суборендну плату у розмірі 3 624 001,20 гривень протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати укладання цього договору, тобто до 17.10.2024.

На виконання умов договору щодо сплати суборендної плати за першим платежем відповідачем 11 жовтня 2024 на підставі платіжної інструкції № 1531 від 11.10.2024 року сплачено на користь позивача 3 624 001,20 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за користування земельною ділянкою (лот LRE001-UA-20240830-89783, кадастровий номер 0521981200:02002:0836) в.т.ч. ПДВ 604 00,20 грн".

За умовами пункту 4.3. договору обчислення розміру річної суборендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов цього договору.

Із акту звіряння за період: 01.10.2024 - 20.03.2026 слідує, що з урахуванням розміру щомісячних платежів суборендної плати за жовтеньгрудень 2024 року сума суборендної плати за жовтеньгрудень 2024 року становила 811 934,70 гривень (т.1.а.с. 67 зворот).

Враховуючи здійснену відповідачем передоплату у розмірі 3 624 001,20 гривень, станом на 01 січня 2025 року за відповідачем обліковувалася передоплата у розмірі 2 812 066,50 гривень (3 624 001,20 - 811 934,70=2 812 066,50).

При обчисленні остаточного розміру річної суборендної плати за 2025 рік позивачем застосовано сукупний індекс інфляції за попередній 2024 рік -112,0, з урахуванням якого розмір проіндексованої суборендної плати за 2025 рік становить 4 058 881,34 гривень.

Наступний (другий) платіж за неповний рік суборенди у 2025 році відповідач мав сплатити одноразово не пізніше 31 жовтня 2025 року.

Враховуючи розмір проіндексованої суборендної плати за 2025 рік - 4 058 881,34 гривень та залишок сплаченої відповідачем 11.10.2024 суборендної плати 2 812 066,50 гривень, відповідач за умовами договору до 31.10.2025 року повинен був сплатити 1 246 814,84 гривень (4 058 881,34 - 2 812 066,50 = 1 246 814,84).

На виконання умов договору відповідачем 30 жовтня 2025 на підставі платіжної інструкції № 1968 від 30.10.2025 року сплачено на користь позивача 550 000,00 гривень із призначенням платежу "суборендна плата за користування земельною ділянкою (лот LRE001-UA-20240830-89783, кадастровий номер 0521981200:02002:0836) в.т. ч. ПДВ 91666,67 грн.".

31 жовтня 2025 на підставі платіжної інструкції № 1971 від 31.10.2025 року відповідачем сплачено на користь позивача 50 000,00 гривень із призначенням платежу "суборендна плата за користування земельною ділянкою (лот LRE001-UA-20240830-89783, кадастровий номер 0521981200:02002:0836) в.т. ч. ПДВ 8333,33грн.".

Отже, станом на 31.10.2025 року відповідачем сплачено 600 000,00 гривень та заборгованість за другим платежем склала 646 814,84.

Розмір вказаної заборгованості за 2025 рік підтверджено сторонами у акті звірки взаємних розрахунків за період: 2025 р. (т.1 а. с. 24).

22 січня 2026 на підставі платіжної інструкції № 2149 від 22.01.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 646 814,87 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за 2025-й рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0521981200:02002:0836) згідно договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, в.т.ч. ПДВ 107802,48 грн.".

Період прострочення сплати суборендної плати за 2025 рік становив з 01.11.2025 по 21.01.2026.

Таким чином, суборендну плату за неповний рік суборенди у 2025 році відповідачем сплачено з порушенням строку визначеного пунктом 4.5. договору суборенди, у зв`язку з чим доводи відповідача про своєчасне внесення суборендної плати за 2025 рік судом відхиляються.

Щодо сплати суборендної плати за 2026 рік.

При обчисленні розміру річної суборендної плати за 2026 рік позивачем застосовано сукупний індекс інфляції за попередній 2025 рік -108,0, з урахуванням якого розмір проіндексованої суборендної плати за 2026 рік становить 4 383 591,85 гривень.

За умовами пункту 4.5. договору за період суборенди з 01.01.2026 року та до завершення терміну суборендна плата вноситься до 25 січня кожного року суборенди.

Таким чином, суборендну плату за 2026 рік у сумі 4 383 591,85 гривень відповідач мав сплатити до 25.01.2026 року.

22 січня 2026 на підставі платіжної інструкції № 2150 від 22.01.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 2 000 000,00 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за 2026-й рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0521981200:02002:0836) згідно договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, в.т.ч. ПДВ 333333,33 грн.".

10 лютого 2026 на підставі платіжної інструкції № 2156 від 10.02.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 2 383 591,85 гривень із призначенням платежу "річна суборендна плата за 2026-й рік за користування земельною ділянкою кадастровий номер 0521981200:02002:0836) згідно договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, в.т.ч. ПДВ 397265,31грн.";

Період прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік становив з 26.01.2025 по 09.02.2026.

Отже, суборендну плату за 2026 рік відповідачем сплачено з порушенням строку визначеного пунктом 4.5. договору суборенди.

Судом установлено, що відповідач не довів обставин належного виконання умов договору суборенди в частині своєчасної сплати суборендної плати за 2025 рік та 2026 рік та обставин, на які посилався позивач на обгрунтування заявлених позовних вимог, під час розгляду справи не спростував.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України (тут і надалі - у редакції чинній на момент укладення договору) передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4.9. договору сторонами погоджено, що у разі невнесення суборендної плати у строки, передбачені п. 4.5 цього договору, сплачується штраф у розмірі 100 (сто) відсотків річної суборендної плати, встановленої цим договором, та стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих одного десятого) відсотка несплаченої суми за кожен день прострочення.

У постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Згідно частини 1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Положеннями частин 2, 3 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 23 серпня 2022 року у справі № 910/9375/21 застосування санкцій передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таким чином, передбачена абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) як вид відповідальності не підлягає застосуванню у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами частини 2 статті 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути нараховано пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.

На підставі умов договору суборенди позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 0,1% від суми заборгованості зі сплати суборендної плати за 2025, 2026 роки за період прострочення зазначений у розрахунку та розмір нарахованої пені перевищує суму пені обчисленої на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, у спірних правовідносинах за прострочення виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений сторонами в договорі не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у періоді, за який нараховується пеня.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його помилковість з огляду на неврахування позивачем положень статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", включення до періоду нарахування дня фактичної сплати заборгованості та зазначення невірної суми заборгованості як бази для нарахування пені за 2025 рік (678 333,59 гривень) замість заборгованості у сумі 646 814,84 гривень.

Як уже було зазначено, за змістом частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Із аналізу наведеної норми закону вбачається, що день оплати не включається до періоду часу, за який здійснюється нарахування та стягнення пені.

Висновок суду про не включення дня фактичної сплати суми заборгованості у період часу, за який здійснюється нарахування пені відповідає правовій позиції викладеній, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 910/13064/17, від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 25.02.2020 у справі № 910/2615/18, від 11.11.2021 року у справі № 922/449/21, у яких зазначено, що при здійснені розрахунку річних та пені, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та річних.

Натомість, із наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що суму заявленої до стягнення пені було обчислено позивачем з урахуванням днів фактичної сплати заборгованості (22.01.2026, 10.02.2026), що не відповідає нормам чинного законодавства та висновкам Верховного Суду.

Також, позивачем прийнято до розрахунку пені за 2025 рік суму заборгованість у сумі 678 333,59 гривень, водночас розмір простроченої суборендної плати за період з 01.11.2025 по 21.01.2026 становив 646 814,84 гривень.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені від суми заборгованості за 2025 рік та пені від суми заборгованості за 2026 рік в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахуванням здійснених відповідачем платежів, суд дійшов висновку, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді нарахування за кожен день прострочення з урахуванням суми заборгованості до дати її повного погашення за 2025 рік становить 45 046,67 гривень, за 2026 рік пеня становить 27 623,54 гривень.

Із матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2026 на підставі платіжної інструкції № 2157 від 10.02.2026 року відповідачем сплачено на користь позивача 26 219,51 гривень із призначенням платежу "сплата пені відповідно до пункту 4.9 договору суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024 без ПДВ" (т.1 а.с.99).

У позовній заяві позивач зазначив, що сплачену відповідачем пеню в сумі 26 219,51 гривень зараховано в рахунок зобов`язання зі сплати пені за 2026 рік.

Позивачем з урахуванням часткової сплати відповідачем пені за 2026 рік, заявлено до стягнення 9 534,37 гривень.

Враховуючи сплату відповідачем на користь позивача 26 219,51 гривень пені за 2026 рік, вимоги про стягнення пені за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік є обгрунтованими в сумі 1 404,03 (27 623,54 - 26 219,51 = 1 404,03) гривень.

Клопотання відповідача викладене у відзиві на позов про закриття провадження у справі в частині стягнення пені за 2026 рік у зв`язку із відсутністю предмета спору, суд відхиляє як необгрунтоване.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати суборендної плати за 2025 рік є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 45 046,67 гривень, позовні вимоги про стягнення пені за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 1 404,03 гривень.

Загальний розмір пені за період 2025-2026, що підлягає стягненню з відповідача становить 46 450,70 гривень.

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у сумі 8 638,96 гривень, пені за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 8 130,34 гривень, що разом становить 16 769,30 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цих частинах.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу судом враховано, що у пункті 4.9. договору сторони погодили, що у разі невнесення суборендної плати у строки, передбачені п. 4.5 цього договору, сплачується штраф у розмірі 100 (сто) відсотків річної суборендної плати, встановленої цим договором.

Розмір штрафу, визначений договором відповідає положенням Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (зі змінами).

Приймаючи до уваги, що умовами договору суборенди передбачено сплату суборендної плати щорічно за кожен рік оренди, порушення строків сплати суборендної плати, визначених договором за кожен з річних періодів є підставою для сплати штрафу визначеного пунктом 4.9. договору за кожен рік окремо.

Судом установлено, що відповідачем порушено строк сплати суборендної плати за 2025 рік та порушено строк сплати суборендної плати за 2026 рік.

З огляду на розмір проіндексованої річної орендної плати за 2025 рік 4 058 881,34 гривень, розмір проіндексованої річної орендної плати за 2026 рік 4 383 591,85 гривень, позовні вимоги про стягнення штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2025 рік у сумі 4 058 881,34 гривень та штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 4 383 591,85 гривень відповідають умовам договору та є обгрунтованими.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення штрафу, у якому просив зменшити розмір нарахованого позивачем штрафу за 2025 рік та штрафу за 2026 рік, які підлягають стягненню з відповідача до 3% відсотків.

На обгрунтування заявленого клопотання відповідач, зокрема, зазначив, що загальний розмір штрафу за прострочення виконання зобов`язань по суборендній платі, у разі його задоволення судом є неспівмірним з допущеними відповідачем порушеннями, буде становити непомірний тягар для відповідача та перетвориться з засобу стимулювання щодо виконання грошового зобов`язання на каральну санкцію внаслідок якої відповідач припинить фінансово-господарську діяльність.

Визначаючись щодо підстав для стягнення неустойки (штрафу) за 2025, 2026 роки у заявленому позивачем загальному розмірі 8 442 473,19 гривень, з урахуванням позицій сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню з боржника за прострочення виконання зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафу за договором суд враховує ступінь виконання основного зобов`язання та те, що суборендна плата за спірний період 2025-2026 роки відповідачем сплачена у повному обсязі, період прострочення оплати не є тривалим.

Суд зазначає, що позивачем не подано доказів, які би свідчили про ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків та їх розміру у зв`язку із незначним простроченням сплати відповідачем частини суборендної плати.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд зауважує, що неустойка є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших негативних наслідків порушення зобов`язання відповідачем, виконання відповідачем у повному обсязі зобов`язання зі сплати суборендних платежів, присудження судом до стягнення обгрунтовано нарахованої пені, суд з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності дійшов висновку про зменшення штрафу за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 4 058 881,34 гривень та про зменшення штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 4 383 591,85 гривень за договором суборенди землі № 1/24 від 10.10.2024, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 90%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування за договором суборенди землі штрафу за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 4 058 881,34 гривень та штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 4 383 591,85 гривень, з урахуванням зменшення судом розміру штрафу на 90%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у розмірі 405 888,13 гривень та штраф за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у розмірі 438 359,19 гривень. Загальний розмір штрафу, що підлягає стягненню становить (405 888,13 +438 359,19) = 844 247,32 гривень.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення штрафу за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік та штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік підлягають задоволенню частково у загальній сумі - 844 247,32 гривень, у стягненні решти штрафу за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у сумі 3 652 993,21 гривень та штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 3 945 232,66 гривень, що разом становить 7 598 225,87 гривень слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача штрафу за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у сумі 405 888,13 гривень, штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 438 359,19 гривень, пені за прострочення сплати суборендної плати за 2025 рік у сумі 45 046,67 гривень, пені за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 1 404,03 гривень, у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 452 від 26.03.2026 року сплачено судовий збір у розмірі 102 068,32 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення судом суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та зменшення судом неустойки не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, у яких Верховний Суд виснував, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково з підстав зменшення судом неустойки та частково з підстав їх необгрунтованості, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 101 864,18 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 204,14 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Гичак Я.К." (24600, Вінницька обл., Тульчинський р-н, селище міського типу Крижопіль, вул. Дажицького Войцеха, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 34625558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Державний Земельний Банк" (01033, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 00692334) за договором суборенди землі №1/24 від 10.10.2024 штраф за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у сумі 405 888,13 гривень, штраф за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 438 359,19 гривень, пеню за прострочення сплати суборендної плати за 2025 рік у сумі 45 046,67 гривень, пеню за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 1 404,03 гривень та 101 864,18 гривень cудових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення штрафу за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у сумі 3 652 993,21 гривень, штрафу за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 3 945 232,66 гривень, пені за прострочення сплати суборендної плати за неповний 2025 рік у сумі 8 638,96 гривень, пені за прострочення сплати суборендної плати за 2026 рік у сумі 8 130,34 гривень - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 204,14 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повне рішення складено 06 липня 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

1 - до справи;

2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.