Рішення № 137990668, 06.07.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10522/24

Провадження №2/635/1178/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року смт Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.,

секретаря судового засідання Козлюк Е.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі письмових матеріалів цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг у розмірі 15 017 грн. 82 коп. та судового збору у розмірі 3 028 грн. 00 коп.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надано строки для подання заяв по суті справи, доказів та процесуальних клопотань.

Відповідач відзиву на позов не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи не надійшло.

За таких обставин суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами без повідомлення сторін.

Неподання відповідачем відзиву не означає визнання позову та не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а також розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства про споживче кредитування з власної ініціативи, оскільки відповідач є споживачем фінансової послуги, а позивач професійним кредитодавцем.

II. ФАКТИ.

Позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на те, що 18.09.2020 між Акціонерним товариством «УНІВЕРСАЛ БАНК» та відповідачем нібито було укладено договір про надання банківських послуг у дистанційній формі шляхом підписання відповідачем анкети-заяви та приєднання до умов і правил обслуговування продуктів банку. Окремий номер кредитного договору як індивідуалізований ідентифікатор правочину у поданих матеріалах не зазначений.

За твердженням позивача, в межах зазначеного правочину відповідачу було встановлено кредит у формі кредитного ліміту на поточному рахунку у розмірі 13000 грн. Строк кредитування у класичному розумінні (фіксована дата кінцевого повернення кредиту) у матеріалах не визначений; позивач виходить з моделі поновлювального кредитного ліміту, який підлягає погашенню шляхом внесення мінімальних платежів.

Позивач посилається на умови кредитування, відповідно до яких:

проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою, визначеною тарифами банку;

у разі порушення строків виконання зобов`язань процентна ставка може змінюватися;

у випадку прострочення понад визначений період заборгованість може бути переведена у статус «на вимогу».

Водночас у матеріалах справи відсутній документ, який би у персоніфікованому вигляді містив для цього відповідача конкретну відсоткову ставку, реальну річну процентну ставку, повну вартість кредиту, загальний строк користування, а також графік або алгоритм погашення, доведений до відповідача до моменту приєднання.

У поданій позивачем таблиці, яку він іменує «таблицею обчислення загальної вартості кредиту», зазначено умовні розрахунки, побудовані на прикладних показниках та інших сумах, які не ідентифікують саме цей кредит, саме цього позичальника та саме той обсяг зобов`язань, який заявлено до стягнення. Реальна річна процентна ставка (РРПС) щодо конкретного кредиту відповідача у матеріалах справи прямо не зафіксована.

Позивач стверджує, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язань, у зв`язку з чим:

28.12.2022 банк нібито направив відповідачу повідомлення про істотне порушення умов договору та необхідність погашення заборгованості;

26.01.2023 заборгованість нібито була переведена у форму кредиту «на вимогу».

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази, які б дозволяли суду встановити спосіб направлення такого повідомлення, факт його доставки конкретному адресату, зміст повідомлення, а також дотримання строків та інших вимог, передбачених законом для реалізації права кредитодавця на дострокову вимогу.

Позивач заявляє, що станом на 18.06.2024 загальна заборгованість відповідача становить 15017,82 грн., яку він визначає як заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту). При цьому у самому розрахунку окремо зазначено, що заборгованість за відсотками дорівнює 0 грн., штрафні санкції та інші нарахування також визначені як 0 грн.

При цьому заявлена позивачем як «тіло кредиту» сума 15 017 грн. 82 коп. перевищує визначений ним первинний кредитний ліміт 13 000 грн. на 2 017 грн. 82 коп. Поданий розрахунок не містить відомостей про дату, підставу та розмір можливого збільшення кредитного ліміту, не відображає окремо операцій, унаслідок яких утворилася сума понад первинний ліміт, а також не містить даних, що дозволяють встановити склад заявленого залишку та відокремити фактично використані кредитні кошти від інших сум, відображених у внутрішньому обліку позивача.

Єдиним фінансовим документом, на який посилається позивач для підтвердження розміру боргу, є односторонній розрахунок, складений самим позивачем, без додання автентичних виписок з рахунку, які б відображали:

кожне кредитне зарахування;

кожне погашення;

розмежування між кредитними та власними коштами;

механізм формування остаточного залишку заборгованості.

Позивач позиціонує правовідносини як такі, що виникли та виконувалися у дистанційній, електронній формі. Водночас судом встановлено, що:

матеріали справи не містять електронних доказів укладення договору або виконання зобов`язань у вигляді журналів подій, технічних записів, підтверджень одноразовими ідентифікаторами, квитанцій доставки електронних повідомлень, знімків екрана саме показаних відповідачу документів із зазначенням дати, часу та редакції;

усі подані позивачем документи є паперовими за змістом, сформованими та оформленими самим позивачем.

Обставина подання цих документів через підсистему «Електронний суд» та їх підписання кваліфікованим електронним підписом представника позивача свідчить виключно про належне процесуальне подання доказів до суду, але не підтверджує наявності електронних доказів укладення, змісту та виконання спірного кредитного договору між сторонами.

III. ПРАВО.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання договору про надання споживчого кредиту встановлюються законом. У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежена імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд застосовує насамперед Закон України «Про споживче кредитування», Закон України «Про електронну комерцію» та законодавство про захист прав споживачів.

За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві саме одержану суму коштів. У зв`язку з цим у спорі про стягнення заборгованості за кредитом доказуванню підлягають не лише факт існування договірних відносин та визначений кредитний ліміт, а й фактичне надання коштів, їх використання, часткове погашення та залишок неповернутої суми. Сам по собі кредитний ліміт визначає можливий обсяг кредитування, але не підтверджує фактичне одержання споживачем усієї суми ліміту або будь-якої іншої суми.

Суд розглядає спір як спір у сфері споживчого кредитування, де перевірці підлягає весь ланцюг правовідносин: переддоговірне інформування, оцінка кредитоспроможності, погодження індивідуальних умов, укладення договору, надання кредитних коштів, інформування під час виконання договору, настання прострочення та правильність розрахунку заборгованості.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», спрямований на імплементацію європейських стандартів захисту споживачів фінансових послуг.

Частина сьома статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що зміна умов договору про споживчий кредит можлива лише за згодою сторін, а умова про односторонню зміну є нікчемною. Після змін, внесених Законом №3498-IX від 22.11.2023, законодавець зберіг принцип необхідності згоди сторін та передбачив спеціальні гарантії для договорів кредитної лінії і кредитування рахунку, включаючи належне інформування споживача та право відмовитися від продовження строку користування кредитом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» поновлювана кредитна лінія означає можливість повторного використання кредитних коштів після погашення заборгованості в межах установленого кредитного ліміту. Таке визначення не регулює питання зміни розміру кредитного ліміту чи інших умов кредитування.

Статті 2, 810 Закону України «Про споживче кредитування» покладають на кредитодавця обов`язок надати споживачу повну та персоналізовану переддоговірну інформацію, а також провести оцінку кредитоспроможності. Ці обставини входять до предмета доказування.

За абз. 23 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний передати споживачу один з оригіналів договору та додатків способом, що дозволяє ідентифікувати отримувача. Обов`язок доведення такого передання покладається на кредитодавця.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює правила відповідальності споживача та обмеження щодо неустойки. Тому кредитодавець повинен подати поелементний і перевірюваний розрахунок із розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій і санкцій.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, що враховується судом під час оцінки добросовісності кредитодавця та прозорості його доказової бази.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна ЄС орієнтує на високий рівень захисту прав споживачів. Суд враховує підходи Суду Справедливості ЄС, зокрема у справі Radlinger, щодо необхідності перевірки дотримання імперативних вимог про інформування споживача.

Електронні правочини та електронні документи.

Закон України «Про електронну комерцію» (ст. 11, ч. 12 ст. 11, ст. 12) визначає порядок укладення та підписання електронних договорів і прирівнює належно підписаний електронний договір до письмової форми.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5, 7, 8) визначає поняття електронного документа, його оригіналу та допустимість як доказу.

Частина 4 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлює, що кваліфікований електронний підпис має юридичну силу власноручного підпису.

Отже, у дистанційній моделі кредитування вирішальне значення мають перевірювані електронні сліди: ідентифікація особи, акцепт, підписання, цілісність документа та підтвердження його передання споживачу. Самі по собі паперові роздруківки не замінюють такого доказування.

Перевірка судом дотримання вимог спеціального законодавства не є виходом за межі позовних вимог, а становить обов`язок суду щодо застосування імперативних норм матеріального права.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, та несе ризик їх недоведення. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій електронній копії. Паперова копія електронного доказу не є письмовим доказом і не усуває необхідності перевірки його походження та цілісності.

У разі посилання на дистанційне укладення договору суд очікує первинні електронні дані. Для підтвердження волевиявлення можуть використовуватися журнали подій CSV/JSON, дані щодо OTP-кодів, файли електронного підпису (PDF, P7S, ASiC), електронні виписки та інші відтворювані електронні носії інформації. Ці приклади наведені лише як ілюстрація можливості існування перевірюваних електронних доказів і не є встановленим судом стандартом доказування та не визначають вичерпного переліку допустимих доказів.

У системному зв`язку норми ЦК України та спеціального законодавства формують стандарт відповідального кредитування: кредитодавець повинен забезпечити прозорість умов кредиту, провести оцінку кредитоспроможності споживача, надати персоналізовану інформацію та мати можливість підтвердити виконання цих обов`язків. Ризик недоведеності покладається на кредитодавця.

Тому проценти, комісії та інші платежі, що становлять винагороду кредитодавця, можуть бути стягнуті лише за умови доведеності належного інформування, укладення договору, передання його примірника споживачу та наявності прозорого і перевірюваного розрахунку.

Витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за наявності належних доказів та з урахуванням критеріїв необхідності й розумності.

Для доведення електронного волевиявлення кредитодавець повинен підтвердити, що саме було показано споживачу, коли, у якій редакції та за яких умов споживач погодився з відповідними умовами кредитування.

Якщо кредитодавець використовує як паперові, так і дистанційні механізми взаємодії, суд окремо оцінює первинне приєднання та подальші зміни умов. Паперовий документ підтверджує лише факт підписання саме цього документа і не замінює доказів електронної частини правовідносин.

IV. ОЦІНКА СУДУ.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд самостійно кваліфікує спірні правовідносини як споживче кредитування, у яких позивач є професійним кредитодавцем, а відповідач слабшою стороною. Тому імперативні приписи цивільного законодавства та спеціального закону про споживче кредитування підлягають застосуванню судом з власної ініціативи для реального, а не формального захисту прав споживача. Сам факт неподання відповідачем відзиву або процесуальна пасивність не замінюють обов`язку позивача довести кожну ключову ланку правовідносин і розмір заявленої до стягнення суми належними та допустимими доказами.

1. Про доказову силу поданих матеріалів і «електронний» спосіб подання

Подання документів через підсистему «Електронний суд» та накладення кваліфікованого електронного підпису представника позивача підтверджує лише факт надсилання конкретного пакета документів до суду конкретною особою. Це не є доказом того, що:

відповідач підписував саме ті умови;

відповідач отримував переддоговірну інформацію у належному обсязі;

відповідач здійснював акцепт у дистанційній моделі;

відбувалася фактична видача кредиту та рух коштів за рахунком.

Отже, суд оцінює подані матеріали за змістом, походженням і можливістю їх перевірки, а не за самим каналом подання.

2. Переддоговірне інформування і істотні умови.

Позивач посилається на приєднання відповідача 18.09.2020 до договору про надання банківських послуг, оформленого анкетою-заявою. Разом із тим ключовим для споживчого кредитування є доведеність того, які саме умови кредитування були доведені споживачу до приєднання, у якій редакції, у який спосіб і з якими показниками повної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки.

У матеріалах наявні «Умови і правила обслуговування», чинна редакція яких затверджена протоколом від 24.11.2021 та набуває чинності з 27.11.2021, тобто після дати підписання анкети-заяви 18.09.2020. За таких обставин суд не може визнати доведеним, що саме ця редакція умов і правил була показана відповідачу до моменту приєднання та стала частиною домовленості сторін на дату укладення договору.

Крім того, подана «таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки» має очевидно демонстраційний, прикладовий характер (умовні вихідні дані, інші дати), а відтак не доводить індивідуальних показників саме для правовідносин сторін у цій справі.

Таким чином, у частині переддоговірного інформування та доведення істотних параметрів споживчого кредиту суд констатує прогалину доказової бази, яка за правилами процесу не може бути усунута припущеннями або посиланнями на загальну доступність інформації на сайті.

3. Оцінка кредитоспроможності і принцип відповідального кредитування.

Закон покладає на професійного кредитодавця обов`язок перевіряти кредитоспроможність споживача до укладення договору. У поданій анкеті-заяві наявні відомості, які позивач подає як дані про зайнятість і дохід, однак матеріали справи не містять документів або службових записів, які б підтверджували проведення кредитодавцем оцінки платоспроможності як процесу: які джерела даних використано, який висновок зроблено, які ризики враховано, та чому саме такий розмір кредитного ліміту встановлено відповідачу.

За відсутності доказів належного виконання цього обов`язку суд оцінює заявлені вимоги крізь призму відповідального кредитування: професійний кредитодавець не може перекладати на споживача наслідки власної недоведеності переддоговірних дій, а тим більше розраховувати на стягнення «прибуткових» нарахувань, якщо не доведено законність їх виникнення та прозорість умов для споживача.

4. Акцепт у дистанційній моделі та «електронні сліди».

Позивач описує дистанційну модель обслуговування, посилається на використання одноразових кодів, підтверджень у мобільному застосунку та застосування електронного підпису в широкому сенсі. Однак у матеріалах справи відсутні службові записи про події, які дозволяють перевірити акцепт саме відповідачем: журнали входу і дій, відомості про надсилання та введення одноразових кодів, підтвердження доставки повідомлень, фіксація дати й часу показу документів споживачу, а також відбиток даних конкретної редакції документів, які демонструвалися перед приєднанням.

За відсутності цих даних суд не може вважати доведеним, що відповідач у дистанційній моделі:

отримав саме індивідуальну переддоговірну інформацію;

усвідомлено погодився з умовами;

акцептував саме ті умови, на які посилається позивач у спорі.

5. Фактична видача кредиту, межі заявленого «тіла» та перевірність розрахунку

Позивач просить стягнути 15 017 грн. 82 коп. як заборгованість за наданим кредитом, тобто як неповернуте «тіло кредиту». Водночас у матеріалах, на які посилається позивач, первинний кредитний ліміт визначено у розмірі 13 000 грн. Отже, заявлена до стягнення сума перевищує цей ліміт на 2 017 грн. 82 коп.

Саме по собі таке перевищення не означає, що заявлений борг не міг виникнути. Кредитний ліміт міг бути збільшений, а кредитні кошти могли надаватися у різні періоди в межах поновлюваної кредитної лінії. Проте кожна з таких обставин потребує належного доказування. Позивач повинен був надати суду дані, які дозволяють встановити: чи змінювався кредитний ліміт; коли, у якому розмірі та на яких умовах відбулася така зміна; чи була вона передбачена первісно погодженими індивідуальними умовами; яким чином ці умови були доведені до відповідача; які саме кредитні операції утворили заявлений залишок.

Поданий позивачем розрахунок містить лише підсумкове визначення суми 15 017 грн. 82 коп. як «тіла кредиту». Він не відображає кожного фактичного надання кредитних коштів, кожного їх використання, погашення, дати та розміру зміни кредитного ліміту, а також не дозволяє встановити, за рахунок яких саме операцій сформувалася сума, що перевищує первинний ліміт.

Матеріали справи не містять виписки за рахунком або іншого первинного документа, з якого можливо встановити рух коштів за кредитним лімітом, зокрема: дату та суму кожного кредитного зарахування; операції, внаслідок яких виникло дебетове сальдо; джерело коштів, використаних у конкретній операції; суми та дати погашення; залишок фактично неповернутих кредитних коштів на дату розрахунку.

Суд не встановлює, що до заявленого «тіла кредиту» були включені проценти, комісії, штрафи або інші платежі. Проте за відсутності первинних даних про рух коштів і зрозумілого поопераційного розрахунку суд не має можливості це перевірити та виключити. Внутрішній розрахунок позивача, у якому певна сума названа «тілом кредиту», не замінює доказів фактичного надання саме цієї суми відповідачу.

Отже, позивач не довів, що 15 017 грн. 82 коп. є сумою фактично наданих відповідачу та неповернутих ним кредитних коштів. Суд також не має підстав стягувати 13 000 грн. лише тому, що саме такий первинний кредитний ліміт зазначено в анкеті-заяві, оскільки кредитний ліміт є можливим обсягом кредитування, а не доказом фактичного отримання відповідачем коштів у повному обсязі.

6. Вирішальна підстава для відмови у позові

Недоведеність індивідуального переддоговірного інформування, редакції умов, оцінки кредитоспроможності, електронних слідів подальших змін та дотримання процедури дострокової вимоги має самостійне значення для оцінки правомірності процентів, комісій, санкцій, зміни умов кредитування і вимоги про дострокове повернення.

Водночас ці обставини не означають автоматичного звільнення споживача від повернення коштів, фактичне отримання яких належно доведене кредитодавцем. Відмова у цьому позові ґрунтується передусім на іншому: позивач не подав достатніх і перевірюваних доказів того, що заявлена до стягнення сума є фактично виданим та неповернутим тілом кредиту.

Суд не може замінити відсутні первинні дані припущенням, що відповідач використав увесь встановлений ліміт, що ліміт був збільшений належним чином, або що заявлена сума сформувалася виключно з фактично виданих кредитних коштів. Ризик неможливості підтвердити ці обставини несе позивач як професійний кредитодавець, який сформував умови кредитування, здійснював облік операцій та посилається на відповідний розмір боргу.

За таких обставин заявлена сума заборгованості не доведена, а позов задоволенню не підлягає.

V. ВИСНОВКИ.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні публічний порядок означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Отже, якщо загальні норми ЦК України визначають загальну модель зобов`язання з повернення коштів, то Закон України «Про споживче кредитування» визначає спеціальні умови, за яких професійний кредитодавець може вимагати стягнення боргу саме у заявленому розмірі та саме у заявлений спосіб.

Суд виходить з того, що професійний кредитодавець, звертаючись із вимогою про стягнення «тіла кредиту», повинен довести не лише існування договору та встановлення кредитного ліміту, а й фактичну видачу коштів у заявленому розмірі, їх неповернення та обґрунтованість остаточного залишку.

У цій справі позивач посилається на первинний кредитний ліміт 13 000 грн., проте просить стягнути 15 017 грн. 82 коп. як неповернуте «тіло кредиту». Позивач не надав виписки або іншого первинного документа, який дозволяв би встановити рух кредитних коштів, фактичне використання відповідачем кредиту, здійснені ним погашення, підстави можливого збільшення кредитного ліміту та походження суми, що перевищує первинний ліміт на 2 017 грн. 82 коп.

Суд не має підстав ані визнати цю різницю фактично виданими кредитними коштами, ані припустити, що вона виникла на підставі погодженого сторонами збільшення ліміту, ані встановити, що вона не містить інших платежів, які позивач у внутрішньому розрахунку відніс до «тіла кредиту». Тому позивач не довів фактичної видачі та неповернення кредиту у заявленій сумі.

Інші встановлені недоліки доказування, зокрема відсутність підтвердження редакції умов, індивідуального інформування, електронних слідів зміни умов та належного повідомлення про дострокову вимогу, додатково виключають можливість стягнення будь-яких платежів, що становлять винагороду кредитодавця, або вимог, які залежать від достроковості виконання. Проте визначальною підставою для повної відмови у позові є недоведеність самого факту існування неповернутого «тіла кредиту» у розмірі 15 017 грн. 82 коп.

VI. СУДОВІ ВИТРАТИ

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3028,00 грн. залишається за позивачем.

Керуючись ст. 6, ч. 2 ст. 627, ч. 3 ст. 1054, 1049 Цивільного кодексу України; ст. 2, ст. 811, ст. 13 ч. 1 абз. 23, ч. 4 ст. 16, ст. 21, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування»; ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; ст. 12, 7681, 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 15017,82 грн. відмовити.

Судовий збір у розмірі 3028,00 грн. залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом строку та у спосіб, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України.

Реквізити сторін::

Позивач: Акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК», код ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження: Україна, 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54 19;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 (дата видачі 21.07.2009), адреса реєстрації: АДРЕСА_1

Суддя: І.Е.Бондаренко