Рішення № 137989992, 06.07.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/1349/26

Номер провадження 2/205/2415/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року місто Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Дорошенко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Копич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області, про визнання права власності, в тому числі в порядку спадкування. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у м. Маріуполь, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . За життя подружжя на правах спільної сумісної власності набуло квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,81 кв.м. Право власності на вищевказану квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_2 від 19.03.1996 року, виданим відділом приватизації об`єднання підприємств житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради народних депутатів Донецької області. У зв`язку з військовою агресією проти України позивач змушена була переміститись з місця свого проживання у Дніпропетровську область та на теперішній час є внутрішньо переміщеною особою. Після смерті чоловіка позивач звернулася до державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиної О.В. з заявою про прийняття спадщини за законом, проте 02.04.2025 року отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №580/02-31. Причиною відмови стала відсутність оригіналу правовстановлюючого документа, який був знищений під час бойових дій та окупації м. Маріуполь, а також неможливість отримання дубліката через припинення роботи архівів у окупованому місті. З метою отримання копій правовстановлюючих документів на квартиру, позивачем було направлено звернення до ТОВ «Газопостачальника компанії «Нафтогаз України» та отримано копію свідоцтва про право власності на житло-квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , видане 19.03.1996 державним підприємством ОП ЖКХ, про що внесено запис в реєстраційну книгу № 40777. Додатково позивачем було направлено звернення до ККП « Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» з проханням надати відомості про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , приватизована згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», загальна площа квартири становить 62,81 кв.м, квартира зареєстрована у державному підприємстві ОП ЖКХ та записана в реєстраційну книгу за № НОМЕР_2 . Однак, 17.07.2024 листом за вхідним номером 1472 ОСОБА_1 було надано відповідь про неможливість надання відомостей про реєстрацію права власності у зв`язку з окупацією міста, знищення більшої частини документів підприємства, та навіть неможливість встановлення точних фактів нестачі документів і справ, внесених до відповідної номенклатури. Квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності подружжю, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , проте враховуючи обставину придбання нерухомості на підставі свідоцтва про право власності до 2013 року, відомості про право власності та обтяження речових прав відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 22.07.2025 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 звернулась до Центру адміністративних послуг «Віза» виконкому Криворізької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру № 68037813. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Криворізької міської ради № 81615436 від 30.10.2025 відмовлено в проведенні реєстраційних дій. Зважаючи на те, що наразі позивач позбавлена можливості зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через втрату правовстановлюючих документів, які втрачені поза її волею, вважає, що єдиним ефективним та дієвим засобом реалізації нию права на підтвердження права власності та оформлення спадщини є звернення до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 06.02.2026 відкрито провадження у дані цивільній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 06.05.2026 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витребувано у нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиної О.В. належним чином завірену копію спадкової справи № 212/2025, заведену після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 06.05.2026 закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

18.05.2026 на виконання ухвали суду від 06.05.2026 від державного нотаріуса Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиної О. на адресу суду надійшла копія спадкової справи № 212/2025, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву з проханням розглянути справу без її участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача Маріупольської міської ради Донецької області Бастрига С.М. в судове засідання не з`явився, через систему «Електронний суд» надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Просить суд вирішувати справу № 205/1349/26 за наявними матеріалами з прийняттям відповідного рішення на розсуд суду. Своїм правом щодо написання відзиву на позовну заяву представник Маріупольської міської ради Донецької області не користуватиметься.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 13.06.2001 (а.с.13).

Подружжю на праві спільної приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 , виданого 19.03.1996 відділом приватизації об`єднання підприємств житлово-комунального господарства виконавчого комітету Маріупольської міської Ради народних депутатів Донецької області, належало нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 62,81 кв.м. (а.с.15).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис про смерть № 413 (а.с.14).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить: гараж № НОМЕР_4 , розташований за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, кооператив по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок автомобілів, 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач звернулася до приватного нотаріуса Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Демко М.Л. із заявою про прийняття спадщини за законом.

Приватний нотаріус прийняв заяву позивача про прийняття спадщини, відкрив спадкову справу №171/2018 від 02.11.2018 року, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру, та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.63-64).

У зв`язку з відсутністю доступу до місця зберігання спадкової справи на підставі пп. 2.8 п. 2 глави 10 розділу IV Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, позивач звернулась до Другої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про продовження спадкової справи на майно ОСОБА_2 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02.04.2025 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке належало її чоловікові - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності на спадкове майно та неможливості отримати дублікат вказаних документів (а.с.19, 70).

Відповідно до листа ККП «Міське БТІ - Маріупольська нерухомість» від 17.07.2024 року № 1472 зазначено про неможливість вивезення первинних та інших документів Підприємства у зв`язку з відсутністю доступу до них, які безпосередньо знаходяться в зоні бойових дій - м. Маріуполь, Донецька область, з початку агресії рф стосовно України, а саме з 24 лютого 2022 року, що унеможливлює формування та надання запитуваної інформації (а.с.20).

Таким чином, суд дійшов висновку, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому частка померлого ОСОБА_2 у зазначеному майні становить 1/2.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Також у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року по справі № 715/372/19 наведено правовий висновок згідно якого обов`язковою умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 1296 ЦК України, встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Згідно із п. 7 ст. 1-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України (абз. 1 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

З 24 лютого 2022 року, тобто з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну на території Донецької області відбувалися активні бойові дії, а відповідно до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25 квітня 2022 року, з 25 квітня 2022 року Маріупольська міська територіальна громада Маріупольського району Донецької області визнана тимчасово окупованою територією.

На час розгляду справи відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1668/39004 від 23 грудня 2022 року, до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України відноситься вся територія Маріупольського району.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» саме у разі неможливості нотаріуса оформити право на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Стаття 392 ЦК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Потреба такого способу захисту права власності як пред`явлення позову про його визнання виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Відповідно до п. 37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у особи право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа, позивачем у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі № 910/13348/15.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України, передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності у разі, якщо це право не визнається іншою особою, втрачено або відсутній правовстановлюючий документ.

Також судом наголошено, що у справах даної категорії належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також, відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена 19.01.2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 280/4/18, провадження № 61-403св19 (ЄДРСРУ № 102765474).

Судом встановлено, що іншою спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_3 . Разом з тим, у встановлений законом шестимісячний строк вона спадщину не прийняла, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася, дій, які б свідчили про фактичне прийняття спадщини, не вчиняла. Відомостей про наявність інших спадкоємців за законом чи осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, матеріали справи не містять. Заповіт від імені ОСОБА_2 не посвідчувався, що підтверджується заявою самої ОСОБА_3 (а.с.58).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 шляхом подання відповідної заяви нотаріусу, а доказів наявності інших спадкоємців, які прийняли спадщину або мають право на обов`язкову частку у спадщині, суду не надано. За таких обставин позов пред`явлено до належного відповідача - відповідного органу місцевого самоврядування.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

До 2013 року реєстрація права власності на житлові будинки проводилася бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Така реєстрація проводилася БТІ в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначає позивач, остання не зареєструвала право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру було зареєстроване лише у БТІ.

У постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 303/6974/16-ц висловлена правова позиція, відповідно до якої, відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

22 травня 2023 року набрав чинності Закон № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України».

Цей Закон визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України.

Щодо відсутності державної реєстрації права власності на спірне спадкове майно суд зазначає, що сама по собі відсутність такої реєстрації не є підставою для позбавлення спадкоємця права на спадщину. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , однак не мала можливості оформити свої спадкові права шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину та проведення державної реєстрації права власності на спадкове майно.

При цьому суд враховує, що законодавець розмежовує поняття «права на спадщину» та «права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини». Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Натомість державна реєстрація права власності на нерухоме майно є офіційним визнанням та підтвердженням такого права державою, але не визначає моменту виникнення у спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, відсутність державної реєстрації права власності на спадкове нерухоме майно не спростовує факту належного прийняття спадщини позивачем та не перешкоджає визнанню за нею права власності на спадкове майно в судовому порядку.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 6 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, а держава не втручається у здійснення власником права власності.

Отже, на підставі наведених доводів та досліджених письмових доказів суд дійшов висновку, що у позивача існують об`єктивні, непереборні та істотні труднощі щодо оформлення спадкових прав після смерті її чоловіка ОСОБА_2 у нотаріальному порядку, отримання свідоцтва про право на спадщину та подальшої державної реєстрації права власності на спадкове майно. Крім того, відсутність правовстановлюючих документів та неможливість отримання їх дублікатів позбавляє позивача можливості належним чином реалізовувати свої права власника щодо спірного нерухомого майна.

Суд вважає, що позивачем вжито усіх залежних від неї та передбачених законом заходів для реалізації своїх спадкових прав. Водночас вирішити питання оформлення права на спадщину у позасудовому порядку не виявляється можливим у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та неможливістю отримання їх дублікатів.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на всю квартиру у зв`язку із втратою правовстановлюючого документа, а також окрему вимогу про визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частку цієї ж квартири після смерті ОСОБА_2 .

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що спірна квартира належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому частка кожного із співвласників становила 1/2. Відтак до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 увійшла лише належна йому 1/2 частка квартири, тоді як інша 1/2 частка квартири належала позивачу на праві власності ще за життя спадкодавця та не входить до складу спадщини.

За таких обставин суд вважає, що заявлена позивачем вимога про визнання права власності на всю квартиру у зв`язку із втратою правовстановлюючого документа не повною мірою відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки до складу спадщини увійшла лише 1/2 частка квартири, яка належала спадкодавцю. Інша 1/2 частка квартири належала позивачу як співвласнику спільного майна подружжя та не входить до складу спадщини. Тому належним способом захисту її прав є визнання права власності на 1/2 частку квартири у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа та визнання права власності в порядку спадкування за законом на іншу 1/2 частку квартири після смерті ОСОБА_2 .

Оскільки позивач позбавлена можливості оформити свої права у позасудовому порядку через відсутність доступу до документів, що підтверджують право власності на спірне майно, та неможливість отримання їх дублікатів, суд вважає належним способом захисту її прав визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири як на належне їй майно у зв`язку з втратою правовстановлюючого документа, а також визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на іншу 1/2 частку квартири.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в зазначений спосіб.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-266, 268, 273, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 62,81 кв.м., в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 62,81 кв.м., яка належить останній на праві приватної власності.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання (ВПО): АДРЕСА_3 ;

відповідач Маріупольська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ 33852448, адреса: Донецька обл., місто Маріуполь, пр.Мира, буд.70, представник позивача Бастрига Сергій Миколайович, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5

Суддя Г.В. Дорошенко