Рішення № 137987362, 06.07.2026, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

Справа № 505/459/25

Провадження № 2/505/1222/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Білоуса В.М.

секретаря судового засідання Негрескул Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Подільськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії, -

ВСТАНОВИВ:

До Подільського міськрайонного суду Одеської області звернулося Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії в розмірі 14699,53 грн., вказавши в позові, що ОСОБА_1 призначена субсидія у розмірі 1247,52 грн. з 01 жовтня 2022 року. В подальшому, встановлено, що за період з 01.10.2022 по 31.05.2024 утворилась надміру виплачена сума субсидії у розмірі 14699,53 грн., у зв`язку з купівлею іноземної валюти та банківських металів на загальну суму, що перевищує 50 тис. грн. Таким чином, відповідачем неправомірно отримано житлову субсидію. Станом на дату подання позовної заяви до суду, відповідачем у добровільному порядку не повернуто надміру отриману житлову субсидію в сумі 14699,53 грн. Просять стягнути з відповідача на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надміру отриману житлову субсидію в сумі 14699,53 грн. та сплочений судовий збір.

Представник позивача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в судове засідання на розгляд справи не з`явився, проте через систему «Електронний суд» подав до суду заяву, згідно якої просить розгляд справи проводити без участі їх представника та задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання на розгляд справи не з`явилася та не повідомила суд про причини своєї неявки, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України.

В установлений судом строк відповідачкою не було подано до суду відзив на позовну заяву, тому відповідно до вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, відповідачка із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не зверталася та будь-яких інших заяв, клопотань не надавала. Отже, відповідачка своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України не скористалася.

Враховуючи викладене, положення частини третьої статті 223 ЦПК України, наявність відомостей про належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З наведених вище обставин встановлено, що відповідачка належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, при цьому в судове засідання не прибула без повідомлення причин неприбуття, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 1, 2 частини першої статті 280 ЦПК України.

Також встановлено, що відповідачка, у встановлений для неї судом строк, відзив на позовну заяву не подала, також в матеріалах справи відсутні заперечення представника позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 3, 4 частини першої статті 280 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає що існують визначені частиною першою статті 280 ЦПК України підстави та умови для здійснення заочного розгляду справи, про що у відповідності до положень частини першої статті 281 ЦПК України без оформлення окремого документа із занесенням до протоколу судового засідання судом постановлено відповідну ухвалу.

Розглянувши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено субсидію у розмірі 1247,52 грн. з 01 жовтня 2022 року.

Довідкою відділу опрацювання документації №1 від 18.07.2024 року №1099/04-16 встановлено, що відповідачу надміру виплачена сума субсидії у розмірі 14699,53 грн, що утворилась за період з 01.10.2022 року по 31.05.2024 року у зв`язку з здійсненням купівлі іноземної валюти та банківських металів на суму, що перевищує 50000,00 грн.

Відповідно до рішення про утримання надміру виплачених сум житлової субсидії №420 від 22 липня 2024 року, ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 і одержувала субсидію в розмірі 1247 грн. 52 коп. на місяць. У зв`язку із здійсненням купівлі іноземної валюти та банківських металів на суму, що перевищує 50000,00 грн., сума надміру виплаченої житлової субсидії становить 14699,53 за період з 01.10.2022 року по 31.05.2024 року.

Листом від 23 липня 2024 року № 1500-0404-8/113323 відповідача було повідомлено про необхідність повернути на розрахунковий рахунок Головного управління надміру виплачену суму житлової субсидії в розмірі 14699,53 грн.

Умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг визначає Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня1995№ 848 із змінами (далі - Положення).

Пунктом 1 Положення № 848 обумовлено, що це Положення визначає умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій, крім іншого, житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива один раз на рік.

Згідно пункту 3 Положення № 848 житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою вразливим споживачам житлово-комунальних послуг - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком, витрати на комунальні послуги, витрати на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в такому будинку. Суми призначеної, але не виплаченої у зв`язку із смертю одержувача житлової субсидії виплачуються одному із членів домогосподарства, з урахуванням яких призначалася субсидія, за письмовим зверненням такої особи, поданим протягом трьох місяців після смерті одержувача.

Відповідно до пункту 4 Положення № 848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).

Згідно пункту 5 Положення № 848 житлові субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги та/або скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо, за абонентське обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем про надання комунальних послуг, внеску/платежу об`єднанню на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком у межах соціальної норми житла, соціальних нормативів житлово-комунальних послуг, скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, витрат на управління багатоквартирним будинком (далі - соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування) і розміром обов`язкового відсотка платежу, установленого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1156 «Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії».

Житлові субсидії на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива призначаються у разі, коли домогосподарство не отримує комунальну послугу з постачання теплової енергії для централізованого опалення (теплопостачання) та не використовує природний газ або електричну енергію для індивідуального опалення (пункт 6 Положення № 848).

Пунктом 9 Положення № 848 визначено, що контроль за правильністю призначення і виплати житлових субсидій здійснює Нацсоцслужба та її територіальні органи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 14 Положення № 848 (в редакції на час звернення відповідача за призначенням субсидії) житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), якщо:

будь-хто із складу домогосподарства або член сім`ї особи із складу домогосподарства протягом 12 місяців перед місяцем звернення за призначенням житлової субсидії, призначенням житлової субсидії без звернення здійснив на суму, яка на дату проведення операції, перевищує 50 тис. гривень;

купівлю земельної ділянки, квартири (будинку) (крім житла, отриманого або придбаного за рахунок державного чи місцевого бюджету), іншого нерухомого майна, транспортного засобу (механізму), цінних паперів та інших фінансових інструментів, віртуальних активів (у значенні, наведеному в Законі України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення), будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку або оплатив (одноразово) будь-які роботи або послуги (крім медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла (в тому числі понаднормової площі житла у випадку, зазначеному в пункті 10 цього Положення) та соціальними нормативами житлово-комунального обслуговування);

платіж (платежі), що випливає з правочинів, за якими передбачено набуття майнових прав на нерухоме майно та/або транспортні засоби (механізми) (крім об`єктів спадщини та дарування);

внески до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації;

благодійну діяльність (виключно у вигляді сплати коштів);

надання поворотної/безповоротної фінансової допомоги, позики.

В силу пункту 24 Положення № 848 житлова субсидія розраховується на всіх членів домогосподарства. До складу домогосподарства включаються всі особи, що зареєстровані в житловому приміщенні (будинку) (для орендарів, внутрішньо переміщених осіб - особи, які фактично проживають). На таких осіб розраховуються соціальні норми житла та соціальні нормативи житлово-комунального обслуговування і їх доходи враховуються під час призначення житлової субсидії.

Приписами пункту 56 Положення №848 визначено, що уповноважені органи мають право робити запити та безоплатно отримувати у строк до 10 календарних днів від інших підприємств, установ і організацій інформацію, необхідну для призначення житлових субсидій та проведення перевірок достовірності даних, отриманих від осіб, які звертаються за їх призначенням.

Згідно абз.3, 4 пункту 119 Положення № 848 за рішенням уповноваженого органу надання раніше призначеної житлової субсидії припиняється, у тому числі за поданням управителів, об`єднань, виконавців комунальних послуг у разі, коли: у заяві та/або декларації громадянин зазначив недостовірні дані, що вплинуло на встановлення права на житлову субсидію або визначення її розміру на суму, яка перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день призначення житлової субсидії; громадянин не повідомив уповноваженому органу про обставини, зазначені у пункті 90 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня їх виникнення.

Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» органи, які здійснюють державні виплати, мають право проводити додаткові перевірки інформації, наданої реципієнтами під час звернення за державними виплатами та опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, а також приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року в справі № 727/5743/15-ц у пунктах 19-21 виснувала, «…що сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії є майном, збереженим без достатньої правової підстави. А тому на правовідносини з повернення цієї суми поширюються приписи глави 83 ЦК України. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що надмірно перерахована (виплачена) субсидія є шкодою. Застосування до спірних правовідносин приписів статей 1166 і 1231 ЦК України є помилковим. Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, пенсії, допомоги, інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України). Отже, не може бути повернута сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії зокрема тоді, якщо позивач не доведе, що виплату здійснив добровільно, але внаслідок рахункової помилки з його боку чи недобросовісності з боку особи як набувача субсидії. Така недобросовісність може проявлятися у несумлінному ставленні до виконання власних обов`язків, зловживанні правом у власних інтересах або в інтересах третіх осіб тощо…».

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Не підлягають поверненню безпідставно набуті, зокрема, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Добросовісність як презумпція матеріального права має процесуальне значення та впливає на розподіл доказування.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» від 05 січня 2000 року, «Oneryildiz v. Turkey» від 18 червня 2002 року, «Megadat. com SRL v. Moldova» від 08 квітня 2008 року, «Moskal v. Poland» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Lelas v. Croatia» від 20 травня 2010 року і «Toscuta and Others v. Romania» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Oneryildiz v. Turkey» від 18 червня 2002 року та «Beyeler v. Italy» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

У зазначеній справі Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не доведено наявність обставини звернення відповідача до позивача із заявою про отримання житлової субсидій, не доведено факт декларування відповідачем недостовірних відомостей щодо відсутності операції про придбання майна на суму понад 50 тис. грн. у період 12 місяців до моменту звернення до позивача та у справі відсутні належні та допустимі докази про вказані обставини.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

В постанові від 08 квітня 2025 року у справі № 753/14677/23 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення відповідача виплаченої суми житлової субсидії у сумі 14699,53 грн., і вважає позов та таким, що не підлягає задоволенню.

В позовній заяві міститься вимога позивача про стягнення з відповідачки понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 3028,00 гри.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частин першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовляється, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279-283 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених бюджетних коштів у вигляді житлової субсидії - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ: 20987385; зареєстроване місцезнаходження за адресою: 65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 06 липня 2026 року.

Суддя В.М. Білоус