Рішення № 137986895, 26.06.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 158/127/26-ц

Пр. № 2-7359/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

за участі секретаря судових засідань Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року на адресу Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач безпідставно набув грошові кошти позивача в сумі 153 000,00 грн. та не повернув їх на вимогу позивача.

Посилаючись на викладене, позивач просив про задоволення позову.

Позивачем пред`явлено вимогу, яка згідно ч. 6 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), належить до малозначних справ та, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відкрито провадження та роз`яснено відповідачу право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру №2247317 від 19.01.2026р. місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

23 березня 2026 року ОСОБА_2 направлено копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками.

20 квітня 2026 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову яка прийнята судом до розгляду.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач, посилаючись на його надзвичайно скрутне матеріальне становище, тяжку хворобу його матері, звернувся до позивача з проханням здійснити перерахування грошових сум позивача на свій картковий рахунок, зазначивши, що ці кошти ним будуть повернуті на першу вимогу позивача. Проте, приймаючи на себе зобов`язання повернути зазначені грошові кошти, відповідач з самого початку не мав жодних намірів та бажання його виконувати. Відповідач на неодноразові вимоги позивача грошові кошти не повернув, чим завдав позивачу збитки (майнову шкоду).

Посилаючись на викладене, позивач просив про задоволення позову.

Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відзив від відповідача до суду не надходив.

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, зазначених у рішенні у справі «Вячеслав Корчагін проти Росії» № 12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не з`явилася у судове засідання, про причини неявки не повідомила, не подала відзив і сторона позивача не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права, пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Судом встановлено, що відповідач, посилаючись на його надзвичайно скрутне матеріальне становище, тяжку хворобу його матері, звернувся до позивача з проханням здійснити перерахування грошових сум позивача на свій картковий рахунок, зазначаючи, що ці кошти ним буде використано виключно для покриття медичних витрат і повернуто на першу вимогу позивача.

31.07.2025р., 18.08.2025р., 02.09.2025р., 11.10.2025р., 25.10.2025р. та 11.11.2025р. з карткового рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (надалі - кредитор), що оформлений в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" (ЄДРПОУ 21133352) на картковий рахунок № НОМЕР_2 ОСОБА_2 (надалі - боржник) відкритий в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" (ЄДРПОУ 21133352) перераховано грошові кошти на загальну суму в розмірі 153 000 (сто п`ятдесят три тисячі) грн. 00 коп., наступними транзакціями: 31.07.2025р. на суму 20 000,00 грн., 18.08.2025р. на суму 38 000,00 грн., 02.09.2025р. на суму 10 000,00 грн., 11.10.2025р. на суму 25 000,00 грн., 25.10.2025р. на суму 30 000,00 грн., 11.11.2025р. на суму 30 000,00 грн., що підтверджується квитанціями АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" № 4HC3-8TC5-12XX-BX85 від 31.07.2025р., № C1C8-E60K-CX84-KB16 від 18.08.2025р., № P58C-AT72-PXA7-CXM4 від 02.09.2025р., №0KKC-0B3T-EH4P-TME5 від 11.10.2025р., №H4AC-5EXE-PB68-0HEE від 25.10.2025р., №3T3P-CE50-P6MH-MH93 від 11.11.2025 які містяться в матеріалах справи.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві майнової шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Отже, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків. Наведені висновки викладено у Постановах Верховного Суду від 31.01.2024р. у справі №216/3772/20, від 22 жовтня 2025 року у справі № 761/415/24.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Подібний правовий висновок також міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц, від 22 жовтня 2025 року у справі № 761/415/24.

Судом встановлено, що грошові кошти позивача на загальну суму 153 000,00 грн. були перераховані на рахунок відповідача на незначний термін для покриття медичних витрат за умови негайного повернення за вимогою позивача.

Проте, приймаючи на себе зобов`язання, повернути зазначені грошові кошти, використовувати їх виключно для медичних витрат, відповідач з самого початку не мав намірів та бажання їх виконувати.

Відповідач, заволодіваючи грошовими коштами позивача шляхом обману та зловживання довірою, беручи не себе вищенаведені зобов?язання одразу не мав наміру їх виконувати, та використовував вищевказану схему з отримання грошових коштів позивача на свій рахунок виключно як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужими грошовими коштами.

Починаючи з листопада 2025 року позивач багаторазово звертався до відповідача із вимогою повернення цих коштів, натомість відповідач перестав виходити на зв`язок.

25 грудня 2025 року та 20 січня 2026 року представником позивача адвокатом Фоміним М.В. в інтересах позивача було надіслано відповідачу повідомлення - вимоги вих. №25/12-25/1 від 25.12.2025, №26/01-20/1 від 20.01.2026р. про необхідність повернути позивачу 153 000 (сто п`ятдесят три тисячі) грн. 00 коп. протягом трьох робочих днів з дати надходження повідомлення-вимоги, що підтверджується матеріалами справи.

Проте, відповідачем грошові кошти в сумі 153 000,00 грн. повернуто позивачу не було.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність складу правопорушення для деліктної відповідальності, а саме: наявність збитків (майнової шкоди) - втрата, позбавлення позивача належних йому грошових коштів в сумі 153 000,00 грн.; протиправна поведінка відповідача - незаконне заволодіння та розпорядження грошовими коштами позивача; в результаті протиправного заволодіння відповідачем грошовими коштами позивача останнього було протиправно їх позбавлено.

Також суд відзначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Зазначені висновки наведені у Постановах Верховного Суду від 26.05.2022р. у справі №459/844/20, від 22.05.2019р. у справі № 234/3341/15-ц (провадження № 61-30536св18).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, Постанова Верховного Суду від 04.10.2023 р. у справі № 567/1471/21).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). (Постанова Верховного Суду від 11.11.2019р. у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності» (наведені висновки містять Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2024р. у справі № 357/13500/18, Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024р. у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача не відповідають стандартам добросовісної поведінки та визначеними статтею 3 ЦК України засадами розумності, добросовісності, справедливості не узгоджуються.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 нанесено позивачу збитки (майнову шкоду) у на суму 153 000 (сто п`ятдесят три тисячі) грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись: ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 153 000 (сто п?ятдесят три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1 224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В.Вовк