Рішення № 137972432, 02.07.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 335/1696/26

Провадження 2/465/3416/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02.07.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М.І.,

за участі секретаря судових засідань Янковської С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 26.02.2021 між ТОВ "Манівео шкидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 966973852 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на загальну суму 9000,00 гривень, відповідно до якого відповідач зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання згідно цього договору. В подальшому відповідач збільшила суму кредиту, у зв"язку з чим загальна сума кредиту становить 12000,00 грн. Первісний кредитор свої зобов"язання виконав у повному обсязі. Однак відповідач взяті на себе зобов"язання не виконує, допустила заборгованість в сумі 45812,82 грн., яка складається з наступного: 11999,50 грн. - заборгованість по кредиту; 33813,32 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. 28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (клієнт) та ТОВ "Таліон Плюс" (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01. Первісний кредитор та ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на виконання договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 136 від 01.06.2021, за яким від первісного кредитора до ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги. 05.08.2020 між ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ОНЛАЙН ФІНАНС" укладено договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВ "ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС" на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" до ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги. 11.07.2025 між ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 14.07.2025 за договором факторингу 3 від ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 45812,82 грн. Оскільки відповідач не виконує належним чином зобов`язання за договором, порушує його умови, позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 966973852 від 26.02.2021, в розмірі 45812,82 гривень та судові витрати.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

27.03.2026 року через систему "Електронний суд" відповідачкою подано відзив на позовну заяву, в якому вона просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що оскільки кредитний договір було укладено 26.02.2021, то строк позовної давності на звернення в суд сплив 26.02.2024. Крім того, в позовній заяві не вірно зазначено її прізвище. Вважає позовні вимоги необгрунтованими, а розрахунок заборгованості недоведеним.

30.03.2026 представником позивача через систему "Електронний суд" подано заяву про уточнення анкетних даних відповідача.

Крім того, представником позивача подано відповідь на відзив, в якому представник просить стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 45812,82 гривень та судові витрати. Зазначає, що оскільки позовна давність сплила під час дії воєнного стану, то вважається продовженою, відповідно до внесених змін в законодавство України, на строк дії в Україні воєнного стану. Отже, оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. У позовній заяві вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача, який однозначно ідентифікує її як боржника. Під час укладення договору відповідач ознайомилася з його текстом та змістом в цілому, паспортом споживчого кредиту, зміст договору жодним чином не порушує її законних прав та інтересів, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила та з ними погодилась, про що свідчать її підписи та згода обробку персональних даних та доступ до кредитної історії. Також зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не оспорюється факт укладання кредитного договору № 966973852 від 26.02.2021.

В судове засідання представник позивача та відповідач не прибули, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, представник позивача в позовній заяві просить розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов належить задоволити частково, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 26.02.2021 між ТОВ «Манівео шкидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №966973852 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Сторонами договору також узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, строки та умови кредитування, а також можливість його пролонгації.

Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов?язується надати позичальникові кредит на суму 9000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "СМАРТ" Товариства з обмеженою відповідальністю "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА".

Відповідно до п. 1.2. Договору Кредит надається строком на 30 днів.

З п.4.4. договору вбачається, що сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором , відповідно до правил та ЗУ "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

П.4.15. договору визначено, що цей договір є електронним документом, створеним та збереженим в інформаційно - телекомунікаційній системі кредитодовця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Також до договору долучено підписаний 26.02.2021 за допомогою одноразового ідентифікатора MNV7Y47Q графік розрахунків, в якому зазначено, зокрема, орієнтовну загальну вартість кредиту, орієнтовну реальну процентну ставку .

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Законом України "Про електронну комерцію" на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до положень цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19.

Зважаючи на вищезазначені норми закону, суд вважає встановленим, що кредитний договір №966973852 від 26.02.2021 укладений його сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Крім того, 23.03.2021 сторонами підписано додаткову угоду до кредитного договору та графік розрахунків, з яких вбачається, що сума кредиту збільшена на суму 3000 грн., на строк дії договору №966973852 від 26.02.2021, відтак загальна сума кредиту склала 12000,00 грн.

З платіжних доручень від 26.02.2021 та від 23.03.2021 вбачається, що на платіжну картку відповідачки перераховано грошові кошти в загальній сумі 12000,00 грн. згідно договору №966973852 від 26.02.2021.

Дана обставина підтверджується довідками №966973852/18082025/Е від 18.08.2025 за підписом директора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" С. Сінченка.

Суд приходить до висновку, що ТОВ "Манівео шкидка фінансова допомога" виконало умови кредитного договору №966973852 від 26.02.2021 та перерахувало відповідачці кредитні кошти у розмірі 12 000, 00 гривень.

Отже, між сторонами на підставі укладеного договору виникли кредитні правовідносини, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, інших актів законодавства.

28.11.2018 ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (Клієнт) та ТОВ "Таліон Плюс" (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01.

Первісний кредитор та ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 136 від 01.06.2021, за яким від Первісного кредитора до ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

05.08.2020 між ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ОНЛАЙН ФІНАНС" укладено Договір факторингу № 05/0820-01.

ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" та ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" до ТОВ "ФК "ОНЛАЙН ФІНАНС" відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором

Позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором № 966973852 від 26.02.2021 в загальному розмірі 45812,82 гривень.

Згідно з ч.1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що пунктом 2.1.1.5. кредитного договору передбачено право кредитодавця укладати договори щодо відступлення права вимоги або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого кредитодавець в будь - який час, в тому числ після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь - якій третій особі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" є юридичною особою, фінансовою установою та має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), що підтверджується відповідними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До позовної заяви долучені відповідні копії документів, які свідчать про передачу прав вимоги за відповідним кредитним договором.

Таким чином, позивач у справі є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором, на підставі долучених до матеріалів справи доказів, які відповідачем не спростовані, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно договору.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №966973852 від 26.02.2021 загальна сума заборгованості відповідача становить 45812,82 грн., яка складається з 11999,50 грн. заборгованості за тілом кредиту; 33813,32 грн. заборгованості за нарахованими відсотками.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту згідно кредитного договору в розмірі 11999, 50 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за відсотками то слід зазначити наступне.

Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 12000, 00 грн., строком на 30 днів від дати отримання кредиту, тобто до 27.03.2021.

П.1.4. договору визначено, що за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 193,45 (сто дев`яносто три цілих сорок п`ять сотих) процентів річних, що становить 0,53 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним;

1.4.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті.

Сторони погодили, що встановлений в п.1.2. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення оплати ним протягом дисконтного та пільгового періоду всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних у цьому пункті не обмежена (п.1.3.).

З врахуванням відповідних умов договору розмір відсотків, які підлягають поверненню за період кредитування становить 1908, 00 грн.

При цьому, з розрахунку заборгованості, виконаного первісним кредитором вбачається, що 29.03.2021 відповідачкою погашено заборгованість по відсотках в розмірі 1714,50 грн., що підтверджує сам позивач у відповіді на відзив.

В матеріалах справи відсутні дані, що відповідач активувала в особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функцію продовження строку дисконтного періоду, у зв`язку з чим підстав вважати, що строк кредитування було продовжено (пролонговано), немає.

Окрім того, суд звертає увагу, що позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) кредитування.

Однак, суд виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору строку кредитування та розміру процентної ставки.

Фактично застосування положень договору про так звану автопролонгацію призводить до нарахування процентів за іншою, значно більшою ставкою та за інший строк користування кредитом, ніж передбачено первісними умовами договору та графіком платежів, що за своєю правовою природою є наслідком порушення позичальником зобов`язання і фактично набуває характеру штрафних санкцій, а не плати за правомірне користування кредитом. За таких обставин підстави для нарахування відсотків після спливу погодженого сторонами строку кредитування відсутні.

Враховуючи умови договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами за період з 26.02.2021 по 27.03.2021 в межах строку кредитування 30 днів, є обґрунтованим в розмірі 193,50 грн.

Нарахування відсотків за користування кредитними коштами після спливу тридцятиденного строку кредитування, є безпідставним.

Суд звертає увагу, що відповідно до позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Щодо застосування строку позовної давності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За змістом ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 (набрав чинності 04.09.2025) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Враховуючи, що кредитний договір було укладено 26.02.2021, а з позовом ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" звернулось 17.02.2026, останнім строк позовної давності не пропущено.

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідач висловлював незгоду з діями фінансової установи, з посиланням на непогодження умов щодо розміру сплачених відсотків, тощо.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).

Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги, укладений між ТОВ "ФК "ЕЙС" та Адвокатським бюро "СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» № 20/08/25-01 від 20.08.2025, до якого був долучений додаток №1 до вказаного договору - протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, в якому перелічені послуги, які надає адвокат та їх вартість за 1 годину, та акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, відповідно до якого адвокатом були надані юридичні послуги, а клієнт отримав зазначені послуги у розмірі 7000 гривень.

На підтвердження повноважень представника надано суду копію ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №2004323, яким ою ТОВ "ФК "ЕЙС" уповноважено адвоката Соломко О.В. представляти інтереси товариства та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7073/10 на ім"я СОломко О.В., який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.

Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,

Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складність справи, доказів у справі, їх необхідність, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, а також заявлені позовні вимоги, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат.

Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 708 грн. 60 коп. (12193,00 грн.*2662,40 грн./45812,82 грн. = 708,60 грн.).

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Керуючись статтями 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, , 247, 259, 263-265, 268, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956) загальну заборгованість за кредитним договором №966973852 від 26.02.2021 в розмірі 12193 (дванадцять тисяч сто дев"яносто три) гривні 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати на правову допомогу у розмірі 34000 (три тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" (юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати на оплату судового збору в розмірі 708 (сімсот вісім) гривень 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС", юридична адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб.13, код ЄДРПОУ 42986956;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя М. І. Гулієва