Рішення № 137958719, 25.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2026 р. Справа № 916/5354/25Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" (67620, Одеська обл., Одеський р-н, с. Вигода, вул. Залізнична, буд. 35; код ЄДРПОУ 40233208),

до відповідача: Громадської організації "Центр публічних розслідувань" (65051, м. Одеса, вул. Садіковська, буд. 25; код ЄДРПОУ 44415118),

про визнання інформації недостовірною та стягнення 200000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача адвокат Данилець Л.В., ордер серія ВН № 1633801 від 30.12.2025;

від відповідача Болган В.С., самопредставництво; адвокат Крат В.Ф., ордер серія АІ № 1894312 від 06.01.2026.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації "Центр публічних розслідувань", в якій просить:

1. Визнати недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт Плюс" поширену Громадською організацією "Центр публічних розслідувань" інформацію, в мережі інтернет на сайті Громадської організації "Центр публічних розслідувань" за адресою: https://cpi.org.ua/ у вигляді статті під назвою: "ЩО НЕ ТАК З ЦЕМЕНТНИМ ЗАВОДОМ НА ОДЕЩИНІ: В АНАМНЕЗІ ЗВ`ЯЗКИ З ПОДАТКОВОЮ ТА БІЗНЕСМЕНОМ ПІД САНКЦІЯМИ РНБО", зі зміненою у подальшому назвою "ЩО НЕ ТАК З ЦЕМЕНТНИМ ЗАВОДОМ НА ОДЕЩИНІ: ЙМОВІРНІ ЗВ`ЯЗКИ З ПОДАТКОВОЮ ТА БІЗНЕСМЕНОМ ПІД САНКЦІЯМИ РНБО" за посиланням: https://cpi.org.ua/analytics/sho-ne-tak-z-cementnim-zavodom-na-odeshini-v-anamn/, а саме наступні твердження:

1) "Центр публічних розслідувань з`ясував, що компанія, яка довгий час забруднювала довкілля, має зв`язки з держаудитслужбою, податковою та співпрацює з фірмою-прокладкою підсанкційного колишнього "короля доріг".

...Фірма співпрацює з ТОВ "Дорожна будівельна компанія "Дорсервіс" - вантажівки цієї фірми ЦПР зафіксував на території заводу".

У контексті наступної негативної інформації, наведеної у статті:

"Дорсервіс" належить Марині Амірханян ймовірної родички Араїка Амірханяна бізнесмена, проти якого у квітні 2021 року було введено персональні санкції РНБО".

2) "Згідно з інформацією департаменту екології та природних ресурсів Одеської ОВА, "цементний" завод ТОВ "ТД "Зеніт Плюс", розташований в 100 метрах від будинків села Вигода".

3) "Нині заводом керує дочірнє підприємство ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт ЛТД" ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт плюс". Вже 11 років мешканці села систематично потерпають від промислових викидів цементного заводу".

4) "..мілкий пил та викиди несуть екологічну загрозу як довкіллю, так і здоров`ю людей".

(в контексті тверджень Центру публічних розслідувань про те, що понад десять років мешканці села Вигода на Одещині намагаються змусити керівництво заводу з виробництва мінерального порошку (місцеві називають підприємство "цементний завод" - уточнення редакції), який працює в межах села, зменшити кількість шкідливих викидів у повітря).

5) "Центр публічних розслідувань звернувся до керівниці заводу Олександри Бугорської, щоб попасти на завод, але на телефон вона не відповідає. Також ЦПР надіслав запит до компанії ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт плюс", але на запит вони не відповіли".

2. Зобов`язати Громадську організацію "Центр публічних розслідувань" протягом 10 (десяти) днів з моменту набрання законної сили судовим рішенням, спростувати поширену недостовірну інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі із забезпеченням вільного доступу на офіційному вебсайті Громадської організації "Центр публічних розслідувань" за адресою: https://cpi.org.ua/ під заголовком "Спростування недостовірної інформації, поширеної щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" та одночасно у порядку абзацу 4 статті 32 Конституції України вилучити поширену недостовірну інформацію зі змісту статті за посиланням: https://cpi.org.ua/analytics/sho-ne-tak-z-cementnim-zavodom-na-odeshini-v-anamn/.

3. Стягнути з Громадської організації "Центр публічних розслідувань" моральну шкоду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" у розмірі 200000,00 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 справу № 916/5354/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5354/25. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 17.02.2026 о 14:10 год. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 17.02.2026 о 14:10 год.

27 січня 2026 року до суду від Громадської організації "Центр публічних розслідувань" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за недоведеністю і безпідставністю. В обґрунтування вказаного відзиву відповідач зазначає, що позов є безпідставним, а також необхідно дати оцінку оскаржуваних позивачем висловлювань на предмет чи є вони фактичними даними чи оціночними судженнями, якщо фактичними даними які є докази, чи стосуються висловлювання позивача, чи завдає поширена інформація шкоди відповідним немайновим благам позивача і чи обрано позивачем належний спосіб захисту.

Як вказує відповідач, позовні вимоги викликають низку запитань, зокрема: навіщо спростовувати інформацію, якщо стаття, в якій її оприлюднили, підлягає видаленню? Невже видалення інформації недостатньо для захисту порушеного права? Або навпаки: чи потрібно видаляти спірну публікацію, якщо текст спростування недостовірних відомостей оприлюднено на сайті і в ньому зазначено відомості, які суд визнав недостовірними? Виходить, що читаючи текст спростування користувачі сайту можуть дізнатись про спірні відомості, а ознайомитись із спірною статтею, яка їх містить, їм вже заборонено. Такий підхід видається, як мінімум, нелогічним.

Відповідач наголошує, що застосовуючи одночасно такі способи правового захисту, як спростування та видалення, необхідно, як мінімум, пояснити (мотивувати) необхідність їх одночасного застосування, навести аргументи стосовно того, чому застосування того чи іншого з них не дозволить поновити порушені права позивачів. Оскільки частина 2 статті 10 Європейської Конвенції зобов`язує суди наводити відповідні та достатні аргументи на виправдання втручання у право на свободу слова, тим більше, коли мова йде про такі серйозні заходи впливу, як видалення інформації, що унеможливлює її вільний обіг. І застосування такого крайнього заходу правового захисту, як видалення (заборона на поширення) інформації є цензурою

Відповідно до статті 277 ЦК України спростуванню підлягає лише недостовірна інформація. У пункті 15 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Таким чином, при розгляді справ зазначеної категорії першочергово позивачу слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника вебсайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.

Вказаний відзив на позовну заяву з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

05 лютого 2026 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що у відзиві відповідач пропонує фактично авторську методику надання оцінки позовній заяві, а також певну послідовність дій щодо надання заперечень на доводи, представлені у позовній заяві. В той же час, викладаючи власні аргументи, відповідач суперечить власній методиці, а також є непослідовним у своїх поясненнях.

Фактичні твердження, які відповідачем було поширено у публікації відносно позивача були зазначені у пункті 1 резолютивної частини позовної заяви та стали змістом позовних вимог, а отже, їх недостовірність є предметом судового доказування для позивача, у зв`язку з чим і було подано позовну заяву з чіткими доводами, а також доказами на їх підтвердження з відповідними посилання у тексті позовної заяви

Отже, відповідно достовірність поширених тверджень, мала б бути доведена відповідачем, однак відповідачем у відзиві обрану іншу тактику, де відповідач намагається стверджувати, що поширена інформації є оціночними судження, в той же час намагаючись підтвердити їх достовірність власними поясненнями, попередньо здійснивши підготовку до судового розгляду у вигляді зміни назви статті, а також редагування тексту статті.

Позивач зазначає, що відповідачем викладено групу фактів з абсолютним їх ствердженням, також посиланням на те, що Центр публічних розслідувань ці факти з`ясував, а отже, відповідач мав би надати докази на підтвердження своїх тверджень до Суду, у зв`язку з їх оскарженням позивачем щодо недостовірності таких тверджень, чого відповідачем зроблено не було.

Спростовуючи доводи позовної заяви, відповідач намагається видати фактичні твердження за оціночні судження, в той же час, надаючи пояснення щодо їх правдивості та достовірності, як раз таки іншими оціночними судженнями, викладеними в іншій частині публікації, яка не включалась позивачем до змісту позовних вимог, розуміючи, що частина з них дійсно є оціночними судженнями, а також стосується інших фізичних осіб та не стосується діяльності позивача, про яку йде мова у публікації.

Твердження відповідача про співпрацю позивача з фірмою під санкціями РНБО є недостовірним та завдає шкоди в першу чергу діловій репутації позивача ТОВ «Торгівельний дім «Зеніт Плюс». Позивач у претензії від 05.11.2025 року доводив до відома Центру публічних розслідувань, що ТОВ «Торгівельний дім «Зеніт Плюс» працює у повній відповідності до законодавства, в тому числі в сфері екології, постійно покращуючись та вдосконалюючись у вказаній сфері за рахунок придбання та встановлення додаткового обладнання для належного забезпечення дотримання екологічних вимог.

Сукупність представлених позивачем фактів повністю підтверджує позицію про те, що відповідачем викладено інформацію відносно позивача, яка не відповідає дійсності, тобто про події, яких не існувало взагалі або значною мірою спотворену інформацію.

Позивач вважає за необхідне звернути увагу суду на тому, що у позовній заяві раніше було чітко визначено обсяг поширеної недостовірної інформації відповідачем, встановлено та доведено характер такої інформації, наведеної у формі фактичних тверджень. У позовній заяві також наведено доводи та надано докази про недостовірність такої інформації, а також чітко зазначено підстави та розмежовано, яка інформації, поширена відповідачем не відповідає дійсності взагалі, а яка є значною мірою спотворена та висвітлена у негативному контексті з явно вигаданими додатковими твердження.

Вказану відповідь на відзив з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

17 лютого 2026 року до суду від Громадської організації "Центр публічних розслідувань" надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що журналістська діяльність як ЗМІ, так і журналісток є реалізацією свободи вираження поглядів, гарантованої ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки ЗМІ оприлюднювала здобуті авторками (журналістками) факти, їх оціночні судження. Визнання висловлювань недостовірними без заслуховування журналісток, зобов`язання третіх осіб спростувати і видалити їх судження є порушенням права на справедливий суд.

Судова практика з цього питання є сталою і наведена у відзиві на позов. Додатково відповідач вказує на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16 квітня 2025 року у справі № 910/12252/23, якою скасовано рішення суду першої інстанції і відмовлено в позові з підстав незалучення як відповідачки журналістки.

Вказані заперечення відповідача з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 17.02.2026 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання у справі на 11:00 год. 24.03.2026.

Ухвалою суду від 24.03.2026 закрито підготовче провадження у справі № 916/5354/26, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.04.2026 о 14:10 год., викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 23.04.2026 о 14:10 год.

У судовому засіданні 23.04.2026 судом оголошено перерву в засіданні суду до 14:10 год. 28.05.2026.

У судовому засіданні 28.05.2026 судом оголошено перерву в засіданні суду до 15:10 год. 25.06.2026.

Представник позивача у судовому засіданні 25.06.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.06.2026 позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити, надавши аналогічні пояснення тим, які викладені у заявах по суті справи.

У судовому засіданні 25.06.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду і повідомлено представників сторін про час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 21 жовтня 2025 року в процесі здійснення господарської діяльності та взаємодії з контрагентами, керівництво ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" дізналось, що в інформаційно-аналітичній системі пошуку і обробки інформації у сфері господарської та інших видів діяльності "YOUCONTROL" міститься негативна/критична згадка в розділі "Репутація в медіа" з посиланнями на статтю під назвою "ЩО НЕ ТАК З ЦЕМЕНТНИМ ЗАВОДОМ НА ОДЕЩИНІ: В АНАМНЕЗІ ЗВ`ЯЗКИ З ПОДАТКОВОЮ ТА БІЗНЕСМЕНОМ ПІД САНКЦІЯМИ РНБО", опубліковану Громадською організацією "Центр публічних розслідувань".

У подальшому, представникам ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" (надалі "товариство") стало відомо, що в мережі інтернет на сайті Громадської організації «Центр публічних розслідувань» (надалі "видання") за адресою: https://cpi.org.ua/, доступ до якого є вільним для невизначеної кількості осіб, у дату 10.11.2024 було поширено матеріал у вигляді статті під назвою "ЩО НЕ ТАК З ЦЕМЕНТНИМ ЗАВОДОМ НА ОДЕЩИНІ: В АНАМНЕЗІ ЗВ`ЯЗКИ З ПОДАТКОВОЮ ТА БІЗНЕСМЕНОМ ПІД САНКЦІЯМИ РНБО" (режим доступу: https://cpi.org.ua/analytics/sho-ne-tak-z-cementnim-zavodom-na-odeshini-v-anamn/).

Проаналізувавши зміст зазначеної статті, представники товариства дійшли висновку про наявність в останній недостовірної інформації, що завдає шкоди діловій репутації ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс", що була опублікована ГО "Центр публічних розслідувань" з порушенням чинного законодавства України відносно позивача.

24 жовтня 2025 року представником ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" адвокатом Данильцем Л.В. було направлено адвокатський запит до ТОВ "Ю КОНТРОЛ" з метою з`ясування правового статусу розміщеної негативної/критичної згадки та методики підбору/перевірки такої інформації перед її опублікуванням в аналітичній системі "YOUCONTROL".

Відповідно до листа-відповіді ТОВ "Ю-КОНТРОЛ" № 3110/2025_3К від 31.10.2025 за результатами розгляду адвокатського запиту, було повідомлено, зокрема, наступне:

"Метою Системи "YOUCONTROL" є аналіз офіційних відкритих даних щодо суб`єктів господарювання з урахуванням відповідних вимог чинного законодавства.

В Системі "YOUCONTROL", серед іншого, розміщуються аналітичні дані, що є похідними від інформації, отриманої з відкритих джерел. Функціонал "Репутація в медіа" - це аналітичний інструмент, який, зокрема, відображає згадки про фізичних і юридичних осіб, які згадуються у медіа.

Станом на час надання цієї відповіді у Досьє ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" у функціоналі "Репутація в медіа" Системи "YOUCONTROL" міститься аналітична інформація щодо наявності згадки у медіа про зазначене товариство. Ця згадка класифікована у Системі з позначенням "Критична згадка", яке сама по собі не може свідчити про наявність будь-якого реального чи потенційного ризику, пов`язаного з цією юридичною особою, а також не є мовним засобом негативної характеристики цієї особи (її репутації)».

Тобто фактично, з вказаної відповіді ТОВ "Ю-КОНТРОЛ" вбачається, що "Критична згадка", розміщена у системі, є похідною від першоджерела, а саме статті, яка була поширена ГО "Центр публічних розслідувань".

Надалі ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" звернулось до ГО "Центр публічних розслідувань" з претензією № 01/05/11/2025 від 05.11.2025 щодо поширення недостовірної інформації, яка шкодить діловій репутації ТОВ "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" в мережі інтернет на сайті ГО "Центр публічних розслідувань" за адресою: https://cpi.org.ua/, у вигляді статті під назвою "ЩО НЕ ТАК З ЦЕМЕНТНИМ ЗАВОДОМ НА ОДЕЩИНІ: В АНАМНЕЗІ ЗВ`ЯЗКИ З ПОДАТКОВОЮ ТА БІЗНЕСМЕНОМ ПІД САНКЦІЯМИ РНБО" (режим доступу: https://cpi.org.ua/analytics/sho-ne-tak-z-cementnim-zavodom-na-odeshini-v-anamn/).

14 листопада 2025 року від Голови ГО "Центр публічних розслідувань" Болгана Валерія Сергійовича надійшла відповідь на претензію № 01/05/11/2025, якою було надано відповідь про те, що претензія не підлягає задоволенню.

Зокрема, зі змісту відповіді слідує, що автори ГО "Центр публічних розслідувань" досліджували суспільно важливу тему, надалі в претензії надано заперечення проти її задоволення та зазначено, що висловлювання підтверджені, про що свідчить зміст статті, а щодо висловлювання "цементний завод", відповідачем внесено уточнення.

Після отримання листа-відповіді від 14.11.2025 на претензію, представником позивача встановлено, що до спірної статті відповідачем було внесено зміни, зокрема було змінено назву статті, а також змінено текст статті, вочевидь, вказані дії пов`язані з відмовою у задоволенні претензії позивача та підготовкою до майбутнього судового розгляду.

Позивач зазначає, що у зв`язку з поширенням відповідачем недостовірної інформації відносно діяльності ТОВ «Торгівельний дім «Зеніт Плюс», зокрема, шляхом поширення в мережі інтернет недостовірної інформації маніпулятивного та неправдивого характеру у статті, розміщеній на сайті ГО «Центр публічних розслідувань», вважає, що такі дії відповідача грубо порушують права позивача та є підставою для звернення ТОВ «Торгівельний дім «Зеніт Плюс» до суду з позовною заявою про визнання інформації недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації ТОВ «Торгівельний дім «Зеніт Плюс», зобов`язання спростувати інформацію та відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Зеніт Плюс" не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому за змістом статті 91 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201ЦК України).

Статтею 277 ЦК України встановлено, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 439/1469/15-ц, зроблено висновок, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Таким чином, при розгляді справ зазначеної категорії першочергово позивачу слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника вебсайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Тому суди при розгляді справ мають виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Частиною 1 статті 47 ГПК України встановлено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

Відповідно до частини 1 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Частиною 3 статті 48 ГПК України встановлено, що після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

У частинах 1, 3 статті 162 ГПК України встановлено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, і позовна заява повинна містити, зокрема, найменування сторін та інших учасників справи.

У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20 наведено такі висновки:

"Згідно зі змістом статей 48, 162 Господарського процесуального кодексу України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та вирішує справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.".

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 904/6902/20, відповідно до якої: "Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Щоб визнати відповідача неналежним суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У разі якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено, суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 30.09.2019 (справа №742/1159/18) та від 18.12.2019 (справа № 742/286/17).

Також, Велика Палата Верховного Суду в пункті 6.5 постанови від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 зазначила, що "належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.".

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження №61-5189св18).

Ураховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор(и) поширеної інформації та власник вебсайта відповідного інформаційного матеріалу.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.".

Тобто Верховний Суд неодноразово виснував про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Проте, позивач під час розгляду цієї справи наведеного не врахував, зокрема, в аспекті того, що позивач за текстом позовної заяви не доводить, що автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач самостійно намагався встановити автора статті, хоча чинне законодавство надає таку можливість.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній адвокатський запит в інтересах позивача на адресу Громадської організації "Центр публічних розслідувань" про надання інформації щодо автора публікації (їх повне ім`я та дата народження, місце їх проживання чи перебування, поштовий індекс, реєстраційні номери облікової картки платника податків, номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, наявні засоби зв`язку тощо).

Суд також звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що авторами публікації є - журналістки Олеся Ланцман і ОСОБА_1 . Проте позивач у підготовчому провадженні не скористався процесуальним правом щодо залучення співвідповідача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що належними відповідачами у даній справі повинні бути Громадська організація "Центр публічних розслідувань" як власник вебсайту та автор(и) статті.

Отже, передчасним буде розгляд судом заявлених лише до Громадської організації "Центр публічних розслідувань" позовних вимог по суті, адже заявлення позову до неналежного відповідача або незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. У такому випадку достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову в цій справі, не перевіряється.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про відмову у задоволенні позовних вимог

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 06.07.2026.

Суддя Нікітенко С.В.