Рішення № 137958717, 26.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/428/26

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом) - Пахомов К.Ю.,

від відповідача (за первісним позовом) - Зубрицький О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства Одеський морський торговельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум про стягнення заборгованості у розмірі 2348640,00 грн. та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум до Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про визнання недійсними пунктів договору, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Одеський морський торговельний порт звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум про стягнення заборгованості у розмірі 2348640,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 01.08.2025 між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум укладено договір № КД-22515, згідно з пунктом 1.1 якого виконавець зобов`язується в порядку і на умовах договору, за письмовими заявками замовника, надавати послуги з публічного зберігання вантажів на вільних відкритих складських територіях виконавця, замовник зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах та у порядку, передбаченому договором, відповідно до чинних тарифів виконавця.

Так, позивач стверджує, що за надані послуги виконавцем замовнику було виставлено наступні рахунки: рахунок № 280075 від 05.11.2025 на суму 943020,00 грн., який сплачено частково 28.11.2025 на суму 450000,00 грн., залишок заборгованості станом на 05.02.2026 складає 493020,00 грн.; рахунок № 280087 від 04.12.2025 на суму 912600,00 грн.; рахунок № 280100 від 05.01.2026 на суму 943020,00 грн.

Однак, як зазначає позивач, вказані рахунки станом на 05.02.2026 замовником не сплачено.

При цьому позивач вказує, що згідно з п. 4.6 договору оплата замовником рахунків виконавця здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту виставлення замовнику рахунків виконавця.

Відтак, позичав наголошує, що з огляду на викладене був змушений пред`явити замовнику позовні вимоги щодо сплати заборгованості відповідно до положень договору № КД-22515 від 01.08.2025.

Ухвалою Господарського суду Одеської області 12.02.2026 р. вказану позовну заяву Державного підприємства Одеський морський торговельний порт (вх. № 445/26 від 10.02.2026) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/428/26 за позовом Державного підприємства Одеський морський торговельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум про стягнення заборгованості у розмірі 2348640,00 грн.

12.03.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла зустрічна позовна заява (вх. № 909/26), відповідно до якої ТОВ Аттолло Гранум просить суд:

- визнати недійсним пункт 2.4 договору № КД-22515 від 01.08.2025 про надання послуг публічного зберігання, укладений між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум;

- визнати недійсним пункт 2.5 договору № КД-22515 від 01.08.2025 про надання послуг публічного зберігання, укладений між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум.

В обґрунтування заявлених зустрічних вимог ТОВ Аттолло Гранум посилається на те, що 01.08.2025 між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та ТОВ Аттолло Гранум укладено договір № КД-22515 про надання послуг публічного зберігання. При цьому, як вказує позивач за зустрічним позовом, позивач за первісним позовом звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ Аттолло Гранум заборгованості у сумі 2348640,00 грн., натомість підставою для нарахування вказаної суми позивач за первісним позовом визначає пункти 2.4 та 2.5 договору, які передбачають обов`язок замовника оплачувати мінімальний обсяг складських площ незалежно від фактичного розміщення вантажу та фактичного користування складом. Фактично зазначені умови договору передбачають оплату: невикористаних складських площ; послуг, які фактично не надавалися; послуг, потреба у яких навіть не виникала.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом стверджує, що пункти 2.4 та 2.5 договору встановлюють для замовника обов`язок оплачувати послуги за відсутності факту їх надання, що є підставою для звернення з цим зустрічним позовом про визнання зазначених пунктів недійсними.

Разом з тим позивач за зустрічним позовом наголошує, що згідно з умовами договору надання послуг зберігання передбачає: 1) подання замовником заявки на розміщення вантажу; 2) передачу вантажу на склад; 3) оформлення акта приймання вантажу на зберігання.

Однак, як зазначає позивач за зустрічним позовом, у фактичних взаємовідносинах між замовником та виконавцем заявки на розміщення вантажу замовником не подавалися; вантаж на складські території не передавався; акти приймання вантажу на зберігання сторонами не підписувалися. Отже, первинні документи, які підтверджують факт надання послуг, відсутні.

Водночас, як вказує позивач за зустрічним позовом, жодних доказів фактичного резервування складських площ позивачем за первісним позовом не надано, зокрема, відсутні внутрішні накази або розпорядження порту про резервування складських площ; схеми розміщення вантажів на складських територіях; журнали резервування складських площ; документи складського обліку, які би підтверджували закріплення конкретних складських площ за ТОВ Аттолло Гранум.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом наголошує, що твердження позивача за первісним позовом про резервування складських площ є безпідставним та не підтверджується жодними доказами, при цьому у разі реального резервування складських площ за певним клієнтом така інформація обов`язково повинна фіксуватися у внутрішніх документах підприємства; схемах складських територій; журналах складського обліку. Відтак, відсутність таких документів свідчить про те, що фактичного резервування складських площ не здійснювалося.

Між тим позивач за зустрічним позовом додає, що з огляду на характер господарської діяльності порту, складські території постійно використовуються різними клієнтами порту для розміщення вантажів. За таких обставин відсутні підстави вважати, що складські площі, за які позивач за первісним позовом нараховує плату, фактично були зарезервовані виключно за ТОВ Аттолло Гранум.

При цьому, посилаючись на ст.ст. 903, 936 Цивільного кодексу України, позивач за зустрічним позовом наголошує, що положення договору, які передбачають оплату послуг без факту їх надання, тобто без факту передачі майна на зберігання, суперечать імперативним нормам цивільного законодавства та правовій природі зобов`язання зі зберігання.

Також позивач за зустрічним позовом зауважує, що механізм такої оплати призводить до очевидного дисбалансу прав та обов`язків сторін, що є самостійною підставою для визнання пунктів 2.4 та 2.5 договору недійсними.

Крім того, позивач за зустрічним позовом вказує, що ТОВ Аттолло Гранум здійснює свою господарську діяльність лише в Одеському морському торговельному порту, має відповідну інфраструктуру та є портовим оператором, у зв`язку з чим ТОВ Аттолло Гранум було вимушене укласти договір на умовах, запропонованих виконавцем, оскільки не мало реальної можливості впливати на умови договору та уникнути включення до нього вкрай обтяжливих пунктів 2.4 та 2.5.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.03.2026 року зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум залишено без руху.

26.03.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про виконання ухвали суду (вх. № 10520/26), в якій товариством на виконання вимог ухвали суду від 16.03.2026 р. надано докази сплати судового збору у сумі 5324,80 грн. із урахуванням коефіцієнту 0,8, а також вказано про подачу окремо уточненої позовної заяви із зазначенням у ній відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, а також попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач за зустрічним позовом поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Так, 26.03.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла уточнена зустрічна позовна заява (вх. № 10553/26), в якій, зокрема, на виконання вимог ухвали суду від 16.03.2026 р. товариство вказало, що заходи досудового врегулювання спору позивачем за зустрічним позовом не вживалися; заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви позивачем за зустрічним позовом не здійснювалися; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач за зустрічним позовом поніс і очікує понести в зв`язку із розглядом справи становить 5324,80 грн. та складається із понесених позивачем витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви у зазначеній сумі. Також позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у орієнтовному розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.03.2026 р. прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум до Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про визнання недійсними пунктів договору до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/428/26 за правилами загального позовного провадження; повідомлено сторін про розгляд справи № 916/428/26 у підготовчому засіданні 09 квітня 2026 р. об 11:00 год.

09.04.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про зміну підстав позову (вх. № 12231/26), в якій товариство зазначає, що положеннями п.п. 2.4, 2.5 договору визначено обов`язок поклажодавця незалежно від того передав він вантаж на зберігання чи ні, оплатити вартість складської площі за мінімальним гарантованим платежем. При цьому договором не передбачено взагалі вартості зберігання вантажу, лише визначено мінімальний гарантований платіж. Крім того, позивач за зустрічним позовом зауважує, що із документів, наданих первісним позивачем, також вбачається, що між сторонами не складалися акти приймання-здавання вантажу, не оформлювалися заявки на зберігання або якісь інші первинні документи, які могли б свідчити про реальність виконання господарських операцій із зберігання вантажу. Натомість, у позовній заяві, як і в самих рахунках на оплату, мова йде про оплату гарантованого завантаження складу.

Так, позивач за зустрічним позовом зазначає, що за умовами договору, укладеного між сторонами, а саме п. 4.1, вартість послуг, які надаються виконавцем за заявкою замовника, визначається за тарифами виконавця, чинними на момент надання виконавцем заявлених замовником послуг. Розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця, однак із позовною заявою не подано жодного документу, який встановлює тарифи на зберігання вантажу за складськими площами інв № 062031, інв. № 063523, і відповідно не додано документу, який би підтверджував ознайомлення відповідача із такими тарифами.

При цьому, як додає позивач за зустрічним позовом, системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що за загальним правилом договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу. Розписка, квитанція або інший документ є документом, який видається зберігачем поклажодавцю за договором зберігання, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання зберігачем від поклажодавця певної речі (речей). Із зазначеного випливає, що встановлення плати за зберігання без фактичного надання такої послуги, як це визначено п.п. 2.4, 2.5 договору, прямо суперечить правовій природі договору зберігання та, зокрема, ст. ст. 936, 937, 946 ЦК України.

У підготовчому засіданні 09.04.2026 р. заяву позивача за зустрічним позовом про зміну підстав позову (вх. № 12231/26 від 09.04.2026 р.) прийнято до розгляду, про що зазначено у протоколі судового засідання від 09.04.2026 р.

Крім того, 09.04.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про витребування доказів (вх. № 12232/26), відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд витребувати у Державного підприємства Одеський морський торговельний порт: усі заявки ТОВ Аттолло Гранум на розміщення вантажу на складських територіях порту за договором № КД-22515 від 01.08.2025 р.; усі акти приймання вантажу на зберігання, складені між ДП Одеський морський торговельний порт та ТОВ Аттолло Гранум за договором № КД-22515 від 01.08.2025 р.; документи складського обліку, які підтверджують фактичне розміщення вантажу ТОВ Аттолло Гранум за договором № КД-22515 від 01.08.2025 на складських територіях порту (журнали складського обліку, складські ордери, інші первинні документи); документи, які підтверджують фактичне резервування складських площ за ТОВ Аттолло Гранум за договором № КД-22515 від 01.08.2025, у тому числі: внутрішні розпорядження або накази; схеми розміщення вантажу; журнали або акти резервування складських площ; документи, які підтверджують, що складські площі, за які позивачем за первісним позовом нараховано плату за договором № КД-22515 від 01.08.2025, не використовувалися для обслуговування інших клієнтів порту у період дії зазначеного договору; інформацію та документи щодо інших договорів, укладених Державним підприємством Одеський морський торговельний порт з іншими юридичними або фізичними особами щодо використання тих самих складських територій, які зазначені у договорі № КД-22515 від 01.08.2025, а саме: копії таких договорів (у частині визначення складських територій); документи, що підтверджують фактичне використання зазначених складських площ іншими контрагентами; акти приймання вантажів на зберігання за такими договорами; журнали складського обліку або інші документи, які підтверджують використання зазначених складських площ іншими особами; у разі якщо зазначені договори містять інформацію з обмеженим доступом, прошу надати їх до суду з можливістю дослідження судом у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, з урахуванням вимог щодо захисту комерційної таємниці; інформацію про фактичне використання складських територій, визначених у договорі № КД-22515 від 01.08.2025, іншими суб`єктами господарювання у період дії вказаного договору, із зазначенням: найменувань таких суб`єктів; періодів використання складських площ; розмірів використання складських площ; підстав користування (договори, заявки, інші документи); плани, схеми або технічну документацію складських територій, на яких за договором № КД-22515 від 01.08.2025 нібито були зарезервовані складські площі для ТОВ Аттолло Гранум; внутрішні документи ДП Одеський морський торговельний порт, які регулюють порядок резервування складських площ та порядок ведення складського обліку вантажів; журнали або електронні системи обліку використання складських територій за період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025; документи, які підтверджують фактичну зайнятість складських площ, за які Позивачем нараховано плату, у період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025; документи та інформацію, що підтверджують фактичне перебування транспортних засобів, водного транспорту, суден та вантажів, замовником яких було ТОВ Аттолло Гранум на складських площах ДП Одеський морський торговельний порт за інвентарним № 062031, 063523 у період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025, а саме: журнали пропускного режиму на територію складів або інших об`єктів складської інфраструктури порту щодо в`їзду та виїзду транспортних засобів; електронні журнали або інші системи обліку в`їзду та виїзду автомобільного, залізничного транспорту, що здійснював доставку або вивезення вантажів; документи або електронні записи, що містять відомості про транспортні засоби, які здійснювали доставку вантажів ТОВ Аттолло Гранум на складські площі порту за вищевказаними інвентарними номерами; журнали, електронні системи обліку або інші документи, що містять відомості про прибуття, обробку та відправлення суден або іншого водного транспорту, пов`язаного з перевалкою або зберіганням вантажів ТОВ Аттолло Гранум на складських площах за інвентарним № 062031, 063523 у період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025; документи портового обліку або інші внутрішні документи порту, що містять інформацію про розвантаження, навантаження або тимчасове зберігання вантажів, доставлених водним транспортом (суднами), у частині, що стосується вантажів ТОВ Аттолло Гранум на складських площах за інвентарними № 062031, 063523 у період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025; у разі наявності - записи систем відеоспостереження або інші матеріали технічної фіксації, що підтверджують або спростовують факт фактичного розміщення вантажів ТОВ Аттолло Гранум на складських територіях, визначених у договорі № КД-22515 від 01.08.2025; - документи бухгалтерського та управлінського обліку Державного підприємства Одеський морський торговельний порт, які підтверджують фактичне отримання доходів від використання складських територій, визначених у договорі № КД-22515 від 01.08.2025, у період дії зазначеного договору, а саме: регістри бухгалтерського обліку щодо обліку доходів від надання послуг зберігання на відповідних складських територіях; внутрішні документи обліку використання складських площ, за які позивачем за первісним позовом нараховано плату ТОВ Аттолло Гранум; документи, що підтверджують отримання доходів від використання тих самих складських територій іншими контрагентами у період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025; документи бухгалтерського обліку, які підтверджують нарахування доходів від використання складських площ, що зазначені у договорі № КД-22515 від 01.08.2025.

Так, у підготовчому засіданні 09.04.2026 р. протокольно відмовлено у задоволенні клопотання позивача за зустрічним позовом про витребування доказів (вх. № 12232/26 від 09.04.2026 р.) з огляду на те, що таке клопотання не відповідає вимогам ГПК України. Крім того, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що самостійне отримання витребуваних доказів неможливе, при цьому в першій заяві по суті позивачем за зустрічним позовом не було зазначено про намір надати такі докази до суду. Також у клопотанні не вказано, що ці докази будуть підтверджувати у цій справ, про що зазначено у протоколі судового засідання від 09.04.2026 р.

У підготовчому засіданні господарського суду 09.04.2026 р. по справі № 916/428/26 протокольно оголошено перерву до 29 квітня 2026 року о 15:15 год.

28.04.2026 р. від Державного підприємства Одеський морський торговельний порт через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх. № 14707/26).

Так, відповідач за зустрічним позовом вказує, що договір № КД-22421 про надання послуг публічного зберігання від 10.03.2025 не обмежується лише загальною моделлю разового передання окремої партії вантажу на підставі окремого акта. Так, пунктами 2.4 та 2.5 договору сторони прямо погодили спеціальний механізм користування визначеними складськими територіями за конкретними інвентарними номерами, а саме - гарантовану замовником щомісячно оплачувану площу використання. У пункті 2.4 договору прямо визначено обов`язок замовника щодо гарантованого щомісячного завантаження визначених складських територій та мінімальну обов`язкову оплачувану площу використання, а в пункті 2.5 - наслідок недовантаження: обчислення вартості послуг із розрахунку гарантованої площі. Пункт 2.6 договору, своєю чергою, регулює випадок перевищення гарантованої площі.

Разом з тим відповідач за зустрічним позовом вказує, що у таблиці до пункту 2.4 договору сторони погодили такі істотні для розрахунків параметри: зберігання вантажів на складських площах інв. № 062031 та інв. № 063523; обов`язкова гарантована замовником щомісячно оплачувана площа використання - 8450 кв.м на місяць; вартість зберігання вантажу за 1 кв.м площі за 1 добу без ПДВ - 3,00 грн.; вартість зберігання вантажу за 1 добу з урахуванням гарантованого завантаження без ПДВ - 25350,00 грн.

Натомість, як наголошує відповідач за зустрічним позовом, пунктом 2.5 договору прямо погоджено наслідок невиконання замовником умови, визначеної пунктом 2.4 договору: у разі завантаження відповідних складських територій на меншу площу замовник зобов`язаний здійснювати оплату за послуги, вартість яких обчислюється з розрахунку гарантованої площі завантаження, визначеної у таблиці 2.4 договору.

При цьому, за ствердженнями відповідача за зустрічним позовом, пункт 2.6 договору, своєю чергою, врегульовує протилежну ситуацію: якщо при зберіганні вантажу площа використання складу буде більшою за гарантовану площу, розрахунок вартості послуг здійснюється за тарифами виконавця, чинними на момент надання послуг.

Між тим відповідач за зустрічним позовом зазначає, що у листуванні сторін містяться звернення ТОВ Аттолло Гранум щодо надання вільних складських площ у межах дії договору № КД-22421 для розміщення вантажів, зокрема: листом вих. № 1070 від 03.11.2025 ТОВ Аттолло Гранум звернулося до ДП Одеський морський торговельний порт із посиланням на чинний договір № КД-22515 від 01.08.2025 та просило надати вільні площі для зберігання вантажу: сталь листова, сталеві рулони та вантаж у біг-бегах, орієнтовним обсягом 18000,00 тон у листопаді 2025 року.

Так, на думку відповідача за зустрічним позовом, сам факт такого письмового звернення спростовує твердження зустрічного позову про те, що ТОВ Аттолло Гранум не зверталося до виконавця із заявками/проханнями про надання складських площ у межах договору.

Крім того, відповідач за зустрічним позовом наголошує, що лист вих. № 15/01/26/2 від 15.01.2026, адресований ДП Одеський порт, є визнанням самим позивачем за зустрічним позовом факту виконання послуг за договором та відсутності претензій до виконавця щодо зберігання, обліку та збереження вантажу.

Наразі відповідач за зустрічним позовом зазначає, що в обґрунтування відзиву надає до матеріалів справи акти з надання послуг публічного зберігання, зокрема: акт № 22515/1 від 31.08.2025; акт № 22515/2 від 30.09.2025; акт № 22515/3 від 31.10.2025; акт № 22515/4 від 30.11.2025; акт № 22515/5 від 31.12.2025, у яких зазначено відповідні інвентарні номери складських площ, зайняту площу, тариф, суму, а також прямо зафіксовано: Послуги надані в повній відповідності з умовами договору № КД-22515 від 01.08.2025 р. Сторони претензій одна до одної не мають. Отже, як зауважує відповідач за зустрічним позовом, твердження зустрічного позову про відсутність фактичного надання послуг спростовується не лише умовами договору, але й підписаними без жодних заперечень самим ТОВ Аттолло Гранум актами наданих послуг.

Між тим відповідач за зустрічним позовом стверджує, що вказані акти кореспондують рахункам, на яких ґрунтується первісний позов, загальна сума яких становить 2348640,00 грн., і саме ці акти є єдиною підставою згідно з умовами формування вартості наданих послуг, та доказом їх надання.

Водночас, посилаючись на п. 3.4, 4.2 договору, а також постанову Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21, відповідач за зустрічним позовом наголошує, що відсутність окремих документів про прийняття вантажу не може нівелювати підписані ним же акти наданих послуг і не спростовує виникнення обов`язку з оплати за прийняті послуги.

Разом з цим відповідач за зустрічним позовом зазначає, що позивач за зустрічним позовом обмежився загальними посиланнями на правову природу договору зберігання, на принципи справедливості, добросовісності та розумності, однак не довів, яка саме імперативна норма прямо забороняє сторонам погодити мінімально гарантовану оплачувану площу використання складських територій у договорі публічного зберігання.

При цьому відповідач за зустрічним позовом додає, що ТОВ Аттолло Гранум є професійним суб`єктом господарювання, який добровільно уклав договір, протягом декількох місяців приймав послуги за цим договором, підписував акти без зауважень і лише після виникнення спору про оплату заявив про нібито кабальність умов.

Також відповідач за зустрічним позовом стверджує, що в даному випадку ДП Одеський морський торговельний порт розумно покладалося на попередню поведінку ТОВ Аттолло Гранум, яке уклало договір, приймало послуги, підписувало акти без зауважень і не заявляло про недійсність спірних пунктів у період виконання договору. Подальше заперечення ТОВ Аттолло Гранум проти тих самих умов, які воно виконувало та на підставі яких приймало послуги, є недобросовісною процесуальною поведінкою і не повинно отримувати судовий захист.

Таким чином, відповідач за зустрічним позовом вказує, що у даному випадку позов про недійсність пунктів договору використовується не як належний засіб захисту порушеного права, а як процесуальний інструмент уникнення оплати.

29.04.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 14881/26), відповідно до якого позивач за зустрічним позовом просить суд поновити строк на подання клопотання про витребування доказів та витребувати у Державного підприємства Одеський морський торговельний порт та Фонду державного майна України належним чином засвідчену копію звіту від 16.10.2025 року Про результати комплексного контролю з візуальним оглядом державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Державного підприємства Одеський морський торговельний порт (код ЄДРПОУ 01125666).

Розглянувши вказане клопотання, суд частково задовольнив клопотання позивача за зустрічним позовом про витребування доказів, про що вказано в протоколі судового засідання від 29.04.2026 р.

29.04.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про надання доступу (вх. № 14887/26), відповідно до якого позивач за зустрічним позовом просить суд надати представнику ТОВ Аттолло Гранум - адвокату Зубрицькому Олександру Олександровичу доступ до електронної справи № 916/428/26 в підсистемі Електронний суд.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2026 р. частково задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум про витребування доказів (від 29.04.2026 за вх. № 14881/26), витребувано у Державного підприємства Одеський морський торговельний порт належним чином засвідчену копію звіту від 16.10.2025 року Про результати комплексного контролю з візуальним оглядом державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Державного підприємства Одеський морський торговельний порт (код ЄДРПОУ 01125666). Також вказаною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/428/26 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 12 травня 2026 р. об 11:45 год.

11.05.2026 р. від Державного підприємства Одеський морський торговельний порт через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 16274/26), відповідно до якого позивач за первісним позовом просить суд на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 29.04.2026 р. у справі № 916/428/26 в частині витребування доказів - долучити до матеріалів даної справи належним чином посвідчену копію звіту від 16.10.2025 № 2 про результати комплексного контролю з візуальним оглядом окремого державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державного підприємства Одеський морський торговельний порт.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.06.2026 року закрито підготовче провадження у справі № 916/428/26 та призначено справу до судового розгляду по суті у засіданні суду на 02 червня 2026 р. о 12:30 год.

02.06.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та надання судом оцінки відповідності договору № КД-22515 від 01.08.2025 вимогам законодавства в цілому (вх. № 19084/26), в якій відповідач просить суд під час розгляду справи надати належну правову оцінку всій сукупності встановлених обставин, у тому числі обставинам, що свідчать про можливу невідповідність договору № КД-22515 від 01.08.2025 вимогам законодавства; при ухваленні рішення у справі № 916/428/26 забезпечити ефективний захист прав та законних інтересів учасників спору відповідно до статті 5 ГПК України, застосувавши такий спосіб захисту, який реально усуне порушення та відновить правовий стан сторін, з урахуванням усіх встановлених у справі обставин; враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої сукупності доказів, що ставлять під сумнів законність та дійсність договору № КД-22515 від 01.08.2025 в цілому; розглянути питання про можливість виходу за межі позовних вимог за зустрічним позовом ТОВ Аттолло Гранум на підставі статей 2, 5, 14 ГПК України та з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо забезпечення ефективного захисту порушених прав; при вирішенні первісного позову ДП ОМТП про стягнення 2348640,00 грн. врахувати, що у разі встановлення судом невідповідності договору вимогам закону - підстава для стягнення відповідних коштів є відсутньою відповідно до статті 216 ЦК України.

Так, відповідач за первісним позовом зазначає, що під час розгляду справи фактично встановлено та не спростовано ДП ОМТП такі обставини: повна відсутність виконання договору зберігання: за весь період дії договору № КД-22515 від 01.08.2025 ТОВ Аттолло Гранум не передавало на зберігання жодного майна; відсутні будь-які заявки на розміщення вантажу; відсутні акти приймання майна на зберігання; відсутні складські свідоцтва та складські квитанції; відсутні документи складського обліку, що підтверджували б передачу майна на зберігання; відсутні будь-які первинні документи, що підтверджували б прийняття ДП ОМТП хоча б одного вантажу на відповідальне зберігання; відсутність передачі об`єктів нерухомості у будь-яке користування: відсутні акти приймання-передачі складських площ; відсутні акти закріплення та схеми резервування складських територій; відсутні внутрішні документи ДП ОМТП, що підтверджували б передачу конкретної території або об`єкта нерухомості у користування ТОВ Аттолло Гранум; відсутні документи про виключне користування певними складськими площами; відсутні документи, що підтверджували б обмеження доступу інших субєктів до таких площ.

Відтак, відповідач за первісним позовом вказує, що оскільки жодне майно ніколи не передавалося, то договір № КД-22515 від 01.08.2025 не породив тих правових наслідків, на які посилається ДП ОМТП.

Разом з тим, посилаючись на постанову Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 910/7975/21, а також постанову Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20 товариство наголошує, що незалежно від того, як найменовано договір № КД-22515 від 01.08.2025, його дійсна правова природа має визначатися з урахуванням того, які правовідносини між сторонами фактично виникли (або не виникли).

Між тим відповідач за первісним позовом стверджує, що з урахуванням повної відсутності будь-яких дій на виконання договору № КД-22515 від 01.08.2025, встановленої під час розгляду справи, є підстави вважати, що цей договір може мати ознаки фіктивного правочину, що є самостійною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, відповідач за первісним позовом зазначає, що умови договору, які передбачають обов`язок оплати за послуги, що не надавалися, та за майно, яке не передавалося, суперечать загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, принципам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).

Наразі, як стверджує відповідач за зустрічним позовом, відповідно до постанови Верховного Суду від 24.09.2019 року у справі № 819/1420/15 вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява, відтак, оскільки інтерес ТОВ Аттолло Гранум полягає у звільненні від незаконно нарахованих грошових вимог, який є єдиним та незмінним і щодо зустрічного позову, і щодо можливого виходу за його межі.

При цьому, як зазначає відповідач за первісним позовом, вирішення питання лише про недійсність двох окремих пунктів договору без оцінки самого договору в цілому є недостатнім і не може забезпечити ефективного захисту прав ТОВ Аттолло Гранум з таких підстав: навіть у разі визнання пунктів 2.4 та 2.5 договору недійсними, договір у решті продовжить існувати та формально зобов`язуватиме ТОВ Аттолло Гранум до певних дій, водночас ДП ОМТП зможе продовжити нараховувати плату з посиланням на інші положення договору; спір щодо правової природи договору та обов`язковості його умов в цілому не буде вирішений, що призведе до нових судових проваджень між тими ж сторонами; позиція ДП ОМТП по суті обґрунтована існуванням договору, отже, вирішення первісного позову потребує оцінки самого договору, а не лише двох його пунктів.

Таким чином, на думку відповідача за первісним позовом, наявна сукупність доказів дає підстави для висновку про те, що договір № КД-22515 від 01.08.2025 не відповідає своїй дійсній правовій природі, не породжував тих правових наслідків, які формально визначені його змістом, а його фактичне виконання не узгоджується з правовою конструкцією договору зберігання, визначеною у статті 936 ЦК України.

У судовому засіданні 02.06.2026 року Господарського суду Одеської області оголошено перерву до 26.06.2026 о 10:30 год.

03.06.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про поновлення процесуального строку (вх. № 19192/26), відповідно до якої відповідач за первісним позовом просить суд поновити ТОВ Аттолло Гранум процесуальний строк на подання заяви про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та надання судом оцінки відповідності договору № КД-22515 від 01.08.2025 вимогам законодавства в цілому; прийняти вказану заяву до розгляду на стадії судового розгляду справи по суті відповідно до частини першої статті 207 ГПК України, як подану з поважних причин; долучити заяву до матеріалів справи № 916/428/26 та надати їй належну правову оцінку при ухваленні рішення.

Так, в обґрунтування поданої заяви відповідач за первісним позовом вказує, що звіт Про результати комплексного контролю з візуальним оглядом державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Державного підприємства Одеський морський торговельний порт від 16.10.2025 був витребуваний судом та долучений до матеріалів справи у ході підготовчого провадження. Таким чином, сам документ формально з`явився у справі в межах підготовчої стадії.

Разом з тим відповідач за первісним позовом зауважує, що оскільки звіт є складним технічним документом, що містить результати комплексного контролю та візуального огляду об`єктів нерухомого майна із зазначенням їхніх інвентарних характеристик, технічного стану та обліку, його належний правовий аналіз вимагав зіставлення відомостей звіту з умовами договору № КД-22515 від 01.08.2025 та конкретними інвентарними номерами об`єктів (інв. № 062031, інв. № 063523), зазначених у пп. 2.4 та 2.5, аналізу первинних документів ДП ОМТП, що підтверджують або спростовують факт передачі відповідних об`єктів у користування чи на зберігання, дослідження внутрішніх документів господарської діяльності порту на предмет відсутності будь-яких актів, схем та журналів резервування, а також комплексної правової оцінки сукупності доказів у справі: рахунків, листів претензій, банківської виписки, зустрічного позову у їхньому взаємозв`язку зі звітом.

Таким чином, за твердженням відповідача за первісним позовом, зазначений обсяг роботи не міг бути виконаний заявником безпосередньо в момент долучення звіту до матеріалів справи. Лише у ході повноцінного судового розгляду, в рамках якого суд самостійно досліджував наявні докази, заслуховував позиції сторін і встановлював фактичні обставини, склалася повна і цілісна доказова картина, яка й дала заявнику підстави для подання заяви.

Водночас, як стверджує відповідач за первісним позовом, сукупність таких обставин, як відсутність будь-якого первинного документа про передачу майна на зберігання, оскільки за весь період дії договору ТОВ Аттолло Гранум не передавало жодного вантажу, що підтверджено в ході дослідження доказів; відсутність будь-яких актів, схем або журналів резервування складських площ - об`єкти за інв. № 062031 та інв. № 063523 ніколи не виділялися виключно для заявника, що підтверджується звітом та іншими матеріалами; одностороннє виставлення рахунків без підписів замовника (рахунки № 280075, № 280087, № 280100); підтвердження факту фактичного продовження використання складських площ іншими клієнтами порту, що свідчить про відсутність будь-якого реального резервування; встановлена судом повна відсутність зустрічного виконання з боку ДП ОМТП при одночасному нарахуванні ним грошових вимог, що є ознакою порушення правової природи договору зберігання в цілому, породила підстави для звернення з заявою про можливість виходу за межі позовних вимог, у зв`язку з чим заява об`єктивно не могла бути подана раніше у підготовчому провадженні.

Крім того, відповідач за первісним позовом додає, що поновлення строку та прийняття заяви до розгляду не порушить процесуальних прав ДП ОМТП, оскільки обставини, на яких ґрунтується заява, вже є предметом судового дослідження у справі, не є новими ані для суду, ані для позивача за первісним позовом; заява не містить нових позовних вимог і не змінює предмет зустрічного позову, а лише формалізує звернення уваги суду на обставини, що вже встановлені у справі.

Водночас суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч.ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених Господарським процесуальним кодексом України часових рамках.

З огляду на системний аналіз Господарського процесуального кодексу України, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак, судом задоволено зазначене клопотання відповідача за первісним позовом про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та поновлення строку на подання зазначеної заяви, про що зазначено у протоколі судового засідання від 26.06.2026 р.

23.06.2026 року від Державного підприємства Одеський морський торговельний порт через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшло заперечення на клопотання (заяву) (вх. № 21860/26), в якій позивач за первісним позовом просить суд відмовити ТОВ Аттолло Гранум у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку на подання заяви про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та надання оцінки відповідності договору про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 вимогам законодавства в цілому; заяву ТОВ Аттолло Гранум від 02.06.2026 про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог у частині, спрямованій на вирішення питання про недійсність договору № КД-22515 від 01.08.2025 у цілому, залишити без розгляду та продовжити розгляд даної справи по суті заявлених сторонами позовних вимог, посилаючись на наступне.

Так, позивач за первісним позовом зазначає, що у своєму зверненні ТОВ Аттолло Гранум, не заявляючи жодних вимог, просить суд самостійно вирішити питання про можливість виходу за межі зустрічного позову на підставі загальних положень статей 2, 5 і 14 ГПК України, що являється порушенням прямої зборони виходу за межі позовних вимог, передбаченої частиною другою ст. 237 ГПК України.

Щодо заяви про поновлення строку позивач за первісним позовом зауважує, що підготовче провадження було закрито ухвалою суду від 12.05.2026, тоді як заяву про вихід за межі позовних вимог та заяву про поновлення строку подано 02.06.2026. Отже, визначений частиною третьою статті 237 ГПК України процесуальний строк, заявником пропущено.

Разом з тим, як стверджує позивач за первісним позовом, доводи ТОВ Аттолло Гранум не свідчать про наявність таких об`єктивних перешкод, оскільки останній не посилається на відсутність доступу до матеріалів справи, відмову суду в ознайомленні зі звітом, неможливість участі в підготовчому засіданні, технічні перешкоди для подання документів або інші обставини, які не залежали від його волі. Наведені ним причини фактично зводяться до необхідності додаткового аналізу звіту, його зіставлення з іншими матеріалами та пізнішого формування нової правової позиції. Однак, необхідність проаналізувати вже наявний доказ, визначити його правове значення та обрати іншу процесуальну стратегію належить до організації правової роботи сторони та її представника і не є об`єктивно непереборною обставиною. При цьому позивач за первісним позовом наголошує, що ТОВ Аттолло Гранум є стороною договору, тому незалежно від змісту звіту йому було відомо, чи передавало воно вантаж на зберігання, чи подавало заявки, чи підписувало акти, чи отримувало складські документи та чи користувалося складськими площами. Саме ці обставини заявник покладає в основу тверджень про недійсність договору в цілому. Звіт міг містити додаткові відомості або підтверджувати вже сформовану позицію, однак він не міг уперше відкрити заявнику факти його власної господарської діяльності.

Крім того, позивач за первісним позовом зазначає, що звіт був витребуваний судом за клопотанням самого ТОВ Аттолло Гранум, що свідчить про те, що ще до його отримання заявник усвідомлював зв`язок цього документа з предметом спору та визначив обставини, для підтвердження яких він необхідний. Звіт надійшов до матеріалів справи 11.05.2026, тобто до закриття підготовчого провадження, однак заявник не просив надати час для ознайомлення з документом, не заявляв про необхідність відкладення підготовчого засідання, не заперечував проти завершення підготовчої стадії та не повідомляв про намір заявити додаткову вимогу в порядку частини третьої статті 237 ГПК України.

При цьому, як зауважує позивач за первісним позовом, представник ТОВ Аттолло Гранум у підготовчому засіданні 12.05.2026 чітко повідомив, що заяви, клопотання та інші невирішені питання відсутні, а тому можливо переходити до розгляду справи по суті.

Між тим щодо посилань ТОВ Аттолло Гранум на практику Верховного Суду, позивач за первісним позовом зазначає, що товариство переважно посилається на рішення, ухвалені в інших видах судочинства або з матеріально-правових питань, які не стосуються вирішення зазначеного процесуального питання, відтак наведені адміністративні постанови не підтверджують можливості прийняття господарським судом після завершення підготовчого провадження додаткової вимоги та не встановлюють критеріїв поновлення відповідного строку, оскільки ГПК України не містить повноваження господарського суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, аналогічному ст. 9 КАС України.

Так, позивач за первісним позовом наголошує, що ТОВ Аттолло Гранум не довело наявності поважних причин пропуску строку. Обставини, на які посилається заявник, свідчать про пізнішу переоцінку вже відомих доказів і зміну правової позиції, а не про об`єктивну неможливість своєчасно вчинити процесуальну дію. Додатково відсутність таких перешкод підтверджується заявою представника ТОВ Аттолло Гранум у підготовчому засіданні 12.05.2026 про відсутність заяв, клопотань та інших невирішених питань і можливість переходу до розгляду справи по суті.

26.06.2026 р. від Державного підприємства Одеський морський торговельний порт через підсистему Електронний суд ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи письмового тексту заключного слова представника (вх. № 22193/26), відповідно до якої позивач за первісним позовом просить суд долучити до матеріалів справи № 916/428/26 письмовий текст заключного слова представника Державного підприємства Одеський морський торговельний порт; врахувати викладені у ньому правові аргументи під час ухвалення рішення у справі № 916/428/26.

Під час розгляду справи по суті 26.06.2026 р. позивач за первісним позовом підтримав первісні позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість у розмірі 2348640,00 грн., а у задоволенні зустрічного позову відмовити, натомість позивач за зустрічним позовом просив зустрічні позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, 01.08.2025 року між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум (замовник) укладено договір № КД-22515 про надання послуг публічного зберігання, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується в порядку і на умовах цього договору, за письмовими заявками замовника, надавати послуги з публічного зберігання вантажів (надалі на вільних відкритих складських територіях виконавця), а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах та в порядку, передбаченому ним відповідно до чинних тарифів виконавця.

Згідно з п. 1.3 договору від 01.08.2025 найменування та кількість вантажу, за якими виконавець надає послуги, вказується в актах, що підписуються сторонами при передачі вантажу на зберігання.

Пунктом 1.4 договору від 01.08.2025 визначено місце надання послуг: вільні відкриті складські території виконавця, на яких здійснювати зберігання вантажів (надалі склад).

Відповідно до п. 2.1 договору від 01.08.2025 замовник зобов`язаний передати вантаж на зберігання на підставі приймальних актів.

Приписами п. 2.4 договору від 01.08.2025 сторони погодили, що при наданні послуг за договором для зберігання вантажів у складських площах за інвентарними номерами: інв № 062031, інв. № 063523 встановлюється зобов`язання замовника щодо гарантованого щомісячного завантаження ним вказаних складських територій (складів) вантажем на мінімальну обов`язкову оплачувану площу використання, що обчислюється за календарний місяць, виходячи із складів зберігання:

Зберігання вантажів на визначених складських площах:Обов`язкова гарантована замовником (щомісячно оплачувана) площа використанняВартість зберігання вантажу за 1м2 площі за 1 добу (без ПДВ)Вартість зберігання вантажу за 1 добу з урахуванням гарантованого завантаження (без ПДВ)інв. № 0635238450 м2/місяць3,00 грн.25350,00 грнінв № 062031 Положеннями п. 2.5 договору від 01.08.2025 закріплено, що у разі невиконання замовником умови, визначеної пунктом 2.4 договору, та завантаження складів за інвентарними номерами: інв № 062031, інв. № 063523 на меншу площу, замовник зобов`язується здійснювати оплату за послуги, вартість яких буде обчислюватись з розрахунку гарантованої площі завантаження, визначеної в таблиці 2.4 договору, відповідно замовник буде оплачувати надані послуги згідно з вартістю, визначеною в таблиці 2.4 договору з урахуванням гарантованого завантаження складу.

За умовами п. 2.6 договору від 01.08.2025 якщо при зберіганні замовником вантажу на складських територіях, що визначені у пункті 2.4 договору, площа використання складу буде більша за гарантовану площу, визначену у таблиці 2.4 договору, розрахунок вартості надання послуг замовнику здійснюється за тарифами виконавця, чинними на момент надання виконавцем заявлених замовником послуг.

У п. 2.9 договору від 01.08.2025 погоджено, що замовник зобов`язаний своєчасно і в повному розмірі оплачувати рахунки виконавця за надані послуги відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 3.4 договору від 01.08.2025 виконавець зобов`язаний не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, проводити оформлення акту прийому-передачі фактично наданих замовнику послуг протягом звітного місяця, який є підставою для взаєморозрахунків між сторонами за цим договором.

Умовами п. 4.1 договору від 01.08.2025 встановлено, що вартість послуг, які надаються виконавцем за заявкою замовника, визначається за тарифами виконавця, чинними на момент надання виконавцем заявлених замовником послуг. Розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Замовник здійснює оплату за фактично надані виконавцем послуги щомісяця на підставі виставлених виконавцем рахунків і підписаного сторонами акту наданих послуг (п. 4.2 договору від 01.08.2025).

Згідно з п. 4.6 договору від 01.08.2025 оплата замовником рахунків виконавця здійснюється протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту виставлення замовнику рахунків виконавця.

Положеннями п. 5.1 договору від 01.08.2025 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену умовами цього договору та чинним законодавством України.

Пунктом 9.1 договору від 01.08.2025 погоджено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2025 р.

Як вбачається з матеріалів справи даний договір № КД-22515 від 01.08.2025 року підписаний уповноваженими представниками сторін та містить відтиски їх печаток.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем за первісним позовом - Державним підприємством Одеський морський торговельний порт на підставі договору про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 року виставлено відповідачу за первісним позовом - ТОВ Аттолло Гранум наступні рахунки за надані послуги зі зберігання на загальну суму 2798640,00 грн.: рахунок № 280075 від 05.11.2025 р. на суму 943020,00 грн., у тому числі ПДВ 157170,00 грн.; рахунок № 280087 від 04.12.2025 р. на суму 912600,00 грн., у тому числі ПДВ 152100,00 грн.; рахунок № 280100 від 05.01.2026 р. на суму 943020,00 грн., у тому числі ПДВ 157170,00 грн.

При цьому, як стверджує позивач за первісним позовом та вбачається з матеріалів справи, відповідач за первісним позовом - ТОВ Аттолло Гранум частково сплатив надані послуги зі зберігання вантажів за жовтень 2025 р. згідно з рахунком № 2800075 від 05.11.2025 р. у розмірі 450000,00 грн., що вбачається з банківської виписки № БВ00002733 від 28.11.2025 р. (а.с. 10).

Так, на підтвердження надання послуг Товариству з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум зі зберігання вантажів ДП Одеський морський торговельний порт склало наступні акти наданих послуг публічного зберігання на загальну суму 4654260,00 грн.: № 22515/1 від 31.08.2025 р. на суму 943020,00 грн., у тому числі ПДВ 157170,00 грн.; № 22515/2 від 30.09.2025 р. на суму 912600,00 грн., у тому числі ПДВ 152100,00 грн.; № 22515/3 від 31.10.2025 р. на суму 943020,00 грн., у тому числі ПДВ 157170,00 грн.; № 22515/4 від 30.11.2025 р. на суму 912600,00 грн., у тому числі ПДВ 152100,00 грн.; № 22515/5 від 31.12.2025 р. на суму 943020,00 грн., у тому числі ПДВ 157170,00 грн.

Як убачається з матеріалів справи, вказані акти наданих послуг публічного зберігання підписанні уповноваженими особами позивача та відповідача за первісним позовом, а також скріплені відтисками їх печаток без будь-яких зауважень.

Однак, як стверджує позивач, відповідач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум належним чином зобов`язання за договором про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 року щодо оплати наданих послуг зі зберігання вантажів не виконав, з огляду на що товариством заявлено до стягнення 2348640,00 грн. основного боргу за надані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2025 р. Державне підприємство Одеський морський торговельний порт звернулося до ТОВ Аттолло Гранум з листом № 16/9-131, в якому зазначило, що на підставі, зокрема, договору № КД-22515 від 01.08.2025 р. було виставлено рахунок № 280075 від 31.10.2025 р на суму 943020,00 грн., заборгованість за яким прохало сплатити.

Також Державне підприємство Одеський морський торговельний порт звернулося до ТОВ Аттолло Гранум з листом № 35/20-17 від 16.01.2026 р., в якому зазначило, що підприємством були виставлені рахунки, зокрема, згідно з договором № КД-22515 від 01.08.2025 р. та прохало сплатити вказану заборгованість.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист ТОВ Аттолло Гранум № 1070 від 03.11.2025 р. до ДП Одеський морський торговельний порт, в якому товариство просило державне підприємство надати згідно з діючим договором № кД-22515 від 01.08.2025 року вільні площі для зберігання вантажу (сталь листова, сталеві рулони та вантаж у біг-бегах) орієнтовним обсягом 18000,00 т. у листопаді 2025 року.

При цьому у листі № 15/01/26/2 від 15.01.2026 р. ТОВ Аттолло Гранум вказало, що у період дії договору, а саме з 01.08.2025 по 31.12.2025 року, товариство не здійснювало вантажних операцій та не здійснювало зберігання вантажів на складських площах та інших об`єктах зберігання ДП Одеський морський торговельний порт, визначених договором, а також повідомило, що зобов`язання сторін за договором про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 року виконані, претензій щодо наявності, збереження чи обліку вантажів не існує, а також прохало вважати договірні відносини за вказаним договором припиненими з 01.01.2026 року у зв`язку із закінченням його строку дії.

Так, відповідно до звіту Про результати комплексного контролю з візуальним оглядом державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Державного підприємства Одеський морський торговельний порт від 16.10.2025 р., складеного за результатами комплексного контролю, встановлено, що станом на дату проведення перевірки ДП Одеський морський торговельний порт було укладено 10 договорів про надання послуг публічного зберігання, зокрема, договір № КД-22515 від 01.08.2025 р. надання послуг публічного зберігання з ТОВ Аттолло Гранум.

Також зазначено, що об`єкти державної власності за інв. № 061544, інв. № 061533, інв. № 061538, інв. № 068550, інв. № 061530, інв. № 061500, інв. № 066571, інв. № 060025 відносяться до нерухомого майна державної власності, обліковується на балансі порту та може бути об`єктами оренди у відповідності із Законом України Про оренду державного та комунального майна. Так, під час візуального огляду вказаних об`єктів встановлено факти його використання наступними суб`єктами господарювання: ТОВ Аттолло Гранум, ТОВ Пріста Ойл-Україна та ТОВ Одеський портовий оператор.

Крім того, зроблено висновок, що вищенаведені договори про надання послуг можуть містити ознаки удаваних правочинів, вчинених його сторонами для приховання іншого правочину - договору оренди (найму), спрямованого на виникнення у компаній ТОВ Аттолло Гранум, ТОВ Пріста Ойл-Україна та ТОВ Одеський Портовий Оператор, ТОВ Українська Національна Стивідорна Компанія, ТОВ Нептун Логістик строкового оплатного права володіння та користування об`єктами державної власності, при цьому правочини, якій насправді вчинено його сторонами, суперечать нормам законодавства, через недотримання встановленого порядку їх укладення, зокрема, етапності передачі майна в оренду, проведення його оцінки, отримання погодження (дозволу) уповноваженого органу управління, проведення конкурсу тощо, а також не відповідає нормам щодо розподілу орендної плати між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем.

Відтак, з огляду на зазначене, було запропоновано Регіональному відділенню вирішити питання щодо визнання недійсними договорів, відмінних від оренди державного нерухомого майна, зокрема, договору № КД-22515 від 01.08.2025 р. про надання послуг публічного зберігання, укладеного між ДП Одеський морський торговельний порт та ТОВ Аттолло Гранум.

Між тим суд зазначає, що позивач за зустрічним позовом ТОВ Аттолло Гранум звернувся до суду з клопотанням про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог у зв`язку з тим, що вказаний договір № КД-22515 про надання послуг публічного зберігання від 01.08.2025 р. має ознаки фіктивного та удаваного правочину. В обґрунтування вказаного клопотання позивач за зустрічним позовом вказує, що після ознайомлення зі звітом Про результатами комплексного контролю з візуальним оглядом державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Державного підприємства Одеський морський торговельний порт від 16.10.2025 року, виникла необхідність у подачі вказаного клопотання, при цьому зазначає, що обставини, на які посилається заявник, вже є предметом розгляду у справі, не є новим та пов`язаний з предметом спору.

Враховуючи вказане клопотання, суд вважає за необхідне дослідити питання щодо наявності підстав для визнання договору надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р. недійсним в першу чергу, оскільки визнання зазначеного договору недійсним безпосередньо впливатиме на можливість задоволення первісного та зустрічних позовів.

Частина 2 ст. 237 ГПК України встановлює, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 237 ГПК України, увалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Виходячи зі змісту наведеної норми, чинний процесуальний закон дозволяє позивачеві об`єднати вимогу про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, з первісними позовними вимогами. Для цього мають бути дотримані дві умови: 1) така заява має бути поданою до закінчення підготовчого засідання; 2) позивач повинен довести, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. При цьому законом не встановлено вимог до форми та порядку подання відповідної заяви.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, предмет спору має бути пов`язаний із спірним правочином, тобто позовна вимога має ґрунтуватися на договорі, який позивач просить визнати недійсним при зверненні із заявою в порядку статті 237 ГПК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача за зустрічним позовом про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог з огляду на невідповідність спірного договору вимогам законодавства, що є пов`язаним з предметом спору, та необхідності прийняти вказаного клопотання до розгляду з зустрічними позовними вимогами.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відтак, як стверджує відповідач за первісним позовом, укладений між сторонами договір № КД-22515 від 01.08.2025 року має ознаки удаваного та фіктивного правочину та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною третьою статті 936 Цивільного кодексу України закріплено, що договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За ч. 1 ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 943 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

Частинами 1, 2 статті 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 Цивільного кодексу України).

Статтею 955 Цивільного кодексу України визначено, що положення параграфа 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Згідно зі статтею 956 Цивільного кодексу України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

За умовами ч.ч. 1, 2 статті 959 Цивільного кодексу України товарний склад зобов`язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану. Товарний склад зобов`язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.

Частиною першою статті 961 Цивільного кодексу України передбачено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Правовідносини, пов`язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, порядком їх реєстрації врегульовані Законом України Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва?.

Статтею 2 вказаного Закону України Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва? визначено, що складські свідоцтва бувають двох видів - прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва.

Складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва? передбачено, що сертифікований склад згідно із цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті. Сертифікація та позбавлення товарного складу сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів здійснюються уповноваженим органом згідно із розробленим ним положенням.

Сертифікований склад повинен затвердити регламент своєї роботи (регламент сертифікованого складу). Регламент сертифікованого складу повинен бути доступним для ознайомлення будь-яким особам і не може становити комерційну таємницю.

Вимоги до змісту регламенту сертифікованого складу затверджує уповноважений орган з урахуванням вимог закону (ч. 3 ст. 9 Закону України Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва?).

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю, адже правовою метою такого договору є забезпечення збереження речі та повернення її непошкодженою, оскільки така річ перебуває у володінні зберігача, але не у користуванні. Право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

Отже, з огляду на наведені вище норми договір зберігання має наступні ознаки:

- здійснення передачі речі поклажодавцем зберігачу;

- зберігання речі саме зберігачем особисто або ж передання її для цього іншій особі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду;

- наявність у зберігача обов`язку з повернення речі в схоронності за спливом строку зберігання або на першу вимогу поклажодавця;

- внесення плати за зберігання за оплатним договором; наявність відповідальності зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі.

Окрім того, договір зберігання, що укладається з професійним зберігачем, який здійснює свою діяльність як товарний склад, має додаткові ознаки, а саме:

- обов`язок товарного складу оглянути товар (частина перша статті 959 Цивільного кодексу України);

- право поклажодавця оглядати товар або його зразки, брати проби протягом усього часу зберігання;

- законодавчо встановлений обов`язок для товарного складу видавати складські документи (частина перша статті 961 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, проаналізувавши умови оспорюваного договору, можна дійти висновку про відсутність обставин, які би підтверджували здійснення відповідачем дій, направлених на виконання умов саме договору зберігання.

Господарський суд зазначає, що спірний договір не містить умов щодо здійснення Державним підприємством Одеський морський торговельний порт діяльності товарного складу у розумінні норм статей 956, 957, 959, 961 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва? від 23.12.2004 № 2286-1V, а тому оспорюваний договір про надання послуг публічного зберігання не є договором зберігання.

Крім того, суд з огляду на зміст договору доходить висновку, що договір про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р., укладений між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум, містить істотні умови саме договору оренди державного майна.

Статтею 395 Цивільного кодексу України визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 397, ч. 1 ст. 398 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України Про оренду державного та комунального майна? (ч.ч. 1, 3 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна? оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Отже, для кваліфікації правочину як договору оренди необхідним є встановлення передачі за його умовами від однієї сторони до іншої правомочностей володіння і користування майном. За відсутності передачі такої правомочності як володіння, тобто фактичного панування особи над річчю або ж юридично забезпеченої можливості такого панування, не відбувається й передача майна в оренду.

Як зазначалося раніше, у п. 1.1 договору від 01.08.2025 р. № КД-22515 сторони домовилися, що виконавець зобов`язується в порядку і на умовах цього договору, за письмовими заявками замовника, надавати послуги з публічного зберігання вантажів (надалі на вільних відкритих складських територіях виконавця), а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах та в порядку, передбаченому ним відповідно до чинних тарифів виконавця.

Згідно з п. 1.3 договору від 01.08.2025 найменування та кількість вантажу, за якими виконавець надає послуги, вказується в актах, що підписуються сторонами при передачі вантажу на зберігання.

Відповідно до п. 2.1 договору від 01.08.2025 замовник зобов`язаний передати вантаж на зберігання на підставі приймальних актів.

Приписами п. 2.4 договору від 01.08.2025 сторони погодили, що при наданні послуг за договором для зберігання вантажів у складських площах за інвентарними номерами: інв № 062031, інв. № 063523 встановлюється зобов`язання замовника щодо гарантованого щомісячного завантаження ним вказаних складських територій (складів) вантажем на мінімальну обов`язкову оплачувану площу використання, що обчислюється за календарний місяць, виходячи із складів зберігання:

Зберігання вантажів на визначених складських площах:Обов`язкова гарантована замовником (щомісячно оплачувана) площа використанняВартість зберігання вантажу за 1м2 площі за 1 добу (без ПДВ)Вартість зберігання вантажу за 1 добу з урахуванням гарантованого завантаження (без ПДВ)інв. № 0635238450 м2/місяць3,00 грн.25350,00 грнінв № 062031 Положеннями п. 2.5 договору від 01.08.2025 закріплено, що у разі невиконання замовником умови, визначеної пунктом 2.4 договору, та завантаження складів за інвентарними номерами: інв № 062031, інв. № 063523 на меншу площу, замовник зобов`язується здійснювати оплату за послуги, вартість яких буде обчислюватись з розрахунку гарантованої площі завантаження, визначеної в таблиці 2.4 договору, відповідно замовник буде оплачувати надані послуги згідно з вартістю визначеної в таблиці 2.4 договору з урахуванням гарантованого завантаження складу.

За умовами п. 2.6 договору від 01.08.2025 якщо при зберіганні замовником вантажу на складських територіях, що визначені у пункті 2.4 договору, площа використання складу буде більша за гарантовану площу, визначену у таблиці 2.4 договору, розрахунок вартості надання послуг замовнику здійснюється за тарифами виконавця, чинними на момент надання виконавцем заявлених замовником послуг.

Пунктом 2.7 договору від 01.08.2025 погоджено зобов`язання замовника використовувати надані площі виконавця тільки як складську територію для зберігання вантажів замовника.

Згідно з 2.8 договору від 01.08.2025 замовник зобов`язаний здійснювати завезення, переміщення і вивезення вантажів на складській території виконавця своїми силами і засобами.

Замовник несе відповідальність за допущені порушення прави охорони праці, техніки безпеки, правил пожежної безпеки, природоохоронних правил, санітарних норм, правил безпеки дорожнього руху, та можливі нещасні випадки і аварії, що відбулися на території виконавця, де зберігається вантаж ( п. 2.10 договору від 01.08.2025 р.)

Приписами п. 3.2 договору від 01.08.2025 визначено, що виконавець зобов`язаний забезпечити співробітникам замовника безперешкодний доступ на виділений виконавцем склад в присутності представника виконавця з метою складування та переміщення вантажів.

Крім того, відповідно до п. 9.5 договору від 01.08.2025 року у випадку припинення чинності цього договору з підстав визначених пунктами 9.1, 9.2, 9.3, 9.4 замовник зобов`язується протягом 15 календарних днів з моменту припинення дії договору звільнити від наявного вантажу складські території виконавця за інвентарними номерами: № 062031, інв. № 063523 та очистити складські площі від залишків вантажів, сміття, сторонніх предметів.

Аналізуючи вищевказані умови договору, господарський суд доходить висновку, що за оспорюваним договором Державне підприємство Одеський морський торговельний порт фактично передає нерухоме майно (приміщення та територію), визначене для певного замовника, для розміщення та складування ним свого майна, за плату, що встановлюється виходячи із конкретної площі, виділеної для цих цілей.

Водночас, такий спосіб використання (розміщення та складування товару) неможливий без фактичного володіння цим нерухомим майном.

Отже, за умовами договору № КД-22515 Державне підприємство Одеський морський торговельний порт передає іншій стороні правомочності володіння і користування майном, тобто фактичне панування над річчю та юридично забезпечену можливість такого панування.

З огляду на наведене, а також враховуючи умови укладеного між сторонами договору, господарський суд вказує про спрямованість волі сторін оспорюваного договору на встановлення інших цивільно-правових (орендних) відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим договором про надання послуг, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин щодо найму нерухомого майна, яке належить до державної власності.

При цьому визначення назви оспорюваного правочину як договір про надання послуг публічного зберігання?, невикористання при його вчиненні понять, які притаманні такому виду правочинів як найм, зокрема, орендодавець? та орендар?, закріплення умови про площу майна, яке передається контрагенту, в умові про визначення вартості, тобто у завуальований спосіб, не оформлення акту приймання-передачі об`єкта оренди, є засобами, які використані задля приховання суті правочину, що свідчить про намір сторін приховати насправді вчинений ними правочин. Так само не оформлення акту приймання-передачі об`єкта оренди, у даному випадку, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин є саме тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі майна у володіння та користування (оренду).

Внаслідок укладення оспорюваного договору Товариство з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум отримало у володіння та користування частину нерухомого майна з певною площею на конкретний строк та за фіксовану плату, що визначається залежно від кількості квадратних метрів зайнятої ним площі. Вказана обставина свідчить про настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Наведені вище умови договору дозволяють дійти висновку про те, що його сторонами насправді вчинено правочин щодо найму (оренди) нерухомого майна, що належить до державної форми власності.

Відтак, положення умов спірного договору свідчать про те, що він є удаваним та містить істотні умови й ознаки договору, які передбачені законодавством України для договорів оренди державного майна, а волевиявлення сторін при його укладенні було направлено не на зберігання вантажу, а на користування державним майном.

З огляду на викладене, спірний договір є удаваним правочином та за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін мають регулюватися правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із зазначеними нормами права сам факт вчинення удаваного правочину не є підставою для визнання його недійсним. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 916/1714/22. Водночас може бути визнано недійсним правочин, який сторони насправді вчинили, за наявності для цього підстав, якщо такий правочин є оспорюваним.

Також судом взято до уваги принцип ius publicum privatorum pactis mutari non potest - публічне право не може бути змінено приватними угодами.

При цьому суд наголошує, що використання принципу свободи договору за наявності чіткого правового регулювання конкретних правовідносин не може бути використано для уникнення необхідності його дотримання, а приватно-правові інструменти не повинні створювати ілюзію дотримання законодавства та добросовісності дій учасників договірних відносин.

Суд виходить з усталеної позиції про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/22, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 15.05.2018 у справі № 906/854/17, постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16.

Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється.

Отже, спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди, тому до нього слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) державного / комунального майна, врегульовані положеннями Закону України Про оренду державного та комунального майна?.

Так, ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна? визначено, що законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна? оренда здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; врахування особливостей об`єктів державної та комунальної форм власності; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного, достовірного інформування про об`єкти оренди та порядок передачі їх в оренду; забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна? об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до пунктів а?, г? ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна? орендодавцями є: Фонд державного майна України - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна), у тому числі переданого на праві узуфрукта державного майна; балансоутримувачі - щодо: - нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об`єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна; нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п`яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб`єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії; нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок; іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна? етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Частиною другою статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна? встановлено, що Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.

Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання оренди державного та комунального майна? від 03.06.2020 № 483.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна? орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.

За умовами ч. 3 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна? орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна? орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Порядок розподілу орендної плати для об`єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду.

Відповідно до п. 132 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, у разі, коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, орендна плата спрямовується: за єдині майнові комплекси державних підприємств - до державного бюджету; за об`єкти, передані на праві узуфрукта державного майна, - до державного бюджету; за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління МКІП, - на період до 31 грудня 2021 р., та державних підприємств, організацій, установ та закладів, яким указом Президента України надано статус національних та які провадять діяльність з організації конгресів і торговельних виставок) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків балансоутримувачу майна.

Абзацами 5, 6, 7 п. 132 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, визначено, що у разі коли орендодавцем майна є балансоутримувач, крім підприємств, установ та організацій, які перебувають у віданні Національної академії наук та національних галузевих академій наук, а також підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління МКІП (на період до 31 грудня 2021 р.), державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, майно якого передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні, та державних підприємств, організацій, установ та закладів, яким указом Президента України надано статус національних та які провадять діяльність з організації конгресів і торговельних виставок, орендна плата спрямовується: за окреме індивідуально визначене майно підприємства, організації (крім нерухомого) - балансоутримувачу; за єдиний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати балансоутримувачу, 30 відсотків - до державного бюджету.

Так, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання сторонами договору про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р. норм Закону України Про оренду державного та комунального майна? від 03.10.2019 № 157-IX та положень Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, щодо порядку його укладення та етапності передачі в оренду державного та комунального майна, а саме:

- прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;

- внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи);

- прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків;

- опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;

- розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;

- проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди з умовами про розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем.

Тобто, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження дотримання наведених вимог законодавства щодо визначеного порядку надання державного майна в оренду.

В порушення вимог ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна? спірний договір не містить такої істотної умови, як орендна плата за використання орендованого майна. Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що при укладанні спірного договору було проведено оцінку майна для визначення орендної плати.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладено в ст. 202 Цивільного кодексу України, серед яких, зокрема, вимога, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд висловив правову позицію, що господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Виходячи з положень ст. 235 Цивільного кодексу України, специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Закон не встановлює недійсність удаваного правочину, однак передбачає застосування до відносин сторін норм права, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанову від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, зроблено правовий висновок, що, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

За ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України свобода договору проявляється, у тому числі, у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст (за винятком умов, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів).

При цьому правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору. Тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Отже, за обставинами справи, що розглядається, правильна кваліфікація правової природи спірного договору має вирішальне значення для прийняття рішення.

Аналізуючи положення Закону України Про оренду державного та комунального майна та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, з огляду на встановлені обставини цієї справи, суд виходить із того, що визначений наведеними нормативно-правовими актами порядок передачі державного майна в оренду у спірних правовідносинах відповідачами дотримано не було. Також суд зауважує, що на порушення вимог ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна оспорюваний договір не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна, крім того, матеріалами справи не підтверджено, що при укладанні спірного договору було проведено оцінку майна для визначення орендної плати. При укладенні оспорюваного договору не було дотримано обов`язкових вимог чинного законодавства, яке регулює питання надання в оренду державного майна; оспорюваний правочин є таким, що суперечить закону та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд вважає, що зміст договору про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р., який передбачає передання в користування (оренду) нерухомого майна, що належить до державної форми власності, з порушенням законодавчо встановленої процедури суперечить вищенаведеним нормам Закону України Про оренду державного та комунального майна?, а відтак наявні підстави для визнання цього правочину недійсними відповідно до норм ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Щодо позовних вимог, заявлених Державним підприємством Одеський морський торговельний порт, у первісному позові, суд зазначає наступне.

Так, заборгованість у розмірі 2348640,00 грн. підприємство просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум в якості заборгованості за договором надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р., визнаним судом недійним.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наявності підстав для визнання договору про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р. недійсним, відповідно відсутні підстави для стягнення заборгованості за таким недійсним договором.

Враховуючи наведене вище, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову Державного підприємства Одеський морський торговельний порт у зв`язку з недійсністю договору надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 р., на підставі якого позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення заборгованість.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем за первісним позовом докази в сукупності, суд вважає, первісні позовні вимоги Державного підприємства Одеський морський торговельний порт не підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що рішення відбулося не на користь позивача за первісним позовом, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені Державним підприємством Одеський морський торговельний порт при подачі позову, відносяться за рахунок останнього.

Стосовно заявлених ТОВ Аттолло Гранум зустрічних позовних вимог про визнання недійсними пунктів договору про надання послуг публічного зберігання № КД-22515 від 01.08.2025 року суд зазначає, що, враховуючи визнання судом в цілому недійсним договору № КД-22515 про надання послуг публічного зберігання від 01.08.2025 року, укладеного між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум, суд дійшов до висновку про недоцільність та неефективність способу захисту шляхом визнання недійсними окремих пунктів відповідного договору, що регулюють питання оплати наданих послуг, з огляду на що суд відмовляє у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ Аттолло Гранум.

При цьому у зв`язку з тим, що рішення відбулося не на користь позивача за зустрічним позовом, відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі зустрічного позову, відносяться за його рахунок.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. У задоволенні первісного позову Державного підприємства Одеський морський торговельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум про стягнення заборгованості у розмірі 2348640,00 грн. відмовити.

2. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум до Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про визнання недійсними пунктів договору відмовити.

3. Визнати недійсним договір № КД-22515 про надання послуг публічного зберігання від 01.08.2025 року, укладений між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт та Товариством з обмеженою відповідальністю Аттолло Гранум.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 06 липня 2026 р.

Суддя В.С. Петров